Гуманітарний факультет УКУ

20 січня 2026 р. в стінах Українського католицького університету за співучасті кафедри історії Гуманітарного факультету УКУ та Центру релігійної культури імені Ігоря Скочиляса відбулася презентація двох томів праць про Борщівщину.
Презентували й обговорювали наступні праці:

🔸Скочиляс Ігор. Історія Борщівського краю: Зб. ст. та матеріалів / Упор.: Л. Грабик, В. Лесіцький, І. [Б.] Скочиляс, М. Сохацький; вступ. ст. М. Сохацького. – Львів, Борщів: Растр-7, 2024. – Т. 1. – XLVI + 602 c. ISBN 978-617-8164-76-8

Ця книжка є першим томом двотомного видання праць Ігоря Скочиляса (1967–2020), відомого історика Церкви, краєзнавця Борщівщини, доктора історичних наук, професора Українського католицького університету (Львів). Статті репрезентують дослідження з історії Борщева та інших населених пунктів Борщівського краю (Королівки, Ланівців, Окопів, Панівців, Підпилип’я, Скали-Подільської, Турильчого, Циганів, Устя тощо). Представлено студії про Борщівський повіт у ХV – першій половині ХХ ст., котрі охоплюють найрізноманітніші теми: інвентарні описи міст і сіл XVIII–XIХ cт., роки Першої світової війни, боротьбу Українських січових стрільців, діяльність політичних партій, зокрема Повітового комітету «Українського національно-демократичного об’єднання», свідчення мешканців Борщівщини про голодомор і репресії в радянській Україні та ін. На основі широкого залучення джерельного матеріалу з архівів, музеїв, бібліотек України, Польщі та Литви розглянуто суспільно-політичні, соціально-економічні, релігійні та культурні процеси в житті краю у ХV–ХХ ст.

🔸Скочиляс Ігор. Історія Борщівського краю: Зб. ст. та матеріалів / Упор.: Л. Грабик, В. Лесіцький, І. [Б.] Скочиляс, М. Сохацький. – Львів, Борщів: «Растр-7», 2025. – Т. 2. – 720 c. ISBN 978-617-8590-85-7

У цьому виданні, яке є другим томом двотомника Ігоря Скочиляса, подано дослідження з історії Церкви на Борщівщині й релігійного життя в регіоні у період XIV – середини ХХ ст.; з біографістики; українських громадсько-культурних організацій та ін. Простежено зародження та розвиток товариств «Просвіта», «Союз українок», «Луг», «Руська бесіда», «Січ», «Сокіл», «Пласт», братств тверезості тощо. Представлено життєписи пароха і просвітителя села Цигани о. Омеляна Глібовицького, його сина, українського січового стрільця Сильвестра, о. Дмитра Курдидика, адвоката Михайла Дорундяка, організатора «Пласту» Миколи Никифорчина та ін. Досліджено зв’язки з Борщівщиною таких видатних українців, як Михайло Грушевський, Іван Франко, Андрей (Шептицький) та ін. У додатку репрезентовано статті істориків Борщівського краю та спогади про життя на Борщівщині, зібрані, впорядковані та подані до друку автором у різних виданнях.

Розпочала подію Ірина Скочиляс, провідна наукова співробітниця Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, зосередившись на змістовому наповненні кожного тому, особливостях дослідження широкого кола проблем локальної історії Борщівщини у творчому доробку Ігоря Скочиляса.

Продовжуючи, директор Борщівського обласного краєзнавчого музею Михайло Сохацький, який тісно співпрацював з професором Скочилясом у 90-ті роки, зосередив свою розповідь на організаційних моментах дослідження історії Борщівщини, а саме – на переході від історичного краєзнавства до повноцінної наукової локальної історії, яка опиралася на неопублікованих джерелах.

Вчений секретар Борщівського обласного краєзнавчого музею Леся Грабик у свою чергу розповіла про видавничі сторони підготовки двох томів праць, про пошукові труднощі, особливості редакції, підбір ілюстративного матеріалу тощо. Підсумовуючи, старший науковий співробітник Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України Андрій Фелонюк висловився про теоретичні підходи локальноісторичних досліджень Ігоря Скочиляса та їх важливість на сучасному етапі розвитку студій з локальної історії.

Перед початком нового навчального семестру хочемо поділитись з вами успіхами попереднього. Ukrainian Wartime Drama and Poetry in English Translation – це міждисциплінарний курс, що викладається спільно з University of Notre Dame в США і цього осіннього семестру відбувається уже втретє. Українські й американські студенти зустрічаються у так званій virtual classroom і через Zoom разом працюємо над текстами. Щороку все більше студентів доєднуються до курсу так, що цьогоріч доєдналось трохи більше тридцяти студентів. З боку Нотр-Даму викладачами курсу є Пітер Голланд, шекспірознавець і спеціаліст з кіно й театру, та Романа Гук, модерністка й дослідниця авангардної поезії. Зі сторони УКУ цю співпрацю ініціювали керівник програми «Філологія» Олександр Пронкевич та випускниця цієї програми Богдана Якобчук. Цього семестру з УКУ курсом займається Тетяна Савчинська, викладачка УКУ, перекладачка та літературознавиця.

Студенти спільно читають й обговорюють п'єси й поезію, що охоплює весь період російсько-української війни, від анексії Криму і дотепер. Більшість текстів, вже перекладені англійською, але коли з'являється щось нове, що хотілось би додати до курсу, а англійського перекладу ще немає, то студенти УКУ готують переклад, аби можна було поділитися ним з американськими колегами. Так, у 2024 р. студентка УКУ й асистентка курсу Богдана Якобчук, перекладала поезію Галини Крук і Олександра М'ясищева, а у 2025 р. студентка УКУ й асистентка курсу Софія Николишин перекладала поезію Ярини Чорногуз.

«Курс дуже-дуже динамічний, що дозволяє легко включити нові тексти. Наприклад, в цьому семестрі я не могла викладати, але мене попросили провести один семінар по збірці "Жуки поетичні", яка в Україні вийшла тільки в кінці липня 2025. Я переклала вірші для семінару і ми мали дуже круту дискусію. Взагалі часто саме нові вірші ми перекладали для курсу прямо в процесі, і це дозволяло дуже легко відповідати на якісь запити від студентів чи ситуації», – відгукнулась Богдана Якобчук.

Цьогоріч співорганізатори курсу дещо змінили програму, аби додати ще більше української ветеранської поезії. Тетяна Савчинська так прокоментувала ці зміни: «Ми читали й обговорювали вірші Артура Дроня, Дмитра Лазуткіна, Максима Кривцова, Ярини Чорногуз, Лізи Жарікової, Єви Тур й інших поетів-військових. У цьому контексті особливо цінною була зустріч студентів з Артуром Дронем, який люб'язно погодився прийти до нас на заняття. Студенти Університету Нотр-Даму були особливо вдячні за можливість послухати поезію і роздуми українського ветерана, який до того ж є їхнім ровесником, і ставили дуже багато вдумливих запитань».

Окрім власне текстів, курс також включає кінематограф: цього семестру студенти дивилися й обговорювали фільм Мстислава Чернова "20 днів у Маріуполі" й фільм Ірини Цілик "Земля блакитна, ніби апельсин", і обидві ці роботи справили неабияке враження як на аудиторію в УКУ, так і на колег з Університету Нотр-Даму. Особливо цінною була можливість зустрітися з Іриною Цілик, яка торік мала можливість прийти на заняття, а цьогоріч приєдналася онлайн, аби обговорити свій фільм і свою поезію, яка також включена у курс. Окрім Артура Дроня й Ірини Цілик, гостями на курсі також були Джон Фрідман, американський письменник, перекладач і театральний критик, Остап Сливинський, поет, перекладач і викладач УКУ, і Анна Галас, драматургиня, перекладачка і дослідниця. Усі три роки поспіль пані Анна долучалася до нашого курсу як гостя, і студентам курсу дуже полюбилася її п'єса «Хроніки загубленої душі», написана в перші місяці повномасштабної війни Росії проти України. Для викладачів і студентів курсу ці зустрічі з пані Анною особливо цінні, адже після тривалої боротьби з недугою, вона відійшла в засвіти 14 грудня 2025 р.

Курс традиційно завершується презентаціями індивідуальних або групових творчих чи дослідницьких проєктів. Викладачі особливо заохочують співпрацю між студентами двох університетів, і варто зазначити, що студенти підготували дуже багато спільних проєктів у такій міжконтинентальній співпраці. Так, наприкінці семестру студенти презентували п'єсу, яку вони написали англійською, і навіть підготували для неї ілюстрації, переклади текстів, які досі не були доступні англійською, і відеопоезію, яку вони спільно створили. Тож цей курс – це значно більше, аніж можливість глибше зануритися в сучасну українську драматургію і поезію воєнного часу, а й нагода досліджувати й творити разом з колегами з різних куточків світу.

За відгуками Тетяни Савчинської та Богдани Якобчук

Зібрати повну Паркову авдиторію УКУ в розпал тижня перед сесією – завдання не з легких, але для Анастасії Левкової немає неможливого. 10 грудня 2025 року кафедра філології УКУ ініціювала щиру й цікаву розмову з відомою українською письменницею Анастасією Левковою, авторкою бестселера «За Перекопом є земля». Цей твір входить до програми курсу «Сучасна література», що вивчають студенти освітніх програм «Artes Liberales» у першому семестрі. Роман уже став справжнім хітом для першокурсників, а його обговорення завжди викликають ентузіазм студентів, тож зустріч із Анастасією була як бажаною, так і довгоочікуваною.

Модерували подію доцент кафедри філології Ostap Slyvynsky та студентка 1 курсу Катерина Артим, яка вперше спробувала себе в цій ролі. Дискусія велася про кримськотатарську тему в сучасній українській літературі, про образ Криму в культурі й особисті спогади про нього, про актуальні тренди в письменстві, про те, як стати професійним автором і реалізувати себе на книжковому ринку. Зустріч об’єднала студентів і викладачів з різних курсів та факультетів й завершилася автограф-сесією.

«Анастасії Левковій часто доводиться відповідати на питання про те, як вона прийшла до ідеї написати роман про Крим і кримських татар, про міжетнічні взаємини на півострові. Але під час цієї зустрічі ми поговорили про дещо інше: про те, як власне писався текст, як сталося, що первинний задум репортажу переріс у роман, і які переваги дає фікція порівняно з документалістикою. А ще вдалося Анастасію "розкрутити" на розповіді про її перші спогади про Крим, той емоційний субстрат, із якого через багато років проріс роман. Нечасто вдається під час публічних подій поговорити настільки відверто, і водночас без надмірного занурення в особисті деталі», – прокоментував Остап Сливинський.

Відеозапис події можна переглянути на каналі Гуманітарного факультету УКУ за покликанням:
https://www.youtube.com/watch?v=pzDyIx9aJ4g&t=1062s

#Анонс Вже понад 11 років український народ дає відсіч російській збройній навалі. У важкій боротьбі проти переважаючих сил агресора вкрай актуальним є питання комплексної мобілізації українського суспільства та активізації допомоги партнерів України. За таких обставин варто використовувати як наш досвід (від козацької доби – до сучасності), так і слушні досягнення інших країн.

Тож, фахове обговорення окресленої проблематики під час круглого столу допоможе визначенню актуальних рекомендації для сприяння відсічі російській агресії. Проведення цього заходу передбачає змішаний формат на базі Українського католицького університету.

Участь у роботі круглого столу візьмуть члени Міжнародної експертної групи «Козацький фактор у російсько-українській війні», а також представники УКУ. Закликаємо до дискусії науковців, військових та усіх небайдужих.

🔸Дата: 29 грудня 2025 року
🔸Місце та формат: вул. Козельницька, 2а (424 авд.) та онлайн

План роботи круглого столу:
14:30-14:40 – Відкриття.
14:40-16:10 – І Коло: Мобілізаційний досвід від часів козацьких – до сучасності.
16:10-16:30 – Кава/чай.
16:30-18:00 – ІІ Коло: Історичні аналоги для покращення мобілізації України.
18:00-18:15 – Підведення підсумків.

Робочі мови: українська, англійська, польська. Запис круглого столу та його резолюція будуть розміщені в інтернеті.

📞Контакти: e-mail: [email protected] (секретар мгр. Ольга Гаврилко)
тел: +38-032-240-9-945 (Гуманітарний факультет УКУ).
Голова оргкомітету проф., д.і.н. Задунайський В.В.

11 грудня 2025 року ВВС News Україна в Києві оголосила переможців 21-ї літературної премії Книга року ВВС. У конкурсі читацьких рецензій перемогла студентка 2 курсу освітньої програми «Artes Liberales: Філологія» Анастасія Андріїв. Вона подала на конкурс рецензію «Тиша, що гучніша за вибухи: як «Вівці цілі» розповідають про травму» на новий роман Євгенії Кузнєцової, який увійшов до короткого списку Книги року ВВС. У подарунок студентка отримала електронну книжку Kindle.

Анастасія поділилася своїми враженнями після церемонії: «Ця перемога для мене – не стільки про відзнаку, скільки про підтвердження того, що наші слова мають значення. Я йшла на конкурс із чітким відчуттям, що маю що сказати про цю книжку, насамперед самій собі. Сприймаю цю нагороду як знак довіри й водночас як стимул рухатися далі. Вона підтверджує, що аналітичний, уважний до деталей текст може бути цікавим широкій аудиторії, а літературна розмова – живою й актуальною».

Колектив освітньої програми «Філологія» та Гуманітарного факультету щиро вітає Анастасію із цією перемогою і бажає нових успіхів у царині літературної критики!

Джейн Остін – 250! Як в УКУ відсвяткували ювілей письменниці-класика?

16 грудня 2025 року кафедра філології УКУ на основі платформи читацького клубу «Бібліозаври» відсвяткувала 250-річний ювілей з дня народження видатної британської романістки Джейн Остін. Студенти під керівництвом професорки Софії Філоненко підготували літературний вечір, на якому запропонували драматичні уривки з творів, літературні конкурси та музичні номери. Така партисипативна мистецька складова є важливою частиною освітнього процесу. Тож, ми тішимося з того, що наше студентство та викладацький склад не обмежуються форматом семінарських чи лекційних занять.

Учасниками події і глядачами стали студенти, випускники і викладачі УКУ, а також друзі зі спільноти переселенців «Джерело». Перед їхніми очима ожили герої безсмертних романів класичної авторки. Зокрема, студентки 1 курсу Христина Дехтяренко та 4 курсу Ірина Ткаченко майстерно перевтілилися у подружок Кетрін Морланд та Ізабелли Торп із «Нортенгерського абатства», а студент 1 курсу Василь Луцик (освітня програма «Право») та студентка 4 курсу Софія Сушицька змусили швидше битися серця глядачів у сцені освідчення містера Дарсі Елізабет Беннет із «Гордості та Упередження». Роль самої авторки втілила в життя студентка 3 курсу Юлія Концур. Допоміг підготувати інсценізації режисер університетського театру «ШТУКУ» Євген Худзик, а різдвяні мелодії на фортепіано від Юлії Марцинюк, магістрантки Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка, додали вечору святкової атмосфери.

Учасники вечора отримали сюрприз – вітання-відеолистівку від самого Дому-музею Джейн Остін у Чотені, Великобританії, який цього ювілейного року очолює насичену програму святкувань. Гості вечора не тільки спостерігали, але й самі розважалися: складали романтичні поезії, брали участь у вікторині про часи Регентства, декорували капелюшки та змагалися в конкурсі компліментів. Завершилася подія святковим чаюванням «Бібліозаврів».

#КиївськеХристиянство

В УКУ відбувся 19 грудня уже Четвертий колоквіум імені Ігоря Скочиляса, цьогоріч на тему «Між словом і спасінням: проповідництво в Київській митрополії ранньомодерного часу».

Дослідники з України та Польщі зібралися для обговорення проповідницької спадщини діячів Київської митрополії ранньомодерної доби. Центральною темою зустрічі стала проповідь як інтелектуальна, пастирська й комунікаційна практика, що формувала релігійну свідомість, дисциплінувала духовенство та реагувала на політичні й конфесійні виклики XVII – початку XVIII століття.

“Перш ніж розпочнемо сьогоднішній Колоквіум хочу сказати кілька слів про пам’ять чи радше меморіальні активності в пам’ять про пана Ігоря Скочиляса. Упродовж свого життя пан Ігор збирав людей – з різних міст, країн, різних спеціальностей, різних поколінь і цей список можна продовжувати. Закликав чи запрошував людей доброї волі сидіти разом під смоковницею – як він любив казати. Продовжує збирати людей і після своєї смерті, ось уже п’ятий рік.” – сказав на початку заходу модератор Іван Альмес.
Він також розповів про ряд меморіальних академічних заходів, які відбуваються в УКУ, для пошанування пам’яті професора Ігоря Скочиляса: меморіальні лекції, колоквіум, меморіальний збірник, іменна професорська стипендія тощо.

Насамперед з доповіддю на тему «Повчання для духовенства митрополита Димитрія Туптала» виступила Аліція Новак з Ягеллонського університету (Краків). Дослідниця зосередилася на проповідях і пастирських настановах Туптала, створених уже після його переведення до Ростово-Ярославської митрополії. Вона показала, як у складних умовах секуляризаційного тиску з боку держави проповідь ставала для єрарха доступною формою дії: способом утвердити моральні стандарти духовенства, захистити сакраментальну практику та сформувати відповідальне ставлення до пастирського служіння. Доповідь викликала жваве обговорення, зокрема щодо того, чи були ці настанови реакцією на конкретні зловживання, чи радше превентивною програмою церковного оновлення.

Олена Матушек з Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна виголосила доповідь на тему «Проповіді у структурі книги “Зерцало от Писанія Божественного” (1705) Йоана Максимовича». Вона розглянула видання як цілісний бароковий проєкт, сформований у чернігівському інтелектуальному середовищі. Особливу увагу доповідачка приділила ролі Антонія Стаховського, автора програмної передмови, та Йоана Максимовича, який задавав пастирську й концептуальну логіку книги. Окремо було проаналізовано образ Івана Мазепи, представлений у виданні як християнський володар і меценат, чия постать вписується в складну систему барокової державницької семантики.

Під час першої дискусії дискутантка Оксана Вінниченко (УКУ) звернула увагу на пастирський вимір проповіді та на напруження між нормативним і реальним образом духовенства, яке проступає у текстах повчань. Вона наголосила, що проповідь у цьому контексті варто розглядати не лише як реакцію на зловживання, а як спробу формування тривалої моделі священницької поведінки і відповідальності. Обговорювали також джерельну базу повчань Дмитрія Туптала. Лариса Довга (УКультура, Київ) особливо наголосила на мові проповіді як свідомій комунікативній стратегії, застерігаючи від її механічного тлумачення в категоріях раннього Просвітництва.
У двох наступних доповідях колоквіуму йшлося про проповідницьку спадщину Варлаама Ясинського у зв’язку з підготовкою до друку корпусу його проповідей у межах спільного проєкту програми «Київське християнство» та «УКультура».

Лариса Довга зосередилася на бароковому оптимізмі та похвальній риториці Ясинського, наголосивши на майже повній невивченості цієї спадщини попри її значення. Доповідачка підкреслила оригінальність проповідника, який не лише використовує традиційні барокові образи, а й вибудовує цілісну морально-богословську модель, засновану на ідеї любові до Бога, ближнього і самого себе. У проповідях Ясинського вона простежила послідовну глорифікацію «свого» — українських міст, монастирів, козацької еліти — та формування локальної сакральної географії. Окрему увагу доповідачка приділила образу Івана Мазепи, який у Ясинського прямо порівнюється з Костянтином Великим, а його герб інтерпретується як носій богословської та державницької символіки. Ці сюжети вона розглянула як важливе свідчення барокової культури, де сакральне і політичне перебувають у стані щільної співприсутності.

Оксана Суховій (Київський національний університет ім. Т. Г. Шевченка) продовжила аналіз, зосередившись на мовно-стилістичних і риторичних механізмах проповідей Варлаама Ясинського. Вона наголосила, що ці тексти слід читати передусім як усне слово, спрямоване на слухача, а не як абстрактний богословський трактат. На численних прикладах доповідачка показала, як Ясинський використовує художній паралелізм (подобенства), розгорнуті метафори, антитези, ампліфікації та анафоричні нанизування для того, щоб формувати свідомість слухача, спонукати його до осмислення власного життя й духовної праці. Особливістю цієї риторики є поєднання біблійних, античних і побутових образів, що дозволяє уникати прямого дидактизму та досягати сильного емоційного й етичного впливу. У підсумку проповіді Ясинського постають як складний інструмент духовної комунікації, де форма не менш значуща за зміст, а слово виступає дієвим засобом пастирського впливу.

У другій дискусії дискутантка Дарія Сироїд (УКУ) звернула увагу на образ Варлаама Ясинського як доброго пастиря й учителя, відомий ще з присвят Івана Величковського, та нагадала про його ключову роль у долі Дмитрія Туптала. Саме Ясинський опікувався Тупталом, забезпечував доступ до книжок і взяв на себе відповідальність у момент московської цензурної заборони, наполягаючи на київському друці всіх томів навіть після від’їзду автора до Ростова. Водночас дискутантка підкреслила інтелектуальну відкритість Ясинського, його прагнення пояснювати складне, використовувати природничі й філософські знання для «поживи розуму» читача, а також поєднувати нові проповідницькі форми з традиційною структурою казання.

Четвертий колоквіум імені Ігоря Скочиляса був організований програмою УКУ «Київське християнство», Центром релігійної культури імені Ігоря Скочиляса, кафедрою історії та гуманітарним факультетом УКУ.

Минулого тижня студенти Гуманітарного факультету мали нагоду дізнатись про корисні способи застосування ШІ в гуманітаристиці, насамперед філології. Подію організував Офіс інновацій УКУ, який в умовах швидкого технологічного прогресу допомагає студентству та викладачам адаптуватись до нових умов їх професійної діяльності. Запрошеними лекторками на події були:

🔸Світлана Урбанська – перекладачка-фрілансерка з понад 10-річним досвідом (співпраця з Netflix, Locaria, Welltech та українськими видавництвами), дослідниця можливостей ШІ, поетка та організаторка кіноклубу «Кіт Довженка».

🔸Маріанна Черних – спеціалістка ігрової локалізації з понад 10-річним стажем, експертка з менеджменту локалізації, аудіовізуального перекладу та лінгвістичного тестування.

Основним фокусом зустрічі було практичне застосування ШІ в роботі перекладачів і локалізаторів, тож більшість авдиторії складалась зі студентів програми «Філологія». Завдяки досвіду лекторок вдалось обговорити великий спектр вужчих тем: від інтеграції ШІ в CAT-tools (Computer-Assisted Translation), до використання універсальних чат-ботів для перекладу та роботи з контекстом, глосаріями й пам’яттю перекладів.

Разом з цим, розмова зачепила не лише переваги ШІ, а й обмеження, які він за собою несе. У художніх завданнях, які вимагають креативу, інтеграція ШІ грозить втратою авторського стилю. Ба більше, завше є небезпека порушення професійної етики, оскільки немає гарантій дотримання безпеки даних та умов NDA (Non-Disclosure Agreement). Окрему увагу учасники також приділили обговоренню гібридної моделі інтеграції ШІ в робочий процес, «людина + ШІ». Таке поєднання є доречним у більшості завдань, оскільки автоматизація допомагає з рутинними й масовими задачами, а ключові мовні та творчі рішення залишаються за фахівцем.

Для нас дуже важливо створювати простір для таких дискусій, покликаних допомогти студентам бути самозарадними в сучасному професійному середовищі, інтегруючи нові інструменти у свою роботу, не втрачаючи при цьому критичного підходу. Тож, ми вдячні усім присутнім за інтерес та Офісу інновацій УКУ за організацію й маємо надію, що цей досвід стане корисним підґрунтям для подальшої академічної діяльності наших студентів.

Цього семестру студенти Гуманітарного факультету Українського католицького університету і бакалаврської програми з міжнародних відносин Університету Вільянуева (Мадрид, Іспанія) навчалися разом у межах спільного курсу, що відбувся у форматі COIL (Collaborative Online International Learning).

Таким чином наші студенти мали чудову нагоду навчатися спільно з іспанськими студентами, ділячись досвідом та знаннями довкола теми «Перехресні погляди на історію та зовнішню політику Іспанії й України». Окрім студентів, до обговорень долучались викладачі й запрошені експерти. У підсумку, студенти, поділившись на групи, презентували свої напрацювання щодо наперед узгоджених тем:

1. Національне будівництво та ідентичність: символи, мови та конфліктні наративи.
2. Роль минулого в сучасній політиці: історія, пам’ять та освіта.
3. Культурна дипломатія: міжнародний імідж Іспанії та України.
4. Відносини з Європейським Союзом: порівняльний аналіз.
5. Зовнішня політика та війна: уроки України для Європи.
6. Геополітика та цінності: позиції щодо Росії, Китаю та США.

Від Гуманітарного факультету УКУ до цього курсу долучилися студенти бакалаврських програм з історії та філології, а також магістерської програми «Майбутнє спадщини: історія, культура, література». Упродовж осіннього семестру вони вивчали вибіркову дисципліну «Вступ до історії Іспанії та Латинської Америки», яку викладав доцент кафедри історії Богдан Чума в межах програми мікрокваліфікації «Іберійські студії». «Запропонувавши цей спецкурс на вибір наших студентів я ставив перед собою два головних завдання: сформувати у студентів ширше та цілісне знання з минулого Іспанії та іспаномовних країн Латинської Америки і дати їм можливість вдосконалювати свої навички з іспанської мови. Адже серед наших студентів іспанська мова, як друг іноземна, є дуже популярною. Тому нагода долучити до мого курсу окремий спільний модуль з Університетом Вільянуева була дуже доречною. Студенти отримали можливість безпосереднього спілкування зі своїми однолітками з Іспанії та попрацювати на полі культурної дипломатії, розповівши багато цікавого про Україну», – прокоментував п. Богдан.

Викладачем цього курсу від Університету Вільянуева була Лєна Жоржу, керівниця бакалаврської програми з міжнародних відносин, яка переконана у важливості такого формату навчання та залучення українського досвіду до іспанських освітніх програм. «Студенти з обох університетів сформували змішані групи і на кілька тижнів занурилися в академічний аналіз і міжкультурний діалог. Для більшості іспанських студентів то була перша нагода безпосереднього спілкування з молодими українцями, які, попри загрози війни, продовжують своє навчання. Цей сюжет став визначальним для нашого проєкту», – підсумувала п. Лєна.

Зазначимо, що між УКУ і Університетом Вільянуева діє угода про короткотермінові академічні обміни для студентів в рамках програми Erasmus+. У квітні 2025 року троє студенток Гуманітарного факультету вперше відвідали Мадрид для навчання на інтенсивному курсі з іспанської мови та культури, а вже навесні наступного року заплановано провести схожий інтенсив в Університеті Вільянуева за участі українських студентів.

#КиївськеХристиянство

У видавництві УКУ та серії "Київське християнство" вперше опубліковано 18 віднайдених чотириголосих партесних концертів композитора Миколи Дилецького (бл. 1650 – після 1723).

Партитури укладено на основі атрибутованих Дилецькому анонімних голосових партій партесного рукопису з колекції Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького та додаткових матеріалів з російських архівів. Також публікується дванадцятиголоса версія одного з чотириголосих концертів, виявлена в рукописному комплекті київської партесної колекції.

Реконструкцію, набір нотних текстів і дослідження виконала Ольга Шуміліна, докторка мистецтвознавства, професорка кафедри теорії музики Львівської національної музичної академії імені М. В. Лисенка, лауреатка премії імені Миколи Лисенка (2025).

Зміст книги: https://kyiv-christ.ucu.edu.ua/books/mykola-dyletskyj-partesni-kontserty-za-materialamy-rukopysiv-kintsya-xvii-seredyny-xviii-stolittya/

Початок грудня на Гуманітарному факультеті відзначився черговим прикладом співпраці викладачів і студентів. Науковий семінар на тему «Три дослідники візантійської спадщини в Галичині кінця ХІХ – початку ХХ століття» продемонстрував напрацювання декана гуманітарного факультету, к.і.н., доц. Андрія Ясіновського, студента 4 курсу програми «Історія» Назара-Теодора Щурка та аспірантки Роксоляни Авдикович.

Такі спільні наукові семінари, покликані розвивати діалог між Кафедрою історії та студентством, вже стали традицією. За останній рік нам вдалось провести низку таких заходів, серед яких:

🔸Доповідь «”Трактат про Туреччину”: невідоме джерело до вивчення іспансько-українських відносин (1622)» доцента Богдана Чуми і студентки Анастасії Фабіровської;
🔸Доповідь «Погроми, бідність, мережі: причини єврейської міграції з Російської імперії до США (1881-1924)» Phd Владислави Москалець та студентки Анастасії Княжицької;
🔸Доповідь «Візуалізація політики “Великого кийка” Теодора Рузвельта у журналі “Puck”» доцентки Лілії Питльованої та студента Богдана Соколовського.

Вступне слово виголосив Андрій Ясіновський, який представив свої напрацювання про Івана Франка як візантиніста. Головний акцент було зроблено на Франковій розвідці про Фотіїв Міріобіблон. Також висвітлено інші прояви зацікавлення видатного письменника візантійською спадщиною, зокрема його зв’язки із засновником сучасної візантиністики – Карлом Крумбахером. Вони вели листування й обмінювалися цікавою літературою.

Другим доповідачем був Назар-Теодор Щурко, який поділився своїми минулорічними напрацюваннями про Михайла Грушевського, а саме про його львівський період. Серед озвучених тез варто виділити таку: на відміну від Івана Франка, Володимира Залозецького та деяких інших галицьких науковців, Грушевський не опублікував жодної ґрунтовної праці суто на візантиністичну тематику, проте був активним рецензентом чужих праць та мав численні контакти з дослідниками як із Західної Європи, так і з підросійської України. У власних працях він неодноразово посилався на візантійських авторів та тогочасних візантиністів, зокрема на Карла Крумбахера, написавши рецензію на його «Історію візантійської літератури». Як зазначив Назар-Теодор, Грушевський рецензував уже друге доповнене видання цієї ґрунтовної праці, що є цікавим фактом, адже дещо раніше Іван Франко теж написав рецензію на неї, проте лише на перше видання – про що у своїй доповіді розповів Андрій Ясіновський.

Третьою доповідачкою була Роксоляна Авдикович. Вона, як і попередні доповідачі, представляла дослідника візантійської спадщини, чиї праці вивчала раніше. На відміну від попередніх науковців, Володимир Сас-Залозецький займався візантиністикою більш послідовно: викладав курси про Візантію та написав низку праць. Серед його наукових зацікавлень були архітектура та мистецтво. У 1939 році він був змушений емігрувати й уже в еміграції став одним з ініціаторів створення “Österreichisch-Byzantinische Gesellschaft und das Jahrbuch der Öster.-Byzantin – потужного осередку візантиністики у Відні. Сас-Залозецький здійснював наукові поїздки в Італію й Туреччину для проведення досліджень у місцях збереження різноманітних пам’яток (Мала Азія, Равенна, Константинополь), а також брав участь у численних наукових конференціях та заходах як у Європі, так і в Америці.

Наприкінці Роксоляна Авдикович підвела підсумки і повторила найважливіші тези. Зокрема було зазначено, що це лише невелика репрезентативна вибірка, яка демонструє, якими були дослідники Візантії в Галичині кінця ХІХ – початку ХХ століття. Іван Франко хронологічно діяв першим, згодом Грушевський працював приблизно в той самий час, а Володимир Сас-Залозецький розгорнув основну діяльність уже в міжвоєнний період та пізніше в еміграції. Перші двоє дослідників не мали на меті висвітлювати передусім візантиністичну тематику, тож їхні учні та наступники лише частково поверталися до цієї теми. Натомість Володимир Сас-Залозецький через Другу світову війну та загрозу радянської влади не зумів заснувати у Львові власну школу, що намагався зробити згодом за кордоном. Після завершення основної частини присутні мали змогу поставити запитання.