22/08/2026
Сьогодні, напередодні Дня Незалежності України, на факультеті історії, політології та міжнародних відносин говорили про Володимира Сергія Залозецького - одного з найяскравіших українських діячів, який проніс Буковину в серці крізь усі випробування, що випали на долю його народу у ХХ столітті.
Він народився і сформувався як громадянин у монархії Габсбургів, долучився до боротьби за українську державність, проніс крізь усе життя гіркоту поразки, представляв українців у румунському парламенті. Згодом, розчарувавшись у політиці, спрямував свою енергію на розвиток української музейної справи та продовжував популяризувати українську культуру, навіть опинившись в еміграції.
Це те, що відомо і більш-менш висвітлено в популярних публікаціях. Але за цим видимим колом залишається багатогранна особистість Володимира Залозецького та його подвижницька праця на благо української справи.
З імпульсною доповіддю виступив Мартін Роде з Віденського університету, який багато років досліджує діяльність Володимира Залозецького. Ця академічна дискусія стала частиною спільного з Центром Буковинознавства дослідницького проєкту, ініціаторкою та організаторкою якого є Ганна Скорейко.
Мартін Роде представив цікаві тези та ідеї, які викликали жвавий інтерес у всіх, хто зібрався в конференц-залі. У дискусії взяли участь Олександр Добржанський, Михайло Чучко, Михайло Юрій, Ігор Піддубний, Микола Глібіщук, Олександр Руснак, Назарій Христан, Катерина Валявська, Сергій Воронцов, Тарас Полатайко, Максим Дупешко та Леся Щербанюк. Модерувала захід Ганна Скорейко.
Академічна спільнота зацікавлена не лише в популяризації внеску роду Залозецьких у розвиток української справи на Буковині, а й у розширенні наукової співпраці з дослідниками, які продовжують вивчати багатогранну діяльність Володимира Залозецького в європейському контексті.
Нам потрібно заповнювати прогалини власної історії, щоб не втрачати зв’язок поколінь, які виборювали право свого народу на суб’єктність навіть в умовах повної втрати державності.
Вони програли бій за Україну, але не війну за незалежність.
Пам’ятаючи про них, можемо впевнено рухатися далі.