Академія мистецтв імені Павла Чубинського

24/07/2026

Академія мистецтв імені Павла Чубинського та наші зіркові викладачі - знову на шпальтах світової преси.

Минулоріч у видавництві «Черемош» побачила світ епохальна книга «Тріо “Золоті ключі”». Її авторки – золоті голоси Українського пісенного Олімпу – Народна артис...

23/07/2026

ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ МАЕСТРО
МИХАЙЛА ТИЩЕНКА

Сьогодні маємо честь вітати нашого колегу, викладача кафедри " Мистецтво співу" , Народного артиста України
Михайла Тищенка!

Ваш голос, талант, щира душа є окрасою нашого дружного колективу чубинців .

Дякуємо за зусилля, яких докладаєте задля розкриття співочих дарів молодого покоління українців.

Бажаємо головного: многії благії літа у добрі й мирі на рідній Українській землі!
Зичимо міцного здоров'я, всебічного мистецького пошанування та нових творчих успіхів!
Хай могутній спів Михайла Тищенка звучить щонайширше в Україні та світі !

Слава Україні!
Героям слава!

Михайло Тищенко - народний артист України, співак-тенор, викладач Академії імені Чубинського, соліст-вокаліст капели «Думка».

16/07/2026

Софія Лук'яненко виконує легендарну пісню з репертуару Ніни Матвієнко " Сік землі"
( Слова Володимира Вихруща,
Музика Владислава Толмачова).
Попільня. Житомирщина

16/07/2026

УКРАЇНСЬКИЙ СПІВ:
ВІД ПОКОЛІННЯ ДО ПОКОЛІННЯ

16/07/2026

ВПЕРШЕ У ПОПІЛЬНІ: ЯК ВАЛЕНТИНА КОВАЛЬСЬКА ТА СОФІЯ ЛУК’ЯНЕНКО ДАРУВАЛИ ПІСЕННІ ШЕДЕВРИ

15 липня – на День Української державності – у Попільнянському Центрі культури і дозвілля на Житомирщині відбулася зустріч родин загиблих Героїв Попільнянської ОТГ та учнів Мистецької школи Касяна Євченка з ВАЛЕНТИНОЮ КОВАЛЬСЬКОЮ – легендарною Народною артисткою України, відмінницею освіти України, професоркою кафедри «Мистецтво співу» Академії мистецтв імені Павла Чубинського , а також з яскравою, голосистою студенткою 4 курсу Академії над Дніпром СОФІЄЮ ЛУК’ЯНЕНКО.

Трепетно звучав Гімн України.

Хвилиною мовчання, вдячністю і молитвою вшанували пам’ять полеглих Героїв України.

А далі на осяйній сцені Попільні з’явилася вона – справжня Зірка для всіх поколінь українців, одна з трьох співачок унікального тріо «Золоті ключі» Валентина Павлівна Ковальська.

Промовляла так, ніби особисто спілкувалася з кожним глядачем у залі.

Оповіла про своє дитинство, шлях до пісні , про зустріч з юною Ніною Матвієнко, а згодом у хорі імені Г.Верьовки – з Марічкою Миколайчук.
Поділилася живою згадкою про особливу подію в житті: народження тріо «Золоті ключі» з легкої руки і благословення геніального українського актора Івана Миколайчука.

Згадала рідного для попільнянців музиканта, майстра народних інструментів Касяна Євченка, з яким свого часу зводила творча стежка :
– Серед троїстих музик дуже вирізнявся пан Касян Євченко. Такий був веселий, завжди «обвішаний» музичними інструментами : козобас, сопілки, ліри. Був неймовірною людиною, яка все вміла. Я його дуже запам’ятала. Згадаймо цього прекрасного чоловіка, який створив свій світ – світ інструментальної музики. Нехай його творчість, слово, думка завжди живуть у душах наступних поколінь!
То була зустріч, що залишає у душах слід на все життя.

Щастя чути.
Щастя бачити.
Щастя знати Українську пісню в її акапельному виконанні особисто дарували присутнім Валентина Павлівна та Софія Лук’яненко.

З екрана лунали голоси легендарного тріо, які ні з ким не сплутаєш, бо то не якесь штучне ШІ, а справжні, народжені поколіннями українські таланти.

Півстоліття – 50 років – три українки співали разом акапельно: без музичного супроводу. Наживо. Нагороджені сертифікатом «Рекорд України за багаторічне акапельне виконання».

А наразі , у День Хрещення Руси-України та День української державності, трепетно , чуттєво, неповторно звучала старовинна українська пісня «Верніться, літа молодії» у виконанні Валентини Ковальської.

Юна і прекрасна Софія Лук’яненко (клас Заслуженої артистки України Людмили Придіус) дарувала присутнім дві пісні-шедеври з репертуару Ніни Матвієнко «Сіла птаха» та «Сік землі» .

Сонячно поєдналися голоси двох співачок у знаменитій українській народній пісні «Цвіте терен» .

–Українська народна пісня настільки сильна, що супроводжувала всю непросту історію нашого народу, – ділилася думкою Валентина Павлівна. –Вчені довели, що наші колядки сягають 14 тисяч років углиб віків. Настільки поетичний і талановитий наш народ.
Ми у складі тріо «Золоті ключі» побували в Канаді, США, об’їздили всю Україну і Європу. Тільки в Попільні чомусь не були. Слава Богу, що сьогодні завітали. Несли нашу пісню українську в її чистому вигляді. Без супроводу й обробок. І ця пісня тримала нас на світі.
Мені дуже шкода, що нині українську народну пісню часом спотворюють, коли втрачається смисл, а залишаються тільки обробки. Адже кожна пісня несе думку. Народне прислів’я стверджує: пісня вчить, як на світі жить.
Саме українська народна пісня зберегла в собі наш менталітет, наш характер, бачення світу.
Я дуже щаслива, що все своє життя присвятила українській народній пісні.
Мої книги – «Пісенний світ українознавства», «Пісні з фільмів Івана Миколайчука», а нове видання – «Тріо «Золоті ключі», презентації якого вже відбулися сім разів. Ніна Матвієнко і Марічка Миколайчук 2023 року покинули цей світ, і я вирішила написати книгу про нашу спільну долю. Про історію української пісні у світі, історію створення тріо, гастролі й пригоди. Ця книга – про кожну з нас. У ній є мій щоденник , який писала всюди, де могла. Є наш репертуар : українські пісні з нотами. Це те, що залишиться людям, дітям, майбутнім поколінням.
Нині я працюю в Академії мистецтв імені Павла Чубинського, де є прекрасні студенти, прекрасні співаки, викладачі. Де ректором Академії є Василь Григорович Романчишин , який сприяє тому, щоб українська мова, пісня, театр,хореографія були всюди.
Ми живемо, бо ми сильні. Ми незборимі. Ми – українці. Хочемо жити на своїй власній землі. Жити своїм розумом. Говорити своєю мовою. Співати свої пісні…

ПОСТСКРИПТУМ.
Отже, День Української державності цьогоріч доля «вишила» так, як у пісні : червоними і чорними нитками. Бо живемо у час протистояння з віковічним ворогом – московією.
Але тримаємо стрій.

15/07/2026

У 2026 році всі вступники, зареєстровані або задекларовані на ТОТ чи територіях активних бойових дій, мають право на вступ за квотою-2. Це означає, що вони беруть участь в окремому конкурсі на бюджетні місця й не конкурують за них разом з іншими вступниками.
🔹Хто вступає за результатами НМТ?
Якщо ви виїхали до 1 жовтня 2025 року, вступаєте за результатами НМТ та берете участь у конкурсі на бюджетні місця за квотою-2.
🔹Хто може обрати НМТ або співбесіду?
Якщо ви досі перебуваєте на ТОТ чи території активних бойових дій або виїхали після 1 жовтня 2025 року, можете вступати за результатами НМТ або пройти співбесіди з предметів НМТ в обраному закладі вищої освіти.
Важливо: до подання першої заяви потрібно звернутися до приймальної комісії будь-якого ЗВО, щоб зареєструвати право на спеціальні умови вступу в ЄДЕБО. Електронний кабінет вступника можна зареєструвати на порталі ЄДЕБО. Подання заяв на бакалаврат і медичну магістратуру триватиме з 19 липня до 18:00 1 серпня.
Через електронний кабінет можна:
🔹 реєструватися на співбесіди й творчі конкурси;
🔹 подавати заяви;
🔹 відстежувати їхній статус;
🔹 підтверджувати вибір місця навчання.
Допомогу зі вступом забезпечують освітні центри, які працюють з 1 червня до 30 вересня. Вони супроводжують на всіх етапах, а частину процесів можна пройти дистанційно, ще до виїзду.
На час вступу надається безоплатне житло. Також передбачені стипендії, державна підтримка та допомога з адаптацією.
Якщо ви тільки плануєте виїзд, у межах ініціативи Президента України Bring Kids Back UA допомагають виїхати безкоштовно, конфіденційно та з повним супроводом — навіть без документів.
Якщо ви не готові вступати одразу, доступні підготовчі програми, зокрема «нульовий курс».
Більше інформації про вступ і освітні можливості — за посиланням https://mon.gov.ua/news/vstupna-kampaniia-2026-vidpovidaiemo-na-naiposhyrenishi-zapytannia-vstupnykiv?fbclid=IwZXh0bgNhZW0CMTAAYnJpZBExZXA5RTdRYUc5YzlVU3p5MnNydGMGYXBwX2lkEDIyMjAzOTE3ODgyMDA4OTIAAR7j5QWNDg6szN69rTNv-J0Bdc47B9eRryXDYN3_1VgSEEyt-RAEPEmfuHjCIg_aem_KBipBzPZzzHZmWxwIUVqvg
[email protected]

14/07/2026

УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА – СПІЛЬНА ЦІННІСТЬ, ЗА ЯКУ НАШІ ПРЕДКИ БОРОЛИСЯ СТОЛІТТЯМИ

Коли мова заходить про День Української державності, який віншуємо 15 липня, то мене переповнюють дуже різні почуття.

І гордість . І біль.

І – незважаючи ні на що – віра в те, що Українська держава вистоїть і збережеться.

Цей день – додатковий шанс, можливість нагадати собі і світові: Українська Держава є ! І вона утверджується й нині.

День Української державності – не просто вагома дата в календарі, а наголос : наша держава – не подарунок долі, а спільна цінність, за яку наші предки боролися століттями: від княжих часів, через козацькі шаблі й походи, через голодомори, репресії і до цих страшних днів, в яких ми зараз живемо.

Що таке державність, на мій погляд?

Це не тільки прапор, гімн і герб.

Українська державність – всі ми з вами. Наша праця .
Наша любов до рідної мови.
Наша готовність підтримати один одного у скрутну хвилину.

І я попри все вірю, що ця єдність буде запорукою нашої Перемоги.

Сьогодні, коли над Україною, над всіма нами гримить війна , ми особливо гостро відчуваємо, що захищаємо не просто кордони і території, а рідну домівку, своїх дітей.

Захищаємо право бути українцями як нацією.

МОВА – ОЗНАКА ДЕРЖАВНОСТІ

Захищаємо і право на державну українську мову.

При чому, ми домагаємося права розмовляти українською не лише у протистоянні з зовнішнім ворогом.

У нас всередині країни є ті, хто маніпулятивно використовує постколоніальний синдром для того, щоб і далі продовжувала жити за принципом «какаяразніца» , тим самим зберігаючи ключ путлєру , аби окупант і далі виправдовував своє хижацьке бажання підкорити, знищити вільну Україну (якщо не зараз, то через рік чи десять).

Ключ до російської агресії й експансії- це російська мова. Хто б що не казав.

Не від великого розуму адепти «какаяразніца» намагаються переконувати в тому, що мова нічого не важить. Мова вирішує все.

Якщо мова не має значення, то чому путлєр , коли приходить в українське село, насамперед переводить школу й діловодство на російську мову, спалює українські книги в бібліотеках ??? Тобто для московитів мова має значення. А для нас, українців, – не повинна мати?

Мова – теж ознака державності. Якщо українська мова міцно стоятиме на ногах, то й держава стоятиме. Тому я особисто стверджую право розмовляти рідною мовою.

ВИХОВУЄМО ЛЮДЕЙ, ЯКІ ЛЮБЛЯТЬ УКРАЇНУ ВСІМ СВОЇМ ЄСТВОМ

Наші Воїни – хлопці й дівчата – щодня ризикують життям на фронті, а ми – тут , в стінах нашої Академії, повинні бути їхньою надійною опорою. Підтримувати наших бійців. Кожен – на своєму місці.

Кожною своєю нотою.
Кожним жестом хореографа.
Кожним словом актора , якого випускаємо у життя.

Чесно скажу, інколи мені стає моторошно від того, як ворог люто намагається нас знищити. І не лише наші міста і села , а й нашу душу та пам'ять.
Ми щодня це відчуваємо на собі.
Стільки диверсій…
Стільки різних агентів впливу на нашій землі…
І все це для того, щоб знищити українську духовність.

Якщо знищити українську духовність , то українська державність автоматично може зникнути.

Тому культура сьогодні – наша зброя.

Це і пісня, яка підіймає дух.
І вистава, яка висвітлює гострі теми.

Наші студенти створюють такі вистави й виступають з ними перед різними аудиторіями, в тому числі перед українськими бійцями .

Це те, що об’єднує нас, і перетворює на моноліт у супротиві ворогу.

Для Академії мистецтв імені Павла Чубинського це не просто гарні слова, це – наша щоденна місія.

Ми навчаємо не тільки вокалу, танцю чи українському слову.
Ми виховуємо людей, які люблять Україну не на словах, а всім єством.

Я дуже хочу, щоб кожен випускник виходив з Академії не просто фахівцем, а насамперед людиною. Завжди згадую слова Івана Драча: «Ученість, добром не підкута, то лжа єсть прелюта».

Тож ми повинні виховувати не тільки фахівців, а насамперед громадян України: порядних, чесних, щирих.

На мою думку, нам це вдається дуже добре. Дякують батьки наших випускників, стверджуючи, що їхні діти зовсім іншими людьми виходять з наших стін.

Випускники Академії над Дніпром – це люди , я б сказав, з прямим хребтом. Тому що вони – не гнуться. Ми їх не намагаємось принизити чи схилити до якоїсь однієї думки. Це люди з гідністю, з гарячим, люблячим, людським серцем.

А коли настане Мир, а він точно настане, бо всі війни закінчуються, і настане на тих умовах, які ми хочемо для себе вибороти, то Українська культура загоюватиме рани в душах українців.

Культура допоможе нам відроджувати не тільки будівлі, а й душі людські. Щоб люди повернули собі радість і навчилися знову сміятися й сподіватися на краще.

На мою думку, ми сьогодні, попри різні думки та політичні погляди, концентруємося навколо того, що Україна у нас одна.
А державність – запорука, що Україна збережеться на мапі світу ще на багато століть і тисячоліть. І ми зробимо усе, щоб наша Ненька такою і була: сильною, вільною і прекрасною.

ВАСИЛЬ РОМАНЧИШИН,
Ректор, професор, Заслужений діяч мистецтв України