Інститут нейросоматичних підходів терапії травми та дисоціації

  • Home
  • Ukraine
  • Odessa
  • Інститут нейросоматичних підходів терапії травми та дисоціації

Інститут нейросоматичних підходів терапії травми та дисоціації— це логічна трансформація та продовження Центру навчальних проєктів «Древо Пізнання» Каріне Кочарян
з 2021 року ми забезпечуємо якісними знаннями з травматерапії Українських фахівців

ДВА ШЛЯХИ ДО ДИСОЦІАЦІЇБезліч книг та досліджень, з яких я читала мізерну кількість, вказують на два шляхи до розвитку д...
16/07/2026

ДВА ШЛЯХИ ДО ДИСОЦІАЦІЇ

Безліч книг та досліджень, з яких я читала мізерну кількість, вказують на два шляхи до розвитку дисоціації але зараз я ділюся тим, що вихопила зі статті «Підходи до дисоціації з точки зору розвитку та прив'язаності: за межами наслідків жорстокого поводження» авторів Camille Guérin-Marion, Sage Sezlik та Jean-François Bureau.

Так-так, я все ще тут, все ще продираюся — це непросто.

Так ось, автори звертають увагу на важливе про ці два шляхи.

Один шлях пов’язаний із вегетативними захисними системами дитини, а другий заснований на міжсуб’єктивному рівні стосунків прив’язаності.

Тепер цитую:

«У першому випадку джерела стресу, пов’язаного з прив’язаністю, активують захисні реакції дитини, що може призвести до дисоціативної реакції в контексті серйозних і хронічних порушень (наприклад, тривалі періоди дистресу немовляти без втручання особи, що доглядає; Perry та ін., 1995; Schore, 2009), або іншим чином сприяють схильності дитини до дисоціації в подальшому житті шляхом зміни функціонування її систем реагування на стрес (Schuder & Lyons-Ruth, 2004).

Через другий механізм порушення прив’язаності можуть ще більше посилювати дисоціативні наслідки, блокуючи обробку та інтеграцію досвіду, якщо вони позбавляють дитину організуючої моделі, за допомогою якої вона може навчитися розуміти свій внутрішній та міжособистісний світи (Carlson et al., 2009; Liotti, 2006, 2009; Lyons-Ruth, 2002; Lyons-Ruth та ін., 2006; Van der Hart та ін., 2006).

Важливо, що розвиток дисоціації через ці шляхи найтісніше пов’язаний із ранніми роками формування особистості, під час яких формуються здатність дитини до регулювання стресу (Schore, 2009; Schuder & Lyons-Ruth, 2004), розуміння себе у взаємодії з іншими (Bowlby, 1980; Liotti, 2006, 2009) та структура особистості (Van der Hart et al., 2006), перебуваючи на найбільш незрілих і вразливих стадіях, і значною мірою залежать від наявності особи, яка доглядає за дитиною, для їх розвитку.»

В матеріалах, що надала Сандра Байта учасникам як до курсу з діагностики та терапії травми та дисоціації у дітей та підлітків, так і до найближчого вебінару «Відповіді на основні питання щодо терапії травматичної дисоціації у дітей та підлітків», що буде 31 липня, дисрегульована поведінка дітей та підлітків виділяється як основна проблема.

І дійсно, якби дитина вела себе спокійно, ніхто б не звертався по допомогу. По терапію звертаються, коли дитина є незручною, проблемною, нерегульованою. А як їй бути регульованою, якщо вона виховується нерегульованими батьками?

На вебінарі про це буде докладніше.

Запрошую, приходьте, колеги. Навіть якщо працюєте тільки з дорослими.

Те, що в назві написано «…терапії дітей та підлітків», не звужує коло колег, для яких цей вебінар буде корисним, адже всі клієнти колись були дітьми, а подібні заходи надають можливість поглибити розуміння болю ваших клієнтів.

Крім того, дорослі нерегульовані клієнти- чиїсь нерегульовані батьки, отже допомагаючи вашім дорослим клієнтам - ви допомагаєте їх дітям

Подробиці нижче

Далі буде.😉
З побажаннями тихої ночі.
Щиро ваша,
Каріне Кочарян

«Відповіді на основні питання щодо терапії травматичної дисоціації у дітей та підлітків»- вебінар, який  31 липня з 17.0...
15/07/2026

«Відповіді на основні питання щодо терапії травматичної дисоціації у дітей та підлітків»- вебінар, який 31 липня з 17.00 до 19.00 проведе Сандра Байта - ліцензований клінічний психолог, дитячий терапевт, терапевтом EMDR та затвердженим консультантом, а також член ISSTD.

Сандра є автором кількох книг англійською, італійською та іспанською мовами; співавтором книги іспанською мовою про сексуальне насильство над дітьми для суддів та прокурорів в рамках проекту ЮНІСЕФ; а також автором першої книги іспанською мовою про дисоціацію в дитинстві (книга, яка також була перекладена італійською мовою).

Вона читає лекції та проводить тренінги в Аргентині, Латинській Америці, Італії, Іспанії, Нідерландах та США.

Протягом 15 років вона працювала в державних установах міста Буенос-Айрес, займаючись дітьми та підлітками, які зазнали насильства. Зараз вона живе та має приватну практику в Буенос-Айресі, Аргентина.

Про що поговоримо 31 липня на вебвнарі «Відповіді на основні питання щодо терапії травматичної дисоціації у дітей та підлітків»

- безпека середовища та міжособистісних стосунків
- регуляція
- як мотивувати дитину до участі в терапії
- подолання відчаю та розчарування у вихователів

Захід супроводжується послідовним перекладом з англійської на українську

Переклад: Ірина Настоловська

Запис буде

Сертифікати учасника від Інституту нейросоматичних підходів терапії травми та дисоціації

Вартість: 950 грн

Реєстрація за посиланням в коментарях

Вебінар передує Практичному курсу «Терапія дітей та підлітків з дисоціацією», який заплановано на Березень 2027

Термін «дисоціація» у психопатології, в основному використовується щоб охарактеризувати три   пов’язані концепти : 1) ді...
14/07/2026

Термін «дисоціація» у психопатології, в основному використовується щоб охарактеризувати три пов’язані концепти :

1) діагностична категорія «Дисоціативні розлади» (DD) за МКХ-10 та DSM-IV;
2) група симптомів, дисоціативних симптомів, таких як амнезія або
дереалізація;
3) деякі патогенні процеси, спричинені травматичними переживаннями, що порушують інтеграцію
психічних функцій.

"Чи існує травматично-дисоціативний вимір? Огляд дисоціативних процесів та симптомів у розладах спектру травм розвитку"
Benedetto Farina
Giovanni Liotti



Інститут нейросоматичних підходів терапії травми та дисоціації

У попередньому дописі про дисоціацію,  крім того, що я жалілася на те, що важко продиратись цією темою, я цитувала фрагм...
14/07/2026

У попередньому дописі про дисоціацію, крім того, що я жалілася на те, що важко продиратись цією темою, я цитувала фрагмент статті авторів Camille Guérin-Marion, Sage Sezlik та Jean-François Bureau «Підходи до дисоціації з точки зору розвитку та прив'язаності: за межами наслідків жорстокого поводження» про деякі теоретичні моделі, що пояснюють формування дисоціації, і зупинилась я на теорії Ліотті.

Що було спочатку, ви можете знайти за

Отже трохи просуваємось разом - цей допис буде як раз про теорію Джованні Ліотті (2006, 2009).

Ця теорія підтримує модель дисоціації, «засновану на прив’язаності, що «ґрунтується на міжособистісних, діалогічних процесах […] а не на внутрішньопсихічних захисних механізмах проти психічного болю» (2006, с. 67).»

Ліотті вважає, що дисоціація не функціонує як автономна захисна реакція- «вона випливає з фрагментованої моделі «я-з-іншими» дитини (або внутрішньої робочої моделі; Боулбі, 1980) внаслідок відсутності організуючих та регулюючих досвідів прив’язаності.

Ліотті (2006,2009) стверджує, що коли дитина неодноразово стикається з суперечливими досвідом взаємовідносин (наприклад, сприймаючи опікунів одночасно як джерела страху та рятівників; Мейн і Гессе, 1990), а також через відсутність впорядкованих реакцій з боку оточення, що забезпечує догляд (наприклад, страх без виходу, відхід опікуна під час дистресу), ця дитина кодує цю інформацію у численні та суперечливі моделі «я-з-іншими» (Ліотті, 2006, 2009), що призводить до відсутності у неї цілісності щодо власних внутрішніх переживань, почуття «я» та очікувань щодо інших.

Діти намагаються координувати свою увагу, свідомість та поведінку в умовах стресу, пов’язаного з прив’язаністю (наприклад, стають нереактивними, завмирають; Ліотті, 2009).
Як також стверджують Ван дер Харт та ін. (2006), різні стани «я» можуть зрештою керувати почуттями, когнітивними процесами та поведінкою несуцільно, особливо коли активується система прив’язаності, що спостерігається у найекстремальнішій формі при дисоціативному розладі ідентичності (Ліотті, 2009).

Основним внеском цієї перспективи було висвітлення дезорганізованої пив’язаності як можливого попередника дисоціації (Ліотті, 2006, 2009; Мейн і Гессе, 1992)»

І не можу не нагадати, що в Інстиутут 31 липня відбудеться вебінар «Відповіді на основні питання щодо терапії травматичної дисоціації у дітей та підлітків» як раз по темі яка обговорюється у статті

Ведуча Сандра Байта
Подробиці нижче

Продираюсь крізь матеріали про дисоціацію, а якщо точніше — крізь текст статті «Підходи до дисоціації з точки зору розви...
13/07/2026

Продираюсь крізь матеріали про дисоціацію, а якщо точніше — крізь текст статті «Підходи до дисоціації з точки зору розвитку та прив'язаності: за межами наслідків жорстокого поводження» авторів Camille Guérin-Marion, Sage Sezlik та Jean-François Bureau.

Чудова докладна стаття, яку я, щоб полегшити собі задачу, переклала через штучний інтелект і читаю, звіряючись з англійським примірником. Хочу написати коротенький допис, який привідкриє для вас трохи більше про дисоціацію у дітей, як, я сподіваюсь, привідкриє спочатку трохи більше про цей феномен для мене.

Ну що, продираючись, я застрягла. У мене начебто розвинулися дисоціативні симптоми від тексту:
- відволікання уваги від стресора;
- когнітивні порушення — в голові пусто або туманно;
- порушення пам’яті та амнезія щодо щойно прочитаного.
-точно щось іще, але я цього не усвідомлюю

Ох, Каріне Мартиросівно, кажу я собі, якщо ти, людина, яка вже давно припинила практику терапії дітей та підлітків, так себе відчуваєш від статті, то що тоді казати про фахівців, які з дисоціацією щодня стикаються в кабінеті?

Ще й на вебінар усіх запрошуєш 31 липня про основні питання щодо терапії травматичної дисоціації у дітей та підлітків, який проведе Сандра Байта —людина, яка багато років досліджує дисоціацію, працює з нею клінічно та допомагає іншим зрозуміти її й інтегрувати ці знання у практику.

А шматочок тексту, який мене ввів у дисоціативний стан, стосується деяких травматичних моделей, які пояснюють формування дисоціації.

Звісно, як завжди, згоди в цьому питанні теоретики не дійшли, особливо коли мова йдеться про «приховані травми» — це ті травми, які були спричинені нездатністю батьків або піклувальників до саморегуляції, а це, своєю чергою, було причиною нездатності регулювати дитину. І так, це може призводити до дисоціації.

Ось, наприклад… Це вже цитата зі статті: «Погляди, які найчастіше зустрічаються у науковій літературі та клінічній практиці, випливають із травматичних моделей (Perry et al., 1995; Putnam, 1997; Schore, 2009; Van der Hart, Nijenhuis, & Steele, 2006).

Наприклад, дисоціацію зазвичай розуміють як нейробіологічний захисний механізм, що розвивається в умовах надзвичайного стресу та страху, пов’язаних із виживанням (Lanius et al., 2018; Perry et al., 1995; Schore, 2009).

Відповідно до багаторічних досліджень нейробіологічних основ посттравматичного стресу (Lanius та ін., 2018), ця перспектива вдало розмістила дисоціацію в ієрархії захисних реакцій на загрозу, за якої парасимпатична нервова система дитини перекриває більш еволюційно домінуючу симпатичну реакцію (реакцію «бій або втеча») у відповідь на хронічну, непереборну та неминучу загрозу — таку як жорстоке поводження з боку особи, яка доглядає за дитиною, — як майже «останній засіб» самозахисту.

Це пояснює деякі поширені прояви дисоціації, такі як приглушення свідомості дитини та відволікання уваги від зовнішніх загрозливих сигналів (Perry та ін., 1995; Schore, 2009), а також пригнічення гіперзбуджених реакцій, таких як гнів, агресія та тривожне збудження, з метою самозбереження (Lanius та ін., 2018).

Інші теорії також підкреслюють, що системи захисту лежать в основі розвитку дисоціації. Наприклад, концепція «захисного виключення» Боулбі (1980) стверджує, що діти мають певну здатність утримувати травми, пов’язані з міжособистісними стосунками, поза межами свідомої уваги як захисний механізм, тим самим підриваючи інтеграцію уваги, афекту та поведінки під час стресу, пов’язаного з прив’язаністю.

Аналогічно, структурна теорія дисоціації (Van der Hart et al., 2006) стверджує, що дисоціація виникає тоді, коли різні системи дій, які функціонують для того, щоб або налаштовувати дитину на щоденні адаптивні функції (наприклад, прив’язаність, пошук задоволення), або на захист від загрози (наприклад, втеча/боротьба), не можуть асимілюватися в одну згуртовану структуру особистості через травму.

Недостатньо інтегровані захисні механізми можуть самі по собі стати дисоціативними частинами особистості (тобто «емоційними частинами») і зумовлювати цілий спектр дисоціативних симптомів
(наприклад, травматичні спогади, неконтрольовані емоції, які сприймаються як відокремлені від «я»; Van der Hart et al., 2006).

Загалом таке розуміння дисоціації як захисної реакції, за якої людина дисоціюється як засіб адаптації до загрози або захисту від неї, також сприймається людьми, які пережили дитячу травму, як таке, що відповідає їхньому суб’єктивному досвіду (Lanius, Bluhm, & Lanius, 2007).

Іншою теорією є теорія Ліотті (2006, 2009), яка підтримує модель дисоціації, засновану на прив’язаності, що «ґрунтується на міжособистісних, діалогічних процесах […] а не на внутрішньопсихічних захисних механізмах проти психічного болю» (2006, с. 67). Відповідно до погляду Ліотті (2006), який поділяють інші провідні дослідники (Карлсон та ін., 2009; Лайонс-Рут, 2002; Лайонс-Рут та ін., 2006), дисоціація не функціонує як автономна захисна реакція.»

Далі буде.😉

А про вебінар із Сандрою Байта — нижче.

Приходьте. Разом із Сандрою Байта спробуємо глибше зрозуміти цей складний феномен і те, як допомагати людям, для яких дисоціація свого часу стала єдиним можливим способом вижити.

А я зроблю все можливе, як організатор, щоб процес навчання для вас пройшов комфортно в безпечному та цікавому середовищі


Інститут нейросоматичних підходів терапії травми та дисоціації

Коли Сандра читала нам курс із діагностики травми та дисоціації у дітей та підлітків минулого року, крім щирої та доклад...
10/07/2026

Коли Сандра читала нам курс із діагностики травми та дисоціації у дітей та підлітків минулого року, крім щирої та докладної подачі матеріалу, вона так само щиро ділилася статтями, які в неї є.

Оскільки я зараз потроху занурююсь у більш докладне вивчення поняття «дисоціація» — я поки що перебуваю на стадії планування та збору літератури, — а ще паралельно дуже переймаюся тим, щоб на вебінар Сандри Байта про основні питання щодо терапії травматичної дисоціації у дітей та підлітків, який відбудеться 31 липня, потрапило якомога більше колег, то я передивляюся статті, які надала Сандра, в пошуках натхнення для дописів.

Зараз мене цікавить інформація про передумови для дисоціації та випадки, коли в анамнезі не було фактів насильства, а дисоціація є

І якраз у статті «Підходи до дисоціації з точки зору розвитку та прив'язаності: за межами наслідків жорстокого поводження»
(Developmental and attachment-based perspectives on dissociation: beyond the effects of maltreatment) авторів Camille Guérin-Marion, Sage Sezlik та Jean-François Bureau про це йдеться.

Додаю невеличкий уривочок.

“ Деякі теоретики та дослідники наголошували на важливості врахування ролі «менш помітних» порушень у відносинах між вихователем та дитиною у розвитку реакцій, схожих на дисоціацію (Barach,1991; Liotti, 2006, 2009; Lyons-Ruth, 2002; Main &Hesse, 1990). Наприклад, Мейн і Гессе (1990) описали афективний контекст, у якому поведінка особи, що доглядає, є агресивною («лякаючою»; наприклад, гучне гарчання голосом, гнівні/ворожі вирази обличчя під час гри) та/або виражає страх і безпорадність («переляканою»). Вони висунули гіпотезу, що це створює нерозв’язний парадокс для немовляти, в якому батьки є водночас джерелом заспокоєння та джерелом безладу й страху.

Лайонс-Рут, Бронфман та Парсонс (1999) додатково виокремили суть цієї батьківської позиції
у концепті, який вони назвали «порушена афективна комунікація».

Цей термін охоплює такі форми поведінки, як відстороненість (наприклад, взаємодія на відстані), афективні помилки (наприклад, суперечливі сигнали, такі як лагідний голос, але негативний зміст повідомлення), реакції з плутаниною ролей (наприклад, вимагання заспокоєння від немовляти), дезорієнтовані реакції (наприклад, раптові зміни афекту) та інші важливі помилки у спілкуванні — усі вони мають спільну рису: нездатність особи, яка доглядає за дитиною, організувати афективні переживання дитини.

Одним із факторів, що зазвичай лежить в основі цих форм поведінки, є власні невирішені травми та дисоціація особи, яка здійснює догляд, що можуть знову проявитися у відповідь на різні травматичні подразники під час взаємодії з дитиною (наприклад, дистрес дитини) та заважати афективній взаємодії (Liotti, 2009; Putnam, 2016). Важливо зазначити, що хоча така поведінка опікуна зазвичай супроводжує жорстоке поводження, вона може бути характерною для відносин між опікуном і дитиною, у яких немає випадків зловживання чи недбальства, що підлягають повідомленню (Carlson, Yates, & Sroufe, 2009; Liotti, 2006, 2009; Lyons-Ruth, Dutra, Schuder, & Bianchi, 2006).

А подробиці про вебінар в коментарях



Інститут нейросоматичних підходів терапії травми та дисоціації

"Єдність свідомості не є первинною даністю; вона є досягненням.»П'ер Жане " Головні симтоми Істерії" 1907р Інститут нейр...
10/07/2026

"Єдність свідомості не є первинною даністю; вона є досягненням.»

П'ер Жане " Головні симтоми Істерії" 1907р



Інститут нейросоматичних підходів терапії травми та дисоціації

09/07/2026

Інформаційна служба новин Інституту нейросоматичних підходів терапії травми та дисоціації на зв'язку


Додаткова інформація за посиланням у коментарях

08/07/2026

Згідно з одним із сучасних визначень — цитую статтю Онно ван дер Харта та Рутггера Хорста 1989 року: «Дисоціація — це процес, під час якого певні психічні функції, що зазвичай інтегровані з іншими функціями, ймовірно, діють у більш відокремленому або автоматичному режимі, як правило, поза сферою свідомого сприйняття чи пригадування».

Належить це визначення Людвігу, і він його сформулював у 1983 році.

То я потрошку цікавлюся поняттям дисоціації.

Я завжди думала, що цей термін належить П'єру Жане, але помилялася. До речі, Жане, якщо вірити статті, дав подібний опис дисоціації, але я ще до нього не дійшла.

Хоча Жане і не був першим, хто ввів це поняття, він був найвизначнішим його дослідником.

The Dissociation Theory of Pierre Janet ONNO VAN DER HART AND RUTGER HORST


Інститут нейросоматичних підходів терапії травми та дисоціації

Address

Приморський бульвар 14
Odessa

Opening Hours

Monday 09:00 - 19:00
Tuesday 09:00 - 19:00
Wednesday 09:00 - 19:00
Thursday 09:00 - 19:00
Friday 09:00 - 19:00

Telephone

+380679239811

Alerts

Be the first to know and let us send you an email when Інститут нейросоматичних підходів терапії травми та дисоціації posts news and promotions. Your email address will not be used for any other purpose, and you can unsubscribe at any time.

Contact The School

Send a message to Інститут нейросоматичних підходів терапії травми та дисоціації:

Shortcuts

Share

Category