Недільна школа Свято-Володимирського патріаршого кафедрального собору

Різдво Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа — це свято здійсненої Божої обітниці, день, коли світло перемогло темряву, а надія увійшла в історію людства.

Тисячоліттями людство жило в очікуванні Спасителя. І ось у тиші Вифлеємської ночі народився Ісус Христос — істинний Бог та істинна Людина. Бог не залишив світ у рабстві гріха й смерті, а Сам зійшов до нас, щоб піднести людину до світла, свободи та вічного блаженного життя.

Різдво Христове відкриває нам глибину Божої любові: Всемогутній приходить як Немовля, Цар слави — в убогості печери, щоб навчити нас смирення, милосердя й жертовної любові. З цього дня зло вже не має остаточної влади над світом, бо засяяло Сонце правди — Христос.

Сьогодні, прославляючи Народженого Спасителя, ми утверджуємо віру в перемогу добра над злом, світла над темрявою, правди над насильством. У час випробувань і страждань це свято нагадує нам: ми не самі, з нами Бог, Його благодать і Його сила.

Нехай радість Різдва Христового наповнить кожне серце миром, укріпить у вірі, додасть надії та любові. Нехай Народжений Христос благословить український народ, наших захисників і всіх, хто страждає, даруючи визволення, справедливий мир і спасіння.

ХРИСТОС НАРОДИВСЯ! СЛАВІМО ЙОГО!

25 грудня (7 січня) Середа
РІЗДВО ГОСПОДА БОГА І СПАСА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА

Коли ж настала повнота часу, послав Бог Сина Свого (Єдинородного), котрий народився від жони, був під законом, 5 щоб викупити підзаконних, щоб нам прийняти всиновлення. 6 А оскільки ви — сини, то послав Бог Духа Сина Свого в серця вашi, Який викликує: «Ав­ва, Отче!» 7 Тому ти вже не раб, а син, а якщо син, то i спадкоємець Божий через Iсуса Христа.
Лiт. – Гал., 209 зач., ІV, 4–7.

Коли ж Ісус народився у Вифлеємі Юдейському у дні царя Ірода, волхви* зі сходу прийшли до Єрусалима, кажучи: 2 де є народжений Цар Юдейський? Бо ми бачили зірку Його на сході і прийшли поклонитися Йому. 3 Почувши це, Ірод цар стривожився, й увесь Єрусалим з ним. 4 І, зібравши всіх первосвящеників і книжників народних, питав у них: де мав би народитися Христос? 5 Вони ж сказали йому: у Вифлеємі юдейському, бо так написано пророком: 6 і ти, Вифлеєме, земле Іудина, нічим не менший від інших володінь Іудиних; бо з тебе вийде Вождь, Який упасе народ Мій, Ізраїля. 7 Тоді Ірод, потайки покликавши волхвів, вивідав від них час з’явлення зірки 8 і пославши їх до Вифлеєма, сказав: підіть, старанно розвідайте про Немовля і, коли знайдете, сповістіть мене, щоб і мені піти поклонитися Йому. 9 Вони, вислухавши царя, пішли. І ось зірка, яку бачили вони на сході, йшла перед ними, аж поки, нарешті, прийшла і зупинилась над місцем, де було Немовля. 10 Побачивши зірку, вони зраділи радістю вельми великою. 11 І, увійшовши в дім, побачили Немовля з Марією, Матір’ю Його, і, впавши, поклонилися Йому; і, відкривши скарби свої, принесли Йому дари: золото, ладан і смирну**. 12 І, одержавши уві сні одкровення не повертатися до Ірода, іншою дорогою відійшли до країни своєї.
Мф., 3 зач., ІІ, 1–12.

Утр. – Мф., 2 зач., І, 18–25.
Лiтургiя свт. Іоана Золотоустого.

22 грудня (4 січня)
Неділя 30-та після П’ятдесятниці, перед Різдвом Христовим, святих отців. Глас 5.

Вiрою жив вiн на землi обiтованiй, як на чужiй, i жив у наметах з Iсааком та Яковом, спiвспадкоємцями тiєї ж обiтницi; 10 бо вiн чекав мiста, що має основу, художником i будiв­ничим якого є Бог.
17 Вiрою Авраам, будучи випробуваним, принiс у жертву Iсаака, i, маючи обiтницю, принiс єдинородного, 18 про якого було сказано: «В Iсааковi назветься тобi сíм’я». 19 Бо вiн думав, що Бог має силу i з мертвих воскресити, тому i одержав його як передвiстя. 20 Вiрою в майбутнє Iсаак поблагословив Якова та Iсава. 21 Вiрою Якiв, помираючи, поблагословив кожного сина Йосифового i поклонився на верх жезла свого. 22 Вi­рою Йосиф, при кончинi, нагадував про вихiд синiв Ізраїлевих i про кістки свої заповiдав. 23 Вiрою по народженнi Мойсея батьки ховали його три мiсяцi, бо вони бачили, що дитина дуже гарна, i не злякалися царського повелiн­ня.
32 I що ще скажу? Hе вистачить менi часу, щоб розпо­вiсти про Гедеона, про Варака, про Самсона та Iєффая, про Давида, Самуїла та (iнших) пророкiв, 33 якi вiрою перемагали царства, творили правду, одержували обiтницi, затуляли пащi левiв, 34 гасили силу вогню i уникали вiстря меча, змiцнювалися вiд немочi, були сильнi на вiйнi, проганяли полки чужинцiв; 35 жiнки одержували померлих своїх воскреслими; iншi ж замученi були, не прийнявши визволення, щоб одержати краще — воскресiння; 36 iншi зазнали наруги та ран, а також кайданiв i в’язниць, 37 були побитi камiнням, перепилюванi, зазнавали катування, помирали вiд меча, тинялися в овечих i козячих шкурах, терплячи нестатки, скорботи, озлоблення; 38 тi, яких увесь свiт не був достойний, блукали по пустелях i горах, по печерах та ущелинах землi. 39 I всi цi, засвiдченi у вiрi, не одержали обiцяного, 40 тому що Бог передбачив про нас щось краще, щоб вони не без нас досяг­ли досконалости.
Літ. – Неділі перед Різдвом Христовим: Євр., 328 зач., ХІ, 9–10, 17–23, 32–40.

Книга родоводу Ісуса Христа, Сина Давидового, Сина Авраамового.
2 Авраам породив Ісаака; Ісаак породив Якова; Яків породив Іуду та братів його; 3 Іуда породив Фареса і Зару від Фамари; Фарес породив Есрома; Есром породив Арама; 4 Арам породив Аминадава; Аминадав породив Наасона; Наасон породив Салмона; 5 Салмон породив Вооза від Рахави; Вооз породив Овида від Руфи; Овид породив Єссея; 6 Єссей породив Давида царя; Давид цар породив Соломона від дружини Урієвої; 7 Соломон породив Ровоама; Ровоам породив Авию; Авия породив Асу; 8 Аса породив Іосафата; Іосафат породив Іорама; Іорам породив Озію; 9 Озія породив Іоафама; Іоафам породив Ахаза; Ахаз породив Єзекію; 10 Єзекія породив Манассію; Манассія породив Амона; Амон породив Іосію; 11 Іосія породив Іоакима; Іоаким породив Єхонію та братів його до переселення вавилонського. 12 По переселенні ж вавилонському Єхонія породив Салафиїла; Салафиїл породив Зоровавеля; 13 Зоровавель породив Авиуда; Авиуд породив Єлиакима; Єлиаким породив Азора; 14 Азор породив Садока; Садок породив Ахима; Ахим породив Еліуда; 15 Еліуд породив Єлеазара; Єлеазар породив Матфана; Матфан породив Якова; 16 Яків породив Йосифа, чоловіка Марії, від Якої народився Ісус, названий Христом. 17 Отже, всіх поколінь від Авраама до Давида чотирнадцять родів; і від Давида до переселення вавилонського чотирнадцять родів; і від переселення вавилонського до Христа чотирнадцять родів.
18 Різдво Ісуса Христа було так: по зарученні Матері Його Марії з Йосифом, перш ніж зійтися їм, виявилося, що Вона має в утробі від Духа Святого. 19 Йосиф же, чоловік Її, будучи праведним і не бажаючи ославити Її, хотів потай відпустити Її. 20 Та щойно він помислив це, як ось ангел Господній з’явився йому уві сні, промовляючи: Йосифе, сину Давидів! Не бійся прийняти Марію, жону твою, бо зачате в Ній є від Духа Святого. 21 Народить же Вона Сина, і наречеш Йому ім’я Ісус, бо Він спасе людей Своїх від гріхів їхніх. 22 Це ж усе сталося, щоб збулося сказане Господом через пророка, який говорить: 23 ось Діва в утробі прийме й народить Сина, і наречуть ім’я Йому Еммануїл, що означає: з нами Бог. 24 Прокинувшись, Йосиф зробив, як звелів йому ангел Господній, і прийняв жону свою. 25 І не знав Її, поки й породила Сина Свого первістка, і він нарік ім’я Йому: Ісус.
Мф., 1 зач., І, 1–25.

Вмц. Анастасiї Узорiшительницi (бл. 304). Мчч. Хрисогона, Феодотiї, Євода, Євтихiана та iнших (бл. 304).
Утр. – Єв. 8-ме: Ін., 64 зач., ХХ, 11-18.
Вмц.: Гал., 208 зач., III, 23–29. Лк. 33 зач., VII, 36–50.

19 грудня (1 січня) Четвер
Мч. Вонифатiя (290). Прп. Іллi Муровця, Печерського, в Ближнiх печерах (бл. 1188). Мчч. Іллi, Прова та Ариса, єгиптян (308). Мч. Полiєвкта i Тимофiя, диякона (ІV). Свт. Вонифа­тiя Милостивого, єп. Ферентiйського (VІ). Свт. Григорiя, єп. Омиритського (бл. 552).

Отже, не покидайте уповання вашого, яке чекає велика нагорода. 36 Терпiння потрiбне вам, щоб, виконавши волю Божу, одержати обiцяне. 37 Бо ще «неба­гато, зовсiм небагато‚ i Грядущий прийде i не забариться». 38 «Праведний вiрою живий буде; а коли хто вагається, не благоволить до того душа Моя». 39 Ми ж не з тих, що вагаються на погибель, але стоїмо у вiрi на спасiння душi.
Вiра ж є здiйснення очiку­ваного i впевненiсть у невидимому. 2 Через неї були засвiд­ченi древнi. 3 Вiрою пiзнаємо, що вiки створенi Словом Божим, так що з невидимого сталося видиме‚ 4 вiрою Авель принiс Боговi жерт­ву кращу, нiж Каїн, нею дiстав свiдчення, що вiн праведний, як засвiдчив Бог про дари його; нею вiн i після смерти ще говорить. 5 Вiрою Енох переселений був так, що не бачив смерти; i не стало його, тому що Бог переселив його. Бо ще до свого переселення вiн мав свiдчення, що догодив Богу. 6 А без вiри догодити Боговi неможливо, бо треба, щоб той, хто приходить до Бога, вiрував, що Вiн є, i тим, хто шукає Його, дає винагороду. 7 Вiрою Hой, дiстав­ши одкровення про те, що було ще невидиме, побожно приготував ковчег для врятування свого дому; нею осудив вiн увесь свiт i зробив­ся спадкоємцем праведности через вiру.
Євр., 326 зач., Х, 35 – ХІ, 7.

Коли виходив Він у дорогу, підбіг один якийсь, упав перед Ним на коліна і запитав Його: Учителю благий, що мені робити, щоб життя вічне успадкувати? 18 Ісус сказав йому: чому ти називаєш Мене благим? Ніхто не благий, тільки один Бог. 19 Заповіді знаєш: не чини перелюбу, не вбивай, не кради, не лжесвідчи, не кривди, шануй батька твого і матір. 20 Той же сказав Йому у відповідь: Учителю, всього цього я дотримувався від юности моєї. 21 Ісус, поглянувши на нього з любов’ю, сказав йому: одного тобі не вистачає: піди і все, що маєш, продай і роздай убогим; і матимеш скарб на небесах; тоді приходь та іди вслід за Мною, взявши хрест. 22 Він же, засмутившись від цього слова, відійшов зі скорботою, бо мав велике багатство. 23 І, поглянувши довкола, Ісус сказав ученикам Своїм: як тяжко тим, хто має багатство, увійти в Царство Боже. 24 Ученики вжахнулись від слів Його. Але Ісус знову говорить їм у відповідь: діти, як тяжко тим, хто надіється на багатство, увійти в Царство Боже! 25 Бо легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти в Царство Боже. 26 Вони ж надзвичайно здивувалися і говорили між собою: хто ж може спастись? 27 Ісус, глянувши на них, говорить: для людей це неможливо, та не для Бога, бо все можливо Богові.
Мк., 45 зач., Х, 17–27.

15 (28) Неділя 29-та після П’ятдесятниці, святих праотців. Глас 4.

Коли ж з’явиться Христос, життя ваше, тодi ви з’явитеся з Hим у славi.
5 Отже, умертвiть земнi члени вашi: блуд, нечистоту, пристрасть, злу похiть i користолюбство, що є iдолослужiння, 6 за них гнiв Божий iде на синiв противлення, 7 серед яких i ви колись ходили, коли жили помiж ними. 8 А тепер ви вiдкладiть усе: гнiв, лютiсть, злiсть, лихослiв’я, лайливiсть уст ваших; 9 не говорiть неправди один одному, скинувши стародав­ню людину з дiлами її 10 та вдягнувшись у нову, яка оновлюється в пiзнаннi за образом Творця її, 11 де немає нi еллiна, нi юдея, нi обрiзання, нi необрiзання, варвара, скiфа, раба, вiльного, але все i у всьому Христос.
Літ. – Кол., 257 зач., ІІІ, 4–11 (Неділі 29-ї).

Він же сказав йому: один чоловік справляв велику вечерю і запросив багатьох. 17 І коли настав час вечері, послав раба свого сказати запрошеним: ідіть, бо все вже готове. 18 І почали всі, ніби змовившись, вибачатися. Перший сказав йому: я купив землю і мені треба піти і оглянути її; прошу тебе, вибач мені. 19 Другий сказав: я купив п’ять пар волів та йду випробувати їх; прошу тебе, вибач мені. 20 Третій сказав: я одружився і через те не можу прийти. 21 І, повернувшись, раб той розповів про це господареві своєму. Тоді, розгнівавшись, господар сказав рабові своєму: піди швидше на вулиці й провулки міста і приведи сюди вбогих, калік, сліпих і кривих. 22 І сказав раб: господарю, зроблено, як ти велів, і ще є місце. 23 Господар сказав рабові: піди на дороги і загороди і умовляй прийти, щоб наповнився дім мій. 24 Бо кажу вам, що ніхто з тих запрошених не покуштує моєї вечері, бо багато званих, та мало обраних.
Лк., 76 зач., ХІV, 16–24 (Неділі 28-ї).

Сщмч. Єлевферiя, матерi його мц. Анфiї та мч. Корива, єпарха (ІІ). Прп. Павла Латрiйського (955). Свт. Стефана, спов., архиєп. Сурозького (VІІІ). Собор Кримських святих. Прп. Трифона Печенiзького, Кольського (1583). Мч. Єлевферiя (305–311). Прп. Парда, самiтника (VІ).
Утр. – Єв. 7-ме: Ін., 63 зач., ХХ, 1-10.
Воскресна служба з’єднується зі службою святим праотцям.

«Тихою ходою він іде по світу, приносить розраду і дорослим, і дітям»

Сьогодні у Свято-Володимирському соборі було по-особливому тепло. Попри все, свято Миколая прийшло до дітей, а ми мали змогу просто видихнути і побути в атмосфері добра.
Мабуть, саме в такі моменти розумієш, що головне диво — це наша підтримка одне одного та можливість бачити дитячі посмішки. Нехай Господь за молитвами святого Миколая принесе спокій у кожну думку і мир у кожну хату по всій Україні!✨🕊️🇺🇦

6 (19) П’ятниця
Святителя Миколая, архиєпископа Мир Лiкiйських, чудотворця (бл. 345).

Слухайте наставникiв ваших i будьте покiрнi, бо вони постiйно дбають про душi вашi, як ті‚ що зобов’язанi дати звiт; щоб вони ро­били це з радiстю, а не зiтхаю­чи, бо це для вас не корисно.
18 Молiться за нас, бо ми певнi, що маємо добру совiсть, тому що в усьому бажаємо поводитися чес­но. 19 Особливо ж прошу робити це, щоб я скорiше був повернений вам. 20 Бог же миру, Який пiдняв iз мертвих Пастиря овець великою Кров’ю завiту вiчного, Господа нашого Iсуса Христа, 21 нехай вдосконалить вас у всякому доброму дiлi, на виконання волi Його, роблячи у вас благоугодне Йому через Iсуса Христа: Йому слава на вiки вiків! Амiнь.
Лiт. – Євр., 335 зач., ХІІІ, 17–21.

І зійшовши з ними, Він став на рівному місці; також багато учеників Його і безліч народу з усієї Юдеї та Єрусалима, з приморських місць Тирських і Сидонських, 18 що прийшли послухати Його і зцілитися від недуг своїх, також і ті, що страждали від нечистих духів, — і зцілялися. 19 І весь народ намагався доторкнутися до Нього, бо від Нього виходила сила і зціляла всіх. 20 І Він, звівши очі Свої на учеників Своїх, говорив:
Блаженні убогі духом, бо ваше є Царство Боже.
21 Блаженні ті, що жадають тепер, бо насититеся.
Блаженні ті, що плачуть тепер, бо втішитеся.
22 Блаженні будете, коли зненавидять вас люди і коли розлучать вас і ганьбитимуть, і знеславлять ім’я ваше заради Сина Людського. 23 Радійте того дня і веселіться, бо велика вам нагорода на небесах. Так робили пророкам батьки їхні.
Лк., 24 зач., VІ, 17–23.

Утр. – Ін., 36 зач., Х, 9–16.

4 (17) Середа

Вмц. Варвари i мц. Юлiанiї (бл. 306).
Прп. Іоана Дамаскина (бл. 780). Прп. Іоана, єп. Полiвотського (VІІІ). Свт. Геннадія, архиєпископа Новогородського (1504).

А до пришестя вiри ми були замкненi пiд охороною зако­ну, до того часу, як нале­жало вiд­критися вiрi. 24 Тому закон був вихователем, який вiв нас до Христа, щоб нам виправдатися вiрою; 25 коли ж прийшла вiра, ми вже не пiд вихователем. 26 Бо всi ви — си­ни Божi через вiру в Христа Iсуса; 27 усi ви, що в Хрис­та хрестилися, у Христа одяглися. 28 Hе­ма вже ні юдея, нi язичника; нема ні раба, нi вiльного; нема ні чоло­вiчої статi, нi жiночої; бо всi ви — одно в Христi Iсусi. 29 А коли ви Христовi, то ви нащадки Авраамовi i за обiтницею спадкоємцi.
Літ. – Вмц.: Гал., 208 зач., ІІІ, 23–29.

Ісус пішов з ним. За Ним йшло багато народу, і тиснули на Нього.
25 Якась жінка, що хворіла на кровотечу дванадцять років, 26 багато потерпіла від багатьох лікарів, і витратила все, що було в неї, і не дістала ніякого полегшення, але їй стало ще гірше, — 27 почувши про Ісуса, підійшла ззаду в натовпі і доторкнулась до одягу Його, 28 бо говорила: якщо доторкнусь хоч до одежі Його, то видужаю. 29 І зразу припинилась у неї кровотеча; і вона відчула тілом, що зцілилася від недуги. 30 І негайно Ісус відчув у Собі, що вийшла з Нього сила, звернувся до народу і сказав: хто доторкнувся до одежі Моєї? 31 Ученики сказали Йому: Ти бачиш, що натовп тисне на Тебе, і говориш: хто доторкнувся до Мене? 32 Але Він оглядався навкруги, щоб бачити ту, яка зробила це. 33 Жінка ж, знаючи, що з нею сталося, зі страхом і трепетом підійшла, впала перед Ним і сказала Йому всю правду. 34 Він же сказав їй: дочко, віра твоя спасла тебе. Іди з миром і будь здорова від недуги твоєї.
Мк., 21 зач., V, 24–34.

Утр. – Мф., 104 зач., ХХV, 1–13.
Ряд.: 2 Тим., 299 зач., ІV, 9–22. Лк., 104 зач., ХХІ, 5–7, 10–11, 20–24.

24 (7 грудня) Неділя 26-та після П’ятдесятниці. Глас 1.

Бо плiд Духа є у всякiй добротi, праведностi та iстинi. 10 Випробовуйте, що є угод­не Боговi, 11 i не берiть участи в неплiдних дiлах темряви, але викривайте. 12 Бо про те, що вони роблять таємно, соромно i говори­ти. 13 Все ж те, що викривається, стає явним вiд свiтла, бо все, що стає явним, є свiтло. 14 Тому сказано: «Встань, сплячий, i воскрес­ни з мертвих, i освiтить тебе Хрис­тос».
15 Отже, глядiть, робiть обереж­но, не як нерозумнi, а як мудрi, 16 цiнуючи час, бо днi лукавi, 17 от­же, не будьте нерозсудливi, а пi­знавайте, що є воля Божа. 18 I не впивайтеся вином, вiд якого буває розпуста; а наповнюйтеся Духом, 19 повчаючи самi себе псал­мами та славословленнями i пiс­неспiвами духовними, спiваючи i прославляючи в серцях ваших Господа.
Літ. – Еф., 229 зач., V, 9–19.

В одній із синагог Він навчав у суботу. 11 Там була жінка, що мала духа немочі років вісімнадцять: вона була скорчена і ніяк не могла випростатись. 12 Ісус, побачивши її, покликав і сказав їй: жінко, ти звільнена від твоєї недуги. 13 І поклав на неї руки; і вона зараз же випросталась і почала славити Бога. 14 При цьому начальник синагоги, обурюючись, що Ісус зцілив її в суботу, сказав народові: є шість днів, в які дозволено робити; в ті і приходьте зцілятися, а не в день суботній. 15 Господь сказав йому у відповідь: лицеміре, чи не відв’язує кожний з вас у суботу вола свого або осла від ясел і не веде напувати? 16 А цю дочку Авраамову, яку зв’язав сатана ось уже вісімнадцятий рік, чи не належало визволити від цих пут у день суботній? 17 І коли Він говорив це, усі, що противилися Йому, засоромились; і всі люди раділи всім славним ділам Його.
Лк., 71 зач., ХІІІ, 10–17 (Неділі 27-ї).

Вмч. Меркурiя (ІІІ). Вмц. Єкатерини (305–313). Мч. Меркурiя Смоленського (1238). Прп. Меркурiя, посника Печерського, в Дальнiх печерах (ХІV). Мц. Августи, мчч. Порфирiя Стратилата i 200 воїнiв (305–313). Прп. Мастридiї. Мц. Филофеї (1060, Румун.). Прп. Симеона Сойгинського (1562). Прп. Меркурія, ігум. Бригинського (1956).
Утр. – Єв. 4-те: Лк., 112 зач., ХХІV, 1–12.
Вмц.: Еф., 233 зач., VІ, 10–17. Лк., 106 зач., ХХІ, 12–19.

10 (23) Листопада. Неділя 24-та після П’ятдесятниці. Глас 7.

Бо Вiн є мир наш, Який створив з обох одне i зруйнував перепону, яка стояла посерединi, 15 скасувавши ворожнечу плоттю Своєю, а закон заповiдей вченням, щоб з двох створити в Собi Самому одну нову людину, вчинивши мир, 16 i в єдиному тiлi примирити обох iз Богом хрестом, убивши ворожнечу на ньому. 17 I, прийшов­ши, благовiстив мир вам, далеким i близьким, 18 бо через Hього i тi й iншi маємо доступ до Отця в одному Духовi.
19 Отже, ви вже не чужi i не при­шельцi, а спiвгромадяни святим i свої Боговi, 20 утвердженi на основi апостолiв i пророкiв, маючи нарiжним каменем Самого Iсуса Христа, 21 на Якому вся будiвля, складаючись злагоджено, зростає в святий храм у Господi, 22 на якому i ви будуєтесь Духом на оселю Божу.
Літ. – Єф., 221 зач., ІІ, 14-22.

І ось один законник встав і, спокушаючи Його, сказав: Учителю, що зробити мені, щоб успадкувати життя вічне? 26 Він же сказав йому: в законі що написано? Як читаєш? 27 Він сказав у відповідь: люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією силою твоєю, і всім розумом твоїм, і ближнього твого — як самого себе. 28 Ісус сказав йому: правильно ти відповідав; так роби — і будеш жити. 29 Він же, бажаючи виправдати себе, сказав Ісусові: а хто ж мій ближній? 30 На це Ісус сказав: один чоловік ішов з Єрусалима до Єрихона і потрапив до рук розбійників, які зняли з нього одяг, поранили його і відійшли, залишивши його ледве живого. 31 Випадково один священик проходив тією дорогою і, побачивши його, пройшов мимо. 32 Так само і левит, що був на тому місці, підійшов, подивився і пройшов мимо. 33 Якийсь же самарянин, проїжджаючи, натрапив на нього і, побачивши його, змилосердився; 34 і, підійшовши, перев’язав йому рани, поливши оливою і вином; і, посадивши його на свого осла, привіз його до заїжджого двору і потурбувався про нього; 35 а на другий день, відходячи, вийняв два динарії, дав господареві заїжджого двору і сказав йому: подбай про нього; і якщо витратиш на нього більше, я, коли повертатимусь, віддам тобі. 36 Отже, кого з тих трьох вважаєш ти ближнім того, хто потрапив до рук розбійників? 37 Він сказав: того, який змилосердився над ним. Тоді Ісус сказав йому: іди і ти роби так само.
Лк., 53 зач., Х, 25–37 (Неділі 25-ї).

Апп. вiд 70-ти: Ераста, Олiмпа, Родiона, Сосипатра, Куарта (Кварта) i Тертiя (І). Мч. Ореста, лiкаря (304). Сщмч. Милiя, єп. Персидського, i двох учнiв його (341). Прп. Феостирикта, що в Символах. Мч. Константина, кн. Грузинського (842). Колесування вмч. Георгiя (303, Груз.).
Утр. – Єв. 2-ге: Мк., 70 зач., ХVІ, 1-8.

27 (9 Листопада) Неділя 22-га після П’ятдесятниці. Глас 5.

Бачите, як багато я написав вам власною рукою. 12 Тi, якi бажають хвалитися плоттю, примушують вас обрiзуватися тiльки для того, щоб їх не гнали за хрест Христів, 13 бо й самі тi, що обрi­зуються, не дотримуються закону, але хочуть, щоб ви обрiзува­лися, аби похвалитися вашою плоттю. 14 А я не бажаю хвалитися, хiба тiльки хрестом Господа нашого Iсуса Христа, Яким для мене свiт розп’ятий i я для свiту. 15 Бо у Христi Iсусi не має ваги нi обрiзання, нi необрiзання, а нове створiння. 16 Тим, якi живуть за цим правилом, мир їм i милiсть та Iзраїлевi Божому. 17 А втiм, нiхто не обтяжуй мене: бо я ношу рани Господа Iсуса на тiлi моїм.
18 Благодать Господа нашого Iсу­са Христа з духом вашим, брат­тя! Амiнь.
Лiт. – Гал., 215 зач., VІ, 11-18.

І припливли в землю Гадаринську, що навпроти Галилеї. 27 Коли ж Він зійшов на берег, зустрів Його один чоловік з міста, що упродовж багатьох років мав бісів, і не вдягався в одяг, і жив не в домі, а в гробах. 28 Побачивши ж Ісуса, він закричав, припав до Нього і гучним голосом сказав: що Тобі до мене, Ісусе, Сину Бога Вишнього? Благаю Тебе, не муч мене! 29 Бо Ісус повелів нечистому духові вийти з цього чоловіка, тому що він багато років мучив його; і в’язали його ланцюгами залізними і путами, і стерегли його, але він розривав ланцюги, і гнав його біс у пустелю. 30 Ісус запитав його: як твоє ім’я? Він же сказав: легіон, — бо багато бісів увійшло в нього. 31 І вони благали Ісуса, щоб не повелів їм іти в безодню. 32 Тут же на горі паслося велике стадо свиней. І біси благали Його, щоб дозволив їм увійти в них, і повелів їм. 33 Біси, вийшовши з чоловіка, увійшли в свиней, і кинулося стадо з кручі в озеро, і потонуло. 34 Пастухи, побачивши, що сталося, побігли і розповіли в місті і по селах. 35 І вийшли побачити, що сталось; і, прийшовши до Ісуса, знайшли чоловіка, з якого вийшли біси, одягненого і при своєму розумі, котрий сидів біля ніг Ісусових, і вжахнулися. 36 А ті, що бачили, розповіли їм, як зцілився біснуватий. 37 І весь народ краю Гадаринського просив Його відійти від них, бо їх охопив великий страх. Він увійшов у човен і повернувся. 38 Чоловік же, з якого вийшли біси, благав Його, щоб бути з Ним. Але Ісус відпустив його, сказавши: 39 повернись у дім твій і розкажи, що сотворив тобі Бог. Він пішов і проповідував по всьому місту, що сотворив йому Ісус.
Лк., 38 зач., VIII, 26–39 (Неділі 23-ї).

Мч. Нестора Солунського (бл. 306). Прп. Нестора Лiтописця, Печерського, в Ближнiх печерах (бл. 1114). Знайдення мощей блгв. кн. Андрiя Смоленського в Переславлі-Залiському (1539). Мцц. Капiтолiни та Єротиїди (304). Мч. Марка та iнших з ним.
Утр. – Єв. 11-те: Ін., 67 зач., ХХІ, 15-25.