DAMH Kyiv: Кафедра історії стародавнього світу та середніх віків

  • Home
  • Ukraine
  • Kyiv
  • DAMH Kyiv: Кафедра історії стародавнього світу та середніх віків

DAMH Kyiv: Кафедра історії стародавнього світу та середніх віків Сторінка кафедри історії стародавнього світу та середніх віків історичного факультету КНУ імені Тараса Шевченка

А чи знали ви, що головним рятівником новоствореної Римської республіки став раб?✒ Згідно з Діонісієм Галікарнаським та ...
20/08/2026

А чи знали ви, що головним рятівником новоствореної Римської республіки став раб?

✒ Згідно з Діонісієм Галікарнаським та Тітом Лівієм одразу після повалення влади царя Тарквінія Гордого та встановлення республіки у Вічному місті виникає змова, спрямована на відновлення попереднього ладу. Найбільш детально про ці події розповідає Тіт Лівій у своїй роботі «Історія від заснування міста», котрий стверджує, що змову було викрито завдяки рабу Віндіцію. Він належав до одного з патриціанських домів, лояльних Тарквінію. Зрада своїх господарів у цьому випадку виступає проявом лояльності до республіки. За такі дії Віндіцій отримав майнову винагороду та свободу, ставши першим вільновідпущеником у Римі.

📖 Тіт Лівій стверджує: «Переказують, що його першого звільнили від рабства віндиктою, а дехто навіть твердить, що й саме слово «віндикта» походить від нього» (Ab Urbe Condita, Книга II, 5).

🤔 Подібне твердження виглядає сумнівним щонайменше з огляду на минулий досвід історіописання в Римі – до Тіта Лівія та Діонісія постать Віндіція ніхто не згадував. Натомість через кілька десятиліть перший вільновідпущеник є частим героєм римських авторів – про нього згадають Плутарх, Ювенал та інші.

⛓️‍💥 Ймовірним мотивом подібної вибудови наративу Тіта Лівія є відповідь на політику Октавіана Августа стосовно вільновідпущеників. У 2 р. до Р. Х. той обмежив кількість рабів, яку можна відпускати, а через 20 років прирівняв домашній спосіб відпущення раба (manumissio minus iusta) до офіційного (manumissio iusta), який передбачав оподаткування у вигляді 5% вартості раба.

📚 Такий політичний курс був відображенням занепокоєння політичних еліт Риму щодо того, що колишні раби не заслуговували на отримання громадянства. За таких умов наратив про зразкову поведінку Віндіція міг бути вигаданий Тітом Лівієм на користь захисту практики відпущення рабів.

🖼 На картині Ж.-Л. Давіда зображено трагедію одного з засновників Римської республіки Луція Брута, сини якого були покарані на смерть за участь в антиреспубліканській змові.

⛰ Оговтавшись від Чорної смерті, Європа входить в період нового демографічного вибуху. Відповідний процес супроводжуєтьс...
19/08/2026

⛰ Оговтавшись від Чорної смерті, Європа входить в період нового демографічного вибуху. Відповідний процес супроводжується нестачею їжі та ресурсів. І якщо іберійські держави знайшли вихід з такої ситуації в освоєнні Нового світу, то для решти Європи рішення лежало у внутрішній колонізації. Тисячі міщан та селян, які населяли гори, височини та пагорби, вирушили у неосвоєні низовини. Рівнини, які у XV–XVI ст. переважно залишались болотистими місцинами, часто пересихали влітку або ж ставали жертвами паводків після чергової зими.

🇮🇹 По всьому Середземномор'ю розпочинається будівництво каналів для відведення води та засадження низовин лісами чи агрокультурами для протидії зупинки ерозії ґрунтів. Найяскравішим прикладом цих процесів є Італія. Про успішність процесів внутрішньої колонізації у XVI ст. гордо пише Франческо Гвіччардіні: «Вся Італія оброблена аж до вершин своїх гір».

⛵️ Показовим прикладом користі від освоєння рівнин є перетворення Мілану у 1573 році у важливий річковий порт, що відбулося завдяки появі у Ломбардії широкої мережі каналів. Околиці ж міста, що раніше страждали на часті неврожаї внаслідок розливів маленьких річок, які стікали з верхів'їв Альп, стали важливим експортером рису та деревини. Таким чином, суспільство не лише отримало нові території для свого розселення, але вирішило проблему руйнівних викликів природи.

🖼 На фото зображено сучасний стан Великого каналу (Naviglio Grande) в Мілані.

📜 Близько 1155 року до Р. Х. проти давньоєгипетського фараона Рамзеса III була організована масштабна змова, що увійшла ...
18/08/2026

📜 Близько 1155 року до Р. Х. проти давньоєгипетського фараона Рамзеса III була організована масштабна змова, що увійшла в історію як «Змова гарему». Завдяки унікальному античному документу — Туринському судовому папірусу — відомо, що її натхненницею стала цариця Тія, одна з дружин фараона. Її головною метою було вбивство правителя та передача трону своєму синові Пентауру в обхід іншого спадкоємця, майбутнього Рамзеса IV. До заколоту були залучені численні посадовці високого рангу та жінки гарему. Папірус надзвичайно детально описує подальший судовий процес над змовниками, більшості з яких винесли вироки у вигляді примусового самогубства. Однак сам офіційний документ жодним словом прямо не згадує, чи пережив фараон цей напад. Ба більше, наказ про створення трибуналу і покарання винних у тексті віддає сам Рамзес III. Тож дослідники не могли зрозуміти: чи фараон вижив після замаху, засудив зрадників і помер від ран пізніше, чи документ складався вже після його смерті?

🔬 Крапку в цій тритисячолітній детективній історії змогла поставити лише сучасна наука. У 2012 році команда науковців під керівництвом Альберта Цинка та Захі Хавасса провела детальне радіологічне, судово-медичне та генетичне дослідження мумії фараона. Комп'ютерна томографія виявила те, що тисячоліттями було приховано під товстими шарами лляних бинтів: горло Рамзеса III було перерізане гострим лезом настільки глибоко до кістки, що це неминуче призвело до миттєвої смерті. Бальзамувальники навіть намагалися символічно «вилікувати» цю рану для потойбічного життя, помістивши прямо в розріз амулет у вигляді Ока Гора.

🧬 Не менш вражаючим виявилося і дослідження так званої мумії «Невідомого чоловіка Е» (відомої в масовій культурі як «Мумія, що кричить»). Аналіз ДНК підтвердив, що цей юнак мав спільну батьківську лінію з Рамзесом III, що робить його головним і найімовірнішим кандидатом на роль принца-зрадника Пентаура. На відміну від правителя, його тіло не було належним чином муміфіковане, а замість цього його загорнули в ритуально нечисту козячу шкуру. Судово-медичний огляд зафіксував специфічні складки шкіри на шиї та роздуту грудну клітку. Це прямо вказує на насильницьку смерть, ймовірно, пов'язану з удушенням або повішенням, що повністю збігається з текстом Туринського папірусу про примусове самогубство змовників.

🔎 Щодо питання про те, хто ж виносив вирок на суді після смерті фараона, то стало зрозуміло, що трибунал насправді організував вже його законний син, Рамзес IV. Аби легітимізувати масові страти, зокрема членів власної родини, він склав документ від імені свого вже мертвого батька, який промовляв до суддів з потойбіччя у статусі могутнього божества. Таким чином, розслідування вбивства Рамзеса III є одним із найяскравіших прикладів того, як сучасні технології доповнюють античну епіграфіку, а історики, археологи та антропологи іноді виступають і у ролі справжніх детективів.

Сучасна юридична система чітко визначає, що суб'єктом злочину може бути лише людина, але правосуддя минулого мало на цей...
17/08/2026

Сучасна юридична система чітко визначає, що суб'єктом злочину може бути лише людина, але правосуддя минулого мало на цей рахунок зовсім інший погляд.

🐖 У середньовічній та ранньомодерній Європі офіційні кримінальні процеси над тваринами були не випадковими курйозами, а цілком звичною, інституціоналізованою юридичною практикою. Як свідчать муніципальні та церковні архіви Франції, Італії, Німеччини та Швейцарії XIII–XVII століть, суди регулярно викликали на лаву підсудних свиней, биків чи навіть зграї сарани. Фундаментальне зведення таких справ ще у 1906 році зробив Едвард Пейсон Еванс у класичній праці The Criminal Prosecution and Capital Punishment of Animals, показавши, що судочинство велося за всіма правилами: тваринам призначали адвокатів за кошт скарбниці, викликали свідків, а вироки заносили до протоколів. Наприклад, зберігся звіт із французького містечка Савіньї 1457 року, де за вбивство дитини до страти засудили свиню, але суд офіційно виправдав її шістьох поросят через брак доказів співучасті.

🐀 Ця правова система мала чіткий розподіл. Світські суди переважно розглядали кримінальні справи домашніх тварин, які завдали прямої шкоди. Натомість церковні суди бралися за справи проти диких шкідників, які масово нищили врожай. Оскільки заарештувати комах неможливо, єпископи надсилали їм офіційні попередження через глашатаїв, а в разі непокори — піддавали анафемі. Збереглися імена реальних адвокатів, які брали участь у таких процесах. Відомий випадок початку XVI століття, коли блискучий французький юрист Бартелемі де Шассене успішно захистив щурів, аргументувавши їхню неявку до суду тим, що на дорогах на них незаконно чатують коти, що становить пряму загрозу життю його «підзахисних».

⚖️ Як зазначає у своїх дослідженнях французький медієвіст Мішель Пастуро («Символічна історія європейського середньовіччя») подібні судові ритуали мали глибоке філософське підґрунтя. Середньовічна теологія спиралася на ідею про те, що Всесвіт функціонує за ідеальними законами божественного порядку. Судячи тварин, тогочасне суспільство долало страх перед хаосом і намагалося відновити порушену гармонію світу тими правовими інструментами, які були йому доступні та зрозумілі.

Дорогі археологи! Науково-педагогічні працівники,  студенти та всі причетні до цієї дивовижної науки! Щиро вітаємо вас і...
15/08/2026

Дорогі археологи! Науково-педагогічні працівники, студенти та всі причетні до цієї дивовижної науки!
Щиро вітаємо вас із професійним святом — Днем археолога! 🏛️✨
Бажаємо вам міцного здоров’я, невичерпної енергії та залізного терпіння у вашій нелегкій, але такій захопливій праці. Нехай кожен польовий сезон радує гарною погодою, легким ґрунтом, надійною командою поруч і, звісно ж, новими унікальними знахідками, які відкривають світові таємниці минулих епох!

На цьому фото — видатний український археолог Борис Миколайович Мозолевський із легендарною скіфською пектораллю, яку він відкрив світові. Цей знімок — символ того, що справжня відданість науці завжди винагороджується великими відкриттями.

Зі святом! Успішних вам експедицій та нових сенсацій! 🛠️📜

❌ НЕОЧІКУВАНІ НАСЛІДКИ СМІЛИВИХ ІДЕЙ: ЧОМУ ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА В ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ ЧАСТО НЕ ЗБІГАЮТЬСЯ🌍 Історія знає ...
14/08/2026

❌ НЕОЧІКУВАНІ НАСЛІДКИ СМІЛИВИХ ІДЕЙ: ЧОМУ ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА В ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ ЧАСТО НЕ ЗБІГАЮТЬСЯ

🌍 Історія знає багатьох амбітних правителів та демонструє непідробну драматичність подій минулого, в тому числі - Середньовіччя. Зокрема, історія дає зрозуміти, що правителю тої чи іншої держави необов'язково бути бездарним чи невмілим, аби зазнавати невдач в реалізації своєї політики. Інколи, помилок зазнає той, хто йде в авангарді та не має зразків того, як "треба" і "не треба" робити.

📖 Одним з таких був Мухаммад ібн Туглак, правитель Делійського султанату з 1325 по 1351 роки. Він мав чудову освіту: володів перською та арабською мовами, знався на філософії (в тому числі - античній), займався поезією, астрономію, математикою та медициною. Мандрівник та автор спогадів, Ібн Баттута, називав його надзвичайно гостинним правителем, а сучасники Туглака вказували на його "передові погляди". Однак Ібн Баттута також називав його "кривавим султаном", а соратники вважали його толерантність недоліком, а не сильною стороною. Як і вчить нас історія на численних прикладах, Мухаммад ібн Туглак був складною постаттю, сповненою протиріч.

🕌 Він розумів проблему того, що Індія є країною багатьох релігій та прагнув досягти певного порозуміння. Будучи мусульманином, він намагався посилити контакти з індуїстами та джайністами, відвідував індуїстські святкування. Проте, його власні прибічники та духовенство дивились на це, як на слабкість. Тож, посилення відносин між конфесіями не вдалося досягнути в повній мірі.

💰 Також, цей султан хотів запровадити фіатну валюту, чия вартість підтверджувалась лише довірою до уряду та його законів. Паперові гроші до цього успішно протестували лише в Китаї, і Туглак прагнув бути одним з піонерів. Однак реформа завершилась невдачею: країну заполонили виробники фальшивих грошей. Не бажаючи залежати від проблеми монгольських набігів, Туглак наказав перенести столицю з Делі до більш захищеного географічно місця, але логістика цього перенесення виявилась надто складною, довелося повертатися до Делі. Безперервні війни виснажували казну, хоча й мали на меті подолати роздробленість на субконтиненті. Тим не менш, війни Туглака, здебільшого, були невдалими.

⚖️ Звичайних підданих імперії він намагався схилити на свою сторону, пропонуючи подавати на нього в суд кожному, чиї права султан порушив. Піддані, попри це, боялися султана, адже він мав репутацію жорстокого правителя, котрий карав стратою навіть за порушення простої бюрократичної формальності. Після смерті Туглака в 1351 році, Делійський султанат був ослаблений: південна частина держави повстала та оголосила про свою незалежність від Делі, Бенгалія та Гуджарат також стали фактично непідконтрольними центральній владі, а економіка перебувала в кризовому стані.

📉 Історичний портрет султана Мухаммада ібн Туглака, таким чином, є прикладом освіченого правителя з добрими та амбітними намірами, реалізація яких, щоправда, призвела до великих невдач у його політиці.

🇲🇽 13 серпня 1521 року, 505 років тому, об'єднані сили іспанських конкістадорів під керівництвом Ернана Кортеса та союзн...
13/08/2026

🇲🇽 13 серпня 1521 року, 505 років тому, об'єднані сили іспанських конкістадорів під керівництвом Ернана Кортеса та союзних їм індіанців, підкорили серце держави ацтеків – місто Теночтітлан.

🌃 Заснований у XIV ст. Теночтітлан швидко перетворився на важливе місто. Створення у 1428 році політико-військового альянсу з сусідніми містами-державами Тескоко та Тлакопаном сприяло бурхливому розвитку ацтекського мегаполісу. Напередодні прибуття конкістадорів його населення оцінюється в близько 200 тисяч осіб – небувалі цифри для історії Доколумбової Америки!

🪙 Слава величного міста швидко дісталася до іспанських конкістадорів на чолі з Ернаном Кортесом, котрі у березні 1519 року з'явилися на узбережжі Мексиканської затоки. Правитель Теночтітлану Монтесума ІІ Шокойцин (1502–1520) вітав чужинців, дозволивши тим увійти в місто. Незважаючи на гостинністю ацтеків, в травні 1520 року іспанці влаштували нічим не спровокований напад на групу індіанської знаті. Обурені жителі Теночтітлану дали відсіч загарбникам, вигнавши тих з міста.

⚔ Втім ця перемога ацтеків виявилась тимчасовою. Ернан Кортес повернувся з ще більшим загоном іспанських солдатів та десятками тисяч союзних йому індіанців. 26 травня 1521 року розпочалась 70-ти денна облога, яка закінчилася взяттям Теночтітлану.

⚓️ А чи знали ви, що напередодні епохи Великих географічних відкриттів правителі Османської імперії мали вкрай обмежені ...
12/08/2026

⚓️ А чи знали ви, що напередодні епохи Великих географічних відкриттів правителі Османської імперії мали вкрай обмежені уявлення щодо обширного мусульманського світу Індії та Південно-Східної Азії?

🗺 Перебуваючи на порозі значних завоювань у Єгипті та Месопотамії, які вплели б османів у розвинуту мережу торговельних контактів Індійського океану, Порта формувала своє уявлення про цей регіон на базі візантійських географічних творів та атласів купців-мореплавців із Західної Європи. Яскравим прикладом географічних уявлень в Османській імперії XV ст. є виготовлена італійським картографом Франческо Берлінг'єрі на замовлення Мехмеда Завойовника (1444–1446; 1451–1481) карта світу.

🇵🇹 Еволюція географічних уявлень Порти відбулася за умов появи португальців в Індійському океані. Упродовж першого десятиліття після Тордесільяського договору європейці організували озброєні морські патрулі по всьому Індійському океану. Всюди піддані португальської корони систематично націлювалися на мусульманські судна, атакуючи їх одразу, як тільки бачили. Найжорстокіші та найактивніші їхні напади були спрямовані на флотилії в Червоному морі.

🕋 Прикметно, що акваторія Червоного моря була цінною не лише з точки зору торговельних маршрутів. На східному узбережжі моря розташовувалися два найважливіші міста ісламу – Мекка та Медина. За таких умов постійна присутність португальців у Червоному морі створювала загрозу для можливості здійснення хаджів.

🐫 Мусульманські правителі з Індії та Південно-Східної Азії, невдоволені економічними та релігійними викликами, вбачали спроможність протистояти Португалії у Мамлюкському султанаті. Саме правителі Єгипту вже тривалий час носили титул «Хранителів двох святинь», беручи на себе відповідальність за охорону Мекки та Медини. У період 1500-х та 1510-х років зафіксовано активне листування єгипетського султана Кансуха аль-Гаурі (1501–1516) з індійськими правителями.

⚔️ Проте якими б багатообіцяючими не виглядали перспективи Мамлюкського султанату стосовно поширення свого впливу в мусульманському світі, вони раптово обірвалися вторгненням османського султана Селіма І (1512–1520) у 1516 році. Ця звитяга перетворила Османську імперію в очах мусульманських держав Індійського океану на захисника ісламу. Стамбул розбудував флот для протидії португальцям та відкрив для себе багатий світ Індії та Південно-Східної Азії. За лічені десятиліття, наприкінці правління Сулеймана Пишного (1520–1566), мережа листування османських султанів досягла Шрі-Ланки, Мальдівських та Молуккських островів. Представлений тут атлас Алі Макара-реїса, датований 1567 роком, є чудовим свідченням еволюції уявлень османів щодо Індії та Південно-Східної Азії.

Медицину Середньовіччя прийнято сильно недооцінювати, зводячи її до примітивного і часто небезпечного ремесла. Проте ми ...
11/08/2026

Медицину Середньовіччя прийнято сильно недооцінювати, зводячи її до примітивного і часто небезпечного ремесла. Проте ми забуваємо про східну частину тогочасного християнського світу, де існував інший цікавий підхід до лікування.

🏥 Система охорони здоров'я у Візантійській імперії була організована на досить високому інституційному рівні, а візантійські ксенони (державні та чернечі шпиталі) суттєво випереджали свій час. Витоки цієї традиції сягають ще IV століття, коли святий Василь Великий заснував у Кесарії Каппадокійській масштабний комплекс «Басіліас», який отець Церкви Григорій Назіанзин у своїх промовах описував як ціле «містечко милосердя» з окремими будівлями для хворих, медичним персоналом та будинками для прокажених.

📜 ​Найвідомішим і найкраще задокументованим прикладом пізнішого періоду став шпиталь при монастирі Пантократора в Константинополі, заснований імператором Іоанном II Комніном у 1136 році. Завдяки унікальному писемному джерелу — збереженому типікону (монастирському статуту), який детально проаналізовано у фундаментальних дослідженнях історика медицини Тімоті Міллера, відома точна організаційна структура цього закладу. Шпиталь був розрахований на 50 ліжок і поділявся на п'ять профільних відділень: хірургічне, відділення для важких внутрішніх хвороб, два відділення для пацієнтів із гарячками та лихоманками, а також окреме жіноче відділення. Кожне з них мало штат лікарів на постійній платні, а в жіночій палаті обов'язково працювали жінки-медики (іатрині).

🧺​ Щоденна робота шпиталю базувалася на суворих санітарних протоколах та глибокій теоретичній базі. Лікарі проводили ретельний огляд пацієнтів, призначали спеціальні дієти та медикаментозне лікування, спираючись на спадщину Гіппократа і Галена, а також на авторитетні пізньоантичні та ранньовізантійські медичні енциклопедії, такі як багатотомний «Медичний збірник» Павла Егінського та праці Аеція Амідського. Статут вимагав безумовного дотримання гігієни: постільна білизна пацієнтів змінювалася двічі на тиждень, а при самому шпиталі безперебійно функціонували власна аптека (аптекаріон), лазня для санітарної обробки та спеціалізована бібліотека медичної літератури.

⚖️ Звісно, шпиталь Пантократора був імператорською фундацією у столиці, а отже — елітним закладом із великим фінансуванням. Було б перебільшенням стверджувати, що кожна провінційна лікарня Візантії мала такий штат і розмах. Проте Пантократор точно не був єдиним, писемні джерела згадують десятки інших медичних центрів, як-от знаменитий і значно давніший ксенон Самсона в Константинополі, що функціонував століттями, чи масштабні шпиталі в Салоніках та Антіохії. Тим не менш, подібні приклади демонструють, що сама концепція професійної, інституціоналізованої медицини була невіддільною частиною візантійської державної та суспільної системи задовго до того, як подібні ідеї прижилися на Заході.

🐟 Коли ми уявляємо давньоримську кухню, на думку спадають оливкова олія, хліб та вино. Однак головним гастрономічним сим...
10/08/2026

🐟 Коли ми уявляємо давньоримську кухню, на думку спадають оливкова олія, хліб та вино. Однак головним гастрономічним символом та найпопулярнішою приправою всієї Античності був гарум (або ліквамен) — ферментований рибний соус. У знаменитій кулінарній збірці De re coquinaria, яку традиційно приписують римському гурману Марку Габію Апіцію, гарум фігурує у переважній більшості рецептів. Його додавали не лише до м'ясних рагу чи риби, а й до солодких десертів і фруктів. Це робило специфічний солонуватий смак соусу базовою основою античного раціону.

🏭 Виробництво гаруму було не домашньою справою, а високодохідною промисловістю, яка об'єднувала весь Середземноморський басейн. Детальний процес його приготування зберігся у пізньоантичних та візантійських текстах, як-от сільськогосподарська енциклопедія Geoponica: нутрощі та дрібну рибу (тунця, скумбрію чи анчоусів) щедро пересипали сіллю й залишали визрівати у великих кам'яних ваннах під палючим сонцем протягом кількох місяців. Найцінніші сорти виготовляли на узбережжі Південної Іберії та у Північній Африці. Пліній Старший у своїй «Природничій історії» особливо виділяв провінцію Бетика та околиці Нового Карфагену (сучасна Картахена в Іспанії), де працювали величезні засолювальні комплекси. Масштабні руїни таких античних фабрик, наприклад, у місті Баело Клавдія (див. ілюстрацію), археологи досліджують і сьогодні.

🏛 Економічний масштаб цієї торгівлі вражає. Отриману концентровану рідину розливали у спеціальні керамічні амфори та розвозили у найвіддаленіші куточки імперії. Той же Пліній зазначає, що ціна на елітний іспанський соус garum sociorum могла сягати тисячі сестерціїв за два конгії (близько 6,5 літрів) — сума, що робила його предметом неймовірної розкоші. Ставлення римських інтелектуалів до цього делікатесу було полярним. Якщо поет Марціал у своїх «Епіграмах» захоплено називав найкращий гарум «гордою кров'ю скумбрії», то філософ-стоїк Сенека у «Моральних листах до Луцілія» відверто обурювався, описуючи його як «дорогу сукровицю з гнилих риб», що лише псує шлунок. Проте, незважаючи на критику моралістів, знахідки амфор для гаруму від військових таборів Британії до римських гарнізонів у Сирії беззаперечно доводять, що він був одним із найважливіших продуктів масового споживання та основою глибоко інтегрованого античного ринку.

Address

60, Volodymyrska
Kyiv
01033

Opening Hours

Monday 12:00 - 19:00
Tuesday 12:00 - 19:00
Wednesday 12:00 - 19:00
Thursday 12:00 - 19:00
Friday 12:00 - 19:00

Alerts

Be the first to know and let us send you an email when DAMH Kyiv: Кафедра історії стародавнього світу та середніх віків posts news and promotions. Your email address will not be used for any other purpose, and you can unsubscribe at any time.

Contact The School

Send a message to DAMH Kyiv: Кафедра історії стародавнього світу та середніх віків:

Shortcuts

Share