17/07/2023
Терапевтична казка ЩО Я ВІДЧУВАЮ?
Автор - Юлія Лавренченко
Жило-було на світі маленьке вовченя на ім'я Бісик, яке не вміло справлятися зі своїми емоціями. А все тому, що воно не завжди розуміло те, що відчувало у кожний момент часу.
Тому коли вовченяті щось не подобалося або він погано себе почував, то на все реагував лише плачем та капризами.
Якось повз Бісика пробігала білка на ім'я Веселунка. Побачивши маленького вовка, що плаче, вона поцікавилася:
- Привіт! Що трапилося?
- Мене образили мої друзі, — схлипуючи, відповіло вовченя.
- Що ж вони зробили? — спитала білочка.
- Вони не захотіли грали зі мною в гру, яку я їм запропонував, — відповіло вовченя.
- Тому ти плачеш, правда? — уточнила білочка.
- Так .
- Що ти зараз відчуваєш?
- Образу і злість. Мені дуже не подобається, коли друзі так роблять зі мною.
- Ти казав їм про свої почуття?
- Ні.
- А чому? – здивувалася білочка.
- Не знаю… Мабуть, тому, що заплакав, - відповіло вовченя.
- Твій плач допоміг тобі домовитись із твоїми друзями?
- Ні. А що, виявляючи емоції, можна навчитися домовлятися з іншими звірами?
- Звичайно! Хочеш навчу? – запропонувала білка.
- Давай, - охоче заявив вовчик.
- Щоразу, коли відбувається ситуація, що викликає в тебе сильні емоції, насамперед запитай себе: «Що я зараз відчуваю?» А потім розкажи собі та іншим про емоції, які ти відчуваєш зараз.
Наприклад, якщо ти відчуваєш образу на друзів, то можеш їм сказати приблизно таке: «Я хотів пограти з вами в таку гру, але ви відмовилися. Ця гра така цікава, тому мені так прикро, що ви не пограли зі мною. Через це я відчуваю зараз гнів і образу, тому поки що не готовий продовжувати з вами грати».
- Добре я спробую! Дякую, - відповіло вовченя.
Наступного дня на вулиці йшов дощ, і мама вовчиця не пустила вовченя на прогулянку. Через це Бісик сильно засмутився, але замість того щоб, як завжди, просто розплакатися, раптом сказав: — Мамочко, сьогодні я дуже хотів пограти зі своїми друзями на вулиці, тому дуже засмучений через те, що ти не пустила мене на прогулянку.
- Але ж там дощ, - ласкаво відповіла мама.
- Я дуже злий на дощ, який заважає мені вийти на вулицю і погратися з друзями, - прогарчав маленький вовчик. - Такий злий, що готовий його покусати!
- Я розумію, дорогий, — зі співчуттям промовила мама. - Але коли він закінчиться, ти зможеш вийти на вулицю і погратися з друзями.
- Добре, - погодився Бісик і, на свій подив, помітив, що трохи заспокоївся.
Йому більше не хотілося плакати, бо він зміг домовитися з мамою про те, щоб погуляти з друзями трохи згодом.
Виразивши свої емоції словами, Бісик відчув помітне полегшення. Бісик зрозумів, що мама його почула, тому вирішив з того часу відкрито говорити про свої почуття та емоції. А себе тепер він часто запитував: «Що я відчуваю?», щоб краще розуміти свій стан.
Робота над казкою
Шановні батьки це терапевтична казка, тобто спеціально створена розповідь для того, щоб діти з такими ж проблемами змогли прослухати казку і немов "побачити себе зі сторони".
Ця казка розкриває проблему маленьких капризуль і плакс.
Прочитайте дітям цю казку і запитайте:
- що вони думають про поведінку Бісика.
- що порадила білка,
- як змінився настрій у Бісика,
- чи вчиняли вони колись так , як Бісик?