Курси японської мови JLSchool

За скільки можна вивчити японську? Один з найчастіших запитів від студентів. І один з найнепростіших запитань. Візьмемо трьох різних студентів, що починають з нуля. Один закриє рівень Н5 за 2 місяці, другий – за 1 рік, а третій буде вивчати 2 роки.

Все залежить скільки годин виділяється на вивчення предмету (вне залежності це японська мова чи фізика). Щоб відповісти на запитання за скільки часу можу вивчити мову, спитайте себе а скільки годин я готовий приділяти вивченню мови щодня або щотижня. В цьому плані дуже ефективними стають інтенсиви, бо за короткий проміжок часу відбувається повне мовленнєве занурення. Наступне питання, що для вас є «я знаю мову». Критерій у кожного індивідуальний. Хтось і 100 словами спритно оперує і йому достатньо цього для висловлення своєї думки. А комусь і рівня Н2 мало, щоб підтримувати повсякденну розмову.

Основні закони ефективного вивчення мови:
1. Внутрішня мотивація, бажання, зацікавленість.
2. Для швидкого оволодіння – планування і поставлення мети (наприклад до кінця року пройти успішно такі-то, такі-то підручники, подивитись стільки-то фільмів/аніме в оригіналі, прочитати стільки-то літератури/розповідей). І щомісячно чи кожні два місяці аналізувати що зроблено чи не відстаєте від плану.
3. Результат прямопропорційний приділеному часу: більше годин приділяєте – кращий результат.

І головне слід пам’ятати, що якщо вам мова подобається, то скоріш за все вивчати її будете без кінця і краю. Як казав Сократ: «Чим більше я знаю, тим більше розумію, що нічого не знаю».

А як довго ви вивчаєте японську? Що вам допомагає/заважає досягти бажаного результату у короткі терміни?

https://youtu.be/dTLM7d74w_A

【MAYU/UtataP】七転び八起きない【Original】 ■チャンネル登録はこちらから（Subscribe）http://goo.gl/j0Ydnzやる気が無いってことをやる気満々で主張していくスタイル■カラオケ：　http://commons.nicovideo.jp/material/nc86564［Movie］やまかずP　twitter：［Ill...

Фукудзава Юкічі (1835-1901 рр.) – японський письменник, перекладач та філософ. Засновник університету Кейо, перший президент Японської академії наук.
В 23 роки починає викладати голландську мову самураям одного з князівств і відкриває свій пансіонат, який поступово розширяється і стає сучасним університетом Кейо.
Був членом японського посольства в США, відвідав такі країни як Франція, Великобританія, Німеччина, Нідерланди, Росія, Іспанія, Португалія та США. Склав підручники, де простою мовою виклав відомості з історії, географії країн світу, фізиці, хімії, астрономії, основ філософських та соціально-політичних вчень Заходу.
Написав декілька книг. Одна з них - «Стан справ на Заході», де розказав про те, що було для Японії тих часів новим: про парламент, політичні партії, систему соціального забезпечення, банківську систему, транспорт, описав західну школу, музеї, бібліотеки тощо. Книга стала надзвичайно популярна і розійшлась з тиражом більше 200 тис екземплярів. Ще одна з відомих книг – «Короткий нарис теорії цивілізації», де підкреслив загальну нерозвиненість Японії та необхідність виходу зі стану ізоляції як пережитку минулого.

Фукудзава Юкіті зображений на купюрі в 10 тис єн.

Топ-5 найкращих сучасних книжок про життя на робочому місці в Японії

Робота в японській компанії асоціюється з такими поняттями як «ієрархія», «трудоголізм», «самовідданість», «задушливість», «корпоративна машина». І справді, так склалося історично, що і на сьогоднішній день японці ставлять свою роботу пріорітетнішою за сім’ю, друзів чи мінімальну потребу в достатньому сні та відпочинку. Негативні історії з життя трудового японця в СМІ як правило мають цензуру, бо суперечать принципам сильної трудової етики.

Ми пропонуємо Топ-5 найкращих сучасних книг японською, які ближче познайомлять з життям звичайного японця на робочому місця. Дійові особи – представники різних верств населення від менеджерів та керівників з високими статками до працівників магазинів та іноземців на підробітках.

1. «Мінімаркет». Мурата Саяка. 2016 рік
Convenience Store Woman, Sayaka Murata
Світовий бестселер.
Головна героїня Кейко Фурукура росла в японському суспільстві з відчуттям власної недоречності. У 18 років вона "відроджується", коли знаходить своє призначення, починаючи працювати в мінімаркеті. Вона обожнює уніфікованість своїх колег, яких вона не бачить ні чоловіком, ні жінкою, а просто «працівниками магазину». Вона насолоджується повторенням своїх обов’язків, щоранку практикує привітання та щоночі засинає під звуки магазину. В 36 років Кейко неодружена, бездітна, працює на тій самій посаді в тому самому мінімаркеті. Вона обожнює свою роботу, але її ідеальний світ починає руйнуватися, коли вона вирішує вжити заходів для нормалізації свого життя як цього хочуть її друзі та сім'я. Автор Саяка Мурата сама майже вісімнадцять років пропрацювала в комбіні. Вона намалювала ніжну картину працьовитих (але іноді химерних) працівників магазинів, а також зобразила соціальний тиск сучасного життя Японії. За її словами, іноді бути невідповідним на своєму обраному за власним бажанням місці краще, ніж намагатися «пристосуватися» просто аби зробити всіх навколо щасливими.

2. «Синьоокий працівник». Найал Муртаг. 2005 рік
Blue-Eyed Salaryman, Niall Murtagh
Автор Найал Муртаг - ірландець, довго подорожував світом перш ніж врешті-решт оселитися в Японії. Він приєднується до корпорації Mitsubishi, отримує псевдонім «Мурата-сан». Купує модний костюм, переїжджає в гуртожиток Mitsubishi і віддано працює день за днем. Його світом керують відповідність та ієрархія. Найал та його колеги виконують усе, що від них вимагається. Навіть працівник найнижчої посади, який сидить біля дверей в конференц-залі чи в ресторані – віддано охороняє двері від можливих «атак ворога». Працівники повинні бути готові принести себе в жертву заради шефа.
Проходять роки, і врешті-решт Мурата-сан розуміє, що попав до категорії «шусін-койо» або «довічно ув’язнений». В Японії великі корпорації наймають випускників університету та працевлаштовують їх до пенсійного віку (термін буквально означає «робота до закінчення життя»). Роботодавець виховує у працівника лояльність до такої міри, що він починає ідентифікувати себе з тою роллю, яку відіграє у своїй компанії. Ця книга досліджує японську корпоративну бізнес-культуру, а також розкриває труднощі, з якими стикаються іноземні працівники в Японії.

3. «Начальник вокзалу». Джіро Асада. 2000 рік
The Stationmaster, Jiro Asada
Хто постійно користується потягами в Японії колись мав бачити начальників станцій. Це невибагливі люди, які завжди на робочому місці і завжди віддано працюють для забезпечення безперебійної та пунктуальної роботи залізничних доріг Японії. «Начальник вокзалу» - це оповідання про літнього самовідданого залізничника, чию сільську залізничну станцію на Хоккайдо закрили. Даний твір - є першим у збірці восьми новел Джіро Асади. Автор в своїх творах досліджує зв’язки між минулим і майбутнім. Його герої відчувають себе справжніми самураями, вони з гордістю виконують своє покликання, долаючи труднощі сучасності, втрати та проблем в особистому житті.

4. «Наокі Хандзава». Джюн Ікейдо.
Naoki Hanzawa, Jun Ikeido
Джюна Ікейдо називають японським королем «ошігото», або художньої літератури про життя на робочому місці. Багато його романів були адаптовані до серіалів і фільмів та стали шалено популярними. До того як стати письменником Джюн Ікейдо працював у кредитному відділі банку, як і його головний герой у «Наокі Ханзава». Наокі - кмітливий і прагне успіху. Він опиняється в центрі масштабного скандалу і робить сміливий крок, протистоїть своїм могутнім і корумпованим босам. Розкриваючи їхні тіньові кредитні угоди, Наокі починає боротьбу за своє життя. Звичайний працівник, будучи гвинтиком міцної корпоративної машини, зміг залишитися чесним і непідкупним. У 2013 році на основі книги був знятий серіал.

5. «Пороблено в Японії та інші японські ділові новели». Тамае Пріндл. 1989 рік
Made in Japan and Other Japanese Business Novels, Tamae Prindle
У цій збірці перекладено та адаптовано сім розповідей з давніх ділових творів «кейдзай шьосецу». Мета автора була розказати та допомогти краще зрозуміти японську традиційну ділову культуру. В кожній історії зображені звичайні люди: співробітники банків, продавці, працівники заводів та бізнесмени. В одній з історій розповідається про «сокайя» - спеціалізована група рекетирів, що працюють на якудза, які залякують керівництво великих компаній з метою отримання великих грошей.

Одна з характерних рис японців – прагнення звучати максимально м’яко, коректно та ввічливо по відношенню до співрозмовника. Тому при вираженні власної чесної думки вони люблять використовувати сталі слова та форми, що допомагають пом’якшувати висловлювання.
Серед іноземців вирує думка, що японці з дитинства вчяться хисту «читати між рядками» (空気（くうき）を読（よ）む), щоб уникнути непотрібних конфліктів. Можливо це пояснюється тим, що Японія географічно ізольована та має високу щільність населення. І люди прагнуть якимось чином психологічно та емоційно тримати дистанцію один від одного. Тобто, японець воліє не говорити, що дійсно відчуває, якщо його ніхто чіпати не буде і залишить в спокої. Японці доволі чутливі до того, як реагують інші співгромадяни та і самі чутливо все сприймають, тому аби пом’якшити можливі кути в спілкуванні часто використовують спеціальні фрази. Розглянемо найпоширеніші.
1. ちょっと (трошки)
В реченні виконує роль прислівника. Дослівний переклад «трохи». Сміло ставте його перед прикметником, дієсловом чи прислівником.
Наприклад: ちょっと疲（つか）れた。Трохи втомився.
　　　　　ちょっと寒（さむ）い。Трохи прохолодно.
Інше значення – коли хочете висловити неприязнь, відмовитись від чогось, але не кажучи при цьому «ні» напряму. Наприклад, вам пропонують випити після роботи, а ви не хочете. Дуже добре і ввічливо буде сказати: ちょっと今日（きょう）は行（い）けないです。Хоча можна і простіше: 今日（きょう）はちょっと…
Японці дуже часто використовують ちょっと в повсякденному житті зовсім без значення «трохи». Додають до таких прикметників як неймовірний, немислимий і неможливий, що дозволяє цим словам звучати не так прямолінійно.
2. あまり／あんまり (не дуже)
あまり／あんまり використовується в заперечному реченні (з ～ない в кінці речення), що дозволяє пом’якшити категоричність висловлення.
あまり好(す)きじゃない。 Не дуже люблю.
あんまりおいしくない。Не дуже смачно.
3. «みたいな感(かん)じ» і «って感(かん)じ» (начебто; відчуваю начебто)
Ці фрази варто ставити в кінці речення. Даєте зрозуміти співрозмовнику, що це не зовсім те, що сталося насправді, однак склалося таке відчуття. Таким чином ви нікого не звинувачуєте і не розпалюєте конфлікту. Також, дуже пом’якшує навіть різкі та категоричні судження, показує, що ви з гумором ставитесь до ситуації.
ふざけんなって感(かん)じ。Ти наче знущаєшся наді мною?!
4. なんか (по типу, начебто, якось)
Відноситься до групи слів-паразитів. Однак має невеличкий нюанс у тому, що використовуючи це слово, ви начебто не готові чітко висловити свою позицію, бо в голову не лізуть правильні слова і більше привертаєте увагу власне до думки, а не до її формулювання. Наприклад:
なんか好(す)きじゃない。(Мені це якось не подобається)
なんか甘（あま）い。(Якесь воно наче солодке)
なんかこの部屋(へや)あつくない？ (Якось чи не жаркувато в цій кімнаті?)
5. くらい／ぐらい (приблизно)
Дослівний переклад «приблизно», але використовується також коли наводите аналогію, порівняння.
Наприклад:
100人（にん）くらい。(Близько 100 людей)
目眩（めまい）がするぐらい忙（いそ）がしい。(Настільки завантажений, що майже голова обертом йде)
Ці п’ять слів дійсно можуть добре виручати і робити спілкування з японцями максимально комфортним та коректним. Однак, варто пам’ятати, що якщо використовувати їх занадто часто, вони втрачають свою силу і будуть звучати як прості слова-паразити.

Вирує думка, що вивчення мови в групі поступається за ефективністю індивідуальним заняттям. Насправді, обидві форми мають значні плюси. І при умові, що група невелика (до 6-8 студентів) результати від таких занять можуть бути навіть значно кращі. Давайте розглянемо сильні сторони групових занять. 1. Живе спілкування. Найкращий спосіб зняти мовний бар'єр - це поринути у мовне середовище з рівними за знаннями. 2. Мовна спостережливість: слухаємо, помічаємо помилки інших, вчимося у інших. 3. Дух суперництва. Мотивація бути кращим настільки сильна, що вивчення і повторення матеріалу стане приємним. 4. Системність. Відмінити заняття не вийде, а пропускати матеріал не захочеться, бо самому надолужити пропущене складніше. 5. Цікаві заняття, різноманіття видів діяльності. Розігрування сценок, рольові ігри, дискусії, діалоги, квести, тощо. 6. Нові знайомства та друзі, що мають схожі інтереси. 7. І приємний бонус - значно нища вартість занять. :)

А ви знаєте, що страйкбол, плеєр та рікша були придумані японцями? Рікша — тип транспорту, що має вигляд візку з місцями для одного або двох пасажирів, який тягне людина. Цей розумний і простий винахід за однією з версій був створений японцями Йосуке Ідзумі, Токуджіро Судзукі й Косуке Такаяма; у будь-якому разі, саме вони в 1870 році одержали в Токіо офіційний дозвіл на виготовлення й продаж таких візків. Зараз у Японії рікша є елементом туристичної індустрії. Страйкбол Після закінчення Другої світової війни Японії було заборонено проводити навчання та користуватися справжньою боєвою зброєю (окрім як для самооборони). Але японці, щоб не втрачати навики володіння зброєю придумали "ігрову" зброю та замість справжніх пуль стали ставити пулі з пластика. Так з'явилася гра, яка сьогодні відома як страйкбол. Поступово страйкбол поширився на всі країни і став всесвітньо відомим. Плеєр Подібна технологія вже існувала протягом деякого часу. Але Sony придумала як «упакувати» касету зі стрічкою в компактну коробку, що дозволило слухати музику будь де і не заважати при цьому оточуючим. Компанія назвала свій пристрій «Walkman» і випустила його у продаж у 1979 році, а в лютому 1980 році він з'явився за кордоном.