17/11/2021
Наближається День студента. Оскільки викладачі не завжди були такими серйозними і поважними, як зараз, ми попросили їх поділитися історією з свого студентського життя, яка справила на них особливе враження.
Найсміливішою виявилася Олена Володимирівна Скляніченко. Ось її історія.
На другому курсі на екзамені з вищої математики зізналася викладачу, що списала одне з питань білета і пояснити цю теорему не можу, бо не розумію її. Валентин Євменович посміхнувся по-батьківськи, поставив оцінку і віддав залікову. Я й не думала в неї заглядати, бо була впевнена, що там не відмінна оцінка.
А в моїй групі був один тямущий студент, якому не байдужі були не тільки його оцінки, а й інших. От вже в наступному семестрі (через місяць) цей одногрупник просить в мене залікову... Я ж не даю... Це ж документ... Довго він випрошував, а потім здався і зізнався, чого добивається – дуже кортіло подивитись мою оцінку з вищої математики (щось десь пронюхав).
Я була в шоці, коли побачила за екзамен "відмінно", БО в нашого Валентина Євменовича отримати найвищий бал здавалось не реально.
А через три роки я пішла працювати викладачем. Моєю сусідкою по кабінетах виявилась дуже душевна людина, викладачка іноземної мови Слюсарева Валентина Петрівна, дружина, колись мого улюбленого математика. Частенько обмінювались привітами... І приємно було чути від неї, що її Валік говорив, що я РОЗУМНИЧКА.
В моїй педагогічній діяльності я часто пригадую душевність та людяність своїх викладачів і, відверто, сама намагаюсь не втрачати людяность... буває добавляю бал, не зважаючи на неідеальність відповіді дитини, бо пам'ятаю, що це – розумне, старанне дитя, а в житті – ми самі маємо керувати зірками.
#СПБЛ #СПСЛ
