Юридична клініка юридичного факультету ЧНУ ім. Ю.Федьковича

11/09/2026

19 серпня 2026 року Верховний Суд ухвалив важливу постанову у кримінальній справі про ухилення від призову під час мобілізації (ст. 336 КК України).

Суд підтвердив,що релігійні або інші переконання не дають права відмовитися від призову і не звільняють від кримінальної відповідальності за ухилення від мобілізації.

Водночас ВС змінив покарання засудженому — замість реального ув’язнення застосував звільнення від відбування покарання з випробуванням (іспитовий строк — 2 роки).

🔍 Коротко про суть справи

- Обвинувачений не з’явився за повісткою під час мобілізації, посилаючись на релігійні переконання (зокрема, відмову від носіння зброї).

- Його засудили за ст. 336 КК України (ухилення від призову на військову службу під час мобілізації).

- Захист наполягав, що переконання мають виключати відповідальність або принаймні пом’якшувати покарання.

📌 Правова позиція Верховного Суду

Верховний Суд сформулював чітку позицію:

- Законодавство України не передбачає можливості відмови від обов’язку проходити військову службу за призовом під час мобілізації,навіть якщо така відмова ґрунтується на релігійних чи інших переконаннях.

- Такі переконання не є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 336 КК України.

- Призов на військову службу під час мобілізації не скасовує права на сумлінну відмову від носіння та використання зброї,але це право реалізується вже після призову, а не до нього.

- Релігійні переконання можуть бути враховані судом при визначенні покарання,зокрема як обставина, що пом’якшує відповідальність.

Авторка публікації: студентка 4 курсу Олександра СОКИРЧУК.

11/09/2026

Верховний Суд у постанові від 21 травня 2020 року по справі № 604/546/16-к чітко розмежував умисне вбивство та умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого

🚨Головна відмінність між цими злочинами — спрямованість умислу та суб’єктивне ставлення винного до наслідків:

• Ст. 115 КК (Умисне вбивство): настання смерті безпосередньо охоплюється умислом винного (він прагне смерті або свідомо її припускає).

• Ч. 2 ст. 121 КК (тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть): умисел спрямований лише на заподіяння тяжкої травми, а до самої смерті винний ставиться з необережністю.

❓Як суд визначає справжній умисел?

Питання про умисел вирішується через сукупність усіх обставин справи:

1. Знаряддя та спосіб вчинення злочину;

2. Кількість, характер і локалізація ударів;

3. Взаємини між винним і потерпілим;

4. Поведінка винного до, під час та після події.

📌 Практичний кейс із постанови Верховного Суду:

Обвинувачений оскаржував кваліфікацію за п.п. 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК, проте ВС підтвердив умисел саме на вбивство, зважаючи на такі факти:

🔪Засуджений свідомо обрав ніж і завдав ним щонайменше 6 ударів у життєво важливі органи (обличчя та шию з пошкодженням гортані).

Після цього не намагався врятувати потерпілу, а покинув її помирати. Спосіб злочину та подальша бездіяльність чітко доводять намір саме на позбавлення життя.

Авторка публікації: студентка 4 курсу Єлизавета МРИХ

26/08/2026

📌Надано правничу допомогу громадянину у справі щодо оскарження постанови ТЦК та СП про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладення штрафу у розмірі 17 000 грн.

📎Підставою для притягнення до відповідальності стало нібито несвоєчасне уточнення персональних даних. Про існування постанови клієнт дізнався лише у березні 2026 року під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження.

📍Ми підготували адміністративний позов, у якому звернули увагу на порушення строків притягнення до адміністративної відповідальності та порядку вручення постанови.

⚖️За результатами розгляду справи суд задовольнив позов, скасував постанову ТЦК та СП та закрив провадження у справі про адміністративне правопорушення.

🥳Результат: штраф у розмірі 17 000 грн скасовано рішенням суду у справі № 727/4284/26.

Позов готували студентки 4 курсу - Сивухіна Ольга та Раташнюк Кароліна

24/08/2026

17 квітня 2024 року Верховний Суд у справі № 761/40425/21 розглянув спір щодо незаконного поширення персональних даних та права особи на приватність у мережі Інтернет.

Позивач звернувся до суду після того, як його персональні дані та фотографії були опубліковані без згоди у соціальних мережах та Telegram-каналах. Він вважав, що такі дії порушують його право на повагу до приватного життя та завдають моральної шкоди.

📌 Позиція Верховного Суду:

Суд наголосив, що право на приватність є фундаментальним правом людини та охороняється як Конституцією України, так і статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Поширення персональних даних без належної правової підстави або згоди особи є втручанням у приватне життя, навіть якщо інформація частково була доступною у відкритих джерелах.

📊 Верховний Суд підкреслив, що:
• фотографія особи належить до персональних даних;
• повторне поширення інформації з Інтернету також може бути порушенням прав;
• свобода слова не є абсолютною та повинна балансуватися з правом на приватність;
• особа має право вимагати видалення незаконно оприлюднених даних.

❗️ Висновок:

Верховний Суд підтвердив, що цифровий простір не скасовує права людини на приватність. Будь-яке використання персональних даних повинно здійснюватися добросовісно, законно та з дотриманням балансу між свободою вираження поглядів і правом на особисте життя.

Автор: Каріна ДІДЕНКО

13/07/2026

📌27 вересня 2023 року Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду ухвалив постанову у справі № 523/11673/22 (провадження № 61-5654св23), у якій сформував важливу правову позицію щодо звільнення працівників в умовах воєнного стану.

📎Суть спору полягала в тому, що роботодавець звільнив працівницю на підставі пункту 6 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України, посилаючись на неможливість забезпечення її роботою у зв’язку з бойовими діями та введенням воєнного стану. Позивачка вважала звільнення незаконним та звернулася до суду з вимогою про поновлення на роботі.

📍Верховний Суд зазначив, що відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 41 КЗпП України роботодавець має право розірвати трудовий договір лише у разі неможливості забезпечити працівника роботою через повне знищення або відсутність виробничих, організаційних чи технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій.

❗Суд наголосив, що сам факт запровадження воєнного стану не є автоматичною підставою для звільнення працівника. Роботодавець зобов’язаний довести наявність прямого причинного зв’язку між бойовими діями та неможливістю продовження трудових відносин.

📎У цій справі суд встановив, що підприємство знаходилося в місті Одеса, де безпосередні бойові дії не відбувалися, а роботодавцем не було доведено факту знищення майна чи відсутності умов для роботи. У зв’язку з цим Верховний Суд визнав звільнення незаконним та підтримав висновки судів попередніх інстанцій про поновлення працівниці на роботі.

⚖️Правове значення цього рішення полягає в тому, що Верховний Суд сформував підхід до застосування трудового законодавства в умовах воєнного стану та підтвердив необхідність дотримання гарантій захисту трудових прав працівників навіть під час війни.

Автор публікації: Поліна МАЗУР.

25/06/2026

19/06/2026

⚖️Постанова Верховного Суду від 31.07.2023 у справі № 761/19046/22 (Об’єднана палата Касаційного цивільного суду) є важливим прикладом того, як принцип верховенства права реально працює у сімейних спорах.

📌У цій справі Суд розглядав конфлікт між батьками щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, а також процесуальне питання «чи може дитина виступати окремим позивачем із самостійними вимогами?».

📎Формуючи правову позицію, Верховний Суд спирався, зокрема, на:

▪️ ст. 2 ЦПК України, яка визначає завдання цивільного судочинства як справедливий, неупереджений та ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичної особи;

▪️ ст. 263 ЦПК України, відповідно до якої судове рішення має бути законним та обґрунтованим, ухваленим на основі повного й всебічного дослідження обставин справи;

▪️ ст. 7, 160–161, 171 СК України, що закріплюють принцип забезпечення найкращих інтересів дитини під час вирішення спорів між батьками;

▪️ ст. 31 та 242 ЦК України, які передбачають відсутність у малолітніх осіб повної цивільної процесуальної дієздатності та здійснення захисту їхніх прав через законних представників;

▪️ ст. 12 Конвенції про права дитини, яка гарантує право дитини бути вислуханою у справах, що її стосуються, але не робить її самостійним учасником процесу.

📍 Узагальнюючи зазначені положення, Верховний Суд висновував, що спір про визначення місця проживання дитини є спором між батьками, а не «самостійним спором дитини». Тому малолітня дитина не може виступати окремим позивачем із власними вимогами у такій справі. Її права та інтереси реалізуються через законних представників, а подання позову від імені дитини фактично дублює правову позицію одного з батьків і не створює самостійного предмета спору.

❗Водночас Суд підкреслив - думка дитини має бути врахована, але не є вирішальною, якщо суперечить її найкращим інтересам.

📎Також Об’єднана палата наголосила на можливості відступу від раніше сформованої попередньої судової практики, якщо це необхідно для забезпечення єдності та справедливості правозастосування. Це ще один прояв верховенства права — його динамічності та здатності до корекції.

✍️ Авторка публікації: студентка 4 курсу Олександра БРОШКО

17/06/2026

📎Європейський суд з прав людини у справі DANILEŢ v. Romania розглянув питання свободи вираження поглядів судді у соціальних мережах. Суддю було притягнуто до дисциплінарної відповідальності через дописи у Facebook, які стосувалися питань суспільного інтересу та діяльності органів державної влади.

⚖️ЄСПЛ дійшов висновку, що мало місце порушення статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на свободу вираження поглядів.

📍Суд зазначив, що навіть судді, попри особливий статус та обов’язок дотримуватись принципу стриманості мають право брати участь у публічних дискусіях, зокрема щодо питань суспільного інтересу та верховенства права, однак реалізація цього права повинна узгоджуватися з їхнім обов’язком підтримувати довіру суспільства до незалежності, неупередженості та авторитету судової влади.

❗ЄСПЛ підкреслив, що:

1. Свобода вираження поглядів суддів поширюється і на їхню діяльність у соціальних мережах, включаючи публікації, коментарі та навіть «лайки».

2. Критика органів влади та суспільно важливих процесів є допустимою в демократичному суспільстві.

3. Водночас реалізація цього права повинна узгоджуватися з обов'язком розсудливості та необхідністю підтримання суспільної довіри до правосуддя.

4. Будь-яке втручання держави у свободу слова повинно бути пропорційним та необхідним.

5. Оцінка допустимості обмежень такої свободи має здійснюватися шляхом комплексного аналізу змісту висловлювань, контексту, наслідків, санкцій та процесуальних гарантій.

6. Дисциплінарне покарання не може застосовуватись лише через висловлення позиції з питань суспільного значення.



Автор публікації: студент Нікіта Стасюк

З повагою, команда Юридичної клініки!😊

15/06/2026

❗️Нарахований борг — ще не означає, що він є безспірним.

До нас звернувся клієнт після отримання судового наказу про стягнення заборгованості за комунальні послуги, інфляційних втрат, 3% річних та судового збору.

📄 Під час аналізу справи було встановлено, що між сторонами існує спір щодо обґрунтованості заявлених вимог, а тому така заборгованість не може вважатися безспірною.

✍️ Було підготовлено та подано заяву про скасування судового наказу.

⚖️ Суд погодився з наведеними доводами та скасував судовий наказ у справі №727/10806/25, роз’яснивши право звернення до суду вже в порядку позовного провадження.

💡 Висновок:
навіть якщо судовий наказ уже виданий — це не означає, що його неможливо скасувати. Вчасний аналіз документів та правильна правова позиція мають значення.

Автори публікації: студентки-консультанти 4 курсу Міняйлюк Лілія та Невмержицький Іван

З повагою, команда Юридичної клініки! 😊

15/06/2026

⚖️Верховний Суд у постанові від 15 березня 2023 року у справі № 127/5920/22 сформував важливу правову позицію щодо електросамокатів. Суд розглядав справу про дорожньо-транспортну пригоду за участю електросамоката та дійшов висновку, що електросамокат, який приводиться в рух електродвигуном, є джерелом підвищеної небезпеки відповідно до статті 1187 Цивільного кодексу України. Це означає, що особа, яка ним керує, несе підвищену відповідальність за шкоду, заподіяну іншим учасникам дорожнього руху.

❗Суд підкреслив, що електросамокат не є «звичайною іграшкою» чи побутовим предметом, адже він здатний розвивати значну швидкість, створювати ризик для пішоходів та інших учасників руху і фактично виконує транспортну функцію. Тому водій електросамоката визнається повноцінним учасником дорожнього руху, а на його поведінку поширюються загальні правила безпеки.

📍У рішенні Верховний Суд також зазначив, що для визнання електросамоката джерелом підвищеної небезпеки не має вирішального значення:

* чи зареєстрований він як транспортний засіб;
* яка потужність його двигуна;
* чи потрібне посвідчення водія для керування ним.

❗Головним є те, що використання такого засобу пересування створює підвищений ризик заподіяння шкоди оточуючим.

📌Правове значення цього рішення полягає в тому, що у разі ДТП водій електросамоката може:

* нести цивільну відповідальність за матеріальну та моральну шкоду;
* бути притягнутим до адміністративної відповідальності за порушення ПДР;
* у випадку тяжких травм або смерті потерпілого — навіть до кримінальної відповідальності за статтями Кримінального кодексу України.

⚡Це рішення стало одним із перших прецедентів в Україні, де електросамокати були прямо прирівняні судом до об’єктів підвищеної небезпеки.

❗За ДТП передбачені штрафи від 850 грн, за нетверезе кермування — 17–34 тис. грн. Якщо аварія спричинила травми чи смерть — можливе ув’язнення. Винуватець також зобов’язаний відшкодувати матеріальну та моральну шкоду потерпілим.

Авторка публікації: студентка Лілія Міняйлюк

З повагою, команда Юридичної клініки!😊