17/02/2023
На зміну модернізму і авангардним течіям останньої чверті XX ст. прийшов новий стиль — постмодернізм. Він відображає картину світу, в якій хаос і порядок виступають не як протилежні поняття, а як невід’ємні одна від одної величини.
Художники, які працюють у цьому стилі, завдяки гіркому історичному досвіду, переконалися у марноті спроб поліпшити світ, втратили ідеологічні ілюзії, вважаючи, що людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути, систематизувати його. Прогрес визнався ними лише ілюзією. Реальним вважалися варіювання та співіснування усіх форм буття.
Деякі характерні риси постмодернізму: культ незалежної особистості; потяг до міфу; прагнення поєднати істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій, які взаємодоповнюються; іронічність та пародійність; невизначеність тощо. Художники бачили повсякденне реальне життя як театр абсурду, апокаліптичний карнавал; суміш багатьох традиційних жанрових різновидів. Але в них залишалася віра в розум, науку, безмежність людських можливостей. Цінність людини визначалася вже самим фактом її існування.
Постмодернізм представлений практично у всіх видах мистецтва. Він вплинув на розвиток архітектури, скульптури, живопису, книжкової ілюстрації, реклами, кінематографа, комп’ютерної графіки та дизайну. Найвідоміші представники постмодернізму в живописі: Маріо Мерц, Міммо Паладіно, Ернст Фукс, Дуглас Х’юблер, Роберт Беррі, Лоуренс Вейнер та інші.
Основна форма постмодерністського самовираження у живописі — це колаж. Звичною стала гра з масштабами і кольором під час копіювання популярних образів — Джоконди, Мерилін Монро або Альберта Ейнштейна. На портретах зображуються байдужі обличчя, позбавлені внутрішнього життя. Пейзажі стали спрощеними і схожими на кадри з мультфільмів.
Синтезуючи розрізнені образи і несумісні речі, постмодерністське мистецтво виробляє новий сенс, який не може бути ні однозначним, ні стабільним; за самим своїм стилем воно покликане бути непевним і неоднозначним.
