Восени 1834 р. першим у Київському університеті розпочав свою роботу філософський факультет, де згідно зі статутом було відкрито 13 кафедр.
Кафедру філософії очолив тоді професор О. М. Новицький, який у своїх поглядах стверджував першорядне значення людини, людського розуму в філософському баченні світу.
Але викладання філософії у новоствореному університеті тривало недовго. Викриття у Києві Кирило-Мефодіївського товариства призвело до того, що в 1849 р. було заборонено викладання філософії.
Внаслідок університетської реформи 1863 р. в Київському університеті знову вводиться викладання філософії, яку було дозволено читати світським викладачам. Студентський курс читав професор С. С. Гогоцький, автор численних праць, зокрема «Критического взгляда на философию Канта», «Введения в историю философии» і «Философского лексикона». Остання з названих праць була однією із перших спроб створення вітчизняного філософського словника. Твори С. С. Гогоцького засвідчують, що він намагався застосувати гегелівську та інші філософські системи до вимог православної церкви, вбачаючи гармонію існуючого світу в діяльності Бога.
Наприкінці XIX — поч. XX ст. поряд із традиційним для університету викладанням філософії у дусі Київської школи російського теїзму відбувається переорієнтація філософської проблематики в плані концепції так званої «нової релігійної свідомості», сформульованої С. М. Булгаковим, М. О. Бердяєвим, Л. І. Шестовим (Шварцманом), В. В. Зеньківським.
Весна 1920 р. принесла в історію існування Київського університету тринадцятирічну перерву. З відновленням університету був започаткований новий підхід до вивчення та викладання філософії. Його ствердили В. Ф. Асмус (відомий автор праць з історії філософії і логіки), Л. М. Беркут (фахівець із проблем філософії середньовіччя), М. І. Перлін (знавець соціальної філософії), С. Г. Лавров (автор посібника з філософії).
Новий якісний виток у розвитку філософії в Київському університеті починається з 1944/45 навчального року, коли відроджується філософський факультет у складі трьох кафедр: діалектичного та історичного матеріалізму (завідувач проф. Ф. Ф. Єневич), педагогіки (завідувач проф. С. Х. Чавдаров), психології (завідувач проф. О. М. Раєвський). На факультеті вивчалися латинська, грецька, англійська, французька й німецька мови, дарвінізм, історія стародавніх Греції та Риму, логіка, математика, психологія.
Деканами факультету в 1944—1955 рр. були професор М. С. Шлепаков, доценти М. Є. Овандер, І. І. Підгрушний, В. К. Танчер.
У 1955 р. за наказом міністра вищої освіти республіки філософський та історичний факультети університету були об'єднані в один — історико-філософський, який проіснував до 1964 р., а потім його знову розділено на два окремих підрозділи. У складі історико-філософського факультету існували відділення історії та філософії, з окремими вченими і редакційними радами, але без чіткого адміністративного поділу.
У 1965 р. деканом факультету став професор В. І. Шинкарук, який керував ним до 1968 р. — часу переведення на посаду директора Інституту філософії НАН України.
З 1968 р. до 1971 р. деканом філософського факультету був професор В.Е. Танчер - відомий фахівець із проблем історії та теорії релігії, атеїзму та вільнодумства.
З 1971 р. до 1977 факультет очолював професор П.С. Дишлевий. В цей час науковцями факультету особлива увагу була приділена аналізу філософських проблем природознавства.
З 1977 р. до 1987 р. деканом факультету був професор І. Ф. Надольний. У 1979 р. на факультеті було створено кафедру соціології, а у 1986 р. — відділення соціології. Особливої ваги в цей період набули дослідження проблем соціології особистості, морально-філософських засад функціонування суспільства, структури матеріального і духовного виробництва тощо.
Особливих структурних та змістовних змін факультет зазнав за часів керівництва професора М. Ф. Тарасенка (1987—1995 рр.). Ці зміни були зумовлені тими перетвореннями, що мали місце в суспільстві, а відтак — і у філософії. З 1989 р. на факультеті ведеться підготовка фахівців-політологів. У 1991 р. було відкрито кафедру української філософії та культури. Того ж року на базі відділень соціології та психології був створений окремий факультет соціології та психології. У ці роки на філософському факультеті розроблювались і впроваджуавались у навчальний процес нові навчальні плани і програми з усіх філософських дисциплін.
З 1995 р. і по нині філософський факультет очолює академік НАН України, доктор філософських наук, професор - Анатолій Євгенович Конверський.
Завядки його керівництву в основу сучасної навчально-методичної роботи факультету були покладені результати комплексного аналізу змісту сучасної фахової освіти в галузі філософії, релігієзнавства, культурології, політології і державної служби.
Видатні випускники: Губерський Леонід Васильович (1941) – ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2008 – до нині), Герой України, академік НАН України, академік НАПН України, засновник сучасної вітчизняної наукової школи соціальної філософії; Шинкарук Володимир Іларіонович (1928–2001) – Декан філософського факультету (1965 - 1968), Директор Інституту філософії НАН України (1968 - 2002), академік НАН України, член-кореспондент АН СРСР, засновник Київської світоглядно-гносеологічної школи; Попович Мирослав Володимирович (1930) – Директор Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України (2002 – до нині), академік НАН України; Кириленко В’ячеслав Анатолійович (1968) – Віце-прем’єр міністр України з гуманітарних питань – Міністр культури України (2014 – до нині), народний депутат України ІІІ – VIII скликань, Міністр праці та соціальної політики України (2005); Кремень Василь Григорович (1947) – Президент Національної академії педагогічних наук України (1997 – до нині), Президент Товариства «Знання» України (1998 – до нині), Міністр освіти і науки України (1999 – 2005), народний депутат України ІІІ скликання, академік НАН України, академік НАПН України.
