Ментальне здоров'я українців

Понеділок - мій вихідний. Але вчора він був присвячений навчанню.

Спочатку - глибокий розбір клінічних випадків крізь призму моделі внутрішніх сімейних систем (IFS).

А далі - старт Міжнародної сертифікаційної програми з системної терапії пар та сімейної терапії.

Попереду - 12 тижнів навчання, міжнародні викладачі, різні школи та підходи, спільне зростання й глибше розуміння динаміки стосунків, у тому числі в умовах війни та травматичного досвіду.

Щиро дякую Інститут психології здоров’я Institute of Health Psychology за можливість бути частиною цієї програми.

У стосунках існують різні типи зради, і за кожним стоїть своя причина.

Уникнення конфлікту.Це стратегія «мир будь-якою ціною», коли замість вирішення труднощів партнери їх ігнорують. Невисловлене накопичується, і зрада стає с пособом втекти від напруги.

Уникнення близькості. Коли у стосунках бракує тепла й емоційного зв’язку, людина починає шукати близькість десь в іншому місці.

Сексуальна залежність. У такому випадку зрада не випадкова, а є частиною повторюваного патерну поведінки, що пов’язаний із залежністю.

«Спустіле гніздо». Коли діти вже виросли й виїхали, у парі може виникати відчуття порожнечі. Зрада тоді стає способом заповнити цю внутрішню пустку.

«Однією ногою за порогом». Це ситуація, коли рішення піти вже фактично ухвалене, і зрада виступає лише перехідним етапом перед остаточним розривом.

Гомосексуальна зрада. У деяких випадках людина тривалий час заперечувала власну сексуальну орієнтацію, але врешті визнає її через інтимні стосунки поза шлюбом.

(СХЕМА-ТЕРАПІЯ ПОДРУЖНІХ ПАР
Практичний посібник з лікування стосунків,К’яра Сімеоне-ДіФранческо та ін.) #зрада #стосунки

В ті дні ми стаємо собою

Закрита Telegram-група гри-дослідження «Шлях до себе»
Старт — 9 вересня

Це простір для тих, хто хоче глибше зрозуміти себе у стосунках і побачити сценарії, які часто непомітно впливають на вибір партнерів та спосіб близькості.

На тебе чекає:

Щодня — нове завдання для самопізнання та дослідження стосунків.

Практичні вправи, в тому числі і на основі метафоричних карт.

Усвідомлення сценаріїв, що заважають, і відкриття нових шляхів до здорового стосунку у першу чергу з собою.

Супровід психотерапевта та підтримка безпечного кола учасників.

Це не суха теорія, це щоденна практика, яка веде до внутрішніх інсайтів і змін.

Якщо ти відчуваєш, що настав час придивитися до себе та своїх стосунків — приєднуйся.

Тривалість - 6 днів. Вартість участі — 600 грн.

Натрапила на пост від Karine Kocharyan у фб про ті ситуації, коли опікун не здатен задовільнити потреби дитини, що іноді - це не через нехтування, а через власні життєві випробування, втрати, хвороби...

А мені би хотілося ще раз наголосити на тому, чому ваша фізична та емоційна присутність настільки важлива для дитини.

На фото - зображення відомої картини "Крик" Едварда Мунка. Життя художника показує, як нестача присутності опікуна впливає на долю.

Його мати, хоча й була люблячою, постійно хворіла й не могла бути поруч. Батько ж залишався відстороненим і не забезпечував емоційного контакту. Для маленького Мунка це означало раннє відчуття тривоги та самотності.

Його творчість — від перших спроб зобразити біль до знаменитого «Крику» — стала способом надати форму внутрішньому відчаю.

Картина передає екзистенційну порожнечу, яку переживає дитина без опори: глибину відчуження, що може супроводжувати людину все життя.

Для дитини опікун — це перше уособлення безпеки й любові. Його емоційна присутність формує базові відчуття:

світ є надійним — «я плачу, і мене чують»;

я маю цінність — «мої потреби важливі»;

стосунки можливі без втрати себе — «я можу бути з іншим у контакті».

Це фундамент, на якому збудоване майбутнє психічне здоров’я. Якщо опікун доступний і відгукується, дитина вчиться довіряти собі та світу.

Якщо ж у критичні моменти розвитку цієї присутності бракує, виникає відчуття тривоги, самотності й відчуження, що може залишатися з людиною протягом усього життя.

#психотерапія #травмотерапія #травма #психотерапевт #стосунки #відсутнібатьки

Страх бути покинутим

- це нав’язливе відчуття небезпеки, яке спричиняє нав’язливі думки, емоційну порожнечу, нестабільне відчуття себе, чіпкість, потребу в постійній увазі, різкі перепади настрою та часті конфлікти у стосунках.
Часто має коріння в дитячому досвіді - коли нас емоційно ігнорували, ми відчували себе залишеними або зростали з емоційно нестабільними батьками.

Важливим кроком у зціленні страху покинутості є розвиток самостійності, розуміння, що зараз 2025 рік і ми вже не ті маленькі та безпомічні діти, якими були колись.

Адже цей страх такий сильний, бо повертає нас до глибокої травми дитинства, коли ми були повністю залежні.

Але ЗАРАЗ ми - ДОРОСЛІ. Ми вже маємо інші ресурси.

*Ми більше не можемо бути «покинутими» - розрив стосунків сьогодні є наслідком несумісності, а не нашої недостойності.

*Ми більше не можемо бути «відкинутими» - бо наша цінність не визначається думками інших.

*Ми більше не беззахисні - ми можемо сказати «ні», поставити межі, піти.

*Як дорослі, ми можемо пригорнути того малюка всередині себе, який боявся, що його впустять.

*Ми вчимося залишатися в тілі навіть у страху, нікуди не тікаючи. Ми вчимося бути у стосунках, навіть якщо є невизначеність, не вмикаючи захисти.

Замість того щоб усе життя шукати «відсутню частину», ми визнаємо себе цілими.

Imi Lo
#покинутість #стосунки

Іноді в стосунках ми прагнемо постійного злиття, тотальної близькості, хочемо бути разом назавжди.

Ми називаємо це справжнім коханням, хоча такі стосунки можуть позбавити повітря та задушити партнера.

Зупинись на мить. Відчуй своє дихання.

Як і все живе, воно має ритм — вдих і видих.

Так і у стосунках завжди має бути рух: наближення і віддалення, напруга і розслаблення, розчарування і задоволення.

Коли ми чіпляємось лише за момент близькості й не витримуємо пауз, ми приглушуємо природний ритм стосунків — і зрештою можемо втратити сам зв’язок.

Стосунки, як музика — не можуть існувати без пауз.
#стосунки #злиття #тривожнапривʼязаність

Чи корисний тобі такий формат?

Як остаточно добити себе при хронічному стресі під час війни: інструкція

Попросила чат написати жартівливу інструкцію, як добити себе під час хронічного стресу у війну. Признавайтеся, скільки пунктів виконуєте????

1. Почни ранок з doomscrolling. Чим більше страшних новин — тим більше кортизолу (гормону стресу). Бонус: тривожність на весь день безкоштовно.

2. Ігноруй втому, перевтомлюйся щодня. Мозок у стресі переходить у режим виживання (reptilian mode). Префронтальна кора, що відповідає за логіку й планування, каже "па-па", а ти продовжуєш працювати як білка на каві.

3. Коли хочеться плакати — заїдай. Бажано — солодке, жирне і в великих дозах. Нехай інсулінові гойдалки зруйнують усе, що ще залишилось від твоєї енергії.

4. Не спи. Хто взагалі спить у війну? Мінус 7 годин сну — мінус вироблення мелатоніну, мінус імунітет, плюс ще більше кортизолу. Нічого, прорвемося!

5. Соціальна ізоляція — наш вибір. Уникай друзів, не розповідай, як тобі насправді. Без окситоцину (гормону прив’язаності) мозок ще швидше впадає в режим "всі проти мене".

6. Замість прогулянки — ще годинка в телефоні. Сонце? Рух? Серотонін? Ні, дякую. Ліпше ще трошки понишпорити в стрічці тривоги.

7. Не регулюй дихання. Нехай буде поверхневе, прискорене — як у газелі перед левом. Симпатична нервова система кайфує, а вагусний нерв — плаче в куточку.

8. Жодних обіймів, сміху, котиків. Бо тоді підвищується ендорфін, а ми ж цілеспрямовано рухаємось до вигоряння, так?

9. Ні — усвідомленості, так — самозвинуваченню. Кожна помилка — доказ, що ти недостатній. Мозок записує ці установки в базове ядро особистості. Працюєш проти себе — злагоджено, як швейцарський годинник.

10. І головне: ніякої терапії. Бо як інакше підтримувати хронічний рівень кортизолу, низький дофамін і вічне відчуття, що світ — це пастка?

#стрес #хронічнийстрес #війнавукраїні

Інколи, щоб зустрітися по-справжньому, потрібно розійтися.

Коли ми надто близько — як до картини, написаної маслом — ми бачимо лише мазки. Сліди напруги, помилок, змазаних контурів. І не бачимо цілого.

Розрив дає дистанцію. Простір, де зникає шум щоденних реакцій. І тоді починає звучати головне: що ця людина для мене? І хто я поруч із нею — коли вже нічого не тримає, крім вибору.

Інколи любов розкривається саме у відстані.
Не тоді, коли тримаєш, а коли відпускаєш і… не втрачаєш. #стосунки

Модель терапевтичної роботи з травмою Дж. Германн.

Підхід Джудіт Герман (Judith Herman), який описаний у її класичній праці «Trauma and Recovery» (1992), є однією з найвідоміших моделей терапевтичної роботи з травмою, особливо у випадках комплексної травми (наприклад, внаслідок насильства в дитинстві, аб'юзивних стосунків, війни, тощо).

Герман запропонувала трифазову модель відновлення після травми, яка стала стандартом у травмотерапії. Вона включає:

1) фазу стабілізації та створення безпеки;
2) фазу опрацювання травми та скорботи та
3) фазу відновлення зв’язку та інтеграції

Важливо зазначити, що перша стадія не передбачає активного обговорення або «опрацювання» травматичних спогадів.

Звичайно, може виникати необхідність коротко обговорити окремі спогади, які заважають відчуттю безпеки, але основна мета на цій стадії — стабільність і саморегуляція.

Під час цього етапу важливо пропрацювати такі теми, як:
• Безсилля
• Сором і почуття провини
• Недовіра
• Повторення аб'юзивних моделей поведінки в поточних стосунках

Після досягнення стабільності й безпеки людина сама вирішує, чи хоче вона займатися цими спогадами. Для деяких людей усвідомлення й опрацювання спогадів вже не потрібні, оскільки вони більше не заважають повсякденному життю. Інші ж можуть використати спеціальні методи «обробки спогадів» (наприклад, EMDR), щоб усунути вплив травматичних спогадів на їхнє життя.

Джерело: https://www.psychologyintherealworld.co.uk

#психотерапевтка #травмотерапія #психотерапевтонлайн