Школа щасливого материнства св. Анни

18/09/2025

Тиха трагедія з нашими дітьми, про яку всі мовчать
Вікторія Прудей (Victoria Prooday) має ступінь магістра з працетерапії в Медичній школі при університеті Торонто. У неї великий досвід роботи з дітьми та батьками.

Я закликаю батьків, що піклуються про майбутнє своїх дітей, почути те, що я пишу в цій статті. Навіть якщо ви не згідні з моєю точкою зору, будь ласка, дотримуйтесь рекомендацій вкінці цієї статті. Після того, як ви побачите позитивні зміни в житті вашої дитини, ви зрозумієте, чому я пишу те, що пишу!
Саме зараз в наших домівках розгортається мовчазна трагедія, яка зачіпає найдорожче, що у нас є: наших дітей!

Наші діти перебувають в жахливому емоційному стані!

Ба більше, за останні 15 років статистика психічних розладів у дітей жахає:

👉 кожна п’ята дитина має розлади психіки;
👉 поширеність синдрому дефіциту уваги зросла на 43%;
👉 поширеність підліткової депресії зросла на 37%;
👉 частота самогубств серед дітей 10-14 років зросла на 200%.

Що ще нам потрібно, щоб поглянути правді в очі?
Ні, відповідь не в поліпшенні діагностичних можливостей!

Ні, вони не народжуються такими!

Ні, це не вина школи і системи!

Так, якби боляче нам не було це визнавати, в багатьох випадках саме ми, батьки, повинні самі допомогти своїм дітям!

Що не так:

Сучасні діти позбавлені основ здорового дитинства, таких як:

Емоційно доступні батьки.
Чітко окреслені межі й настанови.
Обов’язки.
Збалансоване харчування і достатній сон.
Рух і свіже повітря.
Творчі ігри, спілкування, вільне проведення часу.
Замість цього діти мають:

Абстрактних батьків.
Батьків, які дозволяють дітям все.
Відчуття, що їм всі винні.
Незбалансоване харчування та недостатній сон.
Сидячий домашній спосіб життя.
Нескінченну стимуляцію, технічні забави, миттєве задоволення.
Хіба можна виховати здорове покоління в таких хворих умовах? Звичайно, ні!

Людську природу обдурити неможливо: без батьківського виховання не обійтися! Як ми бачимо, наслідки жахливі. За втрату нормального дитинства діти розплачуються втратою емоційного щастя.

Як це виправити?
Якщо ми хочемо, щоб наші діти виросли щасливими і здоровими, нам треба прокинутися і повернутися до основ. Ще не пізно! Я знаю це, тому що сотні моїх клієнтів бачили позитивні зміни в емоційному стані їх дітей протягом тижня (а в деяких випадках навіть днів) після реалізації цих рекомендацій:

✅ Встановлюйте обмеження і пам’ятайте, що ви — батьки дитини, а не її друзі.

✅ Забезпечте дітям те, що їм потрібно, а не те, що їм хочеться. Не бійтеся відмовляти дітям, якщо їх бажання розходяться з потребами.

✅ Давайте здорову їжу та обмежуйте снеки.
✅ Проводьте в день час на природі.
✅ Щодня влаштовуйте сімейні вечори без електроніки.
✅ Грайте в настільні ігри.
✅ Щодня залучайте дитину до справ (складати білизну, прибирати іграшки, розвішувати білизну, розкладати пакети, накривати на стіл і т. д.).
✅ Вкладайте дитину спати в один і той же час, не дозволяйте брати в ліжко гаджети.
Навчайте дітей відповідальності та незалежності. Не захищайте їх від дрібних невдач. Це вчить їх долати життєві перешкоди:

✅ Не складайте і не носіть за дитиною портфель, не приносьте їй до школи їжу/домашню роботу, яку вона забула вдома, не очищуйте банан для 5-річної дитини. Навчайте їх самостійно робити все це.
Навчіться бути терплячими й дайте можливість вільно проводити час, щоб у дитини була можливість занудьгувати і проявити свої творчі пориви:

✅ Не оточуйте дитину постійними розвагами.
✅ Не підсовуйте техніку як ліки проти нудьги.
✅ Не заохочуйте використання гаджетів за їжею, в машині, в ресторані, в магазині. Нехай мозок дитини вчиться самостійно розганяти «нудьгу».
Будьте емоційно доступними, вчіть дітей соціальних навичок:

✅ Не відволікайтеся на телефон, спілкуючись з дитиною.
✅ Навчіть дитину справлятися зі злістю та роздратуванням.
✅ Навчіть дитину вітатися, поступатися, ділитися, співчувати, гарно поводитися за столом і в розмові.
✅ Підтримуйте емоційний зв’язок: посміхайтеся, цілуйте, лоскочіть дитину, читайте їй, танцюйте, стрибайте й повзайте з нею разом!
Ми повинні змінити своїх дітей, інакше отримаємо ціле покоління на пігулках! Ще не пізно, але часу залишається все менше…

Якби боляче нам не було це визнавати, в багатьох випадках саме ми, батьки, повинні самі допомогти своїм дітям!

05/06/2025

Це неправда, що дитині потрібна мама, яка повністю в ній розчиняється, як цукор у гарячому чаї, 24 години на добу, 7 днів на тиждень…

Таку маму дитина дуже швидко перестає цінувати. І мало що може від неї перейняти, окрім звички до хворобливого самопожертвування...

Дитині потрібна НАПОВНЕНА мама.

- Мама, яку не виїв побут до дна.
- Яку не зламав одноманітний день бабака.
- Яку не спустошила відсутність турботи, підтримки, взаємного розуміння.
-Яку не знесилила повна відмова від себе самої.
- Яка не застрягла у єдиній соціальній ролі — «мами» й більше нікого...

Дитині насправді потрібна така мама, яка своїм прикладом вчить поважати особистий простір, право на самостійне життя, вміння ставити межі.

Йому потрібна мама, яка живе не лише для дитини та сім’ї, а ще й для себе самої. Як особистість.

Мама, яку не перетворили на мовчазну служницю з ложкою і каструлею в руках. Яку не обесцінили тим, що кожен її день — це пральна машинка і борщ. Якій залишили в житті щось більше, ніж прибирання і список покупок.

Я переконалася: мама, яка щодня може поговорити з дитиною 20–30 хвилин — по-справжньому, про важливе, про складне, з підтримкою, з любов’ю і з глибиною — дає в сто разів більше, ніж мама, яка «крутиться» навколо дитини зранку до ночі, постійно повчає, порівнює, бурчить і все зводить до оцінок, обідів і прибирання.

Хоча на перший погляд здається: перша — ніби не має часу на дитину, а друга — повністю у відданості. Але це ілюзія.

- Материнство — це не борг перед суспільством.
- Не страх не встигнути через «біологічний годинник».
- Не спосіб виглядати гідною в очах інших жінок.
- Не змагання, не біологічна функція.

Це глибока внутрішня потреба, в основі якої не лише «Хочу дитину», але й «Можу її виховати».

- Що я можу дати цій людині?
- Чого навчити?
- Який досвід передати?
- Як показати дорогу до щастя?
- Чим надихнути?

Чи зможу я прийняти дитину повністю, якщо не навчилось приймати себе?

Якщо думаю, що головне — дати їй усе, чого не було в мене, але не бачу її унікальності, не допомагаю їй стати СОБОЮ?

Мама-цукор — дуже почесна роль у нашому лицемірному світі. Нас навчають жертвувати собою, розчинятись без залишку, забуваючи про те, що можна бути солодкою для всіх, але повністю невидимою для себе.

Але ще раз: ДІТЯМ НЕ ПОТРІБНЕ НАШЕ РОЗЧИНЕННЯ В НИХ.

ЇМ ПОТРІБНІ МИ — ЩАСЛИВІ У ВЛАСНОМУ ЖИТТІ.

Бо як інакше ми можемо довести їм, що привели їх не в безнадійний світ?

Л. Град

Взято з мережі

21/01/2025

19/12/2024

🪄 Історія про мрію, яка змінила життя ✨

Кілька років тому я зустріла одну жінку. Вона сказала:
— Я мрію малювати картини. Але це нереально — у мене робота, діти, і час для себе завжди на останньому місці.

Її очі світилися, коли вона розповідала про те, як уявляє свої полотна, кольори, сюжет. Але потім додала:
— Це просто мрія...

Ми почали працювати разом, і я попросила її намалювати хоча б один маленький ескіз. Просто спробувати. Вона посміялася:
— Малювати? У моєму віці?

Але зробила це. Один маленький малюнок на звичайному аркуші паперу.
І знаєте, що сталося? Вона зупинилася. Подивилася. І сказала:
— Я ніколи не думала, що це може бути так просто.

Через кілька місяців вона вже тримала в руках пензлі, купувала фарби й навіть виставляла свої перші роботи в інтернеті. А зараз вона готує свою першу персональну виставку.

І кожен раз, коли ми спілкуємося, вона повторює:
— Якби я не дозволила собі хоча б спробувати, ця мрія так і залишилася б фантазією.

💡 Чому я розповідаю вам цю історію?
Бо кожна мрія чекає тільки одного — вашого першого кроку. Навіть маленького, але щирого.

✨ Уявіть, що ваша мрія вже поруч. Що ви зробите сьогодні, щоб до неї наблизитися? 💭

ЗАВТРА ОСТАННІЙ ДЕНЬ ДОЛУЧИТИСЬ ДО РОЗІГРАШУ!

РОЗІГРУЮ
РОЗІГРУЮ
РОЗІГРУЮ 1 місце на онлайн проект про мрії.

Деталі тут

https://www.instagram.com/p/DDe6ZkdorEK/?igsh=dmp1d2kwNDAzaGth

18/12/2024

Сьогодні я бачила як народжується травма

На дитячому святі ведуча запитує дітей: "Хто хоче розповісти віршик?" Виходять 10 дітей і по черзі розповідають віршики. Коли залишається одна дівчинка, ведуча каже: "Ну все, давайте далі продовжувати свято".

Дівчинка йде на своє місце і по її щоках починають текти сльози.

Було виразно видно, як частина її залишилася стояти там, поруч із ведучою вечора. Сльози відразу помітили вихователі і звернули увагу ведучої, попросивши її дати дівчинці можливість розповісти віршик.

Але було вже "пізно".

Дівчинка стояла, дивлячись у порожнечу, склавши руки на грудях перед собою, і фізично не могла вимовити ні слова. Вона не плакала, просто все далі і далі "йшла в ту порожнечу", щоб не було так боляче.

Коли вона повернулася назад і сіла на свій стільчик у першому ряду, я запитала її, чи не хоче вона сховатися ось тут у куточку (я сиділа в другому ряду, в кутку). Вона кивнула і стала поруч зі мною (дівчинка мене трохи знає, наші діти гралися разом).

Я сказала: "Якщо хочеш, можеш сісти до мене на коліна?" Вона кивнула і мовчки, нічого не кажучи ні слова, залізла, все ще продовжуючи дивитися туди, в порожнечу. Я запитала, чи можна я тебе обійму, вона кивнула. Я обійняла її і стала з нею розмовляти, словами підтверджуючи те, що сталося (ти дуже хотіла розповісти віршик; тобі стало дуже прикро, що ти не встигла розповісти віршик; я вважаю, що це дуже несправедливо і т.д). Вона кивала і плакала. Я просто гладила її по спині, раз-по-раз повторюючи, як це було нечесно, несправедливо і прикро.Якоїсь миті вона прямо фізично розслабилася і лягла на мене тілом. Я вже нічого не говорила, просто міцно її тримала.

Вистава закінчилися, далі відповідно до програми заходу всі розійшлися. Ми ще посиділи деякий час, стало якось спокійніше, вони з моїм сином стали перебирати кубики, які стояли поряд. Потім ми стали з цих кубиків будувати будиночки.

Але дівчинка все ще мовчала. Наче слова цього вірша реально застрягли у горлі. Я бачила, що очима вона мені відповідає, а фізично голосом прямо не може, хоча і намагається.

Прийшли ще кілька дітей і почали всі разом у щось грати, шаленіти – все як і належить на дитячому святі.

Коли настав час розходитися, я підійшла до цієї дівчинки, сіла навпочіпки і, дивлячись їй у вічі, сказала: "Якщо ти хочеш, ти можеш розповісти мені той віршик, який хотіла, я із задоволенням послухаю".

Вона подивилася на дітей навколо, і я додала: "Можна тихо-тихо, пошепки, щоб чула тільки я". Вона голосом сказала "так" і розповіла віршик, після чого зробила дуже потужний видих. Було прямо видно, що вона повернулася, вона посміхнулася, в її очах знову з'явився блиск. Я обійняла її.

Присвячується всім нам – тим, кому колись дуже хотілося розповісти віршики на святі і не вийшло.

авторка Н. Целунова

12/12/2024

ЧОМУ СУЧАСНІ ДІТИ НЕ ВМІЮТЬ ВЧИТИСЬ, ТЕРПІТИ і ЛЕДВЕ ПЕРЕНОСЯТЬ НУДЬГУ

"Я ерготерапевт з багаторічним досвідом роботи з дітьми, батьками та викладачами. Я вважаю, що наші діти стають все гірше в багатьох аспектах.

Я чую одне й те саме від кожного вчителя, якого зустрічаю. Як професійний терапевт я бачу зниження соціальної, емоційної та академічної активності у сучасних дітей і в той же час – різке збільшення числа дітей з іншими порушеннями.

Як ми знаємо, наш мозок податливий. Завдяки навколишньому середовищу ми можемо зробити наш мозок «сильнішим» або «слабкішим». Я щиро вірю, що, незважаючи на всі наші найкращі спонукання, ми, на жаль, розвиваємо мозок наших дітей в невірному напрямку.

І ось чому:

1. Діти отримують все, що хочуть і коли хочуть

“Я голодний!” – «Через секунду я куплю що-небудь перекусити». “Я хочу пити”. – «Ось автомат з напоями». “Мені нудно!” – «Візьми мій телефон».

Здатність відкласти задоволення своїх потреб – це один з ключових чинників успіху. Ми хочемо зробити наших дітей щасливими, але, на жаль, ми робимо їх щасливими тільки зараз і нещасними – в довгостроковій перспективі.

Уміння відкласти задоволення своїх потреб означає здатність функціонувати в стані стресу.

Наші діти поступово стають менш підготовленими до боротьби навіть з незначними стресовими ситуаціями, що в підсумку стає величезною перепоною для їхнього успіху в житті.

Ми часто бачимо нездатність дітей відкласти задоволення своїх бажань в класі, торгових центрах, ресторанах і магазинах іграшок, коли дитина чує «Ні», тому що батьки навчили його мозок негайно отримувати все те, що він хоче.

2. Обмежена соціальна взаємодія

У нас багато справ, тому ми даємо нашим дітям гаджети, щоб вони теж були зайняті. Раніше діти грали на вулиці, де в екстремальних умовах розвивали свої соціальні навички. На жаль, гаджети замінили дітям прогулянки на відкритому повітрі. До того ж технології зробили батьків менш доступними для взаємодії з дітьми.

Телефон, який «сидить» з дитиною замість нас, не навчить її спілкуватися. У більшості успішних людей розвинені соціальні навички. Це пріоритет!

Мозок подібний м’язам, які навчаються і тренуються. Якщо ви хочете, щоб ваша дитина могла їздити на велосипеді, ви вчите її кататися. Якщо ви хочете, щоб дитина могла чекати, його треба навчити терпінню. Якщо ви хочете, щоб дитина могла спілкуватися, необхідно соціалізувати її. Те ж саме відноситься до всіх інших навичок. Нема ніякої різниці!

3. Нескінченні веселощі

Ми створили для наших дітей штучний світ. У ньому немає нудьги. Як тільки дитина затихає, ми біжимо розважати її знову, тому що інакше нам здається, що ми не виконуємо свій батьківський обов’язок.

Ми живемо в двох різних світах: вони в своєму «світі веселощів», а ми в іншому, «світі роботи».

Чому діти не допомагають нам на кухні або в пральні? Чому вони не прибирають свої іграшки? Це проста монотонна робота, яка тренує мозок функціонувати під час виконання нудних обов’язків. Це той ж самий «м’яз», який потрібен для навчання в школі.

Коли діти приходять у школу і настає час для письма, вони відповідають: «Я не можу, це занадто складно, занадто нудно». Чому? Тому що працездатний «м’яз» не тренується нескінченним веселощами. Він тренується тільки під час роботи.

4. Технології

Гаджети стали безкоштовними няньками для наших дітей, але за цю допомогу потрібно платити. Ми розплачуємося нервовою системою наших дітей, їх увагою і здатністю відкласти задоволення своїх бажань.

Повсякденне життя в порівнянні з віртуальною реальністю нудне.

Коли діти приходять в клас, вони стикаються з голосами людей та адекватною візуальною стимуляцією на противагу графічним вибухам і спецефектам, які вони звикли бачити на екранах.

Після годин віртуальної реальності дітям все складніше обробляти інформацію в класі, тому що вони звикли до високого рівня стимуляції, який надають відеоігри. Діти не здатні обробити інформацію з більш низьким рівнем стимуляції, і це негативно впливає на їх здатність вирішувати академічні завдання.

Технології також емоційно віддаляють нас від наших дітей і наших сімей. Емоційна доступність батьків – це основна поживна речовина для дитячого мозку. На жаль, ми поступово позбавляємо наших дітей цього.

5. Діти правлять світом

«Мій син не любить овочі». «Їй не подобається рано лягати спати». «Він не любить снідати». «Вона не любить іграшки, але добре розбирається в планшеті». «Він не хоче одягатися сам». «Вона лінується їсти сама».

Це те, що я постійно чую від батьків. Відколи діти диктують нам, як їх виховувати? Якщо надати ці права їм, все, що вони будуть робити – їсти макарони з сиром і тістечка, дивитися телевізор, грати на планшеті і ніколи не будуть лягати спати.

Як ми допомагаємо нашим дітям, якщо даємо їм те, що вони хочуть, а не те, що добре для них? Без правильного харчування і повноцінного нічного сну наші діти приходять в школу роздратованими, тривожними і неуважними. Крім того, ми відправляємо їм неправильне послання.

Вони вчаться, що можуть робити все, що хочуть, і не робити того, що не хочуть. У них немає поняття – «треба робити».

На жаль, щоб досягти наших цілей в житті, нам часто треба робити те, що необхідно, а не те, що хочеться.

Якщо дитина хоче стати студентом, їй необхідно вчитися. Якщо вона хоче бути футболістом, необхідно тренуватися щодня.

Наші діти знають, чого хочуть, але їм важко робити те, що необхідно для досягнення цієї мети. Це призводить до недосяжних цілей і залишає дітей розчарованими. Тренуйте їх мозок!

Ви можете тренувати мозок дитини і змінити її життя так, щоб воно було успішним в соціальній, емоційної і академічній сфері. Ось як:

Не бійтеся встановлювати рамки

Діти потребують їх, щоб вирости щасливими і здоровими.

– Складіть розклад прийому їжі, часу сну і часу для гаджетів.

– Думайте про те, що добре для дітей, а не про те, чого вони хочуть або не хочуть. Пізніше вони скажуть вам спасибі за це.

– Виховання – важка робота. Ви повинні бути креативним, щоб змусити їх робити те, що добре для них, хоча більшу частину часу це буде повна протилежність тому, чого їм хочеться.

– Дітям потрібні сніданок і поживна їжа. Їм необхідно гуляти на вулиці і лягати спати вчасно, щоб на наступний день прийти в школу готовими вчитися.

– Перетворіть те, що їм не подобається робити, в веселощі, в емоційно-стимулюючу гру.

Обмежте доступ до гаджетів і відновіть емоційну близькість з дітьми

– Подаруйте їм квіти, посміхніться, залоскочіть їх, покладіть записку в рюкзак або під подушку, здивуєте, танцюйте разом, плазуйте разом, бийтеся подушками.

– Влаштовуйте сімейні вечері, грайте в настільні ігри, вирушайте на прогулянку разом на велосипедах і гуляйте з ліхтариком ввечері.

Навчіть їх чекати!

– Нудьгувати – нормально, це перший крок до творчості.

– Поступово збільшуйте час очікування між «я хочу» і «я отримую».

– Намагайтеся не використовувати гаджети в машині і ресторанах і навчіть дітей чекати, розмовляючи або граючи.

– Обмежте постійні перекуси.

Навчіть свою дитину виконувати монотонну роботу з раннього віку, оскільки це основа для майбутньої працездатності

– Складати одяг, прибирати іграшки, вішати одяг, розпаковувати продукти, заправляти ліжко.

– Будьте креативними. Зробіть ці обов’язки веселими, щоб мозок асоціював їх з чимось позитивним.

Навчіть їх соціальним навичкам

Навчіть ділитися, вміти програвати і вигравати, хвалити інших, говорити «спасибі» і «будь ласка».

Виходячи з мого досвіду роботи терапевтом, можу сказати, що діти міняються в той момент, коли батьки змінюють свої підходи до виховання. Допоможіть своїм дітям досягти успіху в житті шляхом навчання і тренування їх мозку, поки не стало пізно."

Джерело: Intermarium

07/12/2024

Пам'ятаю одну ніч в пологовому будинку. У дівчинки, що лежала зі мною на збереженні, завчасно почалися перейми, і породіллю, всю в сльозах, відвезли в пологовий зал, а за годину з іншого кінця міста приїхала її мама. Досі перед очима сцена, як вона складає доньчині речі в пакети і молиться: "Господи, роби зі мною все, що завгодно : карай, посилай випробування, перевіряй на міцність, аби моїй дитині було добре".

На п'ятому курсі я підробляла вихователем в дитячому саду. Співала з малечею пісні з "Бременських музикантів", розучувала танці зі стрічками і ліпила фруктові кошики. Я багато чого робила, окрім найголовнішого: я не любила дітей по-справжньому. Не вникала в їхні проблеми. Не відчувала глибину болю, коли мами затримувалися на роботі, а підопічні дряпали іграшковими авто старенький килим і повторювали жахливу мантру: "Моя мама більше ніколи за мною не прийде". Заспокоювала швидше для проформи, але зовсім не так, як би підтримала зараз. Відсторонено пояснювала, що батьки вже в трамваї, мчать парковою алеєю, відчиняють хвіртку, а сама у цю мить знаходилася на майбутньому побаченні або в кіно на гучному "Гладіаторові". І лише ставши матір'ю, виявила в навколосерцевій сумці своє абсолютно голе серце.

Згадую історію, що сталася кілька років тому не то в Dream Town, не то в Ocean Plaza. Жінка з півторарічною дівчинкою і нянею пришли на шопінг. Поки мама вибирала шкарпеточки і шапочки, няня захотіла в туалет. Замість того, щоб узяти малятко з собою в кабінку, поставила коляску перед дверима, а коли вийшла - за дівчинкою і слід простиг. "Фрекен Бок" заметушилася. Почала ломитися в усі двері і заглядати в сміттєві баки. Кинулася розпитувати відвідувачів, чи не бачили вони білявого ангела в джинсовому комбінезоні. Люди знизували плечима і квапилися у своїх справах. Вона мчала далі, залітаючи в гамбургерні, млинцеві, галантереї. У всі кав'ярні і парфюмерні крамниці. З трансу її вивів дзвінок мами, що інтуїтивно відчула недобре.
Мати швидко зорієнтувалася і попросила охоронця заблокувати виходи. Ті якраз встигли перед самим носом у циганів. Баби з дітьми заголосили, цокаючи усіма сімома відмінками. У цей момент її увагу притягнула пузата тітка, що гойдала хлопчика. Той спав із закинутою головою. Саме так спала її дочка. Вона вчепилася циганці у плечі, і в переодягнутій, забрудненій і поспішно підстриженій дитині упізнала свою крихітку.

Материнське серце має п'ять клапанів і п'ять камер. Воно вміє розмовляти, співати колискові, передбачати майбутнє, відчувати небезпеку, виробляти електрику і битися в ритмі вальсу. Бачить гостріше, аніж сови, кішки і коні разом узяті. Розбивається вщент, коли малюк всього лише зчесав коліно. Продовжує битися поза тілом, часом і простором, навіть коли душа матері підноситься за хмари.

© Ірина Говоруха