Flute Dolce

https://www.facebook.com/share/p/1BESJZVo6L/

https://www.facebook.com/share/1AJy2kKRQp/

⏰ Reminder!

Join the IOSFS Resonances Committee on 22 March 2026 at 15:00 CET for an online presentation exploring Margaret Murray’s legacy.

Margaret Murray (1921–2015), inspired by Carl Orff’s Schulwerk in the 1950s, collaborated with Carl Orff and Gunild Keetman to create the English Music for Children volumes. For more than six decades, she trained teachers, promoted Orff pedagogy across the UK and internationally, translated key works, and collaborated with leading figures in the arts.

This presentation will explore the development and impact of her work through examples and personal stories.

🎤 Presented by Kate Buchanan and the IOSFS Resonances Committee

📅 22 March 2026
🕒 15:00 CET
💻 Zoom
https://us02web.zoom.us/j/3144762091?pwd=MWFuaWwySUpXSnp0TWdqRDJGR21rUT09

Meeting ID: 314 476 2091
Passcode: AOSA2022

We hope to see you there!

Історія мученицької загибелі Володимира Вакуленка - автора 13 книжок, лауреата численних літературних премій - це історія про те, наскільки швидко окупанти прийдуть за людиною, яка сповідувала безкомісно проукраїнську позицію впродовж життя.
Прийдуть швидко. «Свої» здадуть миттєво. Та й у росіян було завчасно приготоване ціле досьє на «націоналіста».
4 роки тому, 7 березня, окупанти зайшли у село Капитолівку, що на Ізюмщині. У перші дні повномасштабної війни Володимир ще дописував у фейсбуці, а я все думала, чому ж він не виїжджає, не намагається врятуватися? Адже він сам виховував сина з інвалідністю?
Наприкінці березня Володимир готував їсти на подвір’ї, коли зайшли кілька ленеерівців за «націоналістом», який «був на Майдані», і забрали його в штаб лнр, де була і катівня.
12 травня, після звільнення ізюму, у братській могилі виявили тіло під номером 319. Це був Володимир.
Чи варто згадувати, що такі люди, які Володимир, у руках звірів швидко не помирають?
Яка гірка доля, що розслідуванням обставин загибелі Володимира і пошуком його закопаного у садку щоденника займалася письменниця Вікторія Амеліна, яку росіяни вбили у Краматорську у липні 2023 року…
Останні слова, які написав Володимир у щоденнику: «я вірю у перемогу»…
Хай тобі насниться
Кольоровий слоник,
Райдужна лисиця
І моря солоні.
Хмарки найсолодші,
Береги із крему,
Шоколадні ночі,
Карамельний ему,
Яблучні ліхтарики,
Персикові кульки…
Засинай, Віталіку,
Спи, мій вередулько!
(В.Вакуленко «Колискова»)

@Анжеліка Сиротенко

Іноді музика вбиває — буквально.
У XVII столітті диригенти не махали легкою паличкою, як зараз. Жан-Батіст Люллі відбивав ритм важким дерев’яним посохом, стукаючи ним по підлозі, немов метроном, тільки живий і гучний.
8 січня 1687 року він диригував .Концерт влаштували на честь одужання Людовіка XIV після серйозної операції. Зала — свято, урочистість, велика причина для радості.
І просто під час виконання Люллі так захопився, що промахнувся повз підлогу і з усієї сили вдарив посохом себе по пальцю ноги. Рана ускладнилася — почалася гангрена.

Лікарі радили ампутацію, але Люллі відмовився: на початку кар’єри він був танцівником у придворних балетах і не хотів втрачати можливість танцювати. Інфекція поширилася далі, і через два місяці він помер — 22 березня 1687 року.
Іронія майже неймовірна: людина диригувала музикою на честь порятунку короля — і сама загинула через виступ, який мав цей порятунок прославити.
Тут усе тримається на ритмі й одному збитому ударі. Як у живописі: поки перехід точний — сцена живе, і світло змінюється. Варто лише схибити на міліметр — і все змінюється назавжди. Леонардо сказав би: форма народжується в нюансах, а не в гучності жесту.