Школа відеовиробництва Сергія Поліщука

«Експеримент у в’язниці Стенфорд», який у 2015-році відзняв американський режисер Кайл Патрік Альварес. Ця стрічка надзвичайно мене вразила і я хочу поділитися своїми думками. Розповім і про сам експеримент, і про неймовірну операторську роботу: вражаючі крупні плани - як без них, а також про кольорову гамму, яку режисер використав у цьому фільмі.
Посилання на відеоогляд роботи режисера і оператора з прикладами крупних планів і використання кольорової гами я залишу в коментарі. Якщо цікаво, то подивіться.
У 1971 році американський психолог Філіп Зімбардо провів один із найвідоміших і найсуперечливіших експериментів в історії психології, відомий як «Стенфордський тюремний експеримент». Метою дослідження було вивчити як обмеження свободи і тюремне оточення змінюють психіку людини. У експерименті взяли участь студенти, яких випадковим чином поділили на дві групи: в’язнів і охоронців. Не буду далі спойлерити, а пропоную вам подивитися цей фільм, заснований на реальних подіях.
Через понад сорок років після проведення цього експерименту, режисер Кайл Патрік Альварес зняв художній фільм «Експеримент у в’язниці Стенфорд». У фільмі режисер не тільки передає події експерименту, але й глибоко досліджує психологічні механізми, що змінюють поведінку людей під впливом влади. Однак, найбільш вражаючим виявляється саме кінематографічний стиль, який передає атмосферу напруги та деградації. В першу чергу — це використання КРУПНИХ ПЛАНІВ. Режисер та оператор майстерно застосовують цю техніку, аби передати емоційне напруження та психологічну глибину кожного моменту. Величезне значення у фільмі має те, як близько камера підходить до обличчя персонажів, що дозволяє нам відчути кожен емоційний порив героїв. Кожен погляд, кожен рух губ — це потужний психологічний маркер, що розкриває внутрішній стан персонажів.
Ще одна важлива сцена, де камера активно використовує крупний план, зображує конфлікт між охоронцями та в'язнями. Оператор передає всю глибину психологічної боротьби між персонажами через деталі — міміку, паузи, підсвідомі реакції. Це передає наративний момент без зайвих слів, лише за допомогою виразів обличчя. Різка зміна емоційного тла на такому близькому плані дає відчуття, що камера ніби проникає в саму душу персонажів. Діалоги зняті так, щоб глядач відчував безпосередню напругу, що наростає. Наприклад, при макроплані, камера фіксує кожен рух губ, погляд, відчуття агресії та покори.
Крім технічних рішень, важливим елементом фільму є КОЛЬОРОВА ПАЛІТРА, яка грає вирішальну роль у створенні психологічної атмосфери. Режисер Альварес використовує кольори не лише для того, щоб підкреслити візуальні особливості сцен, але й для передачі внутрішнього стану персонажів. Теплі кольори (бежеві, коричневі, жовтуваті) домінують у сценах, що зображують саму тюрму, камери та взаємодії між в’язнями і охоронцями.
Теплі відтінки, що охоплюють простір, символізують тиск, що чиниться на учасників експерименту. В’язниця сповнена внутрішньої напруги, а кольори додають відчуття задушливого, тісного простору, в якому люди поступово втрачають свою індивідуальність. Ці кольори часто асоціюються з «гарячими» почуттями — агресією, гнівом, страхом, безнадією. Під їхнім впливом кожен персонаж поступово трансформується: охоронці перетворюються на жорстоких контролерів, а в’язні — на безпорадних жертв системи.
Водночас, холодні кольори (сині, сірі, зелені) використовуються для зображення організаторів експерименту — психолога Філіпа Зімбардо і його помічників. Ці кольори підкреслюють відчуженість, моральну холодність і беземоційність тих, хто спостерігає за жорстокими змінами, що відбуваються з учасниками експерименту. Холодний колір асоціюється з науковим підходом і відстороненістю від емоційних переживань героїв, підкреслюючи різницю між спостереженням і безпосередньою участю.
Цей контраст між теплими кольорами в’язниці та холодними відтінками психологів створює чіткий поділ між світом постійної напруги та моральної деградації і світом безстороннього спостереження і контролю. Організатори експерименту, хоча і є рушійною силою дослідження, в кінцевому рахунку залишаються в стороні від того, що переживають їхні піддослідні.
«Експеримент у в’язниці Стенфорд» — це не просто фільм про дослідження людської психології. Завдяки майстерно вибудованій кінематографічній техніці, стрічка вражає глядача своєю глибиною і здатністю проникати в саму сутність людських переживань. Відчуження, деградація, влада і безпорадність — усі ці теми, які спостерігаються у контексті експерименту, розкриваються через кіномову, що не тільки зберігає атмосферу жаху, а й змушує глядача замислитись над питаннями моральності, людської природи і меж влади.

Крупні плані і колір - це про емоції. На прикладі фільму «Експеримент у в’язниці Стенфорд» Один з найбільш відомих та шокуючих психологічних експериментів — Тюремний експеримент в Стенфорді, який був проведений у 1971 році під керівництвом психолог...

Друзі! Я вже давно захоплююся крупними планами в відеозйомці. І останнім часом шукаю підтвердження в роботі класиків світового кінематографу. Нещодавно відкрив для себе роботи трьох кінорежисерів, які своїми нестандартними прийомам внесли революційні перетворення в світ кіно. Це француз Робер Брессон, який значну увагу приділяв крупним планам рук своїх персонажів. Це італієць Серджо Леоне, який важається батьком спагетті-вестернів і макро-крупного "італійського плану". А також нестандартне рішення використання крупного плану запропонував сучасний угорський кіно майстер Ласло Немеш. Його фільм "Син Саула" заглиблює глядача в світ жахливих реалій концтабору Освенцим 1944-го року. На ютуб-каналі "Роби Відео Сам" я зробив огляди з прикладами робіт всіх трьох кіномитців. Якщо вас цікавить "кухня відеозйомки", а також шедеври світового кінематографу, запрошую на перегляд. Посилання залишу в коментарі. Також в коментарі напишіть, творчість яких режисерів захоплює особисто вас і я спробую зробити дослідження і поділитися своєю думкою щодо роботи запропонованих майстрів.

🎥 Історія виникнення крупнхи планів в кіно. Як крупні плани виборювали своє місце в світовому кінематографі? Як крупні плани вплинули на революційні зміни в кіно. Приклади крупних планів в кіно.
🎥/🎬
Крупні плани в відеозйомці - це мої найулюбленіші плани, якими я намагаюся знімати свої відео. Адже, як на мене, в відероликах не стільки важливо розкрити дію, або відтворити подію. Скільки показати емоційний стан героїв, максимально розкрити образ учасників події, їхні характери, настрій, досвід, експертність. А також, показати деталі: цікавинки, які більше розкажуть про локацію, про подію, та про героїв. Тож, на мою думку, крупні плани відповідають за емоційну складову будь-якого відеоконтенту, несуть рекламний характер і краще підштовхують глядача обрати товар, послугу, місце туристичної подрожі а також звернутися до спеціаліста в тій чи іншій галузі.
Кіно у застосуванні крупних планів можна сказати є законодавцем моди. Адже сцени, відзняті крупними планами більше передають і емоційне напруження і риси характеру героїв, і ступінь небезпеки. А також такі деталі як прикраси, татуювання, шрами героїв та макіяж героїнь.
Якщо поринути в історію кінематографу , то достеменно неможливо сказати кому належить перший відзнятий крупний план. Можна припустити, що авторство належить Уіл’яму Діксону. У 1894 році він показав світу 5-секундний фрагмент «Чихання Фреда Отта». Цей кадр був незвичним на той час. Адже не відповідав стандартам театральних планів, в яких актори мали виглядати на повний зріст. Таких планів в кіно ще просто не існувало.

Розширили використання крупних планів і деталей інші кінотворці. У 1900-му році Джордж Альберт Сміт був змушений показати макро плани, адже самі історії не могли їх уникнути. Напиклад в фільмі «Що видно у телескоп» глядачі майже 30 секунд насолоджувалися спогляданням, як герой на крупному плані пестить жіночу ніжку, яка стоїть на педалі велосипеду. І цей план зайняв рівно половину 1-хвилинного фільму. А у стрічці «Бабусина лупа» ми бачемо вже кілька крупних планів, серед яких найбільш вражає макроплан бабусиного ока, де можна роздивитися найдрібніші деталі: зморшки на обличчі та прожилки в оці бабусі.
Того ж року Джеймс Вільямсон в фільмі «Великий ковток» показав, як головний персонаж наблизився до камери від середнього - поколінного плану і аж до макроплану, де в кадрі ми бачимо лише рот з зубами - що створило в фільмі драматичний ефект.
У 1920-ті роки крупний план вже міцно входить до потужних інструментів передачі емоцій в німому кіно. Раніше режисери не так замислювалися над емоційною складовою картини. Їх більше цікавило відтворення події: біганина, стрілянина, кохання, зради, пограбування, вбивства. І все це демонструвалося за допомогою середніх планів. Також лунала фонова музика і додавалися титри для більшого розуміння.
Але з часом все більше кінотворців починали вдаватися до такого потужного інструменту як крупний план. Адже розуміли - глядачу потрібні емоції. Режисери обережно, дозовано вводять крупні плани в свої фільми. А мабуть справжнім революціонером можна назвати данського кінорежисера Карла Теодора Драєра. 1928-го року на екранах з’являється історична драма «Страсті Жанни д’Арк». Півторагодинний фільм знятий практично на крупних планах. Тут автор неймовірно потужно через крупні плани показує всю силу страждань головної героїні. А також майстерно і точно розкриває образи інших дійових осіб драми. Ну і акценти на деталі розставлені філігранно: документи, кайдани, приладдя для тортур - все це вражає до мурашок. Стрічка не залишилася поза увагою глядачів і кінокритиків. Багато авторитетних кінознавців назвали фільм Дреєра «вершиною німого кіно — і, ймовірно, кінематографу в цілому». У 1958 році фільм було занесено до списку 12 найкращих фільмів усіх часів і народів за результатами анкетування Бельгійською сінемАтекою.

У ранньому звуковому кінематографі крупні плани стають звичайною і навіть обов’язковою складовою кожного фільму. Діалогові сцени знімаються не як раніше у плані з театральної сцени. А вже застосовується прийом «вісімки». Так званий «shot-reverse-shot». До речі, про цей прийом я якось розповім в окремому блозі. Крім того, крупний план актора у кадрі стає символом його зіркового статусу.

З часом крупні плани еволюціонували: їх крупність в кінофільмах ставала все більшою. Так само і збільшувався відсоток їх застосування. Деякі стрічки, як наприклад психологічна драма шведського режисера Інґмара Берґмана «Персона», знімалися виключно на крупному плані. Часто крупні плани режисери використовували для більшого підсилення емоційної складової свого твору. Особливо коли самі події не вирізнялися динамікою: актори на екрані не бігали, не билися, не влаштовували погонь і стрілянини. Навпаки, сцени статичні і переважно побудовані на діалогах.

Багато великих режисерів використовують цей інструмент пливу на глядачів. Але, на мій погляд, справжнім майстром крупніх планів в кіно можна назвати Квентіна Тарантіно. Його кадри вишукані, смачні, творчі, зухвалі, маніпулятивні. Вони завжди виглядають стильно, і завжди не тривіальні.
Крупні плани Тарантіно максимально щільні. Якщо це обличчя, то план вузький: обрізається верхня частина голови і підборіддя. Концентрація уваги йде на очі героя, або інших деталях - яскравих, вражаючих, щоб чітко прочитати емоції героїв - що безумовно посилює емоційну складову сцени. Також Тарантіно любить використовувати макро плани - деталі. Знімаючи ці кадри дуже щільно режисер робить це для створення більшої напруги всередині сцени. Переходячи від одного типу крупного плану до іншого, ми маємо екстремально крупний план вставки, коли камера переходить від кадрів, що показують гру акторів, до кадру конкретної деталі чи об’єкта, перш ніж повернутися до показу персонажів. Тарантіно також любить навмисно викликати дискомфорт у аудиторії, показуючи деталі, такі як ін’єкції, або поранення, щоб викликати у аудиторії занепокоєння, замість того, щоб приховувати ці моменти.
Можна сказати, що він дуже майстерно володіє цим інструметом і є гарним прикладом для наслідування.
Друзі! Можна наводити ще багато прикладів використання крупних планів у кінематографі. Я розповів про ті, що мали історичне значення та надихнули особисто мене. Доречі, якщо вас вразили якісь фільми своїми крупними планами, напишіть про це в коментарі, тобто дайте назви цих стрічок. А також напишіть, які теми з історії кіно або відеовиробництва цікавлять вас і я спробую провести дослідження. Адже ці теми є цікавими і для мене.

🎥 Кадр, відзнятий через плече. Або як знімати на відео діалогові сцени. В світовому кінематографі такий кадр має абревіатуру "OTS" (Over The Shoulder Shot). Зйомка одного героя через плече іншого. Спробую трохи ширше розкрити задум режисерів у застосуванні цього кадру.
Найчастіше такі кадри знімаються в діалогових сценах, тому камера розташовується над плечем одного персонажу і показується обличчя іншого. Такі кадри використовуються режисерами для кращого розкриття стосунків між героями під час їх спілкування.
На перших етапах кіновиробництва, коли мистецво монтажу ще було недосконалим, актори повинні були використовувати більш театральний підхід до подання діалогів. Герої в розмові не могли дивитися один одному в обличчя, як це було б у реальному житті. Замість цього вони повинні були повертатися до камери так само, як актори поверталися б до глядачів під час вистави. Таке розташування обмежувало реалістичність і емоційність: який фільм міг би досягти. Тому, коли відбулося удосконалення відеомонтажу і кадри стало легше поєднувати між собою, знімальні сцени можна було різати і знімати коротко. Ось тоді і стали з’являтися ці кадри «через плече» в діалогових сценах, які ми бачимо сьогодні.
Оскільки кадр, відзнятий через плече забезпечує перспективу, окрему від персонажів сцени, його іноді називають знімком від третьої особи. Ракурс дозволяє глядачам зрозуміти просторові відносини між кожним персонажем і оточенням.
А як же правильно побудувати кадр, відзнятий через плече?
По-перше, треба продумати як розмістити героїв в кадрі. Тут багато чого залежить від стосунків між персонажами в даній-конкретній сцені та емоційної складової в їхньому діалозі. Це допоможе зрозуміти - на яку відстань розмістити героїв один від одного. Якщо це закохані - то відстань дуже близька. Якщо дружня розмова - теж можна наблизити героїв один до одного. Або вони розмовляють пошебки. Але якщо є небезпека, чи ворожість, яка відлякує або може перейти в суперечку чи бійку - тоді тримайте героїв подалі один від одного.
Проте незмінними залишаються основні правила розміщення героїв в кадрі, відзнятому через плече:
🎥 Правило третин. Вам потрібно, щоб спина ближчого персонажа займала не більше однієї третини кадру, щоб ми чітко бачили обличчя дальшого героя.
🎥 Правило 180 градусів. Оскільки ви будете знімати з різних кутів в одному фізичному просторі, існує ймовірність того, що ваша аудиторія може дезорієнтуватися, коли ви пересуватимете камеру по кімнаті. Щоб запобігти цьому, рухайте камеру лише в межах дуги 180 градусів з одного боку від ваших персонажів. Це означає, що ви розмістите камеру над правим плечем одного персонажа та над лівим плечем іншого. Дотримання цього правила гарантує, що персонажі завжди дивляться в одному напрямку екрана, коли сцена монтується в цілісний діалог.
🎥 Міняйте крупності під час зйомки: Ви можете знімати ширші кадри для більшого контексту або ближчі кадри, щоб підкреслити емоції. Це дасть вам більше можливостей при передачі і атмосфери, і стосунків між героями.
🎥 І пам’ятайте про реакцію — вам не завжди потрібно тримати камеру на персонажі, який говорить. Адже іноді важливіше показати героя, який слухає.
Спробуйте відзняти діалогову сцену кадром через плече і надсилайте мені ваші відео на розбір.

Найкращі чохли для смартфонів, для відеозйомки.
Вашій увазі підбірка чохлів для смартфонів, які найкраще допоможуть вам здійснити відеозйомку в різних умовах: на відкритому повітрі, під водою. Або це буде універсальний чохол, який закриє усі потреби при відеозйомці.
Почнемо з водонепроникних чохлів. Як відомо, зйомка під водою несе найбільшу загрозу для вашого ґаджету. І наша задача, окрім яскравої картинки, зберегти свій телефон сухим. При виборрі чохлу необхідно враховувати зміну тиску води, легкість доступу до камери, та якість кришки об’єктиву. Бренд Catalyst працює в цій сфері завдяки своїм відзначеним нагородами водонепроникним футлярам, про які писали Forbes та Bloomberg. Чохли Catalyst забезпечують усі специфічні потреби підводної відеозйомки. Ці футляри мають, найвищий рейтинг водонепроникності. Вони захистять телефони на глибині до 10 метрів при повному зануренні. Цей захист поширюється не лише на воду, але й на сніг, бруд і пісок. Крім того футляри Catalyst захистять ваш смартфон від падіння.
Найбільш функціональним чохлом для відеооператора можна сміливо назвати Polar Pro LiteChaser Pro. Окрім надійного захисту від падінь і негоди, привабливість чохла полягає в його продуманому дизайні та функціях, які покращують якість відео. У цьому футлярі є різноманітні елементи, орієнтовані на відеозйомку, включаючи кілька точок кріплення для аксесуарів: освітлення, мікрофона та штативу. Це дозволяє відеооператорам перетворювати свої смартфони на універсальні та потужні відеокамери. Однак найбільш помітним аспектом LiteChaser Pro є його сумісність із високоякісними фільтрами Polar Pro. Ці фільтри відомі своєю здатністю підвищувати візуальну привабливість відео, а футляри LiteChaser Pro створені для їх бездоганного розміщення. Незалежно від того, чи хочете ви зменшити відблиски, налаштувати експозицію чи додати креативні ефекти до своїх відео, ці фільтри можуть значно покращити відеозйомку.Поєднання футляра LiteChaser Pro і фільтрів Polar Pro відкриває світ творчих можливостей для відеооператорів. Завдяки можливості легко перемикатися між різними фільтрами та точно налаштовувати знімки, ви матимете інструменти, необхідні для створення відео кінематографічної якості прямо зі свого смартфона.
Почесне місце серед найбільш універсальних чохлів для смартфона посів SUPCASE UB Pro. По-перше, ці чохли забезпечують міцний захист вашим телефонам. Вони роблять це за допомогою низки функцій, включаючи амортизаційні бампери, міцні полікарбонатні оболонки та посилені кути. Відеографи в цій галузі оцінять продумані елементи дизайну, які роблять серію SUPCASE UB ідеальною для перегляду відео. Залежно від моделі SUPCASE UB Pro пропонує вбудовані підставки, захисні плівки для екрана та затискачі для пояса. Крім того, UB MAG XT має вбудовану кришку для камери, яка також виконує функцію багатокутової підставки. MAG XT також підтримує MagSafe для бездротової зарядки.
Якщо ви знімаєте відео на смартфон, вам потрібно переконатися, що ваш телефон захищено. Можете розглянути всі ці варіанти. Однак, залежно від вашого випадку використання, вам доведеться вибрати той, який підходить саме для ваших потреб та бюджету (а також вашої моделі смартфону).

Для всіх володарів iPhone та шанувальників відеозйомки! Компанія Blackmagic створила абсолютно безкоштовний застосунок - програму для професійної відеозйомки. Називається він "Blackmagic Camera". Тут є великий набір функцій, які можуть перетворити вашу відеозйомку на кінематографічну. Додаток має ручні налаштування практично всіх функцій, які є в професійній камері. А сме:
- Ручний фокус
- Стабілізація
- Баланс білого
- Частота кадрів
- ISO
- Роздільна здатність тобто FHD/4K
Також можна завантажувати різноманітні «Прісети» та «Лути» для отримання кіношної картинки одразу під час зйомки. Заходьте на App Store, встановлюйте застосунок та знімайте професійне відео!

Компанія DJI представила нову пару стадікамів DJI Ronin RS 4 і RS4 Pro. Оглядачі вважають цей стабілізатор одним з найкращих серед стадікамів для фотоапаратів. Стабілізація просто ідеальна. Витримує камери вагою до 3 кг RS 4 / і до 4,5 кг RS4 Pro.
Серед головного оновлення - можливість швидко переводити фотоапарт в режим вертикальної зйомки для Reels в Ютуб та Інстаграм і ТікТок без встановлення додаткової платформи. Чого не було в попередніх версіях.
З’явився режим «Car Mount», який оптимізує стабілізацію зйомки під час руху в автівці. Виробники обіцяють стабільну картинку під час швидкого руху машини і при неідеальних шляхах.
А загалом ці моделі стали швидшими в налаштуванні, а робота двигунів обіцяє бути стабільнішою і довшою.
Вага стадікама: 1,24 кг
На ринку України вже є в продажі.

Складові відеоісторії:
1. Експозиція - це світло. Малюнок світлом. Переконайтеся, що в вашому відео достаньо світла, щоб побачити, що відбувається. З іншого боку, світла не має бути забагато, щоб ваш кадр не мав білих плям.
2. Композиція - це розташування об’єктів в кадрі. Найцікавіші об’єкти - це люди. Якщо ви розповідаєте історію - покажіть людину в цій історії. Покажіть її обличчя - це додасть емоцій вашому відео. Розміщуйте об’єкти в кадрі так, щоб вони читалися, щоб їх було гарно видно. Зосереджуйтеся на важливих об’єктах і прибирайте з кадру пустоти. Ущільнюйте ваші плани, щоб глядач концентрувався на важливому, щоб його погляд не розпорошувався на незначні речі в кадрі.
3. Історія. Знайдіть або вигадайте цікаву історію. Потрібен сюжет, який має сенс. Будьте оригінальним. Покажіть щось нове. Розкривайте історію візуальним рядом.
4. Звук. Звук є невід’ємною складовою відеорозповіді. Він створює ефект присутності, занурює глядача в атмосферу. Тут важливий і голос героїв, і зовнішній шум і можливі додаткові аудіоефекти. А музика може підсилити емоційну складову вашого відео.
Закарбовуйте сучасну історію в відеорозповідях. Гарних вам зйомок!