Захищені

ℹ️ В Україні середній вік початку с**суальних стосунків — 14-15 років. Такі дані дослідження, проведеного ЮНІСЕФ у 2019 році (https://bit.ly/4aXwuD1).

Для порівняння: у Нідерландах починають займатися с**сом у середньому в 18 років, а рівень підліткової вагітності один з найнижчих у світі. Одна з основних причин — обов’язкова с**суальна освіта для дітей та молоді.

➡️ Сексуальна освіта — це не лише розмови про с**с. А насамперед про безпеку. Про особисті кордони, сприйняття власного тіла, почуття, стосунки. Про вміння говорити «ні», запобігати незапланованій вагітності та ІПСШ.

❓ Чому починати отримувати інформацію з цих та інших тем дитина має у батьківській сім’ї, а згодом мати доступ до с**суальної освіти у дитсадку та школі — у відео 👉

🟢 Відео створене Благодійний Фонд "Здоров'я жінки і планування сім'ї"

https://www.youtube.com/watch?v=4nz7vI6wCXg

Комплексна с**суальна освіта – підґрунтя для щасливого та здорового життя дитини 👨‍👩‍👧‍👦 Мрієте про здорове та щасливе життя дітей? Подбайте про їхню с**суальну освіту!👨‍🦱👩 В Україні середній вік початку с**суальних стосунків — 14-...

ℹ️ Новий курс «Безпека дитини — відповідальність кожного дорослого»

🔹 Формат - дистанційно, асинхронно

▶️ Старт курсу - 2 березня 2023р.

Тривалість - 7 тижнів


✅ Реєстрація доступна.

💚 Курс безкоштовний

📍Детальніше — на сайті за посиланням https://bezpekadytyny.com.ua/

📍 Як підтримати дитину під час війни?
Онлайн-курс від Світлани Ройз

Курс був створений під час війни, тому ввібрав у себе найнеобхідніші та найбільш практичні поради. Він ідеально підходить для дорослих, поруч з якими діти.

📝 Структура курсу:

1) Знайомство і стабілізація

2) Батьківський ресурс і самодопомога

3) Поведінка дітей під час стресу: на що звернути увагу

4) Як засинати легко та боротися із жахами

5) Як допомогти дитині подолати шок

6) Як реагувати на істерику дитини

7) Що робити під час панічної атаки у дитини

8) Як допомогти дитині адаптуватися до нового

9) Практичний блок: ігри, щоб впоратися з агресією, тривогою та додати стійкості

🔗 Курс відкритий до перегляду за посиланням: https://cutt.ly/cJFQWHu

📍Увічнення пам’яті


Коли з нашого життя йде людина, яку ми любимо, нам потрібно передихнути, набратись сил і продовжувати жити – незалежно від того, шість нам років чи шістдесят. Увічнення пам’яті близької людини – це одночасно і спогади про минуле, і погляд у майбутнє.

Увічнити пам’ять тих, кого ми любимо, можна в різний спосіб. Що б не вирішили зробити діти – їх вибір буде правильним.
Що можна зробити?

▪ Розставте вдома фотографії померлої людини – особливо у кімнаті дітей. Скажіть, що вони можуть тримати ці фото у спеціально обраному місці та діставати їх тоді, коли захочуть.

▪ Зберіть фотографії померлої людини у спеціальний альбом – разом з дітьми. Розкажіть їм про події, зображені на фотографіях.

▪ За можливості, відвідуйте могилу. Поясніть дітям, що ви приходите сюди, щоб разом згадати про щасливі хвилини, які ви провели разом із цією людиною, згадати її живою.

▪ Запропонуйте дітям написати вірш, присвячений померлій людині. Помістіть цей вірш у рамку та повісьте на видному місці.

▪ Посадіть дерево – дерево символізує нове життя. «Папине дерево» буде нагадувати дитині про щасливі миті, прове¬дені з батьком.

▪ Зробіть пожертву – у пам'ять про померлу людину. Її ім’я завжди буде асоціюватися із доброю справою.

▪ Згадуйте близьку людину за святковим столом. Свята та річниці складно переживають для усієї сім’ї, в тому числі для дітей. Можна запропонувати дітям придумати спеціальний ритуал для спомину покійної людини у ці особливі дні: ім’я, складене з квітів; вірш, прочитаний за святковим столом; вечір спогадів про померлого.

Інші поради, як підтримувати дитину, яка переживає втрату – у постах із хештегом

Коли слід звернутися по професійну допомогу?


Увага близьких до стану та поведінки дитини, що переживає втрату, дуже важлива. І мова не лише про пригнічений стан, але й про агресивний – він також може свідчити про те, що дитині терміново потрібна допомога психотерапевта чи психолога.

❗️До фахівця варто звернутися, якщо ви спостерігаєте, що дитина:

- гірко плаче протягом тривалого часу,
- мають місце різкі зміни у поведінці,
- у неї трапляються часті та тривалі напади гніву,
- надовго закривається у собі,
- втрачає цікавість до друзів та занять, які раніше любила,
- часто жаліється на головний біль та інші нездужання,
- різко втрачає вагу, худне,
- їй сняться кошмари, сон порушується,
- помітно знижується академічна (шкільна) успішність та оцінки,
- дитина стає апатичною, мовчазною та втрачає інтерес до життя,
- бачить майбутнє у негативному світлі, або взагалі не виявляє інтересу до цієї теми.

Один або низка симптомів зі списку можуть говорити про те, що дитина не справляється сама зі складною ситуацією і підтримки близьких їй не досить – необхідна допомога фахівця.

Інші поради, як підтримувати дитину, яка переживає втрату – у постах із хештегом

📚 За матеріалами психотерапевтки Любові Мошинської

📍 ПТСР у дітей
Частина 2. Що робити батькам

Батькам, щоб послабити ризики виникнення ПТСР у дитини та сприяти зціленню, потрібно:

• забезпечити (відновити) почуття безпеки дитини. Часті міцні обійми, розмови про те, що ви подбаєте про неї, захистите і що ви її любите – це необхідний мінімум;

• залучати дитину до фізичної активності: фізкультура, танці, регулярні прогулянки на свіжому повітрі тощо;

• відновити режим дня, наскільки це можливо. Навчання в школі, якщо це доступно; виконання певних завдань; рухова активність; вчасний сон тощо, - це надає дітям почуття захищеності, ресурс та надію на повернення до звичайного, мирного життя;

• надавати дитині почуття єдності та підтримки, у першу чергу – з боку батьків або осіб, які їх замінюють. Дитина має знати, що близькі люди поруч і вони її люблять. Важливими тут будуть також безпечний тілесний контакт – обійми з близькими дорослими, тримання за руку тощо;

• вислуховувати дитину, коли вона хоче поговорити, отримати відповіді на свої запитання;

• дозволити дитині висловлювати свої емоції та почуття. Уникайте фраз, на кшталт “не згадуй цього” або “забудь про це”. Навпаки, важливо надати можливість максимально висловитися та виявити емоції;

• пояснювати дитині те, що сталося: правдива інформація, доступними для віку словами, розуміння ситуації в цілому та причин того, що відбулося, є важливими для зцілення;

• залучати дитину до соціальної активності: спілкування з однолітками, волонтерської діяльності в громаді, доступної у її віці тощо;

• скеровувати агресію дитини та формувати здорові поведінкові рамки: попри те, що дитині може бути важко справлятися з емоціями, вона повинна розуміти, що кривдити інших, слабших або тварин – недопустимо;

• надати доступ дитині до психотерапевтичної допомоги: фахівці підкажуть дитині та батькам, як справлятися з емоціями, що робити, коли з'являються негативні спогади тощо, - що допоможе попередити або зупинити розвиток ПТСР.

Батькам важливо подбати про свій стан, а саме:

• психологічно стабілізуватися самим – лише в спокійному, стабільному стані ми можемо підтримати наших дітей. Але батьки теж мають право на різні емоції. І дітям важливо пояснити, чому ви так реагуєте, але водночас наголосити, що з часом усім стане легше та ваша родина з цим точно впорається;

• налагодити режим дня та повернути, за можливості, частину звичних справ;

• заручитися підтримкою близьких – налагодити спілкування зі значущими людьми, якщо це надає вам підтримку та налаштовує на позитив;

• включатися у фізичну активність – робити фізичні вправи, гуляти на свіжому повітрі тощо;

• обмежити перегляд новин та сортувати інформацію, яку ви отримуєте: обирати лише достовірні канали, які не транслюють кровопролиття та іншого вкрай негативного та негативно емоційно забарвленого контенту;

• залучатися до допомоги іншим, адже волонтерство дає величезний ресурс;

• звернутися за допомогою до психолога/психотерапевта, який допоможе опанувати техніки емоційної стабілізації себе і близьких та попередити або зупинити розвиток ПТСР.

📚 За матеріалами UNICEF Ukraine

❗️ Нагадаємо: якщо ви спостерігаєте прояви ПТСР у дитини (про них ми писали у одному з попередніх постів), подбайте, щоб дитина мала доступ до фахової допомоги.

Позбавитися ПТСР допоможе психіатр, клінічний психолог або психотерапевт, що уміє працювати із даною проблемою.

ℹ️ Отримати консультацію та знайти спеціаліста для допомоги дитині можна через ці та інші платформи:
- https://tellme.com.ua/
- https://sppu.com.ua/

❓Як говорити з дітьми про смерть?



• Ніжно та з любов’ю, простими словами. Сядьте з дитиною у тихому куточку, обійміть та розкажіть їй правду.

• Не бійтеся слів «помер» чи «мертвий». Наприклад, ви можете сказати: «Сталося дещо дуже, дуже сумне. Тато помер. Його більше не буде з нами, тому що його більше немає в живих. Ми його дуже, дуже любили, і ми знаємо, що він також любив нас. Ми будемо за ним дуже, дуже сумувати».

• Кількома короткими фразами розкажіть, як саме померла близька людина. Наприклад: «Тато потрапив у аварію. Він сильно травмований, дуже, дуже постраждав. І ця аварія призвела до того, що він помер».

Багатократне повторюване «дуже» допомагає дітям відділити смерть близкої людини від того моменту, коли вона чи він був «дуже хворий» або «сильно поранений».

• Уникайте евфемізмів про смерть, таких як «ми його втратили», «він пішов від нас», «пішов у інший світ». Ці фрази живлять страхи дитини: вона боятиметься, що її покинуть. Ніколи не кажіть, що покійна людина «заснула» – дитина почне боятися засинати.

• Якщо дитина питає, що означає «помер», поясніть це простими словами: «Його тіло більше не живе. Він більше не може ходити, дихати, їсти, спати, розмовляти, чути та відчувати».

Після звістки про смерть близької людини, діти можуть по-різному горювати. При якій поведінці дитини варто чимшвидше звернутися по допомогу до фахівця – у нашому наступному пості.

Інші поради, як підтримувати дитину, яка переживає втрату – у постах із хештегом

📚 За матеріалами психотерапевтки Любові Мошинської

Шановні матусі, татусі!

📝 Будемо вдячні вам за участь у короткому опитуванні.

Ми хочемо з’ясувати, які потреби мають батьки сьогодні, щоб бути в змозі підтримувати дітей у їх психологічному та статевому розвитку.

Нові умови життя, відсутність почуття безпеки, переїзд - усе це сильний стрес. Водночас, діти продовжують зростати, розвиватися, пізнавати себе та життя навколо. Підлітки мають пубертатний період – і його ніяк не відкласти, де би дитина наразі не перебувала.

Це опитування - спроба дізнатися у матерів та батьків, які потреби чи проблеми вони спостерігають у спілкуванні та вихованні власних дітей зараз.

Опитування є конфіденційним, відповіді будуть використані лише в узагальненому вигляді.

Базуючись на результатах опитування, ми, команда «Захищені», будемо готувати тематичні публікації, що допоможуть матусям та татусям підтримувати дітей у їх психологічному та статевому розвитку, і допомогти дитині зменшити ризики для здоров'я та життя, наскільки це можливо.

⏳ Участь у опитуванні займе до 10 хвилин

Дуже дякуємо за Ваш час та відповіді!

Пройти опитування: https://docs.google.com/forms/d/1F-E-bAlmk3QCwNA2Grrs5cvsxbH76v-As0Enfbc1zNs/edit

📍 ПТСР у дітей
Частина 1. Прояви

ПТСР – посттравматичний стресовий розлад – це крайня реакція на сильний стресор, що загрожує життю людини.

Зазвичай ПТСР починає проявлятися приблизно через шість місяців після травмуючої події.
Проте, якщо стресор має потужну тривалу у часі дію (наприклад, перебування в окупації, постійні ситуації обстрілів та повітряних тривог тощо), вірогідність швидкого розвитку ПТСР підвищується.

Найбільш уразливими є люди у віці до 22 або старше 30 років. Тож діти та підлітки – у зоні ризику щодо розвитку ПТСР.

Психіка людини, тим більше дитини, має власні резерви для відновлення та саморегуляції. А за умови підтримки рідних та психотерапевта, людина може після травмуючого досвіду повернутися до норми і симптоми ПТСР зникнуть.

🔗 Прояви ПТСР у дітей

• постійні згадування про пережиті події (нав'язливі спогади, про які дитина може не зізнаватися дорослим), водночас – уникнення всього, що нагадує їй про пережите;

• емоційне напруження, агресивна поведінка або ж навпаки – апатичність, депресивність, емоційна відстороненість;

• порушення сну, страшні сновидіння, через які дитина прокидається вночі; діти дошкільного та молодшого шкільного віку можуть плакати вночі;

• підвищення рівня тривожності, очікування повторення подій;

• порушення пам'яті, уваги, здатності вчитися;

• постійне відігравання пережитого у грі (для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку);

• саморуйнівна поведінка, зокрема у підлітків – нанесення самоушкоджень, алкоголізація, наркотизація.

❗️Прояви ПТСР можуть зберігатись протягом тривалого часу.

Якщо ви спостерігаєте у дитини ознаки, що можуть свідчити про посттравматичний стресовий розлад, негайно зверніться за допомогою до психотерапевта, щоб не допустити тяжких наслідків перенесених подій.

Що робити батькам, щоб послабити ризики виникнення ПТСР у дитини та сприяти зціленню – у нашому наступному пості.

За матеріалами UNICEF Ukraine

Як підтримати мотивацію до навчання старших дітей

Якщо ви залишилися в Україні або виїхали за кордон – дитині будь-якого віку може бути складно навчатися.

Постійні новини про війну, загроза для життя, страх за друзів та рідних, нові умови життя – все це може забирати енергію та бажання вчитися.

Визнайте для себе і кажіть про це дитині: почуватися недобре через війну – це нормально. Роздратування, розгубленість, гнів і страх та інші емоції – нормальна реакція як у дорослих, так і дітей. В таких умовах складно зосередитися і сконцентруватися на навчанні – і це теж нормально.

Дитина може запитувати і себе і вас – яке на неї та усіх нас чекає майбутнє, чи є сенс вчитися?

Допоможіть дитині, спираючись на поради психологині Виктория Назаревич, стабілізувати свій стан та знайти мотивацію до подальшого навчання.

Декілька моментів на які варто звернути її увагу, пояснити:

🔹 Щоб налаштуватися на заняття, навчання декому може знадобитися більше часу. Ви або сама дитина може придумати новий ритуал, що буде допомагати їй налаштуватися на навчання. Наприклад, підготувати усі необхідні навчальні матеріали, поставити поруч склянку води та сказати собі «У мене все вийде. Я роблю це для себе, свого майбутнього.»

🔹 Відчувати роздратування щодо педагогів та неактуальності тем чи матеріалу, що вивчається – іноді або часто – це теж нормально. І це тимчасово! І якщо програмою передбачений саме такий навчальний план, то потрібно намагатися його виконати.

🔹 Дитина може помічати, що їй дуже складно запам'ятовувати навчальний матеріал. Це нормальна реакція мозку – швидше і краще він зараз запам'ятовує те, що важливо для виживання. Лайфхак: нехай дитина намагається робити графічні та візуальні конспекти – це допоможе краще структурувати та запам’ятовувати інформацію.

🔹 Постійне відволікання на думки про війну – це теж нормально. Але треба вчитися контролювати себе в цьому. Підкажіть дитині, що дивитися чи читати новини краще в перервах між заняттями або виконанням завдань. В іншому випадку навчання не буде результативним.

🔹 Порадьте дитині знайти партнера/-ку по навчанню, з ким їй буде легше виконувати завдання і не відволікатися. І щоб обоє у парі мотивували та контролювали один одного.

🔹 Якщо ваш дитина навчається у виші, нагадуйте їй, чому вона обрала саме цей фах. Нагадуйте про цінність вищої освіти, перспективи, які вона відкриває. Мотивуйте дитину вишукувати щось цікаве у тих знаннях та навичках, які вона зараз отримує, які можуть допомогти їй тепер і потім – для подальшого життя та допомоги у відбудові країни.

🔗 Як батьки можуть допомогти дитині, яка переживає втрату?

• Ставтеся терпляче до можливих поведінкових чи особистісних змін.

• Дозвольте дитині говорити про втрату, коли вона цього хоче.

• Піклуйтеся про дитину та втішайте її, коли вона цього потребує.

• Приділяйте більше уваги, проводьте з дитиною більше часу, наскільки це можливо.

• Будьте терплячі, якщо спостерігаєте регрес у поведінці дитини (поводиться к малюк, гризе нігті, смокче палець тощо). Після полегшення її психологічного стану, така поведінка мине.

• Нові фізичні реакції, такі як головний біль, слабкість тощо є відповіддю на страхи дитини, що її переповнюють, та спробою уникнути їх.

• Нормалізуйте (пояснюйте) дитині реакції, які виникають у неї або можуть виникнути у майбутньому.

• Позначте словом – особливо з маленькими дітьми – почуття, які вони відчувають: наприклад, «ти сумуєш», «тобі страшно» тощо.

• Якщо ви йдете з дому, подбайте, щоб вона знала, куди ви йдете і коли повернетеся.

• Якщо ви йдете на кілька годин, іноді телефонуйте, щоб повідомити, що з вами все гаразд.

• Зменште рівень вимог до дитини – просіть від неї робити прості речі.

• Будьте терплячі, якщо у дитини виникають труднощі, пов'язані з концентрацією уваги, виконанням шкільних завдань або інших сферах.

• Поговоріть із вчителями – щоб вони правильно розуміли зміни у поведінці дитини.

• Якщо вчинки дитини або зміни у її поведінці лякають вас, проконсультуйтеся з дитячим психологом/психотерапевтом, але завжди кажіть дитині, що ви розумієте, що це результат того, що вона пережила.

• Нагадуйте дитині, якщо це необхідно, що це (нещасний випадок) трапилося у минулому, а ми живемо зараз, і ситуація змінилася.

• При цьому не вимагайте від неї припинити, уникайте вживати фраз на кшталт: “Ну, час уже про це забути”.

• Допомагайте дитині частіше пригадувати добрі спогади про ту/того, кого вона втратила, особливо у найважчі для неї дні.

• Поділіться з нею спогадом про втрату або страхи, які переживали ви самі у дитинстві чи дорослому житті. Ви вижили, і дитина теж зможе це пережити – ось на чому ви маєте наголошувати, коли розповідаєте дитині про свій досвід.

• Допоможіть дитині зрозуміти, що зараз вона гнівається, поводиться агресивно, не слухається, йде з дому або наражає своє життя на небезпеку тому, що вона намагається втекти від болю, страху. Але втеча призводить лише до того, що біль стає сильнішим.

• Якщо дитина відчуває сором або провину, підкресліть, що те, що сталося (нещасний випадок, насильство, смерть близької людини) – не залежало від її вибору і вона не несе за це відповідальності.

• Якщо виникають фізичні реакції, що викликають почуття сорому (дитина плаче, мочиться у штанці, її нудить і т. д.), заспокойте дитину та поясніть, що на відміну від телегероїв, люди, які пережили жах в реальному житті часто втрачають контроль над власним тілом, але згодом знову повертають його.

• Якщо дитина говорить про помсту, розпитайте її про такі її плани. Потім обговоріть з дитиною, як можна іншими способами полегшити біль, так щоб помста не керувала її подальшим життям.

• Якщо дитина заявляє, що вона нічого не боїться: «Ніщо мене не лякає!», - оберігайте її, оскільки вона може поводитися необережно у потенційно небезпечній ситуації.

❗️Паралельно із вашою підтримкою та турботою, зверніться по допомогу до фахівця – так дитина швидше та краще зможе справитися із переживанням втрати та знайти бажання та сили жити далі.

Як батькам підтримувати дитину, яка переживає втрату – у наступних постах із хештегом

📚 За матеріалами психотерапевтки Любові Мошинської

📍 Що треба знати батькам про дітей, що переживають втрату?

▪ Що кожен член сім'ї, в тому числі різні діти – реагують на втрату по-своєму.

▪ Що подібні реакції в одних можуть бути виражені сильніше, а в інших – слабше.

▪ Що отримати травму дитина може через різні причини та події – дорожні аварії, пожежі, повені, серйозні хірургічні процедури, смертельну хворобу близької людини, розлучення, розлуку з батьками, насильство та ін.

▪ Що діти не обов'язково повинні бути жертвами або свідками, щоб отримати травму: достатньо, що вони мають відношення до когось (друга, родича, ровесника), який пережив втрату.

▪ Що реакції посттравматичного стресу інші та більш різноманітні, ніж реакції горя (про ПТСР у дітей – у наших наступних постах).

▪ Що чим довше діти, які пережили втрату, не отримують спеціальної допомоги, тим з більшою ймовірністю посттравматичний синдром може набути хронічного та надзвичайно болючого характеру.

▪ Що травматичній реакції не можна запобігти, але можна звести до мінімуму її негативні наслідки – для навчальної діяльності дитини, її поведінки, особистісного та емоційного розвитку, – якщо якнайшвидше звернутися по допомогу.

▪ Що діти, коли їм надається така можливість, можуть і хочуть повернутися до деталей події, що травмує.

▪ Що діти, які пережили втрату, повинні перебувати під наглядом протягом кількох років після травмуючої події, оскільки реакції на ці події можуть тривати або з’являтися час від часу через багато років.

▪ Що не кожен психіатр, психолог, соціальний працівник чи лікар уміє надати допомогу дитині, що зазнала втрати.

▪ Фахівець, що уміє працювати із дитячими травмами, може допомогти дитині відчути полегшення, звільнитися від жаху, який вона відчуває, а також набути почуття контролю над «монстрами», яких пробуджує пережите.

▪ Що діти, батьки яких звернулися за допомогою до фахівця з травми, будуть вдячні батькам за те, що ті з розумінням поставилися до їхньої потреби поговорити з кимось, хто розуміє, який жах вони відчувають.

▪ Що дитина, яка пережила втрату, гостро потребує терплячого ставлення батьків, захисту, безпеки та базової довіри.

▪ Що батьки дитини, яка пережила втрату, самі потребують підтримки.

Як батькам підтримувати дитину, яка переживає втрату – у наступних постах із хештегом

📚 За матеріалами психотерапевтки Любові Мошинської