ЗНО з історії України

3 квітня 1918 р. народився Олесь Гончар.

"Щиро кажучи, мені й досі так добре не працювалося, як у Ломівці, де люди встають рано, де завжди почуваєш себе в творчій атмосфері" - такими словами пізніше згадував про своє життя у Ломівці (зараз житловий масив Фрунзенський) Олесь Гончар.

І хоча у офіційні біографії митця вказується, про його народження у слободу Суху на Полтавщині, сам письменник вказував, що з'явився на свят на околиці Катеринослава, у Ломівці.

Повернувся сюди Олесь вже після Другої світової війни. Він жив у хаті своєї сестри.

З далекої Ломівки спочатку студент, а потім асистент кафедри української літератури, Олесь Гончар пішки ходив на заняття.

Тут побачили світ твори митця новели „Модри Камінь”, „Весна за Моравою”, нариси „Аспірантка”, „Співачка”, перша книга „Прапороносців”—„Альпи” і були закладені підмурівки „Голубого Дунаю” і „Золотої Праги”.

"… Є в Дніпропетровську, трохи вище острова Комсомольського, затока, де, ставлять човни, і криві міські вулички збігають аж до води. Човном хоч до порога приставай. Об підмурки ціле літо хлюпощеться вода, а на стінах будиночків, як ватерлінії на корпусах суден, смугами тягнуться сліди весняних повеней…
Така собі наддніпрянська Венеція. … з блиском води під вікнами, з зеленими шатрами акацій, що в сонячний день, як у дзеркалі відбиваються в тихій синяві Дніпра.
…Гарний Дніпро в верхів’ях, чарівний біля Києва, але не менше в ньому краси й тут, де він вбирає в себе Самару, де так широко й вільно розкинувся перед степами, що розляглися на південь і на схід. Ніде нема стільки вільності й простору, як тут. Дніпро розлився, як небо, він біля острова мовби хотів зібрати всю свою силу, щоб здвигнути камінь, перебороти скелі й ще швидше ринути далі через пороги вниз. Звідти, з татарщини, на оті горби за Самарою, вискакували колись на диких своїх конях ординці-кримчаки з напнутими луками, там десь народжувалась дума “Про трьох братів озівських". Олесь Гончар "Людина і зброя"

За матеріалами Мартинової С. М.

Сьогодні на 102 році життя відійшов у вічність легендарний українець Борис Патон.
Світла пам'ять... 🙏

Ось і завершилася основна сесія ЗНО з історії України 2020

Ми продовжуємо знайомити вас із історіями успіху українських підприємців та меценатів. Симиренки – унікальна родина, що пройшла шлях від кріпацтва до мільйонних статків.

Засновником династії цукрозаводчиків вважається Федір Симиренко. Він народився у родині гордих запорізьких козаків, які відмовилися присягати Катерині ІІ. Втративши батька, Федір потрапив до кріпацтва. Але успадкована підприємливість допомогла йому вивести господарство свого пана князя Михайла Воронцова з кризи, а самому не лише викупитися із кріпацтва, а й створити фірму «Брати Яхненки і Симиренко». Вона стала праобразом першої української торгівельної корпорації. Так почалася історія «цукрових королів України».

Згодом, після навчання у Франції, управління фірмою перейняв його син – Платон Федорович Симиренко. Саме він у 1860 році профінансував видання «Кобзаря» Тараса Шевченка.

У середині ХІХ століття родина знову продемонструвала здатність, немов фенікс, воскресати з попелу. Так, Василю Федоровичу після смерті батька і брата довелося піднімати фінансову імперію з руїн. І, звісно, йому це вдалося.

Намагаючись втриматися на ринку, Василь Симиренко запровадив низку інновацій. Він зареєстрував патент на випарний апарат, що економив гроші на переробці цукрових буряків, а також знайшов нові підходи до виварювання цукру. Саме Василю Симиренку належить першість у виготовленні пастили й мармеладу найвищої якості на території Російської імперії. Прибутків нового виробництва вистарчало не лише на гідне життя, а й підтримку української культури. На це меценат відраховував десятину свого доходу.

Обсяги меценатської діяльності Василя Симиренка вражають. Це фінансування українських видань, друкарень, освітніх закладів, підтримка письменників і науковців. Фантастична щедрість Василя Симиренка виявилась після його смерті. За заповітом мецената усе його майно, що оцінювалось у близько 10 мільйонів рублів, він віддавав Товариству допомоги українській літературі, мистецтву та науці на потреби українського національного руху.

У родині Симиренків дивовижно поєднався талант підприємців і винахідників. Левка Платоновича Симиренка, який у рідному Млієві створив унікальний колекційний сад і школу садівників, було нагороджено великою золотою медаллю Французького помологічного товариства, а в Російській імперії називали «королем садівництва».

А його син Володимир, талановитий помолог і селекціонер, став першим директором Мліївської дослідної станції садівництва, створеної у маєтку Симиренків після націоналізації.

#Музейгрошей #історіяуспіху #успішніукраїнцівісторії #Симиренки

Свято наближається)

ЗНО з Історії України

9.07.2020

https://www.facebook.com/249924508539132/posts/1316524211879151/?sfnsn=mo

https://www.facebook.com/249924508539132/posts/1313469552184617/?sfnsn=mo