anna_english_teacher_dp

В цьому році день народження вийшов по-особливому 💔

І вкотре зрозуміла, що як би ти не готувався до свого свята, справжнє свято роблять люди. Ті, хто поруч, хто обіймає, любить, дивиться з теплом.

Цей рік був про відкриття нових граней себе — різних, справжніх, іноді суперечливих, але таких живих.

Я бачила себе в радості й печалі, в тривозі та спокою, у силі й вразливості. Та навчилася не оцінювати ці стани, а просто бути з ними.

А також про вибір — свідомий, часом складний, але мій. Вибору себе, свого шляху, своїх «так» і своїх «ні».

Рік, коли я навчилася відпускати не з образою, а з прийняттям. Відпускати тих, з ким далі вже не по дорозі, і дозволяти приходити тим, з ким поруч спокійно, безпечно й тепло.

З кожним роком відчуваю, як стаю глибшою, мудрішою, з серцем, яке все більше відкривається світу.

Більше довіри до життя, менше контролю. І більше ніжності до себе — навіть тоді, коли щось не виходить.

Стала уважнішою до відчуттів — своїх і чужих. Навчалась бачити не ідеальне, а справжнє.

Дякую кожному, хто зробив мій день народження таким живим!!!

Хто прийшов, написав, обійняв. Хто приніс у нього світло, тепло, любов і справжність.

Цей день для мене — про любов, про людей і про життя🤍

Психотерапія — не чарівна пігулка і не чарівник, який «зробить, щоб стало добре». Це процес співпраці, чесності та готовності брати відповідальність за своє життя.

Тому психотерапія не підійде тим, хто:

1️⃣ Очікує швидкого результату.

Якщо ви хочете «одну зустріч — і все налагодиться», це не про терапію.
Зміни відбуваються поступово, крок за кроком, через усвідомлення, біль і нові вибори.

2️⃣ Шукає “чарівного фахівця”, який скаже, як жити.

Терапевт не дає готових рецептів і не приймає рішень замість вас. Ірвін Ялом наголошував: «Жоден терапевт не вилікує того, хто не бере участі у власному зціленні».

Терапія це спільний процес, а не послуга. Роль терапевта — допомогти вам почути свій власний голос і навчитися опиратися на нього.

3️⃣ Не готовий бути чесним із собою.

Без щирості жодна глибина не відкриється. Роджерс вірив, що поки ми захищаємо свій образ — ми не можемо рости. Зміни починаються там, де людина дозволяє собі побачити правду.

4️⃣ Хоче “пофіксити” інших, а не себе.

«Зробіть щось із моїм партнером / дітьми / батьками» — не працює.
Але змінюючи себе, ми справді змінюємо систему, у якій живемо.

5️⃣ Не готовий вкладати час, сили та ресурси.

Терапія — це не витрати, а інвестиція.
У себе, у свої межі, у свою емоційну зрілість і внутрішній спокій.

І водночас терапія підійде кожному, хто втомився від “виживання” і хоче навчитися жити по-справжньому. Але не щоб “стати кращим”, а щоб повернутися до себе справжнього і взяти життя у свої руки.

Якщо відчуваєш готовність — напиши мені .nuzhna.ya почнемо цей шлях разом 🤍

Останнім часом тема дитячих травм стала дуже популярною. Але, на жаль, часто до неї ставляться легковажно: «У всіх є травми — і що тепер?»

Та справа в тому, що травма — це не лише про минуле. Вона продовжує жити в теперішньому, впливаючи на те, як ми будуємо стосунки, реагуємо на критику і навіть як бачимо себе.

➡️ Гортай карусель, там я зібрала головне про те, як формується травма та як вона впливає на життя.

Чи можна змінити сценарій?

Так. Важливо пам’ятати: травми є у більшості людей, і це не робить нас «зіпсованими» чи «слабкими». Це частина нашої історії.

Але, нажаль, травми не зникають самі собою — вони діють через повторення. І якщо дати собі досвід безпечних стосунків у терапії, де почуття приймають, біль можна прожити і інтегрувати.

Тоді стара рана перестає керувати життям, а людина отримує шанс жити не з позиції травми, а з позиції дорослого.

📅 А завтра я розповім про 5 найпоширеніших дитячих травм, які ми несемо у доросле життя.

Якби мене сьогодні запитали: «З чого почати зміни?» — я б відповіла ось так:

– Перестань тягнути з собою образи.

– Перестань слухати внутрішнього критика.

– Перестань тримати минуле.

– Перестань шукати чуже схвалення.

– Перестань зраджувати себе.

– Перестань будувати ілюзії й завищені очікування.

І тоді в житті точно з’явиться більше легкості та свободи 🤍

Часто терапію сприймають як «послугу»: клієнт приходить із запитом, терапевт виконує роботу. Але терапія завжди більше, ніж просто «послуга».

У процесі формуються стосунки між клієнтом і терапевтом. Так, вони професійні, але водночас — справжні: теплі, уважні, значущі.
І саме в цих стосунках відбуваються найважливіші зміни.

Адже тут клієнт може вперше:

• відчути себе почутим без осуду та оцінки;
• довіритися там, де раніше було страшно;
• навчитися говорити про свої потреби й отримувати відгук;
• переконатися, що близькість може бути безпечною.

У терапії проявляються ті ж патерни, що й у звичайному житті: страх відмови, уникання, залежність, прагнення злиття.
Але саме тут їх можна побачити, прожити і поступово змінити.

Ці стосунки стають «тренувальним майданчиком», де можна відпрацювати інший спосіб бути у відносинах — здоровий, безпечний і з межами.

Бо зміни відбуваються не лише «в голові», а й у тому, як ми входимо в контакт з іншими і як будуємо прив’язаність.

Для терапевта кожен клієнт теж значущий.
У професійній пам’яті терапевта залишаються не «випадки», а унікальні історії живих людей. Це завжди контакт двох особистостей — у безпечних і чітких межах.

Отже терапія — це не просто інструмент. Це справжній досвід стосунків, який може змінити життя, якщо дозволити собі довіряти й бути у цих стосунках.

Тому якщо хочеш навчитися будувати здорові, зрілі та глибокі стосунки — запрошую тебе на терапію .nuzhna.ya 🤍

Вчора я отримала сертифікат коуча ICF.
Для когось це просто диплом, а для мене — ціла історія.

Ще у 2020 році, коли я була викладачем англійської, у мене вперше з’явилося бажання піти в коучинг. Але тоді я відклала цю ідею «на потім».

З часом я все ж прийшла до роботи з людьми, але вже як психолог. І цією весною відчула: я хочу спробувати те, що так і не дозволила собі тоді. Тому й пішла навчатися на коучинг.

Але чесно? Це було найважче навчання з усіх, які я проходила.
Мене накрили розчарування й сум. Бо якби я пішла ще у 2020, усе могло б бути інакше: нові інструменти, інший досвід, більше відкриттів.

А зараз, маючи за плечима роки практики, багато матеріалу здалося занадто базовим і знайомим. Місцями навіть нудним. Я очікувала прориву, а натомість відчула, що цей рівень мені вже замало і запізно.

Не було того «вау-ефекту», не було задоволення. Але я вирішила йти до кінця. Навіть якщо шлях не відповідає очікуванням, він все одно чомусь вчить.

І в підсумку я отримала не лише сертифікат, а й один головний інсайт, який обійшовся мені у 1900€ (не дякуйте 😅):
👉 робіть те, що хочеться — тоді, коли хочеться.

Навіть коли хтось у вас не вірить, коли лячно чи здається, що немає ресурсу — шукайте його і здійснюйте задумане.

Не «коли настане правильний момент», а тоді, коли воно справді відгукується у вас. Бо відкладене «потім» часто втрачає сенс.