07/09/2026
ДОЛЯ БАТЬКА (зображення ілюстративне)
Нещодавно я познайомився з 30-річним чоловіком, який щиро захоплюється власним батьком. Це захоплення не виглядає надуманим чи надто романтичним щодо звичайної людини. Ні, він його не боготворить, він його любить. Саме з татом повʼязані дуже світлі та яскраві спогади про щасливе дитинство цього вже дорослого чоловіка. Вилазки на риболовлю з ночівлею в наметі, походи по гриби, поїздки на відпочинок до моря «дикунами» втрьох із мамою або в компанії з родинами друзів сім’ї. Увесь свій вільний час, який вдавалося викроїти кадровому військовому офіцеру, батько присвячував родині й безпосередньо сину.
Певною мірою ця історія наче «списана» з наших семінарів, конференцій та книжок для чоловіків. Є в ній характерні риси, притаманні як синові, що виховувався люблячим, активно залученим у його життя батьком, так і батькові, який всупереч обставинам, маючи мінімальний, але необхідний фундамент, виконав своє батьківське завдання на відмінно.
Спочатку про сина. Для себе я відмітив головною рисою його характеру готовність брати відповідальність не лише за себе, але й за тих, хто поруч із ним. Спочатку це був породистий собака, на купівлю якого він самостійно заробив гроші (паралельно навчаючись у виші) й виховав із нього неодноразового чемпіона, що виборював призові місця на вітчизняних та міжнародних виставках. А по закінченні навчання став тренером з футболу для дошкільнят, а згодом — для дітей молодшого шкільного віку. Й уже разом із ними виборював призові місця як у вітчизняних, так і в міжнародних турнірах. Думаю, цією якістю чоловік багато в чому завдячує батькові, який завжди був поруч як запевнення його хлопчачої спроможності та живий приклад того, як слід діяти в житті.
Щодо батька, для нього життя розпочалося з негативної перспективи. На третьому році життя він втратив матір, а в три роки був відданий власним батьком до сиротинця. Його батько відмовився самостійно боротися за щастя дитини. Вперше він побачився з ним уже в дорослому віці. Без образ та претензій познайомив сина з його дідусем по батьківській лінії й відкрив для нього двері до власної сім’ї.
Я вже згадував раніше, що 70% вихованців військових навчальних закладів становлять сироти. І цей чоловік належить до них. Він максимально використав той запас батьківської любові, який мав — перші три роки дитинства. Хто працює з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, знає, що цей термін є вкрай необхідним для повноцінного розвитку особистості. Саме в цей короткий період закладається наша спроможність до довірливих стосунків з оточенням й формується здатність до емпатії.
Є ще один характерний випадок із життя цього батька, який викликає в мене велику повагу. Перебуваючи на військовій пенсії, під час широкомасштабного вторгнення він був призваний до армії у 58 років. Йому довірили роту ТрО, на чолі якої відправили на схід. Те, що мало бути третьою лінією оборони, під час заходу на позиції виявилося передовою, з якої можна було не лише побачити, але й почути свого ворога. Коли підлеглі почали панікувати, він узяв усю відповідальність на себе за спланований відхід, аби зберегти життя бійцям. Він пообіцяв, що виведе їх із мінімальними втратами, якщо вони довірятимуть йому. Й дотримав слова: понад 150 бійців були виведені на безпечні позиції, після чого він повернувся на визначені рубежі з жменькою добровольців, щоб дати бій й не порушити одержаного наказу. За цей вчинок був удостоєний ордена. Зрештою, за віком демобілізований кавалером декількох орденів.
Для мене це історія про вибір. Цей чоловік обрав бути тим батьком, якого не було в нього, але яким він став для свого сина та інших чоловіків, чиє життя було ввірене йому Божим провидінням. Всупереч долі він обрав не відступати.
#МіжнароднийЦентрБатьківства
