Osvitarnya

Osvitarnya В Освітарні ми говоримо про українську літературу, мову й історію. Просимо брати активну участь!

Здорова! Я Антон Бондаренко, і тут ми говоримо про нашу мову, літературу й історію.

Катівні…москва…тортуриГорліс-Горський нагадує, що війна Буча і Ірпінь не феномен цієї війни. 1918-21 існували сотні інши...
18/07/2024

Катівні…москва…тортури

Горліс-Горський нагадує, що війна Буча і Ірпінь не феномен цієї війни. 1918-21 існували сотні інших вирубаних до ноги селищ та закатованих в льохах більшовиками-чекістами людей.

Памʼятаймо своє минуле!
#освітарня #література

 #словотека Кілька виразів про дурнів, зібраних Опанасом Марковичем і упорядкованих Матвієм Номисом (Симоновим) 1864 рок...
24/06/2024

#словотека

Кілька виразів про дурнів, зібраних Опанасом Марковичем і упорядкованих Матвієм Номисом (Симоновим) 1864 року.

Який з них ваш улюблений?
Пишіть👇

#освітарня #мова #прислівʼя #література

❗️Цього ви не прочитаєте у виданні творів Франка❗️Найбільше досі вид. тв. Каменяра здійснене 1976-86 рр. і у 50(!) томах...
03/06/2024

❗️Цього ви не прочитаєте у виданні творів Франка❗️

Найбільше досі вид. тв. Каменяра здійснене 1976-86 рр. і у 50(!) томах (книжок ще більше). Втім радянська цензура дещо «чистила» у Франкові, особливо все що стосується критичних і осудних думок щодо росії.

У дописі👆 ми зібрали найбільш показові.

Поширюйте, коментуйте, лайкайте.

До речі, 50-томне видання не є повним (тямите, скільки Франко написав?!). Каменярева спадщина досі секає на свого трудівника📚

Дизайн — подякуймо Вікторії за дизайн👇😍
Дякую, Віко, ти чарівниця 🧙‍♀️

Занурімо вороженьків у сон… вічний! Збираю 30 000 для загального збору в 10 млн від . Гроші підуть для купівлі 10 керова...
10/04/2024

Занурімо вороженьків у сон… вічний!

Збираю 30 000 для загального збору в 10 млн від .

Гроші підуть для купівлі 10 керованих кулеметів ШАБЛЯ, які збережуть особовий склад та нищитимуть ворога!

Поширюйте цей збір і ставайте його частиною!

Поклик на банку в біо👆

Спогади про Григорія Косинку від Василя Чапленка та Віктора Петрова. «В. Стефаник та С. Васильченко були улюблені його п...
20/03/2024

Спогади про Григорія Косинку від Василя Чапленка та Віктора Петрова.

«В. Стефаник та С. Васильченко були улюблені його письменники. Від першого він узяв мотив «мужицької твердости» — в змісті, та засіб діялогічного зображення — у формі. Від останнього — романтично-ліричне забарвлення.» В. Чапленко

Кажуть (спогади Костюка) на літвечорах він читав свої оповідання на памʼять, як Багряний — вірші. До речі, між собою вони були чи не найкращими друзями.

А ще, здається він, майстер новели, завалив іспит у Зерова, коли той спитав його, що таке новела😂

Графічний дизайн 🙌

#освітарня #література #українськамова #культура

Про «вєлікую русскую»…Цитати з книги Анастасії Левкової «За Перекопом є земля». Чи хотіли б ще цитат з цього твору?Графі...
12/03/2024

Про «вєлікую русскую»…
Цитати з книги Анастасії Левкової «За Перекопом є земля».

Чи хотіли б ще цитат з цього твору?

Графічний дизайн

Не забувайте вподобати і поширити🙏
#освітарня #культура #література #українськакультура

Важко було обирати, бо хотілось ще, а місця нема😧Яка ваша улюблена? Напишіть під дописом👇Якщо є книга📚, яку б ви хотіли,...
02/03/2024

Важко було обирати, бо хотілось ще, а місця нема😧

Яка ваша улюблена? Напишіть під дописом👇
Якщо є книга📚, яку б ви хотіли, щоб ми обговорили, напишіть теж👇

За дизайн поопладуймо 🙌

#домонтович #серафікус #цитати #освітарня

Друзі, у нас на Osvitarnya вийшло нове відео! Позирайте, це дуже круто!Неймовірна історія про те, як Багряний написав "Т...
25/02/2024

Друзі, у нас на Osvitarnya вийшло нове відео! Позирайте, це дуже круто!

Неймовірна історія про те, як Багряний написав "Тигроловів"

Ставте вподобайки, коментарі, діліться з друзями -- це дуже важливо і заохочує мене рухатись далі)

Важко повірити, що за таких обставин можна писати романи: посеред війни, вийшовши з увʼязнення, маючи лише 2 тижні... Але саме так було з Іваном Багряним та ...

Збираю, бо ми або воюємо, або збираємо! Доєднуюсь до збору 1000 волонтерів  і  Моя 🎯 1000 грн. Загальна мета — 1 000 000...
03/02/2024

Збираю, бо ми або воюємо, або збираємо!

Доєднуюсь до збору 1000 волонтерів і

Моя 🎯 1000 грн.
Загальна мета — 1 000 000 грн.

Разом збираємо на шість тепловізійних відеокамер, які дозволять танкістам бачити ру*ню і палити її.

🔗 на банку в БІО.

Твоє «мало» ✖️ на тисячі «мал» 🟰 перемога💪

Більше інфи на сторінках і

22/01/2024



(Усе сказане тут суто моє прочитання, його не навʼязую нікому; допускаю, що воно може змінитися, дочитавши роман)

Вдача Утаєвої

Я на 211 сторінці з 380. За половину перевалено, багато подій позаду, багато особистого нашої героїні пережито, щоб я захотів окреслити її, Утаєвої — прізвище уже відомо — характер і вдачу. Отож, гайда!

Останні сто сторінок наша юнка зустрічалася з Владом, розумним юнаком, що жив у Києві. З ним вона познайомилась у столиці на початку нульових під час наукової конференції. Сливе одразу вони почали зустрічатися, але сливе одразу я сказав собі: зрештою, вони розійдуться. Розрив відбувся сто сторінок або більш як 10 років по тому, як часто буває, за найдурніших обставин. Втім обставини, що збурюють кінцеві емоції — це верхівка айсберга, низ же його формувався довго й кріпко. Основа його в характері і психіці Утаєвої. На що ми зараз і позирнем.

Наша героїня — такий собі архетип жертви. Вона як чільна представниця цієї групи обожнює почувати себе жертвою і любить усіх скривджених. Власне, це зірко постеріг Влад й одного разу сказав: “Ясно. Тебе цікавлять упосліджені. Саме тому ти, вирісши в Криму, стала говорити українською, саме тому займаєшся меншими народами”. Дівчина це підтвердила, “бо вже про себе це зрозуміла”.

Почуття упослідженості (від Влада до себе) вона силоміць переносить і на їхні стосунки. На початку і потім ще довгі роки, вона безпідставно підозрює Влада у тому, що він її не кохає або що любить не тільки її, вона досі ревнує його до його колишньої (здається, це класика), їй ввижається, що вона для Влада лиш соціально-антропологічний обʼєкт дослідження, хоч разом з тим наводить купу фактів того, що він її щиро любить, чекає на кожну їхню нову зустріч і так далі.

Певне, від цього комплексу жертви, випливає і постійна потреба того, щоб Влад відкрито виявляв про їхні стосунки. Взагалі, відомо, що потреба привселюдності чи показовості притаманна глибоко непевним у собі людям. Пощо комусь доводити, що тебе любить твій партнер, коли ти сама це знаєш? Натомість, коли є гризуча непевність, що, мов той шашіль, точить тебе зсередини, тут уже конче треба потвердження ззовні, треба заяв: щоб усі інші бачили, тоді, може, переконаюсь і я…

Влад же цього зовнішнього елементу ніколи не давав. Не тому, на мою думку, що він цурався цього чи йому соромно було про їхню любов говорити, а просто, бо ніколи не думав про це. Усі близькі знали, що Утаєва і Влад разом, що вони кожні два тижні катаються один до одної, чого ще треба? Це просто було чуже йому. Він кохав і знав, що сам коханий — хіба цього мало?

Друга проблема — це бульбашка, яку створила собі наша юнка, в яку живо вірить і яку не дозволяє нікому не те, щоб рушити, а бодай ставити під сумнів. Цією бульбашкою є її Крим. Від початку 90-х і до самого часу Януковича, Утаєва чудово бачить, як Крим лишається таким же ворожим до України і дружнім до Росії, як і був за совка. Вона це бачить, як і бачить, на що перетворюються найменші спроби ввести до шкіл українську мову: побиттям учителя і закриттям українських класів.

Вона це бачить, як і інші, не кримчани, наприклад Влад, це бачать. Втім, складається враження, що лише їй можна про це говорити (чого вона, звісно, ніколи не робить), іншим же (не кримчанам, Владу, наприклад), це констатувати зась. А він це робить, і друзі його це роблять. Відкрито кажуть: Крим русскім духом пахнєт, Крим і Донбас — гангрена України через свою зросійщеність. Вона це розуміє, але її ці фрази ножем колють, їх вона стерпіти не може. Бо ж це не тільки Крим рушать, рушать її бульбашку, рушать її святиню, рушать, певним чином, сенс її життя. Бо ж Крим для неї священний, на нього не можна зазіхати, навіть Владу не можна.

Тому коли одного вечора пивко розвʼязало Романові язика, і він щиро бовкнув що по-правді думає про Крим, її це трохи не здушило. Влад мовчав (бо подумки був тої ж думки), а вона хотіла, щоб він втрутився, щоб підтримав її, щоб став за неї (чи не та сама перша проблема?). Через це й послідував розрив.

На мою думку, Влад його переживе, як людина більш цілісна, що до всього ставиться критично, а головно — завше рухається вперед. Утаєва ж емоційна і часто-густо преферує оману замість голой і жорсткої правди, до того ж вона не здолає відпустити минуле (колишня дівчина Влада, колишня історія Криму). Владові буде прикро й шкода, бо він любив її і знав, що й вона його теж. Але він переживе. Вона ж, мені здається, ще далі грузнутиме у самобичеванні й запозакопуванні. Звиду — сильна й неприступна, зсередини — ніжна й надвразлива.

20/01/2024

Європейська і сільська Україна

“Українська література сільська.” Ми не раз чули цю тезу. Зазвичай її вживають ті, хто намагається применшити українську культуру як малорозвинуту й відсталу і протиставити їй культуру російську як поступову, міську й модерну.

Певно, вивчаючи письменників 19 ст. (Котляр, Шевченко, Мирний, Нечуй) ви не зможете позбутися цього відчуття. Дарма що в Нечуя є чудові романи про місто (“Хмари”, “Над чорним морем”), а у Мирного є кілька повістей про місто. Більшість їхній творів таки написані про село. І цьому є простісіньке пояснення: тодішня Україна — це було село.

Історично так склалося, що літературу початку 20 ст., яка почала боротися з цією “сільськістю” ми дуже погано знаємо. Романи Франка, повісті Кобилянської та Винниченка — це вже містянська література. Але Винниченка ми відкриваємо лише зараз. 20-ті рр. в Україні — це також роки містянської культури — але на початку 30-х цей пласт літератури був викреслений з нашого поля зору аж до 90-х рр., а по-справжньому цікавитися ними ми почали лише зараз.

Отож, чи українська культура — культура села. Говорячи про 19 ст. — так. Говорячи про 20 і про теперішній час — точно ні.

Втім поруч із протиставленням України села і міста, є ще одне, не менш значуще, і дотепер, хоч уже й менше, актуальне — це протиставлення України європейської і України хохляцької. Зараз поясню, що маю на думці.

Україною європейською я називаю ту, яка прагне вчитися, бореться за право закону, відстоює національні цінності, захищає свою мову та право на самостійне існування. Це країна, чий народ сильний, розумний, вільний і глибоко у своїй суті демократичний — це, переважно, молодь.

Україна хохлацька — це “моя хата скраю”, це “аби мені добре, а на інших байдуже”, це мені “все равно, на яком язике розмовляти”, це люди, що, хоч і в місті живучи, не розпрощалися з селом пізнього занедбаного зразка. Назви його “хохлом”, воно не розсердиться. Ці люди не хочуть вчитися, не хочуть “окультурнюватися”, бо “какая разніца”, який з цього хосен?

У цих людей відсутнє національне чуття. Вони не пишаються Україною і своїм народом, а немов навіть тишком цураються його. У культурі та побуті (наприклад музика, ютуб) вони повністю під чужим впливом (дуже часто російським). Навіть зараз, воюючи з росією, вони росію не ненавидять.

Хотів би я сказати, що це переважно старі, але я бачу таких і молодих.

Втім, якщо десять літ тому, невідомо було, чия з цих двох візьме, зараз точно ясно, що це буде Україна європейська, культурна, освічена. До речі, це саме те, за що боролися Хвильові і Зерови 80 років тому: за європеїзацію України.

Address

Kyiv

Alerts

Be the first to know and let us send you an email when Osvitarnya posts news and promotions. Your email address will not be used for any other purpose, and you can unsubscribe at any time.

Shortcuts

Share

Category