Мова Культура Історія Онлайн-лекції

Розкажи, як у тебе.
Бо ми - ті, хто вдягає на ніч піжаму- не для комфорту, а «щоб потім не було соромно».
Змиває шампунь з волосся за секунду, бо вже щось «летить».
Засинає і не знає, чи прокинеться…
Ми - ті, хто питає себе: «А раптом сьогодні я?»
Ми - люди…

І коли розказуємо про свої емоції та думки - біль перестає бути німим.
Кожна історія- це пам’ять. Це доказ. Це опір.
Це спосіб зберегти людяність, коли звідусіль несправедливість.

Цей допис про буденну тривогу, яка стала нормою. Це можливість нагадати, що за кожною цифрою у зверненні- людина, яка також боялася, мріяла, жила…

Напиши про своє «сьогодні не я». Це важливо…

Пасха є доволі поширеною назвою свята в Україні. Але ми вже знаємо різницю.

Трішки про наші давні традиції ⬇️

У понеділок мазали глиною і білили стіни в хаті. Долівку підводили жовтою і червоною глиною.

У вівторок влаштовували велике прання: цілий день прали ледь не все в домі. А господар наводив лад у хлівах.

У середу - завершували все, що не встигли. За звичаєм, після Страсного четверга працювати на городі вже не можна було.

Початок великодніх свят вважався четвер. До речі, протягом усього тижня не можна було нічого позичати.

Четвер - найскорботніший (за Біблією, це день розпʼяття та мук Христа). Ввечері люди йшли до церкви.

Господині зранку пекли паски. У деяких регіонах великодній хліб прикрашали так само, як коровай. НІЯКОЇ глазурі чи «посипки» НЕ БУЛО. Це стало «модним» у ХХ столітті.

Після того, як випікали святковий хліб, жінки клали ноги і руки в піч, яка трохи охолола, щоб не боліли.

У Чистий четвер виварювали камʼяну сіль, яка вважалася найсильнішим оберегом.

Розписувати яйця можна було ввесь тиждень. У писанки закодовували свої бажання, прагнення та мрії. Є багато традицій, куди саме клалися вони після освячення. Але згадаю про одну: старші жінки клали писанку у воду, щоб молодші вмивалися і були «красними, як писанка».

Наповнення великоднього кошика відрізнялося залежно від місцевих традицій. Але вина чи горілки там точно не було!

Перший понеділок після Великодня називали Волочебним, бо всі «волочилися» від хати до хати в гості…

Чи дізналися ви нову інформацію? Які традиції святкування Великодня є у вашій родині? Що є у вашому великодньому кошику?

Пишіть у коментарях, ставте ♥️, зберігайте та поширюйте 🇺🇦

#веклидень #традиціїукраїни

з приходом християнства давні вірування не зникли, а трансформувалися, утворивши народну релігію — поєднання традиційних звичаїв із християнськими догмами.

Це стало можливим, зокрема, через те, що священики, які прибували в села, часто не мали достатньої освіти, щоб детально пояснити християнські постулати.

У результаті старі вірування обростали новими християнськими сенсами, а світогляд людей формувався на основі дуалізму: Бог уособлював добро, а нечистий — зло.

Церква прагнула викорінити народні вірування, надаючи їм негативного забарвлення та називаючи “забобонами”.

Проте багато з них збереглися до наших днів і використовуються в побуті, часто без усвідомлення їхнього початкового значення — просто тому, що так робили предки.

Ще кілька забобонів:

-посидіти перед дорогою
-не свистіти в хаті, бо не буде грошей
-не дивитися у розбите дзеркало
-якщо наступили на ногу, то треба це зробити у відповідь тощо

Чи дотримуєтеся ви якихось забобонів? Яке ставлення до тих людей, які вірять у все, що говорили предки?

Говорімо українською 🇺🇦Хто, якщо не ми?!
#традиціїукраїни #вірування

Українська - це стильно, сучасно і круто.

Та мене спантеличують «українські» блогери, які спілкуються «ламаною» мовою або взагалі ros. Часто ще вдають, що перейшли на українську, щоб їхня багатотисячна спільнота не ставала меншою. Хоча принципово продовжують з дітьми спілкуватися «язиком». У них аудиторія- це сотні тисяч українців, які щодня витрачають свій час, щоб подивитися на те, як живуть їхні «лідери думок».

Чи це погано? Треба аналізувати окремі випадки. Сьогодні пишу конкретно про тих, які «забили прутня» на українську мову та культуру, а ті, хто з ними, заплющили оченята і мовчки ставлять ♥️ на їхні рилси, які озвучені ros, спотвореною штучною українською (з росіянізмами чи суржиком) або moskовитською музикою.

Мова=тренд. Якщо підтримувати оцей штучний інфопростір, а не боротися за СВОЄ, то чим ті глядачі кращі? Працює «ефект натовпу». Гучні заголовки, провокації, сльози, гумор - це ж драматична історія, що викликає емоції. А ще це свідома маніпуляція, що «працює» на алгоритми соцмереж.

Рішення є:
- розвивати критичне мислення
- перевіряти інформацію
- підтримувати блогерів і лідерів думок, які разом з вами готові розвиватися і навчатися, а не «вдавати» залученість
- не бути байдужими до прояву безвідповідальності
- памʼятати, що ми СЬОГОДНІ дбаємо про ЗАВТРА
- підтримувати україномовний контент тощо

Що ви думаєте щодо цієї проблеми? Як боротися з нею? Які висновки ми маємо зробити?

Говорімо українською 🇺🇦Хто, якщо не ми?

чи може бути мова «дрібницею» в країні, яка бореться за свою незалежність? Коли так хтось називає нашу мову («велике цабе» чи инші «небожителі», без різниці), то знецінює тисячі років історії, зусиль та жертв тих, хто боровся за право говорити українською!

кожне слово або речення, сказане соловʼїною, - це акт спротиву, це позиція, це єдність. Наша мова - це також культурний фронт. Скільки людей загинуло і має продовжувати вмирати, бо хтось кричить «Браво!» радянським наративам!

«Хто проти тиранії- встаньте». Минулого століття встали одиниці. Сьогодні- овації тій, яка вимагаючи до себе поваги, нехтує нею ж до инших. Чого ми маємо знову все «розуміти»?! Бо що?
Цей приклад - показовий. Бо таких «космонавтів» безліч. Згадайте про гурт 5’nizza, який вирішив, що має зробити тур мовою ворога, а хіба ж є в Україні viйna?!

і тут зрозуміло те, що в цих «небожителів» є «вуха», які готові слухати; є вуста, які кричать «Браво!». І поки вони будуть толерувати прояви дволикості, то знову чутимемо: «какая разніца?» або «ми люді міра» тощо.

чи можемо ми дозволити собі легковажність у ставленні до української, бо «не виїхали», «маємо нагороди» чи «вже не в тому віці, щоб вчити»?

мова - це вибір. Але він грає на руку агресору. Чи можемо дозволити собі ігнорувати те, що мова - це спосіб сказати: «Ми українці. У нас наша історія, мова і культура. У нас є держава. Ми її захищаємо!»

українська варта поваги, захисту і плекання. І ніякі «великі цяці», народні артисти, депутати чи инші люди не мають називати її «дрібницею»!

*цитати на світлинах - з відкритих джерел

щоб запам’ятати ⬇️

розташовуватися, лежати — про географічне положення

міститися — входити до складу, бути в чомусь (усередині)

перебувати — про стан, бути в якомусь місці (про людей)

стояти — у якомусь місці (про транспорт), позначення дії (у значенні: не рухатися, бути побудованим)

бути — у загальному значенні

плутали ці слова? Ставте♥️, коментуйте, поширюйте і зберігайте 💚 Якщо все знаєте, то ті ж дії 🔥

Ні, не суржик!

Слова, які помилково вважають rosiянізмами. Тому можете сміливо вживати їх у своєму мовленні!

Які ще «сумнівні» слова ви знаєте? Пишіть у коментарях, будемо досліджувати походження разом!

Ставте ♥️, зберігайте, поширюйте і коментуйте 💚

#цікавіслова

березень 2014 року. Ми традиційно йдемо до памʼятника Т. Шевченку. Це ж така прекрасна можливість, щоб згуртуватися, і , нарешті, голосно декламувати його поезії. Було б усе просто, але цей захід у rosмовному місті, де більшість чекає на «рosвесну».

Нас, свідому когорту, там бʼють. Бо посміли говорити українською. Ось тоді прийшло усвідомлення, що нас реально можуть убити, бо ми українці, які читають Шевченка, Стуса, Хвильового, Підмогильного…

Тоді знову мітинги, де нас розганяли…

На даху університету бачу снайпера, і не одного… На всіх поверхах зелені «люди» з автоматами. Йду в Міжнародний відділ, бо попросили допомогти з паспортами (іноземцям треба ж якось виїхати), треба забрати ті документи в паспортному столі. Йду. Вибух. Ще один. Біжу. Дихати нічим. Не через серцевий ритм, а через дим. Забігла. Якась підозріла метушня.
- Швидко в кабінет, - кричить паспортистка. Чую, як двері замкнулися. Сморід нестерпний. Зайшла дужа жінка. Руда і патлата. Яскрава червона помада. А в руках - автомат.
- Ето та бандеровка, что нормального язика не знаєт? І что с тобой делать? Нет. Молчі. Здесь я говорю. Здесь я всьо решаю. Ти поняла?
І тицьнула мені в скроню автоматом. Чи було мені страшно? Ні, бо я не усвідомлювала. Хвилин сорок вона розказувала все, що думає про українську. Розуміла, що автомат тисне мені в потилицю…Ох і пекло її все, що хоч якось нагадувало про Україну, а особливо-мова. Я і так зверталася російською до тієї паспортистки, бо знала, що вона ще та сволота. Пристосуванка. Сиділи ми в тому обідраному кабінеті і слухали «відвертості» Рудої. А та бридота з печаткою тільки піддакувала…

Прийшла в університет. Паспорти в пакеті. Ось люди зможуть виїхати…Ціль досягнута.

Для мене війна почалася не в 2022 році, а в 2014. Як і для багатьох інших. Тяжко писати про такий фрагмент моєї історії, бо все те давно сховала..

Працюймо далі!

Розкажіть свою історію, бо це те, що нас обʼєднує 💚

#1000 #війна2014 #мовамаєзначення