09/01/2024
Знайомий німецький журналіст про волонтера Ігоря Логвинова та його організацію "FreeDom Trust"
"ДОПОМАГАЙТЕ, ДОПОМАГАЙТЕ НЕВТОМНО
Зруйнований ракетами фасад багатоповерхового житлового будинку.
Росія теж там атакувала: район Салтівки в Харкові, жовтень 2023 року.
Вчитель французької мови Ігор Логвинов майже два роки возив допомогу українсько-російському фронту та евакуював людей. Що рухає ним?
З Чернівців і Херсона Кено Версек (текст і фото)
Гримлять артилерійські гармати. Цього разу це українська армія, по цей бік річки. Ймовірно, російські атаки починаються лише рано ввечері, як це часто буває.
Теплий пізній літній день у Херсоні на півдні України, за кілька сотень метрів від берега Дніпра. Перед офісом місцевої громадської організації, який одночасно є складом, стоїть фургон. Ігор Логвинов і ще кілька людей розвантажують та привозять до офісу допомогу: коробки з продуктами, таблетки для очищення води, дитяче харчування та підгузки, одяг. Приходять дві жінки з маленькими синочками, забирають мішки макаронів, олії, борошна та молока тривалого зберігання.
Під постійним вогнем
Місцевість безлюдна і здається примарною. Пішки мало людей, машин немає, а кафе, яке працює, порожнє. Пташки щебетають між гуркотом артилерії. Ігор Логвинов штовхає розвантаження. «Ми повинні закінчити, поки вони не почали стріляти звідти».
Колись у Херсоні проживало майже 300 тисяч жителів. Після восьмимісячної російської окупації та звільнення в листопаді 2022 року залишилося лише кілька десятків тисяч. Місто постійно під обстрілом з іншого берега Дніпра, майже щодня є загиблі та поранені. Українська держава намагається нормалізувати життя в місті. Але багато з тих, хто залишився тут, не мають роботи і залежать від пожертв.
Ігор Логвинов приїхав із кількома волонтерами з Чернівців, західноукраїнського міста за 900 кілометрів. 44-річний чоловік є штатним викладачем французької мови та літератури в тамтешньому університеті та живе зі своєю дружиною та двома маленькими дітьми в красивому будинку в старому місті. До початку війни у лютому 2022 року родина жила безтурботно. Ігор часто їздив до Франції для академічних обмінів. Він мріяв подорожувати світом.
Його життя змінилося за одну ніч
Війна раптово змінила його життя: відтоді він раз на місяць на кілька днів їздив на південь чи схід України. Разом із друзями він привозить туди допомогу та евакуює людей, жертвуючи для цього чи не всім своїм вільним часом.
В Україні є сотні тисяч волонтерів, які, окрім своєї роботи, нічим іншим не займаються, окрім допомоги. Без них український опір російській агресії здебільшого зруйнувався б у перші кілька місяців, а без них сьогодні було б набагато гірше.
Чоловік у солдатській касці та бронежилеті з написом «Преса» стоїть перед будівлею, зруйнованою ракетним обстрілом.
Серед руйнувань: Ігор Логвинов, Бахмут, січень 2023 р
© Кено Версек
«В Україні вже був волонтерський рух у 2014 році, коли Росія анексувала Крим і розв’язала війну на сході України», – каже київський політолог Максим Дшигун. «Завдяки тому, що ці структури існували, волонтери змогли стати порятунком для держави та військових після лютого 2022 року. Там, де міністерства іноді витрачали місяці, щоб доставити захисні жилети, цивільні активісти надали обладнання всього за кілька днів».
Це підтверджує армійський офіцер Дмитро Лінько, командир спецпідрозділу «Стугна», який дислокується на бойових територіях фронту, каже, що допомога волонтерів значною мірою сприяла забезпеченню роботи підрозділу з початку війни. «Спочатку волонтери забезпечували нас усім необхідним, держава — лише зброєю та боєприпасами, — каже Лінько. «Нам навіть зараз привозять техніку, як маленькі розвідувальні дрони».
Засновано FreeDom Trust
Крижаний зимовий день на початку 2023 року в Чернівцях, житловий будинок в центрі міста. В останній світлий вечір кілька чоловіків, у тому числі Ігор, виносять із підвалу коробки та сумки та завантажують три вантажівки: спальні мішки, ковдри, теплий одяг, взуття, консерви, макарони, борошно, ліки, бинти, два генератори. Багато його надходить із Німеччини. Через кілька годин, о пів на першу ночі, транспорт вирушає в дорогу.
Вранці прокидається Україна, в якій, здається, ще панує нормальне життя: жвавий автомобільний рух, відкриті магазини в містах і селах, зорані поля. Якби не було танкових загороджень і блокпостів з солдатами всюди. Чим далі на схід, то картина змінюється. Ви бачите зруйновані ділянки доріг, підірвані мости, руїни, згорілі вантажівки і танки – і все нові і нові військові колони.
Ігор хотів піти на фронт солдатом у лютому 2022 року. Відразу після нападу росіян доповів командуванню військового округу в Чернівцях. Але було багато добровольців із військовим досвідом. У нього не було, тому його вислали. «Я взяв свою машину, поїхав у бік Києва і привіз людей, які тікали, до нас додому, — розповідає Ігор. «Так було день і ніч у перші тижні війни. Бувало, що нас спали десятки. Я водив, дружина готувала. З ночі ми починали нове життя».
Через кілька тижнів він і кілька друзів заснували невелику організацію FreeDom Trust. Дом – українське слово для хати. Вони зареєструвалися, відкрили склад натуральних пожертв і возили їх на схід і південь України. На зворотному шляху Ігор та його помічники евакуйовували людей із зон бойових дій та вивозили їх у безпечні місця, особливо людей похилого віку, людей з обмеженими можливостями та дітей під опікою. За підрахунками Ігоря, зараз їх понад 3 тисячі.
Шок від Бучі
Костянтинівка на сході України зимового ранку після 20 годин їзди та кількох годин сну. Біля ринкової площі в центрі міста близько 200 людей стоять перед житловим будинком. Більшість із них – жінки похилого віку, біженки з 30-кілометрового міста Бахмут, яке розгорнулося внаслідок бойових дій. Коли прибувають вантажівки з доставкою, ті, хто чекає, нетерплячі, усі хочуть захопити їжу, одяг чи ковдри. Руки тягнуться до борошна, соняшникової олії та локшини, одні штовхаються, кричать, інших відштовхують. Молодша жінка з немовлям на руках запитує про дитячі підгузки. Коли вона дізнається, що цього разу їх немає, вона починає плакати.
Через кілька годин. Ігор зустрічає трьох старих, які теж втекли з Бахмута. Упакували тільки найважливіше, документи, кілька фотографій, кілька предметів одягу, старенька тримає свого кота на руках. «Ми втратили все», — гірко каже один із трьох. «Де б не була Росія, там завжди війна».
Через кілька годин, вночі, на зворотному шляху до Чернівців. Старі люди сплять. Коли Ігор розповідає про свою роботу за останні два роки, про роботу в університеті майже не згадують. Це майже все про війну, про транспортування допомоги та евакуацію. Що рухає ним? Він стриманим тоном повідомляє про візит до Бучі на початку квітня 2022 року, одразу після відведення російських військ, коли виявили сліди масового вбивства з понад 450 загиблими. Каже, що ніколи про це не говорив. "Ми хотіли там допомогти людям. Я бачив тіла вбитих дітей. Відтоді я став іншою людиною".
Ігор довго мовчить, поки мікроавтобус монотонно їде крізь ніч. У якийсь момент він каже: «Я люблю Україну. Тут дуже прості, теплі та чесні люди. Тому я не можу піти, як багато моїх друзів. Я маю залишитися тут, воювати на передовій і щось робити». добре».
Якщо у Вас бажання пожертвувати на діяльність волонтерської організації "FreeDom Trust" можете зв'язатись напряму або тут через приватне повідомлення
Helfen, unermüdlich helfen Der Französischdozent Ihor Lohvynov transportiert seit fast zwei Jahren Hilfsgüter an die ukrainisch-russische Front und evakuiert Menschen. Was treibt ihn an?
22/02/2015
09/01/2015
07/11/2014
26/07/2014
27/06/2014
22/06/2014
21/06/2014
20/06/2014
19/06/2014
18/06/2014
18/06/2014