28/07/2026
Звернення випускника 2018 року Микити Клімішина з нагоди Дня пам’яті захисників і захисниць України, які загинули в полоні або були страчені
Дорогі учні, випускники, вчителі, батьки та мешканці мікрорайону!
Я — Микита Клімішин, випускник 2018 року. Людина, яка зростала разом із вами. Сьогодні головний корпус нашого ліцею зруйнований ворожими ударами, а діти змушені вчитися дистанційно. Але я точно знаю: ліцей — це не тільки цегла і стіни. Це ми з вами: наша пам’ять, наша єдність і наш характер.
Доля розпорядилася так, що після шкільних років мені довелося пройти через 38 місяців пекла — понад три роки ворожого полону.
Є речі, які неможливо по-справжньому зрозуміти, доки не переживеш їх сам.
Полон — це не просто колючий дріт, ґрати чи зачинені двері. Це щоденна, щохвилинна боротьба за право залишитися людиною. Це цілковитий інформаційний вакуум, голод, біль, невідомість і знущання. Це стіни, у яких із людей моральним та фізичним тиском намагаються зробити диких тварин. Де забивають до напівсмерті просто за рідну українську мову. Де хлопці не витримували й намагалися покінчити з життям. Де хлопцям навішують абсурдні терміни — 10, 15, 25 років або довічне ув’язнення — лише за те, що вони захищали свою Батьківщину.
Але найстрашніше там — це бачити, як поруч помирають ті, хто ще вчора ділився з тобою останнім шматком хліба й мріяв про дім. Багато хто так і не дочекався свободи. Вони загинули в катуваннях, були страчені або вбиті виснаженням.
28 липня — День пам’яті тих, хто віддав життя, перебуваючи в полоні.
Я звертаюся до кожного з вас не для того, щоб викликати жаль. Я звертаюся, щоб ви усвідомили: бути в полоні — це теж боротьба. Це щоденний тихий подвиг не зламатися. І найсильніша зброя там — це надія. Надія хоча б ще раз побачити батьків, дітей, дружин, чоловіків, рідне місто.
Там, за ґратами, понад усе бояться бути забутими. Листи не доходять, зв’язку немає, але серце кожного полоненого живе тільки вірою в те, що про нього пам’ятають і за нього борються тут, на волі.
Закликаю нашу шкільну спільноту та всіх мешканців нашого мікрорайону:
Пам’ятайте про тих, хто віддав життя в полоні й так і не повернувся додому. Вони — наші Герої, чий подвиг не має бути забутим.
Говоріть про тих, хто досі залишається в неволі. Будьте їхнім голосом на волі. Нагадуйте світу про кожного й кожну.
Пам’ять — це наша відповідальність. Навіть коли між нами кілометри, а наш корпус розбитий — наша єдність непохитна. Це те, що дає сили тим, хто зараз виборює своє право залишитися людиною у ворожому пеклі.
Слава всім захисникам і захисницям України!
Вічна пам’ять загиблим у полоні.
Чекаємо та боремося за кожного, хто досі чекає на свободу.
Шкільна спільнота дякує Микиті Клімішину за неймовірну витримку, мужність та відданість Україні. Ми пишаємося нашим випускником і дякуємо за його сили, боротьбу та небайдужість!
#ДеньПамятіЗахисниківУПолоні #ПамятіЗагиблихУПолоні #28липня #ХарківськийЛіцей62
