Креацентр "Планета Земля"

ШВИДКЕ УТВОРЕННЯ ТВЕРДИХ ОСАДОВИХ ПОРІД

Більшість людей вірить, що для утворення осадових порід потрібні мільйони років. Таке уявлення, безумовно, є панівним в сучасній культурі. І через це уявлення багато людей відкидають твердження Біблії, де описується Створення за шість днів близько 6000 років тому.

Однак декілька австралійських вчених розробили новий революційний хімічний процес, який за кілька днів перетворює пухкий осад у гірську породу.¹ ² У цьому процесі не використовуються синтетичні матеріали, а імітуються природні процеси.

Можливо, комусь буде важко повірити, але це правда. Всупереч загальному уявленню, для утворення осадових гірських порід не потрібні мільйони років. Для цього потрібні лише відповідні умови.

Що таке осадові гірські породи?

Осадові гірські породи, такі як пісковик, складаються із зерен матеріалу, які утримуються разом цементуючою речовиною. Зерна можуть бути уламками інших порід або мінералами, такими як кварц або кальцит.³ Уламки можуть бути дрібними, як намул, або більшими, як пісок, галька або навіть валуни.

Гірська порода може складатися з частинок однакового розміру («сортовані») або суміші різних розмірів («несортовані»). Технічно частинки називаються кластами або уламками, а гірські породи – кластовими або уламковими гірськими породами.

За винятком дрібнозернистих порід, таких як аргіліти, кластичні породи зазвичай пористі. Проміжки або пори між зернами можуть зберігати порову рідину, наприклад, воду, яка може рухатися крізь породу. Нафта, газ та вода зберігаються під землею таким чином.

Багато мінералів у гірських породах можуть зцементовувати зерна. Поширені цементуючі речовини – це кальцит, кварц або мінерали заліза. В гірських породах є різні цементуючі речовини, що різняться за міцністю та кольором. Наприклад, мінерали заліза утворюють червоні породи.

Іноді осад добре зцементовується, утворюючи тверду, однорідну породу, яку використовують як будівельний камінь, наприклад, пісковик Хоксбері біля Сіднея. Іноді порода зцементовується нерівномірно, а якість гірської породи різна – місцями тверда, місцями – розсипається. Іноді цементуюча речовина концентрується в певних місцях і утворює конкреції незвичайної форми.

Коли гірська порода погано зцементована, інженери помічають, що фундаменти будівель осідають, а насипи руйнуються. Очевидним способом підвищення міцності фундаменту було б збільшення кількості цементуючої речовини в гірській породі. Ось як працює новий революційний винахід.

Хімічні розчини

Новий винахід простий у використанні. Все, що потрібно – це вилити два розчини на пісок, ґрунт або породу. Розчини на водній основі просочуються у матеріал, замінюючи наявну порову рідину. Окрім того, розчини можна вводити ін’єкційно у матеріал. Оскільки розчини текучі, як вода, вони швидко проникають в осад. Будучи абсолютно нетоксичними, вони не становлять небезпеки для здоров'я та навколишнього середовища.

Потрапляючи в середину, хімічні речовини утворюють кристали кальциту на поверхні кожного зерна осадової породи. Кальцит скріплює зерна і робить породу міцною як камінь. Швидкість реакції можна регулювати від одного до семи днів, дозволяючи розчину проникнути в породу так глибоко, наскільки це необхідно.

Оскільки цементуюча речовина покриває лише поверхню зерна, проміжки між зернами залишаються відкритими. Таким чином, пористість гірської породи лише трохи зменшується, що не перешкоджає потоку ґрунтових вод. Це означає, що розчини можна наносити кілька разів на одну й ту саму породу, і вони будуть продовжувати проникати в пори, щоразу додаючи додаткову цементуючу речовину.

Осадову породу можна перетворити на майже тверду породу з переважно заповненими порами, але для цього знадобиться багато нанесень розчину протягом кількох місяців. Звичайна вода не пом’якшує кальцит, тому цементуючі зв’язки можуть залишатися міцними нескінченно довго.²

Багато сфер застосування

Цей винахід має багато сфер практичного застосування, включаючи зміцнення слабких фундаментів, стабілізацію насипів та посилення стінок тунелів. Одним з перших проектів був ремонт історичного тунелю в Західній Австралії, який був небезпечним та закритим для відвідувачів. Лише після трьох застосувань розчинів стінки тунелю були зміцненні, і метод заощадив багато грошей.

Лондонське метро випробувало метод стабілізації деяких своїх полотен, і велика перевага є в тому, що матеріали можна зміцнити на місці. Цей процес також можна використати для збереження історичних пам’яток.

Повторне нанесення призводить до подальшого накопичення кальцитової цементуючої речовини навколо зерен породи. Система осадження на місці кальциту – (Calcite In-situ Precipitation System, CIPS) імітує природну кристалізацію навколо частинок, що покращує стабільність.

«Тільки не кажіть креаціоністам»

Одне несподіване використання цього дослідження полягає в тому, що воно чітко демонструє той факт, що для утворення гірських поріл не потрібні мільйони років. Безумовно, для одного з дослідників ця програма стала шоком.

Коли Creation Ministries International в Австралії вперше почула про це відкриття, ми написали доктору Еду Кухарському, щоб уточнити деталі. Однак ми не отримали відповіді й припустили, що він більше не працює над проектом або що ми отримали неправильну адресу електронної пошти.

Уявіть собі наше здивування, коли ми прочитали опубліковану у Великобританії статтю про цей процес, де, як повідомлялося, д -р Кухарський відмітив:

«У нас були деякі запити, які видалися дивними. Коли я прочитав їх, то зрозумів, що вони були відправлені групою креаціоністів, які намагаються спростувати теорію еволюції Дарвіна. Я не відповів їм».⁴

Очевидно, це був наш запит.

Creation Ministries International прагне розвіяти поширені помилки, які заважають людям повірити в Бога – творця Біблії. Одна вражаюча помилка полягає в тому, що на утворення гірських порід потрібні мільйони років. Це твердження не відповідає дійсності.

Нове дослідження яскраво демонструє, що за відповідних умов гірські породи можуть утворюватися дуже швидко.

Всесвітній потоп – це ключ. Води Потопу, які наповнили Землю під час цього катаклізму, відклали величезну кількість осадових порід. Ці ж самі води містили розчинені хімічні речовини, які швидко зцементували осадові породи й перетворили їх в гірські породи.

Австралійське відкриття яскраво демонструє, як осадові гірські породи могли легко утворитися протягом 6000-річного періоду, описаного в Біблії.

Опубліковано 07 серпня 2013
Автор: Тас Вокер (Tas Walker), BSc науки про Землю та BEng з інженерії Квінслендського університету
Джерело: Creation Ministries International

Посилання
1. Kucharski, E., Price, G., Li, H. and Joer, H.A., Laboratory evaluation of CIPS cemented calcareous and silica sands, Proceedings of the 7th Australia New Zealand Conference on Geomechanics, South Australia, pp. 102–107, 1996.
2. Kucharski, E., Price, G., Li, H. and Joer, H., Engineering properties of sands cemented using the calcite in situ precipitation system (CIPS), Exploration and Mining Research News 7:12–14, January 1997.
3. Кристали кальциту (CaCO₃) мають характерну призматичну форму й можуть бути подряпані металом. Кварц (SiO₂) твердіший за метал. Корали й мушлі утворені з кальциту, як і більшість сталактитів та сталагмітів у печерах. Зазвичай кальцит безбарвний або білий, але він також може бути жовтим, рожевим, коричневим або зеленим.
4. Thompson, P., Scientists’ spray has proven rock steady, Construction News 6737:36, 11 October 2001.

ЩО ПІДТРИМУЄ НАШЕ ЖИТТЯ?

Самі по собі закони природи ведуть до смерті, а не до життя. То що ж потрібно для існування життя? Лікар Говард Гліксман (MD Університету Торонто, автор численних статей та автор книги Your Designed Body, 2022) нагадує про деякі визначні інженерні проблеми, які необхідно вирішити для створення та підтримки живих організмів, таких як ми. Наше тіло – це надзвичайна система систем, що охоплює тисячі геніальних та взаємозалежних інженерних рішень, що допомагають нам залишатися живими та функціонувати.

В розповідях «просто так трапилося» дарвінського наративу ці інженерні рішення просто еволюціонували. Вони виникали та зберігалися. Вуаля! Але, наголошує Гліксман, для того, щоб ми не померли, потрібно більше, ніж просто закони природи. «Хімічні речовини самі по собі не мають жодного бажання чи схильності перетворюватися на живі організми». «Вони схильні до деградації, розпаду, повернення до своїх основних складових». Гліксман вказує на такі приклади, зокрема те, як людський організм справляється з тертям, теплопередачею та вирішальним завданням підтримки хімічного балансу на клітинному рівні. І звідки беруться всі ці важливі інновації? Гліксман вказує на розумну причину, яка виходить за межі матерії та енергії.

За матеріалами ресурсу Science & Culture Today

НОВА ТЕОРІЯ ПРО ПОХОДЖЕННЯ ІНДОЄВРОПЕЙСЬКИХ МОВ

Звідки походить праіндоєвропейська мова? У вчених є нова теорія, яка ближча до Біблії.

Близько трьох мільярдів людей розмовляють однією з індоєвропейських мов – наприклад, англійською, іспанською, німецькою, перською, гінді чи бенгальською. Лінгвісти погоджуються, що всі вони походять від однієї прамови, яка називається праіндоєвропейською (ПІЄ). Писемних пам’яток ПІЄ не існує; її було реконструйовано шляхом порівняння її відомих нащадків, особливо давніх мов, таких як латина, санскрит і давньогрецька. Схоже, що ПІЄ мала дуже складну граматику.

Але де виникла ПІЄ? Серед світських вчених існують дві популярні теорії щодо того, хто першим розмовляв цією мовою й де саме це відбулося.

Згідно з однією з них, носіями праіндоєвропейської мови була ямна культура – скотарі та землероби, які жили в рівнинних степах (Понтійських степах) на північ від Чорного й Каспійського морів (1 на карті) приблизно 5000–6500 років тому (за світською хронологією). Вони ховали своїх померлих в характерних насипних курганах, тому ця теорія походження ПІЄ називається курганною (або степовою) гіпотезою. Інша основна версія – анатолійська гіпотеза (або гіпотеза осілих землеробів) – пов’язує походження ПІЄ з осілими землеробами з Анатолії (сучасна Туреччина, 2 на карті), які жили близько 9000 років тому.

Нова гіпотеза щодо походження ПІЄ

Щоб спробувати розв’язати суперечності між цими двома теоріями, дослідники створили нову, більш репрезентативну базу даних часто вживаної лексики зі 161 мови. Вони також використали результати статистичного аналізу давньої ДНК. Отримані дані свідчать про те, що праіндоєвропейською мовою розмовляли люди, які жили на південний захід від Каспійського моря 6740–9610 років тому.¹ ² Тобто в районі Малого Кавказу на сході Туреччини та у Вірменії (3), неподалік від гори Арарат (4). Таким чином, це дослідження, схоже, підтримує менш популярну третю теорію походження ПІЄ – вірменську гіпотезу, або близькосхідну модель.

Біблійна історія мов

Цей найновіший висновок досліджень також більше узгоджується з біблійним вченням. Невдовзі після Потопу численна родина Ноя оселилася в Сеннаарі (Шинарі), який зазвичай ототожнюють з Месопотамією. Саме там люди збудували вежу, виявивши непослух Божому повелінню розселитися по всій землі (5). Тому Бог змішав їхні мови й розсіяв їх по всьому світу.

Праіндоєвропейська мова була однією з кількох (можливо, кількох десятків) «кореневих» мов, що виникли в той час. Група людей, яка розмовляла нею, мігрувала з Вавилона. Кожна з відомих сьогодні мовних родин, ймовірно, походить від однієї з таких вавилонських кореневих мов. Нове припущення щодо місця походження праіндоєвропейської мови розташовує його приблизно за 1000 км від Месопотамії – це приблизно на 500 км ближче, ніж Анатолія (2), яка раніше вважалася найближчим ймовірним регіоном походження ПІЄ.

І знову ми бачимо, як світська наука, в міру появи нових даних, рухається в бік розповіді Книги Буття. Головна відмінність полягає в більш тривалих часових межах. Проте, як уже було показано раніше, швидкість генетичних мутацій є більш мінливою та вищою, ніж визнає більшість світських вчених.³ ⁴ ⁵

Опубліковано 13 вересня 2025
Автор: Ендрю Сіблі (Andrew Sibley)
Джерело: Creation Ministries International

Посилання:

1. Heggarty, P. et al., Language trees with sampled ancestors support a hybrid model for the origin of Indo-European languages, Science 381:eabg0818, 2023.
2. Jacobs, F., Study: The Indo-European language family was born south of the Caucasus, bigthink.com, 16 Sep 2023.
3. Wieland, C., A shrinking date for ‘Eve’, J. Creation 12(1):1–3, 1998; creation.com/eve.
4. Madrigal L. et al. High mitochondrial mutation rates estimated from deep-rooting Costa Rican pedigrees, Am. J. Phys. Anthropology 148:327–333, 2012.
5. Carter, R.W., Patriarchal drive in the early post-Flood population, J. Creation 33(1):110–118, 2019; creation.com/patriarchal-drive.

НАСКІЛЬКИ ДОБРЕ ПАЛЕОНТОЛОГИ ЗНАЮТЬ РОЗПОДІЛ СКАМ’ЯНІЛОСТЕЙ?

Це прикро, але це правда. Подібні викопні рештки можуть отримувати різні назви, якщо їх знаходять в шарах, яким приписують різний вік. Така практика приховує справжній діапазон поширення викопних решток в геологічній шкалі часу. В одному нещодавньому випадку, попри майже повну схожість викопних решток, їх віднесли до різних видів. Подібні практики збільшують кількість назв, заплутують наше розуміння розподілу викопних решток і приховують той факт, що геологічна колонка цілком може бути сумнівною.

Було б чудово, якби ми могли знати реальний тривимірний розподіл викопних решток в земній корі. Це значно допомогло б зрозуміти їхнє відкладення під час Потопу. Зазвичай в нашому розпорядженні є лише зразок викопних решток вздовж урвища, яру чи іншого розрізу в межах певної геологічної формації.

Можна було б подумати, що на основі цих обмежених двовимірних відслонень зроблено точні екстраполяції й що вміст викопних решток в іншій частині формації добре відомий. Проте на нас чекали б несподівані відкриття, якби ми справді могли дізнатися про розподіл усіх викопних решток у формації. Що більше досліджуються осадові породи Землі, то більше розширюються діапазони поширення викопних решток – особливо в бік давніших шарів.

Один з таких несподіваних випадків стався на острові Ванкувер, Британська Колумбія, Канада, коли губку «верхньотріасового віку» (стандартну геологічну шкалу часу тут використовують лише для зручності) було виявлено в карбонатній формації.¹ Її назвали Nucha? vancouverensis sp. nov. При цьому формація, в якій знайшли губку, вважається стандартним еталоном для північноамериканського тріасу завдяки наявності в ній індексних амонітів. Дивовижно, але ця губка майже ідентична іншій, яку раніше знаходили лише в середньому кембрії західної частини Нового Південного Вельсу, Австралія, і назвали Nucha naucum.²

Попри очевидну схожість, оскільки зразок з острова Ванкувер не повністю збігався зі своїм австралійським аналогом, після назви роду було поставлено знак запитання, і йому присвоїли іншу видову назву. Проте дослідник, який повідомив про цю знахідку, Джордж Стенлі, вважає схожість настільки разючою, що відносить цей викопний зразок до того самого роду.

Викопний зразок з острова Ванкувер використовується для обґрунтування деяких досить масштабних геологічних ідей – зокрема, що екзотичний терейн³ (терейн Wrangellia) був приєднаний до західної окраїни Північноамериканської плити з невідомої ділянки тропічного океану. Проблема полягає в тому, що ці дві викопні знахідки розташовані на протилежних боках Пангеї – гіпотетичного величезного давнього материка палеозойської ери. Відповідні океани, як припускається, були розділені тисячами кілометрів суходолу.

Оскільки раніше цей рід був відомий лише з Австралії, Nucha вважається тетичним таксоном з тропіків палеозою.⁴ [палеонтологічний термін для позначення груп організмів, які мешкали в акваторії та на узбережжях давнього океану Тетіс – прим. перекл.] Таким чином, ці дві викопні знахідки, хоча й дуже схожі зовні, значно віддалені одна від одної як у просторі, так і в часі.

Стенлі применшує значення цього часового розриву: «Відсутність Nucha в проміжку між середнім кембрієм та пізнім тріасом становить певну загадку».⁵ Причина такого спокійного ставлення до викопного організму, який нібито не зустрічався протягом приблизно 300 млн років й при цьому був просторово сильно віддалений, на мою думку, полягає в тому, що цей випадок не є поодиноким.

Насправді Стенлі наводить кілька подібних прикладів й посилається на інших авторів, яким відомо ще багато таких випадків. Ці, на перший погляд, аномальні знахідки називають «залишковими таксонами» (holdover taxa), «реліктовими видами» (refugia species) або навіть «таксонами Лазаря» (Lazarus taxa). Зрозуміло, якщо представника такого викопного таксона виявляють живим у наш час, його називають «живою скам’янілістю». Значення подібних «таксонів, що збереглися» для палеонтологів Стенлі описує так:

«Великий інтерес як для палеонтологів, так і для еволюційних біологів становить поява реліктових або "збережених" фаун, також відомих як таксони Лазаря. Ці таксони, переважно на рівні родин, родів і видів, ніби "перестрибують" через великі проміжки геологічного часу, включно з періодами відновлення після масових вимирань. Складається враження, що вони вислизають навіть від найретельніших спроб їх виявити, не фіксуючись протягом значних часових інтервалів».²

Які висновки можуть зробити креаціоністи з існування таких «збережених» таксонів? По-перше, вони демонструють, що геологи й палеонтологи не знають точного тривимірного розподілу викопних решток, хоча можуть мати достатньо обґрунтовані оцінки для окремих геологічних формацій. Неочікувані знахідки вже траплялися й надалі траплятимуться. Схоже, що викопні рештки постійно розширюють свої часові діапазони в геологічній шкалі. Тому до тверджень про те, що певна скам’янілість є індексною й обмежується, наприклад, лише кембрійським «періодом» або пермським «періодом» тощо, слід ставитися з обережністю.

По-друге, такі «збережені» таксони ускладнюють віру в те, що передбачувані мільйони років між знахідками викопних решток справді існували. Де мешкав цей організм протягом усіх цих мільйонів років? Чому за весь цей час не збереглося жодних викопних свідчень його існування? В цьому конкретному випадку палеонтологи, можливо, згодом знайдуть скам’янілості цієї губки між «середнім кембрієм» і «верхнім тріасом». Проте навіть тоді такі знахідки будуть надзвичайно рідкісними, й кілька виявлених зразків не змінять очевидного висновку про те, що часовий розрив є ілюзорним.

По-третє, викопний організм може бути віднесений до іншого виду лише тому, що його знайдено в шарах, яким приписують інший геологічний вік, а це приховує справжній діапазон поширення відповідного таксона в геологічній шкалі часу. У випадку з Nucha відмінність між губкою з острова Ванкувер ц австралійською губкою була незначною, однак першій скам’янілості присвоїли іншу видову назву, додавши знак запитання після назви роду.

Подібні практики щодо інших таксонів сприяють збільшенню кількості назв і створюють враження більш обмеженого поширення таксонів. Таким чином, реальний діапазон існування будь-якого організму, ймовірно, є ширшим, ніж можна було б зробити висновок на підставі його таксономії.

Оскільки в межах будь-якого організму, а отже й у його викопних рештках, спостерігається значна мінливість, палеонтологи часто не знають, де саме провести межу в своїх класифікаційних схемах. Різні назви для майже ідентичних скам’янілостей, ймовірно, є звичайним явищем. Цю тенденцію – надавати різні назви схожим викопним решткам, знайденим у формаціях з припустимо різним віком, аж до віднесення їх до різних надродин, – Таммі Тоск продемонструвала на прикладі мікрофосилій, відомих як форамініфери.⁶

Джон Вудмораппе виявив, що значна частина стратиграфічного порядку амонітів зумовлена часово-стратиграфічними уявленнями та таксономічними маніпуляціями.⁷ Це особливо важливо, оскільки певні види форамініфер і амонітів використовуються як індексні скам’янілості для датування геологічних формацій.

Палеонтоги не знають точного тривимірного розподілу викопних решток в породах і схильні присвоювати різні назви схожим скам’янілостям лише тому, що їх знайдено в шарах, яким приписують різний вік.⁸ Це не додає довіри ані до геологічної колонки, яку вони будують, ані до системи датування викопних решток, на якій вона ґрунтується.

Я дякую Петеру Клевбергу (Peter Klevberg) за рецензування рукопису та за внесок в дослідження цього питання.

Опубліковано 28 січня 2006
Автор: Майкл Орд (Michael Oard), BS та MS в галузі наук про атмосферу Вашингтонського університету. Працював метеорологом-дослідником у Вашингтонському університеті, потім на посаді провідного синоптика Національної метеорологічної служби в Грейт-Фолс, штат Монтана
Джерело: Creation Ministries International

Посилання:

1. Stanley, G.D., Jr, A Triassic sponge from Vancouver Island: possible holdover from the Cambrian, Canadian Journal of Earth Sciences 35:1037–1043, 1998.
2. Picket, J. and Jell, P.A., Middle Cambrian Sphinctozoa (Porifera) from New South Wales, Memoirs of the Association of Australian Palaeontologists 1:85–92, 1982.
3. Терреном називають геологічну одиницю, обмежену розломами, яка суттєво відрізняється від сусідніх утворень.
4. Stanley, Ref. 1, p. 1037. The Tethys Sea is a hypothetical, Palaeozoic sea on the east coast of Pangaea, located in the tropics between Laurasia in the north and Gondwana in the south.
5. Stanley, Ref. 1, p. 1042.
6. Tosk, T., Foraminifers in the fossil record: implications for an ecological zonation model, Origins 15(1):8–18, 1988.
7. Woodmorappe, J., The cephalopods in the creation and the universal deluge: in: Studies in Flood Geology, 2nd edition, Institute for Creation Research, El Cajon, CA, pp. 177–197, 1999.
8. Dietz, R.S. and Holden, J.C., The Breakup of Pangaea, Scientific American, 1970; Quoted in: Press, F. and Siever, R., Earth, 4th ed., W.H. Freeman and Co., New York, p. 518, 1986.

КЛІТИННІ ВИСОКІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА ЗАСТАРІЛА ТЕОРІЯ ДАРВІНА

За часів Дарвіна вчені вважали, що найпростіше життя – це проста крапля протоплазми.
Тоді як вони поясняли, як влаштовано життя? Вони не знали, вони не могли знати. Вони не знали, що життя керується кодом. І вони не знали, що код створює та запускає всі ці дивовижні системи, які виконують життєво важливу роботу. Вражає те, що попри все, що ми дізналися про клітини та інші компоненти життя – технології життя є більш просунутими, ніж будь-що, що коли-небудь створювало людство, – попри всі знання про життя, що ми взнали за останні роки, ми все ще застрягли в теорії Дарвіна 1859 року, яка ґрунтувалася на хибній передумові: «клітини – це просто липка маса».

Які шанси того, що застаріла теорія в своїх основних елементах все ще адекватно функціонуватиме через 167 років, щоб пояснити, як виникають складні живі системи? На перший погляд, не дуже високі. Однак, попри всю свою старість, еволюціоністи наполягають на переконливості ідеї Дарвіна. Чому ці аргументи повинні бути особливими?

За матеріалами ресурсу Science & Culture Today