WITCH POWER

Альона




1. Чому ти обрала саме таку сферу діяльності?

Скільки себе пам’ятаю цікавилася пологами і завжди хотіла працювати із жінками. Просто шукала «свою» форму, у якій це можливо. І знайшла тільки зараз. Дозріла — не інакше.

Моя мета — підсилювати жінок. Показувати їм, що знання, наука, природа, тіло — все на їхньому боці! За них грає найпотужніша команда, вони мають неабияку силу, а я просто нагадую час від часу про це.

2. Ти віриш у жіночу дружбу?
Вірю.

Більше того, жінці треба жінка. Саме у теплих, бережних, рівних колах жінок можна відчути таке прийняття, як ніде.

Кожній бажаю знайти свою зграю у якій можна відпочити, розслабити животи, побути собою, зняти маски, сміятися до болю у скулах, плакати до останньої краплини сліз, розповідати свої найпотаємніші історії, ричати із самого нутра та мовчати із надр душі.

Текст

„Перші «дзвіночки» з війни, яка наближалась, продзвонили 19 січня, коли мій тато скинув в месенджер брошурку «Як діяти у разі надзвичайної ситуації або війни». Мене тоді це дуже розізлило, бо я ходила ДУЖЕ вагітна, а у війну не вірилось(чи не хотілось), бо мій розум був цілком просякнутий думками про пологи і щасливе майбутнє в оновленому складі.

Народила я 27 січня, кесарів розтин, за два тижні ми перевозили речі в нову квартиру в Києві, а ще через півтора тижні почалась війна( в яку я не вірила до останнього).

24 лютого. Мій 31 день народження. 5 ранку-мене розбудила дочка, яку я годувала щодня приблизно в цей час. На ніч я вимикаю телефон, тому не до кінця прокинувшись, приклавши дочку до грудей, я лише помітила, що з парковки багатоповерхівки навпроти виїжджало якось підозріло багато авто. Підсвідомість, очевидно, вже почала щось розуміти. Але свідомість лише кволо почала планувати день-мала приїхати сестра, ввечері зайти подруга, щоб святкувати мій ДН.

Вмикаю телефон. Повідомлення від тата. «Занадто рано якось він мене вітає»- подумала я. «Ви маєте бути зібрані. Треба бути готовим покинути місто»-писав він мені. Не вірю. Тато багато говорив про повномасштабну війну останні 8 років, але ніколи його прогнози не ставали реальністю. Іду будити чоловіка. Показую повідомлення тата. «Знову перебільшує?»- питаю. Потім гуглю новини. Визнання республік, вибухи в різних містах. Шок. Не вірю. Заходжу в інстаграм. Декілька сторіз у знайомих «Бомбят», «Почалось».

Цього дня мало відбутись останнє заняття на курсі з психології. Школа знаходилась в Харкові. В чаті студенти пишуть про вибухи, виїжджають з міста, евакуюють сім‘ї. Хтось, здається, навіть питав, чи буде заняття:)

«Міша, шо робити?»
«Бери тільки найнеобхідніше, документи, буди Ернеста, багато не бери. Виїдемо з Києва, перебудемо десь пару годин, подивимось що до чого». Ок, буджу старшого сина. Він незадоволений, не любить вставати рано. Починаю згадувати машини, які бачила зранку. Пазл починає складатись. Міша тим часом готує машину. 23 ввечері він чомусь заправив повний бак, хоча до цього цілий тиждень підзаправлявся на 200-300 грн.
➡️➡️

Війна це не той час, коли хочеться щось для себе робити. 24 лютого я була записана на манікюр і не відмінила його тільки тому що запис був з самого ранку і я ще не знала новин. Потім я читала багато постів про те, що зараз не час їсти смачні сніданки чи гуляти і насолоджуватися життям. Ба більше: такі пости й зараз постійно виникають у моєму медіа просторі.

Деякий час я "наказувала" себе, бо на фронті не їдять, то й я не повинна їсти; на фронті не роздивляються себе у дзеркало щоранку, то чого мені дивитись; на фронті і в окупації не витрачають час підбираючи білизну по кольору, то чому я це роблю? Я картала себе що живу відносно спокійним життям. Моє життя наче завмерло десь там, у лютому, наче замерзло в тому снігу.

І хто зна, скільки б це продовжувалося, якби біда не прийшла б до мого дому - мого чоловіка, в якого був білий квиток за станом здоров'я, забрали до армії. Шок, заперечення, сльози, і врешті примирення, бо я нічого не можу зробити. Нічого, крім підтримки свого чоловіка від мене, в принципі, і не вимагається. Як я можу його підтримати, коли він на іншому кінці країни?

Звичайно, своїми фото, - подумала я. Спочатку я просто роздивлялася себе в дзеркалі, пізнавала своє тіло, потім зробила декілька фото в білизні, потім навіть наважилась зняти білизну і зробити повністю оголене фото. І до чого ж я сексуальна! До чого ж моє тіло красиве!

Як і у нас всіх, війна забрала в мене багато чого: спокій, змога робити свої справи не сидячи в коридорі, сон по 8 годин, можливість насолоджуватися грозою та можливість піти гуляти в ліс чи поїхати на пікнік з друзями. Але вона дала мені змогу пізнати себе, полюбити своє тіло, що важливіше прийняти його таким як воно є, збагнути свою сексуальність врешті-решт.

П.с.: потім я поділилась цим досвідом з подругою, і вона теж почала робити фото в білизні для свого коханого, який теж служить, і їй є, так як і мені,вдалося прийняти свою сексуальність і жіночність саме в цей непростий час.
————
Текст

Частина 2
Дякуємо

“Дні мішались, пам‘ять під постійним викидом картизолу працює погано.
Від «я миша в коробці» я перейшла до «на нашому прапорі не написано «Воля або закордон». Ми закупляли техніку для наших, координували гуманітарку, відсилали гроші сім‘ям, які не мали змоги про себе піклуватись.

Потім вибили нелюдей з київської області, і з нами усіма сталася Буча, Ірпінь, Гостомель. Перший день з емоцій тільки лють і ненависть. Потім почали дзвонити подруги, яким важко «як жити далі? В який світ я привела свою дитину? Я це вмістити в собі?»

Потім прийшла огида. Огида. Ненавиджу.

За перший місяць в Маші 3 рази були різні запалення в тілі, лихоманки.
Це відчуття, коли ніч, твою дитину трусить, температура не збивається 3 години..41,2.
-треба викликати швидку.

-блін, лікарня біля аеродрому, а зараз сирена…давай ще 30хвилин почекаємо.

…

-Лєна, С. в Дніпрі, евакуювався з Маріуполя,я не знаю ще як, я поїду до нього в лікарню завтра, його везуть в Львів.
Треба купити в епіцентрі велике дзеркало, щоб він звикав, що руки в нього немає, бо фантомні болі дуже сильні.
-як він в цілому?
-сідий повністю. Але жартує, сказав, що аби не це, ще місяцьок би повоював з задоволенням.
-)

-загинув Д. Я поїду до його дружини.

Мало плачу..майже не плачу. Але моя подруга записала кавер на колискову. І там в кінці «спи дитина, засинає, бах, і дитятка немає». Лягла на підлогу і завила. Добре, виходить, це добре.

Плануємо майбутнє. «Машину купляти не будемо, давай подорожувати. Хочу переїхати в Тернопіль, коли все закінчиться. Треба вирішити, як перевести батьків. Цю квартиру поки не віддаємо, якщо Ю. вибереться, треба щоб в них з Т. і малою було де жити. Що по одягу тобі треба купити в травні?»

Десь через 4 тижні ми почали розуміти, що перемога точно буде. Тільки коли?
Перші дні-«скільки днів це ще може тривати?»
Зараз - «війна може тривати ще довго, може бути використана ядерна зброя, можуть бути теракти після перемоги. Я зможу стільки, скілки треба, і ще трошки!»

Частина 1
Дякуємо

«Листопад 2021, я зі своїм чоловіком і 1,5-річною дитиною в нашій київській квартирі вечеряємо з нашими друзями.
Мій чоловік колишній військовий, до нас приїхали його побратим з дружиною, довгий час вони працювали в аналітиці. Мала грається на підлозі, я подаю їй іграшку, тиша..«який план, якщо почнеться повномаштабне вторгнення?», - питає наш друг.
«яке ще вторгнення?»
Вони розказують про розвідку, про направлення, про вірогідність. Про те, що тривожна валіза в них зібрана, куди вони відвезуть собаку, і в який воєнкомат піде наш друг.
«Тьома, що ми будемо робити?»
«Ми поїдемо закордон, я не хочу, щоб ви стикнулись з війною»
Я кладу хамон на багет, роблю ковток проссеко, і, блять, не вірю, що цей план нам колись знадобиться)

За чотири місяця ми перебрались в Полтаву, про загрозу говорили все більше, а вірилось в неї все менше. Знайомо?

Промова Байдена, «протягом тижня Росія вторгнеться в Україну, Київ візьмуть за 72 години.»
Понеділок 21 лютого нам пише директор компанії, де працює чоловік «Беріть квитки, ми чекаємо вас і ваших близьких в Іспанії»
«Зай, цього не може бути, яка війна?»
«Ти хотіла відпустку в березні? Давай поїдемо в неї на цьому тижні.» Ми взяли квитки на 25 лютого.

22 число, визнання так званих республік, техніка заїжджає через кордон, чоловіка немає, приходить близько 12 ночі, «ну, що, сьогодні в 4 починається?)». Мені хочеться блювати.

Засинаю в 4. Не почалось.

23го до нас приїхали батьки чоловіка, ми гуляли, сміялись, купували валізи. А в голові постійно грала «гей, плине кача по Тисині», і над усим що я бачила весів ярлик «ти можеш ніколи не побачити це знову, ти можеш ніколи не побачити їх».

5:30 ранку, в чоловіка дзвонить телефон, він виходить в кухню. Я виходжу за ним.

-Лєна, почалась війна, зараз ми не кіпішуя збираємо речі, я все буду проговорювати в слух.

Починаємо збір, «ти є, але твоя задача вимкнутись, і просто фізично робити що тобі кажуть»,-промовляю я собі. Нудить.

Чуємо на вулиці гуркіт (як ми потім зрозуміли це підняли з аеродрому літаки)
«Бігом!»-я хватаю сплячу Машу, сідаю на підлогу в коридорі, тисну її до себе. Затихло.➡️➡️

Днями в мережі з’явилась жахлива новина - померла Любов Панченко.
“Її не зламало КДБ за часів комуністичного застою. Однак зламала російська окупація. Українська шестидесятниця, мисткиня Любов Панченко померла після того як місяць голодувала в окупованій Бучі” - так написала Олена Зеленська у своєму телеграм-каналі.
 
На жаль, більшість простих українців до цього часу навіть не чули про цю людину. Хто ж така Любов Панченко? Чому її смерть - це не просто сучасна трагедія, а грандіозна втрата для всього мистецького світу?
 
Любов Панченко - легенда українського національного мистецтва. Лауреатка премії імені Василя Стуса, художниця-модельєрка, почесна громадянка міста Бучі, членкиня Союзу українок. В Радянському Союзі Панченко,м’яко кажучи, не любили - її творчість мала яскраво виражений український колорит. Саме тому мисткиню переслідували, а її діяльність замовчували.
 
Не зважаючи на високий професіоналізм та майстерність, Любов Панченко не була членкинею Національної спілки художників України. “Ті, хто туди входили, працювали під чужу дудку, а я - під свою. Мені все життя нав’язували політику, а я була далека від неї. Але завжди і скрізь розмовляла українською мовою” - пояснювала сама мисткиня.
 
Батьки художниці ніколи не схвалювали захоплення малюванням. Її били по руках, якщо вона бралась за олівець. Коли дівчина вчилась в Київському училищі прикладного мистецтва на відділі вишивання,  родина також не підтримувала її. Пізніше Панченко навчалась в Українському поліграфічному інституті ім. І. Федорова на факультеті графіки. В цей час вона опанувала техніку ліногравюри, багато малювала, захоплювалася поезією і створила серію малюнків-ілюстрацій до українських пісень та поезій.
 
В цей же період художниця познайомилась з київським Клубом творчості і її життя змінилось назавжди. Любов відвідувала літературну студію “Брама”, хор “Жайворонок”, допомагала відроджувати традицію колядування , відвідувала хату-музей І.Гончара. Учасники мистецького руху Києва стали близькими друзями Панченко та однодумцями в творчості. ➡️➡️
 ——
Текст
У тексті використані фрагменти альбому «Любов Панченко: Повернення»

І щоб не було, природа почала маїти. Жоден жах їй цього не заборонив.

Квітнуть дерева, а ми й не помітили.💔
Хто ж міг подумати, хто ж знав.. Коли ти виходиш заміж за прикордонника, коли народжуєш дітей.. Коли просто мрієш. Хто ж знав, що колись будеш труситися від страху. Та не за себе. За нього, за діток. За своїх людей.
Як особливо тяжко вночі, коли лунає сирена, а твій чоловік не вдома. Як ти чекаєш, аби він сказав, що все добре. А син не знає куди бігти - до тебе в ліжко чи в коридор. Як дитя питає, коли ми поїдемо на море в Маріуполь і ти присідаєш на стілець аби усвідомити страшну реальність.

Але час іде, колесо року крутиться. На фоні згорілого дому у Маріуполі розцвіли тюльпани, зазеленіли дерева. Травень. Уже травень. І хочеться, аби ми нарешті усвідомили остаточно, що наша країна буде маїти з новою силою. Ми завжди співали маївки.

Напередодні літа, в теплий травень. Прославляючи Майю, богиню усього розквітлого. Доньку бога Рода та Рожанки. Богиню переродження, нового дихання. Богиню, що дала нам богів Коляду та Ярило. Мати зимового та весняного сонця. Вона заповіла нам маїти, щоб не було. Як би не було страшно. І пам'ятати, що наш Рід триватиме завжди, як і вона сама.

Дівчата плели віночки, злегка торкалися руками травневої води в озерах, піднімали руки до сонця та запалювали перші передлітні вогні. Освячували перші трави та дякували землі, обережно танцюючи по ній босими ногами. Але завше у нас була найголовніша традиція - жага до життя. Тому хочеться притулитися до землі, пригрітої сонцем. Торкнутися трави рукою і ще раз нагадати собі - ми живемо. Ми продовжуємося. Наша Майя з нами. Наш Рід - з нами. Ми переможемо і наші маївки будуть звучати як ніколи гарніше.
🌿
"Зозуленька кує, бо весночку чує.
Ой дівчата, весна красна, літо зелененьке
Нехай трава росте, квітне земля-ненька"
——-
Текст

Незважаючи на те, що образ жінки - один із найдавніших у мистецтві, про жінок у мистецтві почали говорити достатньо недавно. Розвиток “жіночих студії” в Європі та США неабияк повпливав на вивчення жіночого досвіду життя та відтворення історичних реалій через призму саме погляду жінки.

Найчастіше класичне мистецтвознавство “звинувачують” у “відсутності” жінок у мистецтві саме як мисткинь. Жінка в такому підході може бути ким завгодно - музою, натхненицею, моделлю, але не сприймається Творцем прекрасного на рівні з чоловіками.

Радикальний фемінізм пояснює таку ситуацію тим, що Творець - це чоловік, і така онтологічна засада визначила статус жінки у мистецтві (та й і в суспільному житті, будьмо відверті).

В 1971 році виходить публікація Лінди Нохлін “Чому не було великих художників-жінок?”. В ній авторка робить акцент на тому, що мистецтво має виразний соціальний і навіть політичний вимір. Що це значить? Соціальні інститути, такі як художні академії, релігія, культурна політика та ін. мають грандіозний вплив на вектор розвитку мистецтва та пропоновану ним систему образів. А оскільки практично всі соціальні інститути базуються на патріархальній системі координат, вони системно усували жінок з мистецького середовища. Натомість, жінки “отримували” маргіналізовані і малопрестижні сфери мистецтва - гаптування, вишивання, килимарство тощо.

В 1976 році Л.Нохлін та А.Гарріс видали каталог виставки “Жінки-художники. 1550-1950”. Також приблизно в цей час з’являються довідкові видання Е.Тафтс, Т.Мюнстенберга та ін. “П’ять століть жінок-митців”, “Жінки - митці від Середньовіччя до ХХ ст.”. Всі ці видання спровокували публічні дискусії про художню вартість полотен мисткинь. Крім того, в цьому ж контексті почались розмови про кореляцію понять “геніальність” і “стать”, що в свою чергу посилило феміністські настрої у суспільстві.

Історію мистецтв почали звинувачувати у культивуванні патріархального світогляду і відповідної йому естетики. В цей час з’являються жіночі оркестри, бари, кафе, ресторани для жінок, художні галереї.
——
Текст
➡️➡️➡️

Соня



1.Розкажи про свій досвід материнства - якісь підводні камені, інсайти, висновки.

Найбільший інсайт материнства - кайфувати. Спершу тим, що ти просто лежиш з малям, потім, що в тебе класний возик 😄Потім кайф від того, що він пішов, навчився говорити. Я приймала себе такою як є у всі періоди. Але. Перший місяць зі мною була мама. Вона приносила мені сина, аби  я годувала. Вона колисала його, співала разом зі мною. Якщо є така можливість, як би ви в перші дні не сварилися як то правильно має бути 😄 користуйтеся. Коли мама поїхала, мені було не страшно. Як жінка жінці, вона допомогла усвідомити, що я все зможу.

2.Ти -авторка книги “Ібліс”. Звідки черпала натхнення та ідеї?

"Ібліс" моє перше повноцінне творіння. І це все син та казки, які ми читали на ніч. Так слов'янські міфи стали основою. Ібліс - темний дух, диявол. Світло, яке спотворилося. Але, одна з головних ліній книги - жінки. В книзі багато різних жінок. Я б навіть сказала жіноча лінія основна і книга скорше про Ліліт (супутницю Ібліса) аніж про нього самого. Всі жіночі персонажі мають різні історії, всі вони самі різні. Але кожна з них пройшла такий складний шлях. А одна з героїнь, наприклад, веде головного позитивного героя. Вся його сила в ній.

3.Які 3 жінки найбільше повпливали на тебе в житті?

Моя мама. Безумовно. Мама співала колискові при свічці, а тепер я співаю так синові. Мама дозволяла бути собою, не сковувала. І баба. Баба заклала цінності, за які я триматимусь завжди. І прабаба. Вона була містична, пережила переселення з Закерзоння. Дуже сильна жінка. Але знала, як бути ніжною.

4.Жіночність - як ти відчуваєш це слово?

Жіночність - відомство. Жінка має відати. Вона і відає, але не завжди про це знає. Нас вчили, що жінка має бути, як Василіса Прекрасна аби її вічно рятували. Але насправді жінка - це Василіса Премудра. Вона завжди такою була. Думаю, у наших перших предків недарма був матріархат 😏

➡️➡️➡️

❗️В попередньому пості ми говорили про те, як важливо кожній “новонародженій” мамі дати собі тихого часу протягом 40 днів після пологів. Це - тонкий період, коли душа і тіло мами, вже разом з малюком, повертається з “того берега крижаної ріки”, і тому так важливо наповнити тіло теплом і затишком після цієї сакральної подорожі.



🥰Для мене особисто ця тема дуже актуальна зараз, адже приблизно за місяць я знову пірну в черговий перехід і, згадуючи свій перший досвід пологів та післяпологового періоду, дуже хочу, щоб цього разу все було інакше. Жінка в пологах - це тонка і надзвичайно крихка енергія. Після проробленої роботи так важливо нагадувати собі,своєму тілу, яке воно могутнє та прекрасне. І ось мої варіанти та способи це зробити:

1️⃣Купіть собі нову білизну для годування та домашній одяг. Погодьтесь, набагато приємніше після безсонної ночі побачити у відображенні, нехай невиспану, але в красивому халаті, маму. Перший час ваше життя так чи інакше буде більшою мірою зосереджене саме вдома, то чому б не почуватись прекрасною в своєму храмі?

2️⃣Мило, гель для душу, сіль для ванни - потурбйтесь і про цю зону вашого комфорту. Я дуже залежна від запахів, і кожен мій життєвий період пахне інакше. Підберіть саме ті текстури та аромати, які будуть наповнювати вас теплом і комфортом, перетворять прості гігієнічні процедури на 10 хвилин домашньої спа-медитації.
➡️➡️➡️

————
Текст

Віра


souffle


1.Ти - мама двох прекрасних дівчаток і крім того ще й декількох творчих проектів. Поділись, як тобі вдається поєднувати материнство та роботу?

Ну, варто сказати, що діти і проекти не з’явились в один і той же день, і я плавно вливалась в такий режим. Перший рік після народження дівчат виявився для мене надзвичайно складним. На той час, перебуваючи в декреті, я трохи в’язала та додатково займалась фрілансом, який забирав небагато часу. Це, якоюсь мірою ще й відволікало мене від морально та фізично виснажуючоі рутини. Вже на другий рік, коли я була більш мобільною без грудного вигодовування, у мене поступово почав з’являтись час, коли я ставала «присутня» в своєму житті😅. Тоді ж я почала розуміти, що потребую чогось більшого. В цей момент прокинулось і бажання займатися чимось своїм. Створювати, самостійно приймати рішення, втілювати будь-які ідеї в реальність - те, чого не вистачає, коли працюєш в великій корпорації. Так влітку 2020го з’явився - осередок затишку, ніжності та тепла. Енергії у мене виявилось більше, ніж я очікувала, з'явилось неймовірне бажання її з кимось розділяти. І ось два місяці назад був створений ще один проект - вже разом з Ірою - наш прекрасний .souffle .
Зараз моїм дівчатам чотири, вони обожнюють спілкуватись, виявляти свою любов та турботу, цікавляться світом навколо - в цей період поєднувати материнство та роботу стає вже чимось базовим, органічним. Але це все можна описати як дооовготривалий процес, який, перш за все, є чудовим челенджем з розстановки приорітетів, тайм-менеджменту та реального знайомства з собою (і останнє тут найважливіше).

2.Опиши своє материнство 3 словами.
Підйом на Еверест 😅
(і до вершини ще далеко 😂)
➡️➡️➡️

👩‍❤️‍💋‍👨Ви запланували романтичний вечір з дорогою людиною: свічки, приємна музика, ви опинилися в ліжку і, ось зараз це станеться - аж раптом ваш партнер дістає щось незрозуміле й каже: «Ну що ж, пограємось?»

❓Якою б була ваша реакція? Як ви ставитесь до секс-іграшок?

Як на мене, інтимні іграшки покликані розширити палітру ваших відчуттів й додати їй нових відтінків.

Хотіла б поділитися з вами, топ - 5 іграшок, які особисто мены дарують приємні відчуття та неземні оргазми, як в парі, так і соло.

1️⃣Кліторальний вібромасажер - номер один в моєму списку, бо з ним оргазм гарантовано, навіть якщо партнер уже втомився. Їх виробляють різні компанії, особисто я користуюсь вібромасажером від Satisfyer.
2️⃣Не нехтуйте оральними пестощами, а для гостроти відчуттів прихопіть з собою лубриканти зі смаками: мої фаворити від System Jo (там і різноманіття смаків і якість на висоті). Не забудьте про теплі шкарпетки, коли ніжки в теплі - відчуття ще гостріші.
3️⃣Масажні свічки: це незамінний помічник не лише в сексі, а й в повсякденному житті. Масаж розслабить, а віск зробить його ще більш приємним, плюс гра з температурою (гаряче-холодне)
4️⃣Анальні пробки, їх є безліч: для початківців й для досвідчених користувачів, з вібрацією та без (головним правилом з анальними іграшками: велика кількість змазки та згода партнера на подібні ігри-практики). ВАЖЛИВО - для анальних пестощів існують специфічні змазки, які відрізняються від вагінальних. Краще проконсультуватися зі спеціалістом перед покупкою.
5️⃣Фіксатори для тіла: дуже люблю подібні практики. В фаворитах: мотузки для шибарі, фіксатори для сосків та кайданки для рук - ніг. Проте, подібні практики мають обговорюватися попередньо і здійснюватися виключно за згодою партнера.

———-➡️➡️
Текст
#сексіграшка #секспросвет #сексигрушкиукраина