25/10/2024
А коли ви в останнє чули слово «брехунець»?
Так, так, це я про сьогоднішній ювілейний 25-й Радіодиктант Національної Єдності, до якого ми долучилися всією родиною. І члени сім’ї з вищою освітою, і школярі, і навіть ті, хто писати ще толком і не вміє.)) От що робить «Магія слова»! Українського слова…
Чудовий і проникливий текст неперевершеної Оксани Забужко і не менш проникливий та неперевершений голос Павла Вишебаби. Це було щось надзвичайне! Якщо ви прогавили цьогорічний Радіодиктант, то чимало втратили…
І в процесі, і після, мене не полишала думка, чи є в інших державах, в інших націях і мовах така чудова традиція? Традиція і можливість відчути себе частиною великої і натхненної спільноти, яка говорить, пише, читає і відчуває однією мовою. І робить все це одночасно по всій державі, по всій Європі, по всьому світу… Адже, гадаю, для нас, українців, поняття «рідна мова» має геть інший сенс і наповнення, ніж, наприклад, для англійців, французів, німців чи мешканців багатьох інших країн. А особливо сьогодні, коли мільйони з нас так потребують підтримки, чогось…
Рідного.
Рідної мови… Рідної землі... Рідної хати... Рідних, яких не можеш обійняти вже 975 днів…
І сьогодні, завдяки цьому мовному єднанню, кожний з нас мав можливість відчути і набути хоча б трохи цієї підтримки. Цього рідного. Бо українська – рідна, українська – мова любові і кохання, мова сильних і чуйних, тривожних та ніжних, рішучих і незламних. Дихати українською – як освідчуватись. Сміятись українською – освічувати собою все навколо.
Тож, дякую, мої рідненьки... Дякую, що писали разом зі мною. Дякую, що думали і відчували разом зі мною. Дякую, що дихаєте разом зі мною. Українською.
Дякую за цю магію слова.