31/08/2022
Сьогодні маємо для вас інтерв'ю зі студентом нашої магістратури Артемом Листопадом.
🌿 Що для тебе означає журналістика і чому ти вирішив стати журналістом?
Журналістика - це стиль життя, а не професія. Я ніколи не був технарем, більше любив гуманітарні науки та напрямки загалом. Ось серед них знайшов журналістику, подумав, що слід спробувати, бо це має бути захоплююча професія. Так і вийшло. Коли визначився, часто зависав на матеріалах Цаплієнка і Комарова. Мріяв бути військовим кореспондентом. Власне, так і вийшло, але, на жаль, жахливим чином - коли війна прийшла в моє місто.
🌿 Що тобі найбільше подобається у цій професії?
Те, що журналістика - це стиль життя. Тут є багато місця для “маневру”, для творчості. Завжди щось змінюється, попри загальну специфіку роботи. І ти ніколи не знаєш, де будеш завтра. І з ким познайомишся завтра також не знаєш. А ще це корисна робота, це надважлива робота, бо журналісти працюють на суспільство. А заради суспільства й працює наш шалений світ. Принаймні, в загальних рисах. Ще я люблю писати, мені цікава камера. Я завжди знаходив пригоди собі на... От тобі й на, коли у тебе є хобі, а тобі за це ще й платять. У цьому й стиль життя - жодна справа чи захоплення ніколи не захмарить улюблену журналістику.
Кажуть, що журналістика - дуже емоційно виснажлива професія. Так і є, але легкої роботи не буває. Емоційне виснаження, непорозуміння з близькими, безсоння, небезпека, напруження - все це побічні ефекти цієї справи. Але воно того варте.
🌿 Як змінилася твоя робота під час війни?
Це окрема історія. Я не буду вдаватися в деталі, адже багато чого змінилося. Я змінив кілька місць роботи, я навіть продавав паски на Великдень у передмісті. З початку повномасштабної війни попередня зайнятість призупинилася. Я працював на 1+1 й писав для харківського сайту МГ “Об`єктив”. Був період нестабільності, деякий час виконував роль фіксера, співпрацював з китайським колегою. Згодом все вчергове змінилося. Нині я працюю кореспондентом на “Об`єктиві” та литовському телеканалі TV Zinios. Звісно, тематика і специфіка роботи змінилася, тут все зрозуміло - тепер про війну та біля війни.
Що стосується емоційного стану - все нормально, жодних нервових зривів не було. Всі ми живемо у жахітті під назвою “війна” і журналісти, повірте, так само болісно переживати те, про що пишуть, як й інші адекватні люди, яких бентежать події сьогодення. Але з цим нічого не поробиш, треба працювати і розповідати людям про війну - не для того, щоб їх нажахати. Суспільство має знати справжнє обличчя того, що відбувається довкола. Я відчуваю, що займаюся важливим.
🌿 Як отримані знання під час навчання допомагають зараз?
Почну не з найкращого, але відверто. Я ніколи не приховував своєї думки стосовно того, що всяка канцелярщина стосовно правильного оформлення того чи іншого, знання всіх на світі правил наукових робіт, дотошних науковців і так далі абсолютно нічого не варте. Звісно, для навчальної діяльності це необхідно, без цього не обійтись і я це розумію та не виступаю проти. Але й сприймати такі речі можна відповідно до реалій сьогодення, бо на практиці, у нашій професії, таке точно не знадобиться. У мене минулого навчального року був конфлікт з викладачем через те, що я висловився на цей рахунок.
А те, що мені дійсно допомогло, про що я з радістю згадую при розмовах з друзями - це знання про реальний світ медіа, у якому ми живемо сьогодні. Це прості і водночас складні й дуже цікаві особливості людської психології та художня література, яка допомагає жити. Це робота над реальними матеріалами, це спроби проявити себе у якості журналіста, а не бібліотекаря, з перших курсів навчання. Це те, за що я щиро вдячний викладачам. Я б назвав такого роду дисципліни комплексом, який по частинах сформував окрему базу знань, що допомагають у професії. Не можу не згадати постійне підштовхування до роботи від одного з викладачів - за це взагалі уклін та шана. Як то кажуть, їжак то птиця горда, поки не пнеш - не полетить.
