25/06/2026
Він написав понад 60 книг про історію України. Допомагав видавати «Кобзар» Тараса Шевченка. Все життя захищав українську мову.
Але перед смертю сказав, що зробив для України надто мало.
Сьогодні, 23 червня, день пам'яті Данила Мордовця (1830–1905) — письменника, історика і громадського діяча, чиє ім'я сьогодні знають далеко не всі українці.
А колись його книги читали тисячі людей.
Данило Мордовець народився на Дону в родині українських козаків. Його прадід був пов'язаний із гетьманом Іваном Мазепою та зберігав архів із таємними документами козацького війська.
Батька він майже не пам'ятав — той помер, коли хлопчик був немовлям. Невдовзі не стало й матері. Майбутнього письменника виховували родичі в українському середовищі, серед української мови, пісні та пам'яті про козацьке минуле.
Писати він почав дуже рано.
У 7 років складав вірші, а згодом закінчив Петербурзький університет із золотою медаллю.
Мордовець міг зробити спокійну чиновницьку кар'єру. Працював у міністерствах, був редактором газет, цензором. Але справою його життя стала історія України.
Він написав десятки історичних романів і досліджень про козаччину, гайдамаків, Івана Мазепу, Семена Палія, Петра Сагайдачного та інших діячів українського минулого.
Саме Данило Мордовець допомагав готувати до друку видання «Кобзаря» Тараса Шевченка 1860 року, профінансоване меценатом Платоном Симиренком.
Він відкрито виступав на захист української мови, театру та права дітей навчатися рідною мовою в школі.
У ті часи навіть публічний виступ українською мовою вимагав спеціального дозволу влади.
Та попри всі труднощі він не відступав.
Його життя не було безхмарним.
У 55 років на Данила Мордовця обрушилися одразу дві трагедії. Спочатку через алкогольну залежність пішов із життя його пасинок Віктор — талановитий композитор. А за кілька місяців письменник втратив і дружину Анну, з якою прожив майже 30 років.
Він залишився сам.
Та продовжував працювати.
Навіть у похилому віці, майже втративши зір і тяжко хворіючи, письменник одягав парадний мундир, прикріплював усі нагороди й ішов допомагати українцям, які зверталися до нього в Петербурзі.
23 червня 1905 року Данило Мордовець помер.
А перед смертю залишив слова, які сьогодні звучать особливо сильно:
«Стоячи на порозі таємничої вічності, мушу привселюдно зложити мою покуту в тім, що мало послужив на користь моєму рідному краєві та його мові. Але се з того, що їх доля — і моя доля».
Він залишив Україні понад 60 книг. Але до останнього дня вважав, що його борг перед нею ще не сплачений.
Мабуть, саме тому його пам'ятають і через 120 років після смерті.