Детско-Юношеская Спортивная Школа 1 - Секция Футбола Киев

Фантастический подвиг российской теннисистки! Эта победа Ани уже вошла в историю:

https://news.sportbox.ru/Vidy_sporta/Tennis/spbnews_NI2006217_Fantasticheskij_podvig_rossijskoj_tennisistki_Eta_pobeda_Ani_uzhe_voshla_v_istoriju

Каникулы в Южном

Напоминаем ДЮФШ Динамо та ДЮСШ -1 проводит отбор юношей 2003 - 2009 г.р отбор будет проходить 17.02 и 24.02 с 09:00 до 10:00 пр-т Науки 29а, Спотивный комплекс НУХТ
За дополнительной информацией обращайтесь по тел.
2003 -2005 г.р. 067 711-34-82
2006 - 2009 г.р. 095 149-88-94

ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ УЛЮБЛЕНИХ ФУТБОЛЫСТІВ
Шостого січня 1939 року в Києві в сім»ї робітника народився метр українського, радянського і європейського футболу Валерій Васильович ЛОБАНОВСЬКИЙ.


У «Динамо» - з 1955 року, після закінчення футбольної школи № 1 та футбольної школи молоді (ФШМ). Перший тренер - Микола Чайка. Дебютував в основному складі 29 травня 1959-го в матчі з ЦСК МО.
Разом зі своїми однолітками-киянами Олегом Базилевичем, Віктором Каневським, Андрієм Бібою, Володимиром Ануфрієнком, Валентином Трояновським склали кістяк команди, котра вперше завоювала в 1961 році звання чемпіонів СРСР із немосковських клубів.
Грав за команди: «Динамо» Київ - 1959–1964, 144 матчі, 42 голи; «Чорноморець» Одеса – 1965 – 1966, 59 матчів, 15 голів; «Шахтар» Донецьк – 50, 14. Загалом провів 253 матчі у чемпіонаті СРСР у вищій лізі і забив 71 гол. Двічі виступав за збірну Радянського Союзу, провів дві гри за олімпійську збірну.

Під його керівництвом київське «Динамо» 8 разів ставало чемпіоном СРСР і 6 разів володарем Кубка СРСР. Двічі (у 1975 і 1986) клуб виграв європейський Кубок Кубків, а в 1975-му і Суперкубок УЄФА.
Паралельно з тренерською діяльністю в «Динамо» Лобановського тричі призначали старшим тренером збірної СРСР. Під керівництвом В. Лобановського і О. Базилевича збірна Радянського Союзу завоювала бронзові медалі на Олімпійських іграх 1976 р.
Найбільшого успіху Лобановський домігся під час свого третього перебування на посту тренера радянської збірної в 1988 році, коли він склав команду майже виключно з гравців київського «Динамо». Тоді збірна Союзу завоювала срібні медалі Чемпіонату Європи, обігравши команди Англії, Італії, Голландії (в груповому турнірі).
У 1997 році, повернувшись до «Динамо», він за два неповних роки вивів команду в еліту європейського футболу. «Динамо» вийшло до півфіналу Ліги чемпіонів, де поступилося мюнхенській «Баварії» з загальним рахунком 3:4. У період з 2000 по 2002 рік Лобановський працював за сумісництвом тренером збірної України.
Коли він пішов з життя - раптово і несподівано – 13 травня 2002 року, його проводжав увесь Київ. Це, так би мовити, протокол, скупі рядки біографії.

А таким його пам»ятаю я.... Ось він отримав пас від свого вірного "Валета", динамівської "десятки," Валентина Трояновського, який відразу ж змістився в центр, залишаючи його сам на сам з персональним "сторожем". Рудий, дуже худий, сутулий, у білій футболці з діагональною смугою і одинадцятим номером на спині. Замість того, щоб відразу прокинути м'яча собі на хід, почав просуватися підтюпцем, майже боком, кудись до бокової лінії.
Захисникам суперника тільки цього й треба. Вони встигли перегрупуватися, а двоє, не поспішаючи, впевнено, прийнялися тіснити "рудого" до лицьової, де "з'їсти" його було справою техніки.
Рухи форварда здавалися незграбними, трохи уповільненими, атака явно захлиналася. Дійшовши майже до перетину флангу і лицьової, лівий крайній добре розрахованим ударом ударив м'ячем у ногу суперника, і той (м'яч) відскочив за лінію поля.
"Кутовий!" - радісно видихнули трибуни, багато вболівальників одночасно чиркнули сірниками, тут і там спалахували і гасли вогники. Знавці на радощах потирали руки в передчутті чогось приємного. "Лобан, гол давай!" - лунало звідусіль.
Взявши у хлопчика м'яч, нападник довго прокручував його в руках, вибираючи точку дотику із землею. Стадіон шаленів. Ретельно встановивши м»яча, він окинув поглядом штрафний майданчик, куди збирався подавати, і став відходити назад. Такого розбігу, метрів 15 - 20 по біговій доріжці, мені бачити не доводилося.
Стрімко набираючи швидкість, з усієї сили завдав удару по м'ячу правою ногою зовнішньою сторони стопи. Різко обертаючись від воротаря, м'яч по височенній дузі обігнув усіх, хто юрмився в штрафному, і несподівано різко впав біля дальньої стійки прямо на голову правого крайка Олега Базилевича, котрий вискочив, як з табакерки.
В елегантному стрибку кивком голови той переправив його у порожні ворота. "З подачі Валерія Лобановського гол забив Олег Базилевич!" повідомила диктор під овації трибун.
Так, мужики, я свідок цього дива, особисто все це пережив, давним-давно, в іншому житті, на початку 60-х минулого століття.
І, звичайно ж, пам»ять зберегла назавжди того, на перший погляд, незграбного і худого лівого крайнього, котрий підкорив серце десятирічного сопливого хлопчака з Бесарабки, якого дбайливо оберігала доля, коли він так відчайдушно "канав" без квитка через паркан на всі матчі «Динамо». Емоції тоді переповняли, друзі, і ми, вірні васали футболу, розмазували сльози і після перемог, і після поразок.
Зате ми дочекалися у 1961-му саморобних факелів зі стареньких газет, котрі підстилали тоді на пощербані дерев»яні лавки, щоб не забруднити єдині шкільні штани…
Світла пам»ять Валерію Васильовичу ЛОБАНОВСЬКОМУ.

НА ЦЬОМУ РІДКІСНОМУ ЗНІМКУ: кутовий у виконанні Валерія Лобановського. Захисник мінського «Динамо» Хуан Усаторре, щоб врятувати ворота, поліз на бокову стійку.
(ДАЛІ БУДЕ).