21/03/2026
У нас в KleverPeopleClub🍀 були гості — волонтери.
Друзі нашого друга, волонтера з Единбургу, Jamie Moffat
Це кожного разу вражає.
Бо ці люди не “зобов’язані”.
Вони не “тутешні”.
Вони могли б просто жити своє життя, непогано, без цього постійного напруження, не жертвувати своїм звичайним життям.
Але вони їдуть
Американка, Gwyndolen Dale, координаторка благодійного проєкту Vinok Libraries - надання англомовних книг навчальним закладам України, яка вже живе у Львові — не спостерігає здалеку і не “підтримує онлайн”.
Вона тут. У щоденності, яка не романтизується.
Вона бачить це не через новини — а в обличчях людей, у розмовах, у повітрі міст.
Вона обрала не комфорт, а присутність.
Не позицію “мені шкода”, а позицію “я поруч і я роблю”.
І британець John Hill — який не розповідає, як треба, а сідає за кермо та їде. Буча для нього — не кінцева точка. Це зупинка. Далі — Ізюм. І він сам, за кермом, передасть авто військовим.
Ми запитали:
“Навіщо тобі це особисто?”
І відповідь була такою:
“Бо це важливо. Для них і для мене. Ви воюєте з абсолютним злом. Я не можу спостерігати. Ми не маємо права здаватися.”
І він згадав свого діда, якого бомбили гітлерівці. Дід жив у Лондоні. І дід йому прищепив відчуття справедливості та бажання боротися до кінця.
Без високопарних слів. Без позерства.
Люди доброї волі з іншої країни. Готові ризикувати.
Вони не торгуються з совістю.
Не шукають зручних пояснень.
Вони просто роблять.
Своїми руками.
Своїм часом.
Своїми коштами.
Своєю присутністю там, де страшно.
Що вражає?
Ясність їхньої позиції.
Погляд ззовні.
Що попри все, є люди, які не зламались.
Які не здали внутрішню позицію.
Які не обрали зручність.
Вони привезли нам книжки.
І разом із книжками —
Вони привезли відчуття, що ми не самі
Ділимось цією емоцією з вами
