21/10/2019
Відокремлення від батьків (про сепарацію)
«Тема складних, заплутаних, незавершених відносин з батьками, як я зрозуміла, для багатьох актуальна, тому сьогоднішній текст - про сепарацію, тобто відділення від батьків. Відділення не фізичне і фінансове (з цим майже всі якось справляються), скільки психологічне. Адже можна давно не жити разом з мамою і татом (їх самих може вже не бути в живих), але довгі роки перебувати під впливом їх установок, оцінок, суджень, діяти з огляду на них, вести з ними внутрішній діалог, знову і знову намагаючись щось довести.
Свого часу для мене великим відкриттям стала періодизація відносин з батьками, озвучена моєю викладачкою М.Є. Ланцбург.
1 етап: «симбіоз зі знаком плюс». Це період від народження до 10-12 років - коли дитина у всіх сенсах залежить від батьків і перебуває в злитті з ними. Мама і тато - найзначніші для неї фігури, їх авторитет (поки) беззаперечний.
2 етап: «симбіоз зі знаком мінус». Ідеали руйнуються. Дитина (вже підліток) починає чинити опір колишній залежності і все більше орієнтується на думку однолітків. Починаються претензії, зростає невдоволення і розчарування батьками, які вже не можуть (або відмовляються) задовольнити зростаючі бажання дитини (купити новий айфон, наприклад).
Значення цього періоду - в розставанні з ілюзіями, в прийнятті світу з усіма його обмеженнями, стражданнями, несправедливістю. В розумінні, що батько - не бог, а всього лише звичайна людина зі своїми слабкостями і недоліками. В ідеалі, підліток повинен зробити висновок, що дитинство - закінчується, треба ставати більш самостійним і дорослим, навчатися відстоювати свою думку, захищати те, що для тебе дороге і важливе, діяти на власний розсуд, нести за це відповідальність і перестати щось чекати від мами і тата.
3 етап: автономія. Це і є та сама завершена сепарація, коли людина психологічно відділяється від батьківської сім'ї, починає спиратися на себе, керує своїм життям сама. Коли вона знайшла своє унікальне, неповторне «Я», вибудувала кордони і - найголовніше - вже не залежить від суджень і емоційних реакцій батьків. Не «ведеться» на провокації, не плекає свою образу і не намагається виправдатися.
Відокремлена, сепарована, доросла і зріла «дитина» вже не чекає, що батько буде проявляти турботу і любов, якщо він на них не здатен. Це дуже важливо - усвідомити, що вас можуть не любити. Відігравати на вас свої власні травми, реалізовувати за ваш рахунок свої потреби. І не любити. У кожної людини - свої ресурси. Хтось не вміє співати, а хтось не вміє бути мамою (татом).
Щоб відокремитися, треба спочатку гарненько об'єднатися, а потім і гарненько повоювати - тобто якісно пройти перші два етапи. Однак до автономії рідко хто доходить. Зазвичай люди застряють на якомусь етапі - або «симбіозі +» (мама залишається головною людиною усього життя і основною емоційною прихильністю), або «симбіозі -» (вічної конфронтації з батьками, спробах їм щось довести).
Автономія ж має на увазі не відносини дитини і батьків (і зовсім неважливо, хто насправді дитина, а хто батько, часто-густо відбувається інверсія - коли діти з малих років виконують роль батька по відношенню до мами або тата). Вона має на увазі відносини двох дорослих людей без емоційної залежності.
Емоційна залежність - це надмірна важливість для тебе іншої людини, сфокусованість на відносинах з нею (причому необов'язково ці відносини приємні і доставляють задоволення). Це постійна потреба в її присутності (знову ж необов'язково наяву, а, наприклад, у внутрішньопсихічному просторі). Це коли на тебе сильно впливають її настрій, слова, бажання. Коли ти відчуваєш відповідальність за її емоційний або фізичний стан. Коли «збираєш» її очікування і намагаєшся їм відповідати, догодити. Або навпаки, весь час борешся, відстоюєш право бути собою. Протестуєш. Сперечаєшся.
Що ж в такому випадку емоційна незалежність? Я вже якось приводила цей приклад:
Припустимо, мама незадоволена своєю дорослою дочкою і критикує її. Емоційно залежна «дитина» буде відчувати сором, провину або огризатися у відповідь, навіть якщо прекрасно знає, що права. Емоційно незалежна дочка не буде відчувати ні провину, ні обурення. Вона буде шкодувати про те, що мама відчуває неприємні для неї самої емоції. І все. При цьому її (дочки) власний емоційний світ не буде порушений. Мамине невдоволення не стане трагедією, що не підштовхне до якихось дій і не знизить самооцінку.
Відокремитися від батьків, обмежити їх вплив і втручання в своє життя - не означає руйнувати зв'язок. Це означає «перезавантажити» свої відносини, налагодити контакт «дорослий-дорослий» на основі взаємоповаги. Визнати, нарешті, за собою право не відповідати батьківським очікуванням, не відповідати за ситуацію в батьківській родині, не віддавати їм «борги», не відчувати себе винуватим. Але і! Дозволити і батькам бути такими, якими вони є (були) - вимогливими, критиками, «неправильними», неідеальними.
Я ( «дитина») - це я. Ти (батько) - це ти. Ми самі близькі один одному люди. Але ми (вже!) Окремі (відчувати свою вдокремленість від інших людей - взагалі дуже корисна навичка). Тобі може щось в мені (або моєму житті) не подобатися. Я можу на це «не подобається» не реагувати і жити своєю головою. У кожного з нас - свій шлях, свої цінності, свої рішення і своє право на помилки. Ми не влаштовуємо бойових дій, не переходимо межі, не вважаємо, що хтось комусь щось винен. Ми не використовуємо один одного, щоб заповнити внутрішню порожнечу і надати своєму життю сенс. Ми радіємо з того, що ми один в одного є, такі, недосконалі, не безгрішні, але дуже рідні. Що ми живемо, дихаємо і у нас є ще час сказати, як ми вдячні один одному, а якщо щось не так - попросити вибачення.
Безумовно, це процес двосторонній. Дитина відокремлюється і стає дорослою, батько (мати) - відпускає і цю дорослість визнає. Але навіть якщо батько (мати) не готовий відпустити, досягти автономії можливо. Так, це велика, серйозна і важка психологічна робота, але вона може бути успішна. Її підсумок: визнати, погодитися з тим, що батьки - ті, які є (були), інших не буде. Прийняти в батьках батьків, побачити сенс в тій мамі і в тому татові, яких дала природа. Подякувати їм за життя і пробачити за помилки.
У той день, коли дитина розуміє, що всі дорослі недосконалі, вона стає підлітком; в той день, коли вона прощає їх, вона стає дорослою; в той день, коли вона прощає себе, вона стає мудрою (с). Олден Нолан
І ще. "Ніхто ніколи не доб'ється відособленості або автономії, вважаючи, що інші погані або неправі ... Відособленість з'являється тільки тоді, коли діти бачать як хороше, так і погане в своїх батьках, а також і в самих собі" (Б. і Дж. Уайнхолд) »
Ірина Чеснова
