07/12/2023
Перші три місяці в Києві 🏙️
Їду сьогодні на роботу, стою на Глибочицькій, так, так я скачала вайз— і тепер вчу назви вулиць, щоб хоч трошки вкурити це місто.
А ще в цьому аплікейшн робот Марія розказує де камери, ох іноді і влітає їй від мене гарячих співців. Варто визнати, я за кермом не стримуюсь, і мене можна переплутати з таксистом, або сапожніком, який тимчасово таксист. А я збиралася, до речі бути на початку повномасштабної таксистом у Празі, не питайте чого, прийшло таке, якось розкажу…
А от сьогодні зловила кайф від заторів, я вже навіть навчилась розраховувати час і виїзжати спеціально раніше, щоб попити каву. Але поки встигаю тоді, як на метро. Люблю метро за запах і накачані сідниці — дивний транспорт, платиш за проїзд і до біса багато ходиш пішки, переходи там всілякі. Так от стою, і розумію, що це час для своїх роздумів, для моменту зупинитись і усвідомити, а ще ПОСЛУХАТИ МУЗИКУ, як слухач, без аналізу. Вдається … 🎶
Групу зробила в телеграм— столична вокальна тусовка, називається. Поки тусуюсь там тільки я, — вчора написала їм в чат, три повідомлення, а вони мовчать як риба в клярі, відчула зайвою себе, подумую вийти звідти …))) 🤷♀️
Нещодавно дізналась, що жити на Лівому березі, означає жити не в Києві. Ледь не моветон. Я як знімала житло, думала — буду жити в елітному місці біля Дніпра і 5 хвилин від метро, на Русанівці, бігати вранці по набережній. Дивитися на Лавру, говорити з Дніпром…
Тіки не треба про Печерськ, добре?
—Це ви?
—Це Ви ото безжально смієтесь на фразі — «бігати вранці», ну не бігаю я, заспокойтесь, вже аж неприлічно. З весни почну…) 🏃♀️
Днів десять назад, на Соборній ходила на тусу, правда перед цим була в легендарному барчику Анжела, потім бусіком на Подол під три акорди на клавіатурі в айфоні «ля мінорчик» і заспіваний хіт «Як не покрутиш воно не піде»… 🎤
Свої люди, шо і казать.
А в кафе на Соборній американець співав, традиційники співали, люди гомоніли, і я з ними…
Знайомлюсь з хлопцем — а він тобі — Сашко, я.
Не Саша, Саня, Алекс, Александр, а Сашко, розумієте? Наче він зі сторінок оповідання Вінграновського …
А ще я тут посміхаюсь людям, а вони мені. В нас у дворі дуже старанна пані, яка ретельно підмітає вулиці,і така таємнича трошки, похмура, видно життя не жаліє, а мені так хочеться, дати трошки світла, хоча б отим моїм життєрадісним «добрий раночок». А на ді мною живе мила пані, яка вигулює вже пенсійного віку Роя (такса), на коліщатах задні лапки — але в обох стільки радості і бажання до життя.
А ще я майже не готую, бо під боком Пузата Хата, Галя Балувана, і мама іноді приїзжає і варить борщ. Ви ж знаєте, що мамин борщ найсмачніший? І я знаю.
Знаю, що столицю важко покоряти, тому я її і не покоряю.
Бо підкорє він мене, могутній Київ, такий непростий, особливо зараз. Але я приїхала сюди щоб не боятися жити, а жити повноцінно, навіть зараз, в цій реальності. І йому це, вдається, ой як вдається
P.S. Ви ж напевно не встигли прочитати мій пост «Я повернулася», але його добре проштудірував інстаграм і благополучно забанив і видалив. Не знаю чи повертати, але він важливий…) 🤔
