Українська школа політичних студій/Ukrainian school of political studies

З днем народження, Катю 💙

Памʼятаємо тебе усміхненою, гострою на язик та затятою робити усе для того, щоб твій рідний Херсон розвивався без корупції і кланового управління. Такою була ти.

Ми досі добиваємося справедливості для тебе. Головуюча суддя пішла у відставку, це вже вчетверте за весь час. Тепер розгляд справи в апеляції може початися заново, уже з новою колегією суддів. Існує ймовірність закриття справи через закінчення строків давності.

Ми закликаємо, щоб засідання відбувалися щотижнево. Правосуддя має звершитись, а не відкладатись. Вбивці Каті мають понести покарання.

Хто замовив Катю Гандзюк?

Ситуація розуму — це не споглядання світу збоку, а думання, що завжди діє з-посеред подій. Саме навколо цієї тези й вибудувана нова книга філософа Анатолія Лоя, яку нещодавно видали Основи. Osnovy Publishing за підтримки УШПС.

Поняття «ситуації» народилося в європейській думці майже століття тому. У різних формах над цим поняттям паралельно працювали такі філософи, як Карл Ясперс, Мартін Гайдеґер, Юрґен Габермас і Жан-Поль Сартр.

Обставини існують самі по собі — а ситуація складається залежно від того, як ми поводимося в цих обставинах. На ситуацію не можна подивитися збоку, бо вона нас уже захопила: ми всередині неї, вже залучені й відмовитися від цього не можемо. Гайдеґер називав це «фактичністю». Лой зводить ці традиції разом і формулює власний висновок про те, що мислити по-справжньому означає мислити зсередини власної ситуації, не вдаючи, ніби стоїш над нею.

І в тому, що ця книга вийшла саме в «Основах», є своя логіка. «Основи» — видавництво, з якого, по суті, почалася українська філософська бібліотека. На початку 1990-х саме тут уперше українською зазвучали Арістотель і Платон, Спіноза й Лок, Геґель і Ніцше, Вітґенштайн і Фуко — ключові тексти західної цивілізації, доти доступні українцям хіба в оригіналі чи в перекладі російською.

Сьогодні «Основи» продовжують свою справу — повертають на книжковий ринок класику філософії й готують нові переклади. «Ситуація розуму» постала на цьому ж тяглому шляху. І коли українське суспільство знову переживає злам епох, а перед новим поколінням постають ті самі засадничі питання — важливо задовольняти потребу в текстах, які допомагають їх осмислити.

Про задум книги й саме поняття ситуації ми мали змогу поговорити разом з її автором Анатолієм Лоєм, відповідальними редакторами Михайло Бойченко та Vakhtang Kebuladze, а також видавцем Andriy Vyshnevsky на презентації, яку модерувала Svitlana Matvienko.

Дякуємо кожному та кожній, хто долучився до розмови.

А якщо вас зацікавила «Ситуація розуму» — книжку вже можна знайти на сайті «Основ» за покликанням у коментарях!

Росія веде загарбницьку війну проти України з 2014 року. За цей час російські військові скоїли тисячі злочинів проти українського населення — діянь, які підпадають під визначення воєнних злочинів і злочинів проти людяності. Проте в наявній архітектурі міжнародного права немає інституції, яка могла б притягнути росіян до відповідальності саме за злочин агресії.

Аби відновити справедливість, українські та міжнародні юристи працюють над створенням Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України, який має відновити шальки терезів справедливості. Минулого місяця у Кишиневі зібрався на засідання Комітету Міністрів Ради Європи, щоб затвердити Розширену часткову угоду — останній юридичний крок до запуску Спецтрибуналу.

Ми поговорили з Anton Korynevych, директором Департаменту міжнародного права та міжнародно-правової протидії агресії Міністерство закордонних справ України / MFA of Ukraine, про те, що таке Спеціальний трибунал, на якому етапі створення він наразі перебуває та чому потрібно добиватися справедливості саме за злочин агресії. Читайте повну версію розмови за посиланням у першому коментарі.

Наші колеги Svitlana Matvienko та Nataliia Manushkina зараз у відрядженні на зустрічі директорів Шкіл політичних студій Ради Європи (Council of Europe) у Страсбурзі.

На цьогорічній зустрічі представники Шкіл політичних студій говорили про те, як громадянська та політична освіта може зміцнювати демократію в час, коли вона переживає випробування.

УШПС — єдина школа, яка має досвід роботи під час війни. Ми розуміємо, що означає проводити Школу в нестабільній безпековій ситуації. І наша найбільша гордість у тому, що, попри все, Школа продовжує свою роботу. Ми розпочали ювілейну 20-ту програму, зібрали нове сузір'я учасників, проводимо навчання для наших алюмні та підтримуємо тих, хто цього потребує. Продовжуємо втілювати свою місію — навчати та обʼєднувати ціннісних і фахових людей, щоб підсилювати Україну.

Для нас участь у таких зустрічах — це не лише обмін практиками. Це ще одна нагода нагадати міжнародній спільноті, що поки Європа шукає відповіді на власні виклики, в Україні триває війна, яка щодня забирає життя й випробовує на міцність сам фундамент європейського миру. І відповіді на питання про майбутнє демократії неможливі без перемоги України.

Ми дякуємо Раді Європи, зокрема Матьяжу Грудену, за послідовну підтримку України. Вдячні Сесіль Ґребоваль, Роберто Оллі, Уршці Умек, Карі Гауге Рісеен за змістовну розмову про те, як зміцнювати демократію та громадянське суспільство в час випробувань. А також дякуємо Jack Hanning та Асоціації шкіл політичних студій (Association of Schools of Political Studies), за тепло та підтримку нашої Школи 💙

///

Our colleagues Svitlana Matvienko and Nataliia Manushkina are currently in Strasbourg, attending the Meeting of the Directors of the Schools of Political Studies, which was established by the Council of Europe.

At this year's gathering, representatives of the Schools of Political Studies discussed how civic and political education can strengthen democracy at a time when it is being put to the test.

The Ukrainian School of Political Studies is the only school with experience of operating in wartime. We understand what it means to run a School amid an unstable security situation — and our greatest pride is that, despite everything, the School continues its work. We have launched our 20th anniversary programme, brought together a new constellation of participants, provided training for our alumni and support for those in need. We remain committed to our mission — to educate and unite principled, dedicated people in order to strengthen Ukraine.

For us, taking part in such meetings is more than an exchange of practices. It is another opportunity to remind the international community that, while Europe seeks answers to its own challenges, a war continues in Ukraine — one that takes lives every day and tests the very foundations of European peace. And the questions about the future of democracy cannot be answered without Ukraine's victory.

We thank the Council of Europe and Matjaž Gruden for their steadfast support of Ukraine. We are grateful to Cécile Greboval, Roberto Olla, Urška Umek, and Kari Hauge Riisøen for a meaningful conversation on how to strengthen democracy and civil society in times of trial. And we thank Jack Hanning and the Association of Schools of Political Studies for their warmth and support of our School 💙

УШПС та Основи. Osnovy Publishing запрошують вас у пʼятницю, 12 червня, на презентацію книжки українського філософа Анатолія Лоя «Ситуація розуму».

Як філософія допомагає осмислювати суспільні зміни та виклики сьогодення? Якою є роль гуманітарного знання в часи невизначеності? Відповідь на ці питання шукатимемо під час модерованої дискусії.

У центрі розмови — ключові ідеї книжки «Ситуація розуму», її інтелектуальний контекст і місце в сучасній українській філософській думці. «Ситуація розуму» містить вибіркові сюжети філософської антропології та практичної філософії, важливі для авторської позиції. У їхньому поєднанні провідну роль відіграють онтологічні імплікації. Неявна присутність мотивацій життєвого процесу надає філософським поняттям бажаної смислової повноти. Саме в цьому контексті фігурують погляди Канта, Геґеля, Арендт, Шелера, Плеснера та інших. У книжці також відображено критичний погляд на минулий вітчизняний досвід та деяких його персонажів.

Подія передбачає відкритий діалог між спікерами та аудиторією, а також — автограф-сесію за участі автора.

Коли: 12 червня
Де: Книгарня Сенс на Хрещатику
Початок реєстрації: 18:30
Початок дискусії: 19:00

Вхід на подію вільний за попередньою реєстрацією – посилання в описі профілю та сторіс.

Книжка «Ситуація розуму» вийшла за підтримки Королівства Швеція в межах видавничого проєкту Української школи політичних студій та Лабораторії законодавчих ініціатив.

«Наша робота — бути неприємними Касандрами», — говорить Olena Pareniuk, старша наукова співробітниця Інституту проблем безпеки АЕС НАН України та випускниця УШПС 2025 року. Разом з нею ми створили нову Alumni Programme «Візит до гнізда чорного лебедя: коли неможливе стає політикою».

«Чорний лебідь Чорнобиля» зʼявився несподівано. Та осмислення катастрофи не має закінчуватися на памʼяті про сам факт трагедії. Ми маємо думати про можливості, які можемо з цього винести, аби в майбутньому цього не повторилося. Адже розвиток — там, де не залишається вибору.

Радянська влада, намагаючись приховати наслідки, сформувала дуже плаский образ Чорнобиля — виключно як трагедії та зони відчуження, яким він і закріпився у масовій свідомості. Сьогодні ж Чорнобильська зона відчуження — це лабораторія міжнародного класу, де досліджують, як відновлюються екосистеми після тривалого невикористання людиною. Цей досвід стане нам критично важливим, коли постане питання зон безпеки в Україні, на яких зараз відбуваються бойові дії — як ми з ними працюватимемо та як робитимемо їх знову придатними до життя.

Протягом двох днів учасники та учасниці обговорювали, чим зараз є Чорнобиль, які уроки ми можемо винести з цієї аварії, щоб попередити та запобігти майбутнім катастрофам. Вдячні Олені Паренюк, Анатолію Дорошенку, Denis Vishnevskiy, Kateryna Shavanova та Оксані Семенік за такі важливі лекції. Також висловлюємо подяку Чорнобильський Радіаційно-екологічний Біосферний Заповідник та Інститут проблем безпеки атомних електростанцій НАН України. Читайте матеріал з цієї програми за покликанням у першому коментарі.

82 роки тому радянська влада влаштувала геноцид, коли примусово виселила кримськотатарський народ з Криму. Самі ж кримські татари називають цю трагедію «сюргюнлік».

Депортація 18 травня 1944 року мала на меті знищити сам народ. Радянська влада розраховувала, що розпорошені по Середній Азії люди розчиняться серед чужих мов і культур, забудуть свою та асимілюються. Але цього не сталося. Кримські татари зберегли свою ідентичність у засланні і не лише трималися за спогади, а й активно діяли для того, аби повернутися на Батьківщину.

У «спецпоселеннях» кримські татари збиралися вечорами спільнотою. Мустафа Джемілєв, який був дитиною під час депортації, пізніше згадував: єдиною темою цих вечірніх розмов завжди був Крим. Молодь таємно читала одне одному вірші рідною мовою. Старійшини складали петиції до радянського уряду, вимагаючи визнати депортацію помилкою і дозволити повернутися додому. Вони розуміли: щоб вимагати повернення, потрібні докази — документи, які б спростували радянський наратив про «зраду» кримськотатарського народу. Але архіви були закриті.

Тоді до руху залучили Айше Сейтмуратову — першу кримськотатарську аспірантку з історії. Сейтмуратова відвідувала школи та розвішувала у класах вирізки про кримськотатарських героїв, партизанів та героїв війни, і таким чином «не лише кримськотатарські діти дізналися про героїзм кримських татар під час Другої світової війни, а й діти інших національностей». Вона брала активну участь у зборі та тиражуванні матеріалів кримськотатарського самвидаву, складала тексти протестів і звернень до вищих державних інстанцій СРСР, писала і поширювала через радянські правозахисні організації матеріали про кримськотатарський національний рух. Типова петиція починалася з історичного огляду, потім — посилання на Леніна, аби не було звинувачень в екстремізмі, і незмінно — вимога колективного повернення на батьківщину.

Спротив мав і інші форми. У 1970-х активісти почали самовільно повертатись до Криму, попри заборону партії. Їх заарештовували і знову депортували. Але кожне таке повернення було публічною заявою про те, чия це земля.

Усі ці зусилля не були марними. Коли в 1980-х радянська система почала хитатися, кримськотатарські активісти вже мали десятиліттями вибудувану організаційну мережу та чітко сформульовані вимоги. Вони повернулися — без державної підтримки, часто без грошей, будуючи наметові селища на власній землі, з якої їх виганяла місцева влада. До 1994 року до Криму повернулися понад 250 тисяч осіб.

«Логіка радянського злочину була простою: знищити народ не лише фізично, а й зруйнувати його зв’язок із землею, мовою та пам’яттю,– говорить Alim Aliev, заступник директора Українського інституту, випускник УШПС 2025 року та кримський татарин, – Практично в кожній кримськотатарській родині є власні історії пережитого геноциду, однак тривалий час вони залишалися розказаними лише всередині спільноти. Ця трагедія не є сторінкою чужої історії, а свого корінного народу, тому вона мала б бути вплетена в культуру пам’яті українського суспільства».

Пам'ять виявилася сильнішою за депортацію. І саме вона сьогодні — головна зброя проти російської окупації. Адже Крим — це Україна 🇺🇦

Джерело: Filiz Tutku Aydın, “Émigré, Exile, Diaspora, and Transnational Movements of the Crimean Tatars”, Palgrave, 2021.
Фото: Акім Сеітаблаєв.