04/02/2017
4 лютого 2015 року був звичайним робочим днем. Середина тижня. Учні та вчителі поспішали до школи, звичайний день у тоді ще просто Калуській гімназії. Але кілька слів змінили усе життя. Це були слова "ЙОГО не стало". Дмитра Михайловича - людини не просто з великої літери, а людини з безмежною душею. В той день не було інших думок, переживань, а був тільки відчай і скорбота. Усвідомлення того, що усе уже не буде як раніше. Уже не буде від Нього мудрих слів на лінійні, уже не буде зауважень на перервах і уже не буде тієї гімназії, яка була при Ньому. Свого роду кінець епохи білої ворони, яка завжди руйнувала усі стереотипи, яка невпинно йшла до мети, руйнуючи усі перепони. Це усе було можливо тільки через безкорисливу працю Дмитра Михайловича. Здається, що усе своє життя Він присвятив саме ГІМНАЗІЇ. Не жаліючи своїх сил та здоров'я, кожного дня долаючи нові перешкоди Він давав віру сотням малих діточок у те, що кожна людина здатна на могутні речі. У те, що навчальний заклад може стати сім'єю. Наш обов'язок - ніколи не зраджувати принципам, які були у Дмитра Михайловича. Ніколи не забувати, що гімназист - це не просто носіння форми чи щоденна лінійка. Це манера життя. Це стан душі. Як було сказано одним з випускників 2016 року "Це вже історія, наша з вами історія. Але ми будемо продовжувати писати цю історію так, як нас навчили тут: гордо, виховано і завжди цілеспрямовано!" Отож, сьогодні ми згадуємо людину, завдяки якій ми мали можливість пізнати справжнє щастя бути гімназистом. І наше завдання ніколи, запам'ятайте, ніколи не зраджувати цьому поняттю. Сьогодні ми маємо бути єдині у думках про того, хто змінив життя кожного з нас...