03/06/2026
Про свої перші кроки як сценаристки та режисера-постановника розповідає Аннет (Ганна Шевченко).
– Ти вперше брала участь в організації «Студентської весни»?
– Складно відповісти, бо мені важко розділити ролі організатора і режисера в цьому форматі. Наприклад, у минулих роках мені не доводилось думати про те, як перевезти декор, робити розклад репетицій, домовлятися про щось, вирішувати якісь організаційні моменти. Так, зі мною радились, але робилося без мене. А в цьому році це повноцінно лягло на мене. Дякую всім, хто терпів мій підвищений контроль у цьому, бо я хвилювалась чи правильно команда зрозуміла мою інструкцію.
– Ти отримала приз як режисер-постановник. Це твоя перша нагорода на конкурсі «Студентська весна»?
– Ні я вже втретє отримала номінацію режисера-постановника на Студвесні. Також є номінація за сценарій, але вона командна.
– Розкажи, будь ласка, про підготовку до конкурсу.
– Я писала сценарій і була режисером. Богдан був головним хореографом, що поставив усі 8 танців і навчив інших. Ася відповідала за пісні.
Та перш за все треба було зібрати команду. Бо багато людей із нашої минулої команди випустились або роз’їхались. Потім обрати тему і мати хоч маленьке уявлення про те, що ми хочемо бачити. Це зайняло в нас приблизно півтора тижні (усміхається). Потім обрати дні репетицій, щоб всім підходило і, звісно, написати сценарій. Важливо було й обрати мелодії для танців і пісень, і це було трохи складно, адже ми не бачимо повної картини, лише фундамент і зламаний скелет того, що ми хочемо. Але на щастя проскакувало однакове бачення чогось, через що все, що ви бачили на сцені, вийшло гармонійно.
Але все одно, не кожен текст до пісні підходив, через що Ася (та, що грала пані Лисовську) вносила свою риму в пісні і також написала повний текст для сумісної пісні, що дуже допомогло розкрити персонажів і їхнє минуле.
Смішно чи іронічно, але наша перша репетиція і читання сценарію скасувалися. Тож через це насправді існує два варіанти сценарію, перший з яких бачили одиниці, бо перший варіант я просто вижимала з себе і не відчувала його. А перенос репетиції дав мені пару днів на те, щоб встигнути написати новий, і саме він запалав у моєму серці. Я бачила перед собою те, про що пишу.
Репетиції почались, і щось почалося вимальовуватись.
Звісно, були проблеми в тому, щоб зібрати всіх акторів в один день, тож приходилось пояснювати щось по декілька разів; комусь доводилось грати не свої ролі або танцювати не свої партії для того, щоб бачити картину чіткіше. Але це грало на руку, бо можна було приділити час одній людині і ганяти її репліки годину чи більше. І так і було. Поки Богдан ставив танці, я в коридорі пояснювала актору його роль, і що я взагалі хочу.
Пізніше постало питання декорацій. Я одразу знала, що хочу, щоб кожен костюм показував кожного персонажа і розказував про нього. Ми обходили секенди по декілька разів в пошуках того самого. Хтось шив костюм власноруч, хтось знаходив щось в своєї шафі, а щось приходилось замовляти. Найскладнішим виявились костюми для фазанок, бо треба було знайти матеріал на хвости, зробити їх, пофарбувати (це, до речі, робилось в останній день). А віяла... чотири дні ми сиділи і крутили ті зелені штучки, сходячи з розуму, але це було того варте!
З приводу великих декорацій, це було простіше і складніше одночасно. Ми брали все, що було під руками і ліпили з того те, що хочемо. Пиляли, свердлили, різали, фарбували, клеїли – одним словом у сенаті завжди був творчий безлад.
Мені найбільше сподобалось те, що коли хтось казав безглузду, на його думку, ідею, я завжди підтримувала її, через що у нас з’являлось більше роботи (усміхається). Та і загалом було весело проводити час із людьми. Тож, виділити якийсь один момент складно.
– Коли почала писати? В яких жанрах подобається працювати найбільше?
– Мені подобається писати сценарії, іноді новели, але я роблю це дуже рідко. Загалом, сценарії я почала писати зі своєї першої Студвестни в 2024 році. Але писати якісь текст для себе чи друзів я почала, ще коли мені було 12-14 років.
У мене немає улюбленого жанру. Для мене головне – це тема, яку я пишу. А будь-яку тему можна огорнути в будь-який жанр. Наприклад, я не фанатка казок чи мультфільмів, але вийшло поставити «Рукавичку», бо був стиль кабаре, який мені подобається.
– У 2024-му ти написала перший сценарій. Як називалась п’єса?
– Мій перший сценарій... Як з’явилась його назва, я навіть не пам’ятаю, але чомусь вона була «Вони шукали щастя». Цей сценарій був для Студвесни. Це взагалі була перша проба пера в ролі сценаристки і режисера. Ми взяли Гран-прі за неї, сценарій, декорації, і саме там була моя перша номінація за режисера-постановника. Точно були ще нагороди, але я не пам’ятаю які. Проте емоції від цього були неймовірні! Я не думала, що може бути так, я не знала, що можу так.
– Наскільки складно було писати в новому форматі?
– Це не був новий формат. Насправді, якщо подивитися всі мої сценарії, то можна побачити дуже сильний почерк. Сумна любовна лінія, монологи з мораллю, персонажі з однаковим архетипом, дует подруг, які кардинально різні.
– Успіх-2026, які емоції викликав у першу мить та коли ейфорія минула?
– Я не знаю, як описати цю емоцію. Це був сум змішаний зі щастям і при цьому викликав емоцію стабільності і страху. Десь проскакувала гордість за команду і радість за нашу перемогу. Ці емоції в мене й понині, коли я згадую Студвесну.
– Як ти вважаєш, перемога-2026 стала результатом усієї попередньої роботи як сценариста й постановника, чи в цій постановці було щось особливе, що й привело до перемоги?
– Ця перемога була роботою над помилками минулих років. Навіть більше робота над собою і те, як я себе почуваю в цьому. Я не думала за те, щоб стрибнути вище своєї голови, як це було в минулих роках. Хотіла зафіксуватись, скажемо так, і звертати увагу на те, на що раніше не дивилась, через бажання зробити краще. Тож це не щось особливе – це шлях.
