We Change

Напевно це питання спадало на думку майже кожному з батьків на якомусь етапі дорослішання дітей.
Давайте спробуємо розділити це велике питання на кілька маленьких.
Можливо, ця інформація суттєво вплине на ваше уявлення про можливості навчання за кордоном.

1) Навчання в школі за кордоном у переважній більшості випадків коштує дорожче, ніж вища освіта.
Чому?
Точно так само, як ви витрачаєте час і ресурси на те, щоб у вашої дитини були цікаві вихідні та/або вечори після школи, кожна школа витрачає ресурси і час на те, щоб студенти мали чим зайнятися протягом тижня після навчання і на вихідних.
Нормальним розкладом студента після школи може бути :
Понеділок: гра в регбі + перегляд кінофільму
Вівторок: виїзд у місто по магазинах + кінотеатр
Середа: шкільна естафета + Pizza night
Четвер: Музей природничої історії + Cheesecake Factory
П’ятниця: Game night у гуртожитку. Прання та прибирання.
Субота: Серфінг на пляжі + Fish and Chips + прогулянка по набережній
Неділя: Настільні ігри + підготовка до робочого тижня.

Звісно, така програма + проживання + харчування коштує чимало.
Але, якщо Ви змусите себе протягом місяця записати абсолютно ВСІ витрати, які ви витратили на харчування (вдома і поза домом), перекуси, морозиво - кафе-піцерії, гроші на «погуляти», репетиторів, позакласні заняття, спортивні заходи, сімейні виїзди вихідного дня і тд і тп, я думаю, ви здивуєтесь тому СКІЛЬКИ насправді коштує утримання Вашої дитини на рік)

Варто зазначити, що якість і кількість спортивних і позакласних заходів, які доступні студентам шкіл - пансіонів, у рази вищі, ніж більшість того, чим ви можете порадувати свою дитину в Україні.
Це і екскурсійні поїздки в найкращі музеї світу, і піші прогулянки в горах або на березі океану, науково-орієнтовані поїздки, курси акторської майстерності, вокал, танцювальні академії, балет, тріатлон, баскетбол, футбол і всілякий інший футбол, кулінарні курси, курси спортивного виживання, наприклад, у снігу) риболовля, серфінг, гірські велосипеди, професійні спортивні академії, лижі та сноуборди і багато ще того, що ви навряд чи можете собі уявити.
Тому так, шкільна освіта за кордоном коштує дорожче, ніж навчання в університеті.

Напевно це питання спадало на думку майже кожному з батьків на якомусь етапі дорослішання дітей.
Давайте спробуємо розділити це велике питання на кілька маленьких.
Можливо, ця інформація суттєво вплине на ваше уявлення про можливості навчання за кордоном.

1) Навчання в школі за кордоном у переважній більшості випадків коштує дорожче, ніж вища освіта.
Чому?
Точно так само, як ви витрачаєте час і ресурси на те, щоб у вашої дитини були цікаві вихідні та/або вечори після школи, кожна школа витрачає ресурси і час на те, щоб студенти мали чим зайнятися протягом тижня після навчання і на вихідних.
Нормальним розкладом студента після школи може бути :
Понеділок: гра в регбі + перегляд кінофільму
Вівторок: виїзд у місто по магазинах + кінотеатр
Середа: шкільна естафета + Pizza night
Четвер: Музей природничої історії + Cheesecake Factory
П'ятниця: Game night у гуртожитку. Прання та прибирання.
Субота: Серфінг на пляжі + Fish and Chips + прогулянка по набережній
Неділя: Настільні ігри + підготовка до робочого тижня.

Звісно, така програма + проживання + харчування коштує чимало.
Але, якщо Ви змусите себе протягом місяця записати абсолютно ВСІ витрати, які ви витратили на харчування (вдома і поза домом), перекуси, морозиво - кафе-піцерії, гроші на «погуляти», репетиторів, позакласні заняття, спортивні заходи, сімейні виїзди вихідного дня і тд і тп, я думаю, ви здивуєтесь тому СКІЛЬКИ насправді коштує утримання Вашої дитини на рік)

Варто зазначити, що якість і кількість спортивних і позакласних заходів, які доступні студентам шкіл - пансіонів, у рази вищі, ніж більшість того, чим ви можете порадувати свою дитину в Україні.
Це і екскурсійні поїздки в найкращі музеї світу, і піші прогулянки в горах або на березі океану, науково-орієнтовані поїздки, курси акторської майстерності, вокал, танцювальні академії, балет, тріатлон, баскетбол, футбол і всілякий інший футбол, кулінарні курси, курси спортивного виживання, наприклад, у снігу) риболовля, серфінг, гірські велосипеди, професійні спортивні академії, лижі та сноуборди і багато ще того, що ви навряд чи можете собі уявити.
Тому так, шкільна освіта за кордоном коштує дорожче, ніж навчання в університеті.

☝️продовження попередньої публікації.

Якщо замість того, щоб звернутися до фахівця🥸, Ви все ж таки вирішили зробити «опитування громадської думки», намагайтеся ставити запитання, які дійсно можуть висвітлити реальність. Наприклад:

- ✔️Чи завершив студент програму навчання у ВНЗ?

- ✔️диплом якої країни отримав студент? (це має бути диплом державного зразка країни навчання)

- ✔️чи знайшов роботу студент після закінчення ВНЗ?

- ✔️це робота за фахом?

- ✔️це віддалена чи робота на місці?

- ✔️якщо студент вступив на програму магістратури, з якої причини було прийнято це рішення? (тут ви навряд чи отримаєте щиру відповідь, але спробуйте і пам’ятайте, що негайний вступ на магістратуру часто є вимушеним заходом у разі відсутності реальних пропозицій щодо роботи на тлі ризику втрати легального статусу перебування в країні.

🎈Сподіваюся, що отримані відповіді прояснять реальну ситуацію і допоможуть ухвалити рішення щодо Вашого абітурієнта та можливого вибору освіти за кордоном.

Але звернутися до експерта надійніше!✅

☝️Продовження попередньої публікаціі

На що ж спиратися під час вибору ВНЗ за кордоном? 🤷‍♀️

Все дуже просто! Постав правильне запитання й отримай правильну відповідь.

Перед тим, як поділитися прикладами «правильних запитань», розповім одну історію.

🇨🇭Однією з казочок, яку люблять розповідати організатори виставок і представники швейцарських ВНЗ, є розповідь про значні зарплати іноземних студентів на зелених теренах Швейцарії в період навчання у Виші.

«Ви тільки уявіть! Ваша дитина ЩЕ студент, а ВЖЕ заробляє 2000 на місяць! І це робота, поєднана з навчанням!!»

Швейцарці- заможна нація. Вони готові платити студенту за нічну зміну в готелі, купуючи собі здоровий сон і збалансовану нервову систему. Студенти у Швейцарії можуть працювати легально в період навчання у ВНЗ. Найцікавіше починається ПІСЛЯ завершення навчання . Дуже швидко з’ясовується, що:

- в імміграційному сенсі Швейцарія одна з найзакритіших країн у світі, і залишитися там практично неможливо.🙅‍♀️

- робота «нічним адміністратором» не є достатньою підставою для отримання «робочої візи», а іншого сценарію залишитися в країні з дипломом ВНЗ до війни не існувало. 🙅‍♀️

- початкова зарплата у Швейцарії чудова, якщо ти живеш і харчуєшся в студентському містечку, і мізерно мала, якщо знімати житло, купувати продукти, оплачувати страховку, пальне, податки. Недавній випускник ВНЗ НЕ може утримувати себе у Швейцарії.🙅‍♀️

- і найцікавіше. Третина ВНЗ, які функціонують на території Швейцарії і які Вам напрочуд ефективно розрекламували, не видають дипломів державного зразка. А видають дипломи третьої сторони - якогось вишу з бридкою акредитацією, розташованого в іншій країні. І вступити в пристойну магістратуру з таким дипломом не вийде.🤯

Підсумок : гроші витрачено, диплома немає, очікування високі, розчарування глибоке як Світязьке озеро.🧐

А тепер уявіть, що Ви телефонуєте за порадою батькам «швейцарського студента» в його «благополучній» фазі - «навчання, підробіток, самостійність і все оце». Який відгук Ви отримаєте? Правильно, чудовий відгук, п’ятизірковий. Чи можна спиратися на такий відгук? Ні, не можна!🛑.Чекай на наступну публікацію,якщо бажаеш отримати перелік надійних запитань.

We Change «We change!» – компания с пятнадцатилетним опытом в сфере ?

☝️Продовження попередньої публікації

Батьки часто влаштовують квест завдовжки у випускний рік із пошуком знайомих, друзів, далеких і близьких родичів, щоб з’ясувати, випитати, дізнатися, знайти факти на користь тієї чи іншої країни, професії, вишу.

Є дві ключові проблеми такого підходу:

- це історія не вашої дитини, а іншої людини. Яка виросла в іншій сім’ї, прагнула інших речей, здобувала іншу освіту, обирала інші хобі, займалася іншим спортом. І все, що зробив (або не зробив) цей інший студент, з Вашою дитиною не станеться. У вашому випадку все буде не краще і не гірше, а по-іншому.🎈

- поставте себе на місце батьків, до яких Ви звертаєтеся за порадою.🥸

Моделюємо ситуацію. Ваша дитина навчається в Голландії, і ви платите за її освіту - харчування - проживання 20К на рік. Вас запитують, чи подобається вам (і студенту) обраний ВНЗ. Покажіть мені батьків, які скажуть, що «ні, не подобається, ми зробили помилку під час вибору, будемо кидати і починати все спочатку, це викинуті гроші і тд». 🤷‍♀️ Все вірно, не буває таких ситуацій, таких батьків і таких студентів. Ви завжди почуєте бадьору і позитивну відповідь, якою батьки виправдовуватимуть свої фінансові вкладення, зусилля студента і зроблений вибір, навіть якщо він був не ідеальним.

То на що ж спиратися під час вибору ВНЗ за кордоном? Кому довіряти?🤯🤯🤯

Відповідь у наступному пості

Найчастіше батьки звертаються за консультацією з уже сформованою думкою щодо вибору Вишу та спеціалізації. Звучить це приблизно так: «Ми обрали графічний дизайн у Польщі, Ви можете допомогти зі вступом?»

Зазвичай кілька запитань про те, чому графічний дизайн, і чому в Польщі розкриває низку протиріч, які батьки магічно поєднують в затишному та радісному уявному майбутноньму абітурієнта.

Моє запитання: «Ми? Ви обирали разом із майбутнім студентом?»

Відповідей може бути безліч. Найпоширеніші внизу:

- студент вибрав (дивіться мій попередній пост)

- ми (батьки) вважаємо, що це перспективна, корисна, грошова, красива, успішна спеціальність. Неодмінно повернусь до цього питання 🧐

- у Польщі, в конкретному виші, на графічному дизайні навчається дитина наших друзів, сусідки дружини, колеги чоловіка, подруги куми, знайомої тітки. (Обери свій варіант)☝️

Швидко з’ясовується, що хтось таки навчається, але в іншій країні, і не у Виші, а в коледжі, і не на графічному дизайні, а на ілюстрації, але навіщо ж заглиблюватися в дрібниці?
З одного боку, така стратегія зрозуміла. Вибір якось робити треба, абітурієнт - ось він, сидить перед носом і сумними очима «кота зі «Шрека» та запитує: «куди йти і що робити?»; власних знань катастрофічно бракує, часу на поглиблений аналіз не передбачається, англійська на рівні “читаю-перекладаю зі словником”, у мережі є тільки гарно забарвлена рекламна інформація, де солодко обіцяють успішне майбутнє, гори грошей і запаморочливу кар’єру вже завтра.

Звісно, за таких умов, простіше спертися на історію реальних людей, яких нехай не особисто, але хоч якось знаєш. Тут можна хоча б запитання поставити, враження послухати, поради запитати в живої людини, яка вже відправила дитину вчитися, а не довіряти незрозуміло якому сайту і черговому доморощеному експерту.👏

Батьки часто влаштовують квест завдовжки у випускний рік із пошуком знайомих, друзів, далеких і близьких родичів, щоб з’ясувати, випитати, дізнатися, знайти факти на користь тієї чи іншої країни, професії, вишу. Чи мають сенс такі опитування та є в них користь чи жодної? Не все так просто😎 Відповіді шукайте в моїх наступних публікаціях ☀️

We Change «We change!» – компания с пятнадцатилетним опытом в сфере ?

Друга стратегія — моя найулюбленіша. Проходить під кодовим словом: «ми вирішили» і являє собою яскравий приклад психологічного терміна «злиття».  У цьому випадку батько або мати заміщає потреби та здібності студента своїми власними. 
Частий приклад — коментар турботливого батька: «я не здобув вищу освіту, і мені це нічим не завадило» (щоправда, такий тато може часто-густо писати смс із помилками, але хіба це проблема в сучасному світі?). «Ось ці ваші Гарварди (давайте ввічливо помовчимо про те, що шансів вступити до Гарварду в будь-якого студента менше ніж 5% і ніхто там нікого не чекає) — це для тих, хто хоче на дядька працювати, а працювати потрібно на себе! Я ось на себе працюю і щасливий!», — впевнено віщає успішний бізнесмен, забувши в процесі мовлення, що його дитина і він — це дві великі різниці! Хоча б тому, що старший народився за часів процвітаючої бідності та розпеченого бандитизму і змушений був вигризати своє майбутнє. А його дитина жила в тепличних умовах і отримувала все на блюдечку з блакитною облямівкою з першого дня в цьому житті. Це якщо опустити всі інші цінності вищої освіти, якої в Україні вже років 20 вдень із вогнем не знайти. Мами люблять розповісти про всіх далеких і близьких родичів, пов'язаних (мабуть, покликом крові) з медициною або юриспруденцією, і вбудувати абітурієнта в послідовність сімейних легенд. 
Пам'ятаєте, старий одеський анекдот? Зустрічаються дві жінки на Привозі й одна іншій представляє своїх малолітніх синів: «Цилю, познайомся, це Мойша, 5 років, стоматолог, а це Боря, 8 років, юрист!»
Ось так і тут, ми все вирішили. Не смійте заперечувати!

Дорогі батьки, хочу Вас засмутити, обидві стратегії не допоможуть вашому чаду вибрати професію, ВНЗ і країну. Вони допоможуть вилетіти з будь-якого університету вже на першому курсі, заробити перший  нервовий зрив і проциндрити всі гроші. 

Хочете знати, як побудувати процеси вибору ВНЗ за кордоном правильно? Пишіть в особисті повідомлення!

Вибір ВИШУ за кордоном: батьки та діти.

Мій досвід, і ось це модне слово — експертиза, засновані на терапевтичному досвіді психолога, численних консультаціях в якості кар’єрного фахівця, 17 роках в індустрії освіти за кордоном та особистому багаторічному досвіді викладання іноземної мови дітям та дорослим.

Ви запитаєте: «До чого тут котики?»
Я спостерігаю дві стратегії поведінки батьків при виборі ВНЗ, спеціалізації, країни подальшого навчання. І обидві стратегії викликають у мене стійку асоціацію з ось цим котиком на фото — очі та вуха закриті, я в будиночку. Хоча дві стратегії абсолютно різні в способах прояву, проте вони обидві явно або приховано (підсвідомо) переслідують одну й ту ж мету — перекласти відповідальність з власних плечей на чиїсь інші. У першому варіанті, чиїсь інші — це плечі власного чада й одночасно майбутнього абітурієнта, якому пропонується самостійно вирішити в якій країні, з приблизно 30 штук, він перебуватиме під час навчання, в якому ВНЗ з декількох сотень (а то й тисяч) він вчитиметься і яку все ж таки спеціальність він/вона обере. Той факт, що звичайний український школяр навряд чи зможе відрізнити імміграційну політику однієї держави від іншої, точно не зможе оцінити розвиток економіки та перспективи працевлаштування або вартість життя, нікого не бентежить.

Фрази-маркери цього батьківського патерну: «не даремно ж англійський вчив/ вчила, читай, розбирайся, рапортуй бадьоро», «ви не уявляєте, яка вона в мене самостійна дитина», «він з дитинства все вирішує сам, ми на нього не тиснемо». Як правило, під час подальшої праці з таким абітурієнтом, я зустрічаюся з абсолютно розгубленою дитиною, яка перебуваючи в жаху від непосильної ноші відповідальності, готова тицьнути пальцем в першу-ліпшу спеціальність, яку почула від друзів, вчителів або що просувається в мережі. Ні про який свідомий, вдумливий вибір мови не йде. Але батьки вважають за краще заплющити очі, натягнути глибше ковдрочку і гордо продекламувати: — «моя дитина вже зробила самостійний вибір — вступає на менеджмент».

І так, куди вже тут мені зі своєю експертизою????
Продовження в наступному пості.

Існують Виші, бренд яких вибудовувався століттями. Однієї згадки Yale University або Oxford University досить, щоб спровокувати дискусію в мережі. А якщо прив'язати до ключових слів заповітне «Стипендія» або обридле-помилкове «грант» — можна легко забезпечити щирий інтерес аудиторії.
Цим фокусом часто користуються агенції з недоліками сумління.

Існують Виші з монументальними назвами, з огидною репутацією, поганою акредитацією і низькою якістю освіти. Але з величезними стипендіями. Мережа пістрявить заманюючими оголошеннями таких програм.

Існують Виші, в які щиро віриш після того, як перший раз відкриваєш двері в навчальний заклад. Міцні ВНЗ — з серйозною державною акредитацією, з надійними стандартами навчального процесу, з дбайливою командою консультантів і сильним викладацьким складом. ВНЗ — без гучних назв, але з чесним підходом до освіти. ВНЗ — з адекватною вартістю навчання, де кожен євроцент відпрацьований на 200 відсотків. ВНЗ, які примушують студентів вчитися щосили та не спустошують кишені батьків. ВНЗ, в яких діти стають самостійними студентами та поважними професіоналами.

Виші, з якими мені приємно співпрацювати і які мені легко рекомендувати:
ISM University of Management and Economics — відмінний ВНЗ в затишному Вільнюсі. Якраз такий Університет Бізнес Освіти за розумні гроші. Шанс для ваших дітей без проданих квартир і вирізаних нирок.

І так, для найпрацелюбніших і амбітних — є стипендії.
Як їх отримати? Пишіть в директ.

Коли я замислилася над назвою свого проєкту, назва We Change! привернула увагу важливим посиланням — «Ми міняємо»! З нашою допомогою студенти й школярі міняли не лише країну, навчальну програму та оточення. Зростали їх професійні горизонти й плекалися надії, нарощувався академічний і особистий потенціал і встановлювалися захмарні цілі. Відкривалися бізнес-проєкти та лунали подружні обіцянки. Попри влучну назву, я загубила найважливіше: МИ МІНЯЛИСЯ разом з кожним студентом, з кожною щасливою історією, з кожною маленькою перемогою.

Я продовжую мінятися кожну секунду, кожну годину, щодня. Мабуть, для того, щоб оцінити розмір особистих змін, треба було пройти через досвід вимушеної імміграції та отримати несподівану можливість поглянути на себе згори. У шкільні роки я ненавиділа уроки фізкультури. Дистанція, завдовжки у два кілометри, була непереборною. Як паличку шкільної естафети, мене передавали до рук черговій шкільній подрузі, яка фізично тягнула мене наступні 300 метрів. Нарешті, перебравши усіх однокласниць, я здатна була здолати ненависні кілометри під дружний ґелґіт підлітків. У якийсь момент дорослого життя я почала бігати. 10 км — моя звичайна дистанція. Що змінилося? Я перестала боятися бігати. Я перестала боятися НЕ здолати 10 км. Я перестала думати про БІГ. Я стала бігати, і непомітно для себе змінилася. Раніше я не могла функціонувати без сніданку та кави. Зараз я влаштовую розвантажувальні 14 днів тільки на воді. До війни я не могла жити без свого БУДИНКУ та улюбленого ОФІСУ. Я навчилася жити в іншій країні, в орендованому житлі та працювати онлайн.
Мої зміни роблять мене сильнішою, витривалішою, спокійнішою, та значно більш щасливою.
Шановні батьки. Коли Ви бідкаєтесь: «моя дитина не впорається», — Я ВАС ЧУЮ! Я знаю, як лякають зміни, як страхає новий досвід, як хочеться затриматися самим і затримати своїх дітей у безпечному і затишному минулому. Цей страшний рік навчив нас розумінню неминучості змін, неминучості розвитку та умінню приймати життя і радіти тому, що ми живі. Ми сильна і мудра нація. У нас чудові діти, які гідні здобувати кращу освіту в ці нелегкі часи. Залишаюся на зв’язку з усіх питань.

Ірина Москаленко ❤️

Итак, процесс выбора страны, Вуза, направления, факультета включает три основные стадии:

- Карьерное ориентирование — зона ответственности карьерного специалиста. Итог — выбранное направление, область, сфера знаний.
- Определение целей и задач семьи и возможности бюджета — зона ответсвенности родителей. Итог — выбранная страна и Вуз.
- Информирование — зона ответственности абитуриента и специалиста в образовании за рубежом. Итог — выбор конкретного факультета и оформление документов (заявления о поступлении).

Конечно, проще, правильнее, приятнее, если все три стадии курирует один человек. Так что, WELCOME to We Change! 
Работайте с профессионалами:)