Кафедра геології корисних копалин і геофізики ЛНУ

🙃
Зазвичай діти, коли приходять на екскурсію у геологічний музей чи на тематичну зустріч-лекцію, запитують передусім про кожен камінець, чи він рідкісний, скільки коштує і за скільки його можна продати. З дорослими дещо інакше – додаються питання про застосування, утворення, видобуток і таке інше.
Ми пояснюємо дітям, що не тільки й не завжди те, що дорого коштує та рідкісне – важливе для нашого життя. А ще – не обов’язково бути коштовним каменем, щоб вражати красою та бути вартим уваги.

Ось ніби банальна самородна сірка, представлена в експозиції нашого музею. Мінерал не рідкісний, не дорогий, відомий у світі, корисна копалина – елемент, який широко застосовується у різних галузях народного господарства, переважно у хімічній, також сільському господарстві, медицині, гумовій промисловості, піротехніці. Вона необхідна для виготовлення чорного пороху, нею пахнуть наші сірники!

Але яка приваблива зовнішність у цього мінералу! Це колір – жовтий, яскравий, це форми виділення – від чудових, добре огранених кристалів до натічних форм, це способи утворення – пов’язане з осадовими породами та з вулканами. А способи видобутку? Дуже просто – кар’єрами, а ще – підземна виплавка! Цікаво!
Промислові поклади цієї корисної копалини в Україні зосереджені у Передкарпатському сірчаному басейні на території Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей.

На світлинах зразки з Роздільського родовища (Львівська обл.), яке було відкрито 1950 р. поблизу с. Розділ (Миколаївський р-н). Вони не рідкісні, та водночас важливі як колекційний матеріал, адже саме з цього родовища почалось вивчення та освоєння запасів самородної сірки України. На сьогодні видобуток вже не проводиться, старі кар’єри очікують на створення рекреаційних зон. Отже, поповнити колекції свіжими зразками з цього родовища навряд вдасться. Проте можна побачити ту сірку у музейних вітринах, зокрема у нашому Музеї рудних формацій.

Мешканці Львівської обл. вже мають таке відпочинкове місце – найбільше в Україні штучне озеро - Яворівське. Заповнення водою старого кар’єру з видобутку сірки Яворівського родовища відбулось ще 2002-2006 рр. Тепер там замість кар’єрних екскаваторів - віндсерфінгісти та кайтсерфінгісти! А на території навколо можна спробувати відшукати свідоцтва сірковидобутку.
Ілюстровано світлинами зразків з Музею рудних формацій.

🙃Нежива природа?... Ну, все у світі відносне... Від моменту народження ОБСИДІАН починає шлях змін, як жива істота. Він «дорослішає», «старішає»… «Немовля» з вмістом максимум 1% H2O згодом перетворюється на «діда-перліта з вмїстом води 2- 5%. Як і для рукотворного скла, для ОБСИДІАНУ аморфність не є стабільним станом. З плином часу через підступний прискорюючий вплив води – атмосферної чи гарячих підземних розчинів - він починає змінюватись. Гідратація призводить до розкристалізації, виникнення чисельних вигнутих тріщинок та поверхонь.

Інколи, за певних умов, виникають цікаві утворення, відомі як «СЛЬОЗИ АПАЧІ» («Apache tears», мареканіт). Коли у сірій, лускатій як цибуля перлітовій (гідратованій і зміненій) масі ховаються округлі обсидіанові «сюрпризи».
З часом на поверхні породи руйнуються і назовні визирають ці блискучі, темні – від димчасто-сірого до темного коричневого і чорного, - «очі прибульців», які, за легендами корінних американців племені апачі, є застиглими слізьми вдів. Колись давно воїни племені прийняли бій на вершині гори та програли. Щоб не потрапити до рук ворога, вони разом з кіньми зіскочили у прірву. І тоді їх дружини заридали…

Насправді ж це відображення особливостей процесу гідратації, коли змінення не досягли глибинних ділянок і там залишились кульки-ядра з меншим вмістом води, ніж у перліту. «Сльози» розміром 0,5 – 1- 5 см, на перший погляд непрозорі і мають нерівну поверхню, яка чітко відділена від матриксу. Але якщо придивитись чи відполірувати, зауважите, що вони просвічують і подібні на димчастий кварц. Інколи можна побачити малюнки – текстури течії лави. Також зазвичай «Сльози» містять мікроліти магнетиту, біотиту, польового шпату, амфіболу, апатиту. Зрідка, якщо є орієнтовані вкраплення мікролітів, виникає відблиск, ефект «котячого ока». Такі камінці найбільше цінуються на ринку.

Де шукають? Ну звісно ж, в США (штати Аризона, Нью-Мексико, Невада, Каліфорнія), також в Мексиці, Угорщині , є знахідки у Нікарагуа. Для чого шукають? Ну, по-перше, це той випадок. коли «Сльози» - теж товар. Їх полірують, виготовляють прикраси, з особливо гарних екземплярів роблять кабошони і навіть огранюють (зрідка), а також це доступний, недорогий колекційний матеріал. Плюс, звісно ж, езотерика, метафізика і літотерапія.

Індіанці свого часу не гребували чудовим матеріалом – для прикрас і амулетів, для побутових дрібничок, використовували, як інші ОБСИДІАНИ. І завдяки ним ці камені опинились на перетині геології з історією та археологією.
Виявилось, що корінні індіанці виявили як не всі, то більшість родовищ і проявів ОБСИДІАНІВ. Камені з кожного місця мають характерні, унікальні особливості, зокрема хімічного складу, наявних мікродомішок. Тому, досліджуючи артефакти з обсидіану, можна визначити, з якого саме місця походив первинний матеріал, та простежити шляхи торгівлі.

А вивчення процесу гідратації вулканічного склад призвело до створення ОБСИДІАНОВОГО ДАТУВАННЯ артефактів – геохімічного визначення віку стародавніх обсидіанових виробів.
Отак поступово у обсидіановій темі просуваємось від просто краси до ґрунтовніших і вагоміших речей…

Цікаво? А ви знали таке про обсидіан?

🙃 Не обов’язково бути павичем, щоб вразити красою, чи не так? Звісно, гра кольорів, блискітки, відблиски – це все вабить і захоплює. Вражають обсидіани веселкові, екзотичний та яскравий "арахісовий". Проте вічна класика, стримана елегантність та мінімалізм - ось краса, випробувана часом, для справжніх поціновувачів.

Серед них є обсидіани таємничі, з внутирішніми золотистими і сріблисими "всесвітами" та "зірковими туманностями", а є такий ось - з чітким розподілом світу на біле і чорне. Хоча ні - радше монохромний світ, чорне-біле-сіре.

Сніжний обсидіан (snowflake obsidian) – милий серцю шанувальників мінімалізму та елегантності. Білі «сніжинки», кружечки, «горошинки» чи на що кому схоже – сферичні, радіальної (променистої) будови виділення кристаликів кристобаліту (SiO2), дуже цікавого мінералу.

Це високотемпературна модифікація кварцу (кубічна сингонія, β-кристаболіт), який утворюється при 1470°С (до 1705°С), але при охолодженні до 268°С перетворюється на низькотемпературиний α-кристобаліт, який може також самостійно утворюватись при цій та нижчих температурах у багатих кремнеземом вулканічних породах.

При певних умовах в обсидіані це й відбувається – народжуються та ростуть у чорному чи темно-коричневому «тілі» білі або світло-сірі «сніжинки», що сигналізують про «старіння», розсклування, початок розкристалізації раніше аморфної невпорядкованої маси.

Його Плямиста Величність, сніжний обсидіан, є героєм давніх легенд та сучасних фантазій. Народи Мезоамерики вважали його замерзлими сльозами Снігової богині, яка оплакувала плюндрування її священних гір безжальними загарбниками-чужеземцями. Там і досі вважають, що шматочок цього каменю у кишені чи прикрасі подарує захист Богині.

Як захисний амулет та камінь сили він фігурує й у легендах корінних американців. Оракули Стародавньої Греції використовували його (як і звичайний чорний) для спілкування з богами та отримання від них «цінних вказівок». Нібито плямистий малюнок при довгому спогляданні допомагав швидше зануритись у транс. Також деякі культури вважали, що білі (сірі) плямки – то очі померлих предків, якими духи спостерігають за нащадками.

Ще багато всяких - реальних чи придуманих задля кращої торгівлі, - міфів існує про цей камінь. Сенс всіх можна описати так: захист, просвітлення, зв’язок з богами, предками, з рідною землею, зцілення. Ну але то вже не наша парафія.

Шукати камінь-«сніжинку» слід там, де й всі інші обсидіани, у вулканічних регіонах. Гарна якісна сировина – колекційна і виробна – походить, зокрема, з США (Орегон, Каліфорнія, Юта, Невада), Мексики, Італії. Присутній також серед обсидіанів українських (окремі прояви) у Вулканічних Карпатах та Закарпатті.

🙃 Дивовижно гарний, різноманітний і важливий, він, як рівноправний учасник зібрання представників мінералів- корисних копалин, городовито споглядає на відвідувачів Музею рудних формацій.

Він – флюорит (CaF2) – не просто якась там сировина, а стратегічного значення! Перше його використання – флюс в металургії, при виплавці сталі і чавуну. З часом потреба у ньому зростала, межі використання розширювались. Він потрібен у різних галузях: цементній та керамічній промисловості, оптиці, ювелірній справі та декоруванні тощо. Головний споживач флюориту – хімічна промисловість. з нього отримують кислоту HF та флуорен (газ HF).

А ще – флюорит є головним джерелом фтору! А фтооор… О, фтор – елемент, важливий для нашого життя та промисловості. Нехай у невеликій кількості, але він міститься у зубній емалі і захищає зуби від карієсу, відповідає за міцність кісток. Фторована вода і зубні пасти з фтором – для нас звична річ.

Також цей елемент необхідний для виробництва аналогів органічних сполук на основі заміни іонів водню (гідрогену) на іони фтору. В результаті отримують фторовані полімери, один з яких ви всі точно знаєте – це тефлон! А тефлон – це не тільки пательні і всяке інше кухонне начиння, його через стійкість до концентрованих кислот та гарячих лугів використовують також в техниці, медицині. Фтор – це й фторопласти, стійкі до агресивних рідин, термостійкі фторкаучуки, високої стійкості мастила, фтор трансформаторні рідини і навіть деякі протиракові препарати (фторуцил та ін.), деякі ліки від шизофренії та ін. теж містять фтор.

Хімія інертних газів, хімічні лазери, холодильна техніка, виготовлення високоякісного бензину, обробка деревини, виготовлення міцних і стійких до кислот бетонів і ще багато чого не обходиться без використання фтору та його сполук.
Ось який важливий елемент – фтор! А звідки його беремо? Тепер знаєте – з флюориту!

А що то за мінерал – якось іншого разу поговоримо.
Всі фото Таня Дворжак

🙃
Як би це була людина, а не мінерал, можна було б написати оповідання про хитруна і афериста, який втирався у довіру, вдавав з себе представника вищого суспільства, обманював, поки не був викритий і спійманий.

Мабуть його ще довго плутали б з кварцем та інколи навіть продавали як діаманти довірливим і наївним, якби 1833 року фінський мінералог, хімік та гірничий інженер Нільс Густав Норденшьольд (Nils Gustaf Nordenskiöld ) не визначив та не описав його як окремий мінерал. Він же подарував новачку ім’я – від латинізованого варіанту грецького слова «phénax» – «брехун».

Дійсно, фенакіт (Be 2 SiO 4) людям траплявся і раніше, проте його визначали як інші мінерали. Насамперед, кольором (безбарвний, білий) і прозорістю, високою твердістю (7,5 –8), черепашковим зламом і скляним блиском найбільше нагадує кварц (твердість 7); видовжені призматичні здвійниковані псевдогексагональні кристали шестигранною формою можуть викликати асоціацію з берилом.

Брехун! Але який чудовий! Кристали він утворює легко, вони прозорі до напівпрозорих, нерідко пласкі як зерна сочевиці, короткостовпчасті до видовжено-призматичних. Грані кристалів часто мають виражений рельєф: штриховку, «сходинки», пірамідоподібні виступи; заглиблення – фігури розчинення. У них тоді чудернацький вигляд, світло ніби замкнене всередині, а по поверхні блукають тіні. Характерні зростання кристалів, зернисті агрегати, двійники (такі собі кристалічні «сіамські близнюки», що зростаються відповідно до особливостей внутрішньої структури мінералу).

Фненакіт не вражає кольорами. Він безколірний, до білого, жовтуватий, рідко злегка рожевий чи бурий, зі скляним блиском. Ще й має неприємну особливість – інколи може втрачати забарвлення під дією сонячного світла. Проте прозорі блискучі кристали, особливо з рідкісним ніжним рожевим забарвленням, привабили ювелірів, ФЕНАКІТ отримав шанс стати новим ювелірним каменем на ринку. Що й сталось, проте широко він не використовується. Адже при високій твердості – крихкий, тому огранювати не просто, і рідкісний.

Хоча й тут примудряється брехати! Високоякісний бездефектний кристал, правильно вибрана форма огранки, майстерність майстра, відсутність докорів сумління – і ось вже на прилавку не фенакіт, а "коштовний діамант"! Звісно, ці два камені істотно різняться оптичними властивостями, і твердістю, проте такі випадки відомі.
Може бути й навпаки - замість фенакіту вам можуть продати дешевший і зовсім не рідкісний кварц.

Розміри кристалів ФЕНАКІТУ зазвичай не переважають кількох см (до 10-15 см), але відомі і «велетні». Найбільший прозорий кристал вагою 1470 карат (після огранки 569 карат) було знайдено у Шрі-Ланці, тепер він зберігається у Смітсонівському інституті (США). Розроблені методики отримання синтетичного фенакіту.

Найбільші родовища колекційного та ювелірного фенакіту відомі у Казахстані, Мадагаскарі, Австрії, Бразилії (Мінас-Жерайс), США (Каліфорнія), Норвегії, Танзанії, Італії, Шрі-Ланці. Намібії, Зімбабве тощо. Та кількість якісного каменю, що з них видобувається, незначна. Тому на ринку фенакіт високо цінується.

Це все – естетика, історія про декоративність та використання як ювелірного і колекційного матеріалу. але ФЕНАКІТ містить до 45% BeО, що робить його цінною складовою берилієвих руд,

А берилій у сучасних технологіях - надзвичайно важливий метал. Додавання його робить сплави твердішими, міцнішими, стійкими до корозії; сталь - пружною навіть при нагрівання до високих температур; використовують берилій у рентгенівських установках, у ядерній енергетиці; сплав з фторидом літію - як теплоносій і розчинник радіоактивних речовин. Також сплав з алюмінієм використовують у лазерних установках. У аерокосмічній галузі - для виробництва теплових екранів та систем наведення; з нього також виготовлено дзеркало для телескопу Джеймса Уеба. Виробництво ракетного палива, вогнетриви, навіть Великий адронний колайдер - потребують берилію.

Утворення ФЕНАКІТУ пов’язане з пегматитами, де він має прекрасних сусідів – берил, хризоберил, топаз, амазоніт, кварц, польові шпати, слюди, турмалін (шерл), деякі інші цікаві мінерали. Пегматити Волині містять дрібні, пласкі, ромбоедричного габітусу або за формою часом подібні на сочевицю, безколірні Також відомий у слюдисто-флюоритових грейзенах, метасоматитах, гідротермальних жилах.

Ось вам ще один приклад «багатофункціональності» мінералу, який на всі боки догоджає; корисної копалини, цінної і штучно, і у компанії.

18 травня - Міжнародний день Музеїв, важливе святоне тільки для музейних працівників, але для всіх, кому не байдужа саправа збереження наукової спадщини у її матеріальному вираженні, історико-культурної спадщини, а також популяризації знань у різних галузях науки, мистецтва, історії, хто розуміє важливість ролі музеїв у просвітництві, розвитку громад.

То ж вітаємо всіх співробітникв музеїв нашого факультету - Мінералогічного імені Євгена Лазаренка, Палеонтологічного, Музею рудних формацій! Ви робите велику справу! Поважаємо, цінуємо, підтримуємо!
Мінералогічний музей ЛНУ
Палеонтологічний музей ЛНУ
Музей рудних формацій

🙃
Гадаєте, знаєте все про «солі земні»? Насправді все набагато цікавіше і складніше. Є про що розповідати!
Спочатку про те, що за мінерали ховаються за словом «сіль»?
МІНЕРАЛЬНІ СОЛІ – це загальна назва для мінералів, які утворюються з природних водних розчинів – істинних (дійсних) чи колоїдних, та більш-менш добре у воді ж і розчиняються. Також характерною ознакою є смак – солоний чи гірко-солоний. Бачите, геологам для діагностики мінералів інколи доводиться і дегустацію проводити!

Мінералів-СОЛЕЙ надзвичайно багато, найпоширеніші це солі натрію, калію і магнію. Серед них є хлориди, сульфати, карбонати, борати, нітрати та суміші, солі змішаного складу… Соляні мінерали складають особливі ХЕМОГЕННІ осадові породи, які належать до ЕВАПОРИТІВ (лат. evaporo – «випаровую»), які утворюються шляхом випадіння мінеральних сполук з перенасичених розчинів через випаровування води в умовах спекотного клімату. Окрім твердих порід та осаду мінеральні солі існують також у вигляді солоних розчинів (ропи). Є соляні поклади викопні (найдавніші віком бл. 485-538 млн.р. і навіть раніше) та сучасні, утворення мінеральних солей відбувається навіть у момент, коли ви читаєте це речення.

За умовами утворення поклади цієї строкатої «сімейки» можуть бути морськими чи континентальними, з солоних водойм та джерел. Континентальні умови дарують різноманіття складу та процесів утворення мінеральних солей порівняно з морськими. Наприклад, виникнення боратів майже завжди пов’язане з гарячими джерелами вулканічних областей, а у Танзанії є місце, де соляні мінерали утворюються завдяки специфічним вулканічним породам – карбонатитам.

Як КОРИСНІ КОПАЛИНИ деякі мінеральні солі є хімічною та агрономічною сировиною. Їх також використовують у медицині, харчовій промисловості та ін. Найцінніші для промисловості: хлориди (галіт, сильвін, бішофіт, карналіт); хлорид-сульфатні солі (каїніт); сульфатні (мірабіліт, полігаліт, ґлауберит, епсоміт та ін.); карбонати (натрон, трона, давсоніт, нахколіт). Мірабіліт, наприклад, це відомий проносний і жовчогонний засіб. Ванни з епсомітом помічні для шкіри.

Називають породу за переважаючим (більше 60%) породоутворюючим мінералом. Окрім мінеральних солей, у цих породах присутні найчастіше гіпс, карбонати кальцію і магнію, глинисті мінерали, дуже дрібний уламковий матеріал (алеврит).
В Україні мінерали солі доволі поширені. Калійними та магнієвими солями багаті Івано-Франківська та Львівська області. Магнієві солі є також У Херсонській обл. та Криму (Сиваш). У нас є унікальні родовища кухонної солі (галіту).

Окрім офіційних імен багато мінеральних солей мають ще всілякі непотрібні синоніми: застарілі назви, торгові чи різновидів, які можна зустріти у літературі. Наприклад, синя сіль – назва галіту синього кольору, сіль льодяна – торгова назва крупнокристалічного галіту, глауберова сіль – побутова і фармацевтичний синонім мірабіліту, кристалічна сода – синонім натрону, англійська чи гірка сіль – застарілі назви епсоміту.

І повірте, про деякі з цих мінералів можна розповісти цікаві історії. Так що тему мінеральних солей поки не закриваємо)

🙃
Берил, хризоберил, фенакіт, бертрандит, гельвін, гентгельвін, бариліт, гельбертрандит… Це у нас що? Правильно! Головні мінерали берилієвих руд! А давайте оберемо з них…. Ну, наприклад - гентгельвін! Чому саме його?

Ну хоча б тому, що у нас в Україні є цікаве родовище – Пержанське, унікальність якого полягає, власне, у тому, що промисловим джерелом берилію є цей мінерал. Гентгельвін (англ. genthelvite, (Zn4(BeSiO4)3S)) - найрідкісніший представник мінералів групи гельвіну (Mn₄ Be₃(SiO₄)₃S), які теж не є розповсюдженими; зазвичай він є додатковим у комплексних берилієвих рудах, де головну скрипку відіграють інші. А тут у нас – ціле родовище!

Названий 1944 р. одночасно за спорідненість з гельвіном та на честь хіміка і мінералога Фрідріха Августа Ґента (Friedrich August Genth), професора мінералогії Пенсильванського університету, який вперше описав цей мінерал в 1892 році, але не запропонував своєї назви.

Пержанське вважають одним з найкращих родовищ берилію у світі та єдиним такого типу і масштабів. До того ж є додатковий «бонус» - тут виявлено цинкові руди, а також руди, що містять тантал, ніобій, цирконій, рідкісноземельні елементи, олово, молібден, літій, цинк, срібло. Скупчення та вкраплення гентгельвіну містяться у лужних метасоматитах та грейзенах, приурочених до пержанських гранітоїдів.

Забарвлення мінералу має доволі широку палітру кольорів - рожевий та рожево-червоний, різні відтінки жовтого, зрідка безбарвний чи у зелених та зелено-голубих тонах; при звітрюванні набуває брунатних відтінків, проте естетично привабливими ці руди не назвеш. Але рідкісні зразки з тетраедричними напівпрозорими, рідше прозорими кристалами гентгельвіну – привабливі і візуально, і як цінний колекційний матеріал.

Також цікава властивість, важлива для ідентифікації цього мінералу - яскрава зелена люмінесценція в ультрафіолетовому світлі (різна інтенсивність у довго- та короткохвильовому діапазоні). Проте зрідка гентгельвіни з Канади (родовище Mont Saint-Hilai) демонструють червоно-помаранчову люмінесценцію у середньохвильовому діапазоні.

Розташоване Пержанське родовище на північно-західній околиці Українського кристалічного щита (УЩ), в зоні глибинного розлому, в межах Житомирської обл.
Звісно ж - мати родовище та експлуатувати родовище - три різних речі! Але ж попереду є майбутнє. Можливо, хтось з випускників нашого факультету у повоєнний час докладе своїх зусиль та знань до цієї саправи.
Берилієва мінералізація різних типів в Україні є також на інших територіях, зокрема на зчленуванні УЩ та Донецького басейну, Приазов’ї, Середньому Придніпров’ї.

Гарні колекційні зразки видобувають у таких місцях, як: кар'єр Пудретт у Мон-Сен-Ілері, округ Рувіль, Квебек, Канада; Бакстевалосен, Гунхілдруд, Евре-Ейкер, Бускеруд, Норвегія; гора Загі, Мулла-Горі, агентство Хайбер, федерально керовані племінні території (FATA), Пакистан; каньйон Західний Шайєнн, поблизу купола Святого Петра, округ Ель-Пасо, Колорадо, США.

🙃
Чи ви знаєте, що таке – БЕРИЛІЙ (Be)?
Так, хімічний елемент ІІ групи періодичної системи з порядковим номером 4, а ще – легкий, твердий (але крихкий) сріблясто-сірий метал з високою температурою плавлення, термо- і корозійностійкий, з високою електропровідністю. Завдяки цим своїм властивостям він надзвичайно важливий для сучасних технологій.

Додавання берилію робить сплави твердішими, міцнішими, стійкими до корозії; сталь - прружною навіть при нагрівання до високих температур. Використовують берилій у рентгенівських установках, оскільки він погано поглинає рентгенівське випромінення; у ядерній енергетиці - через здатність відбивати та загальмовувати нейтрони; сплав з фторидом літію - як теплоносій і розчинник радіоактивних речовин.

Також сплав з алюмінієм використовують у лазерних установках. У аерокосмічній галузі - для виробництва теплових екранів та систем наведення, - берилій поза конкуренцією; з нього також виготовлено дзеркало для телескопу Джеймса Уеба. Виробництво ракетного палива, , вогнетриви, навіть Великий адронний колайдер - потребують берилію.
Важливий берилій і для військової галузі – для виготовлення броні танків, куль, ядерного озброєння.

Також існує цікавий сплав з міддю – рандоль. Його ще називають берилієвою бронзою, циганським золотом. І дійсно – зовні сплав нагадує цей коштовний метал, тому його часто використовують для підробки золотих ювелірних виробів. Проте рандоль має унікальну властивість - з часом він стає міцнішим, тому його використовують у різних галузях, зокрема авіації, автомобілебудуванні, електротехніці.

А звідки люди отримують цей метал? Відомо всього 54 мінерали берилію (Be), але тільки 9 з них мають практичне значення. Це берил, хризоберил, фенакіт, бертрандит, гельвін, гентгельвін, бариліт, гельбертрандит. При цьому майже 100% берилію міститься як ізоморфна домішка у різних породоутворюючих та акцесорних мінералах гірських порід, власні мінерали утворює менше 1% Ве.

Беремо все оце, складаємо до купи і не дивуємось, що берилієві руди – не просто корисна копалина, а стратегічна сировина! Тобто така, яка життєво важлива для економіки та безпеки, а також для інтеграції країни у сучасні високотехнологічні виробництва з залучанням зарубіжних партнерів.

Крім того, мінерали берилію - цікаві об'єкти для наукових досліджень, цінна колекційна сировина, а деякі є коштовним камінням! До речі, зразки берилієвих руд, зокрема з України, є у експозиції нашого Музею рудних формацій.
Тобто, ви зрозуміли – далі буде!)

🙃
Можете собі уявити, щоб золотом засипали ями на дорогах?! Ми теж… Проте історія каже, що так було…

Але спочатку ще трохи про золото. Звісно, головне джерело цього металу у природі – самородна його форма, різновиди якої вирізняють залежно від вмісту інших металів, наприклад, бістмутисте золото, іридіїсте, мідисте та ін. Але не єдине. Мікроскопічне, тонкодисперсне золото може бути вкраплене у деякі мінерали, наприклад, пірит і арсенопірит, звідки його можна видобувати.
Проте відомі ще 39 мінералів золота.

Деякі з них, переважно телуриди, є другорядними рудними мінералами. Решта – рідкісні. Вміст золота може бути великим, проте розповсюдження цих мінералів незначне в порівнянні з самородною формою. Це, наприклад, сильваніт ((Au,Ag)Te2, 25-27% Au, 11-13 % Ag); кренеріт ((Au,Ag)Te2, до 40% Au,) ); петцит (Ag3 Au Te2, 25% Au). Іони срібла частково заміщують іони золота у кристалічній гратці.

Так чим і де дороги засипали?!.
Далекого 1861 р. на золотій шахті Станіслау (округ Калаверас, Каліфорнія, США) вперше видобули мінерал, який видався незвичним. Тому передали його для подальшого вивчення. І ось 1868 р. хімік і мінералог Фредерік Август Ґент підтвердив відкриття нового мінералу, відрізнивши його від сильвініту, описав і назвав калаверит за місцем знахідки. Це телурид - AuТe2 – з вмістом золота до 40-43% та незначною кількістю срібла (до 3-3,5 % за даними Ґента).

Але, коли під час золотої лихоманки Західної Австралії поблизу м. Калгурі 1893 р. знайшли поклади цього мінералу, місцеві «затоки» вирішили, що це – «золото дурнів», пірит, і вся порода пішла на будівництво міста та ремонт доріг. Тобто буквально – золотом засипали ями на дорогах.

Коли ж 1896 р. калгурські золотошукачі зрозуміли, що в дурнях опинились, що це не пірит, а калаверит – золота лихоманка знову спалахнула. Історичні хронічки кажуть, що цінну руду видобували не тільки безпосередньо на родовищі, але також з тих ям, які колись нею засипали!

Калаверит і сильваніт – головні телуриди золота, проте не широко розповсюджені. Утворюються у гідротермальних золоторудних родовищах, у колчеданних та золото-пірит-телуридних метасоматичних покладах. Найкращі зразки походять з родовищ Австралії, США, Румунії, Канади. Є родовища зі значним вмістом телуридів золота. Таким є золотий рудник Кріпл-Крік і Віктор (Cripple Creek & Victor Gold Mine (Cresson Mine, Колорадо, США). 953 р. у двох порожнинах Cresson Vug було знайдено стільки калаверитуі сильваніту, що їх назвали «золотими печерами Аладдіна», а начальник шахти зазначив, що таке диво шахтар може побачити лише раз у житті.

Оце ми все про історію та історії, а про сам мінерал – який він – забули! Виправляємось. Калаверит має симпатичні призматичні кристалики, також утворює зернисті агрегати, суцільні маси, вкраплені зерна. Колір – від латунно-жовтого до сріблисто-білого, дійсно часом нагадує пірит. Непрозорий. З сильним металічним блиском. М’якенький – лише 2,5-3, крихкий.

На відміну від «щирого золота» наш герой розчиняється у концентрованій азотній кислоті. Ну як розчиняється… Частково. Золото – залишається! А ось «царська горілка» викликає розчинення мінералу з осадженням біленького осаду хлориду срібла. А ось з розшифровки структури калавериту та закономірностей зовнішньої форми, на перший погляд простенької, вчені мучились довго, складно воно виявилось. Секрет у специфічному взаємному розташуванні атомів, варіаціях валентності Au, зміщенні позицій Te, випадковому розподілі срібла… Одним словом - складно!
Ось тепер, здається, все… Все про калаверит. А навколо золота ще буде!)