Фотокурси агентства LUFA - Photo School

Друзі, незабаром стартують заняття з новою групою на наших фотокурсах у Львові. Є ще вільні місця в групі, запрошуємо :)
Деталі в коментарях.

Репортажна зйомка для роботи і "для себе".
Запрошуємо отримати нові вміння! Початок занять 1 березня 2022, Львів
У нас є курс для початківців і розширений курс.
❗️Розширений курс включає заняття з першої домедичної допомоги.
Деталі в першому коментарі

Фотокурси стартують за тиждень. Запрошуємо!

У нас новий набір на фотокурси репортажної зйомки у Львові!
Початок – середина лютого 2022.
Тривалість 3 місяці, заняття двічі на тиждень.
Деталі - в першому коментарі

Джефф і Трейсі Уотерс | Стейнс-апон-Темз, Суррей, Великобританія | Лютий, 2014 |
Фото-есе «Світ, що тоне». Фотограф Гедеон Мендель
Гедеон Мендель народився в 1959 році Йоганнесбурзі, ПАР. Почав роботу як фоторепортер в останні роки апартеїду. На початку 1990-х він переїхав до Лондона, щоб працювати у різних відомих виданнях.
Над проектом «Світ, що тоне» Мендель працює з 2007 року. Він задокументував повені у тринадцяти країнах. Фотограф каже, що для нього важливо зіткнутися з очікуваними уявленнями про стихійне лихо, як проблему бідних країн. В той час, як в його проекті показані люди як з найбідніших, так і з найбагатших спільнот на планеті. Всі вони однаково вразливі до води, в якій вони опиняються. У цей момент повені є фактором, що вирівнює. Люди звідусіль об’єднані у візуальній солідарності.
http://gideonmendel.com/

COVID-19 і зйомка. Як зробити дезінфекцію камери та обладнання? Як протидіяти коронавірусу на зйомці?
📝📝📝
Roger Cicala з рентал-компанії Lensrentals.com ділиться досвідом вирішення таких проблем. Ось короткі тези із доволі великої публікації.

📸 «Очевидно, якщо ми знімаємо серед людей, то ризик є серйозним. Важливо пам’ятати, що ми можемо його зменшити, проте не зможемо його повністю усунути». Як приклад автор наводить хірургічні маски: вони деякою мірою захищають від нас інших людей і не захищають нас від них. «Звичайно, якщо у вас маска N95, вона ідеально припасована до обличчя і ви чисто поголені (якщо носите бороду), носите окуляри - тоді шанси заразитися трохи зменшуються». (Примітка редактора: борода і неголеність збільшують ризик отримання вірусу. Причиною є нещільне прилягання респіратора).

🎥 Студія та офісні приміщення
«Звертайте увагу на дверні ручки. Це місця, які потрібно дезінфікувати якнайчастіше, що більше разів на день то краще. Усі інші поверхні в студії, стійки, штативи теж повинні оброблятись, але один раз чи двічі на день достатньо. Однак, якщо вашим робочим столом або робочою зоною протягом дня користуються різні люди, то ці поверхні теж слід дезінфікувати: коли працівник X завершує роботу і перед тим як працівник Y починає її.»

📸 Камери та обладнання
Автор стверджує, що коли ви не користувалися вашою технікою кілька днів поспіль (не торкались її), то цього достатньо щоб убезпечитися від зараження. Частинки вірусу не створюють спор і не живуть довгий час на поверхні. Якщо у вас є команда, яка працює кількома камерами, то «зафіксуйте» за кожною камерою одного камерамена, не використовуйте спільно всі апарати. Звичайно, якщо є така можливість.

⛑️Засоби для дезінфекції

Мило, вода і ізопропіловий спирт.
Мило ефективне тим, що за короткий час розчиняє ліпідну (жирову) оболонку навколо вірусу, це вже відомо практично кожному. Автор радить використовувати мильні розчини на некритичних для вологи поверхнях: ручки камер, стійки і штативи, бленди. А дезінфікуючі засоби з ізопропіловим спиртом – з обережністю використовувати на вразливих до них деталях. Наприклад, на думку деяких виробників, РК-екрани можуть бути чутливими до дезінфікуючих засобів. В статті теж йдеться про інші дезінфікуючі засоби, крім цього цікава дискусія йде в коментарях до блогу.

🎬 Повний текст Roger Cicala тут: https://www.lensrentals.com/blog/2020/03/how-to-disinfect-camera-equipment-and-spaces/?mc_cid=69f08c3fb7&mc_eid=e51953507d
фото: Lensrentals

Парасольки. Зустріч Національної конфедерації праці (об'єднання анархо-синдикалістських профспілок Іспанії) під час громадянської війни в Іспанії, Барселона, 1937. Фото Каті Хорна.

Каті Хорна відома своїми документальними фото громадянської війни в Іспанії. Вона була успішною фотожурналісткою, портретисткою та архітектурним фотографом, створювала сюрреалістичні фотоколажі.
Каталін (Каті) Дойч Блау народилась в 1912 році в Будапешті в сім’ї єврейських банкірів. Коли їй було 19 років, Хорна переїхала до Берліна, де познайомилась з групою художників і письменників, до складу якої входили німецький драматург Бертольд Брехт і її друг дитинства, фотограф Роберт Капа.
У 1933 році, уникаючи розквіту нацизму в Берліні, вона провела три місяці в Будапешті, вивчаючи фотографію у школі Йожефа Печі. Потім Хорна переїхала до Парижа, де знімала репортажі та вуличне фото для Agence Photo.
Прихильниця анархізму, у 1937 році, Хорна переїхала до Іспанії, документувати хід громадянської війни, висвітлювати повсякденне життя у прифронтовій лінії.
У 1938 році Каті одружилася з іспанським художником Хосе Хорна. В тому ж році подружжя переїхало до Парижа, де Хорна працювала репортером і заглибилась в арт-фотографію.
У 1939, після початку ІІ світової війни, подружжя емігрувало в Мексику. Мексика стала для Хорної справжньою батьківщиною. Тут вона працювала у кількох виданнях, продовжувала свою роботу в арт-фотографії, викладала фотографію в Школі дизайну Ібероамериканського університета в Мехіко. Хорна померла у 2000 році.
Її роботи зберігаються у Генеральному архіві іспанської громадянської війни в Саламанці, Іспанія, Національному центрі досліджень, документації та інформації пластичних мистецтв в Мехіко та в її нащадків.

Реклама парфумів Dana, ≈1950 рік
Фото Ервіна Блюменфельда.
Ервін Блюменфельд народився в Берліні в 1897 році у єврейскій родині. Фотографією зацікавився в школі. Після І світової війни відкрив в Амстердамі портретну студію. Потім перебирається до Парижа, де займається модною фотографією. На початку ІІ світової емігрує в США, де працює для Vogue, Harper’s Bazaar.
Ервін Блуменфельд - один з найуспішніших фотографів XX століття. Він зробив революцію у фотографії моди, експериментуючи з сюрреалізмом, експресіонізмом, дадаїзмом.

"Занедбаний ресторан", Вікторвіль, Каліфорнія, 2018
Фотограф - Ед Фріман. Після успішної 25-річної кар'єри в музичній індустрії, Фріман зайнявся комерційною і арт-фотографією

Мерілін Монро на балконі в готелі Амбасадор. Нью-Йорк, березень 1955 року.
Вона повернулася до міста, яке знала і любила, щоб змінити своє життя. Протягом двох тижнів її супроводжував нью-йоркський фотограф Ед Фінгерш, щоб проілюструвати статтю «Мерілін Монро, якої ти ніколи не бачив» в журналі Redbook.
Стиль Фінгерша – документальність і відвертість, без спалаху, з наявним світлом, дуже відповідав настрою Монро в цей період – щира, приземлена, без спецефектів, без обману.
Хоча в доробку Фінгерша саме зйомка Монро є найвідомішою, тим не менш він був плідним фотожурналістом протягом 50-х років. Фінгерш народився у 1925 році в Брукліні. Вивчав мистецтво, захопився фотографією під час служби в армії. Записався на курс Олексія Бродовича в Нову школу соціальних досліджень. В 1948 році Фінгерш починає співпрацювати з агенцією Pix Publishing, знімаючи фотоісторії на абсолютно різні за темою, але соціально-важливі теми; висвітлював корейську війну.
На жаль його шалена активність, життєві негаразди спричинили депресію, Фінгерш відмовився від фотографії, від пропозицій роботи, і помер в 1961 році у віці 36-ти років.

Американський органіст Камерон Карпентер репетирує перед прямою трансляцією великоднього концерту в Берлінському концертному залі «Konzerthaus» 11 квітня 2020 р. На думку музиканта, порожній концертний зал дозволив найкраще презентувати акустичні можливості звучання органу, що не було б можливим в присутності слухачів.
Кадр з фотоісторії “Measure and Middle”, опублікованої в журналі Time. Автор - німецький фотограф Інгмар Бьорн Нолтінг, протягом квітня 2020 року подорожував Німеччиною, щоб задокументувати, як люди пристосовуються до життя в ізоляції, прагнучи знайти певну нормальність і творчість у цей час.
25-річний Інгмар Бьорн Нолтінг – переможець багатьох конкурсів, зокрема World Press Photo. Своєю головною темою вважає створення документальних есе про соціальні проблеми, про людей, які переважно сховані від очей громадськості та місця, де вони живуть.