01/07/2026
🇺🇦 🕯Хвилина мовчання на честь Героя України
Яремка Володимира Михайловича
🇺🇦 З Книги Пам'яті Героїв, полеглих за Україну
🇺🇦 Борщівської громади
🕯Схилімо голови у глибокій скорботі та вдячності перед Захисником України, молодшим сержантом Яремком Володимиром Михайловичем.
🕯Воїн двох епох і батько великої родини. Це втрата, від якої німіє серце, а слова здаються надто дрібними та безсилими, щоб описати глибину людського горя.
🕯Володимир народився 19 лютого 1984 року в селі Глибочок. Його життя не було простим чи безтурботним — він рано дізнався, як пахне хліб, зароблений власною важкою працею. Закінчивши 9 класів Глибочецької школи, хлопець одразу взявся до діла. Працював різноробочим у місцевому колгоспі «Зоря», згодом — на цегляному заводі в селі Худиківцях.
🕯Він був із тих чоловіків, на яких тримається українське село: скромний, працьовитий, безвідмовний.
🕯Найбільшим багатством Володимира, його особистим всесвітом була його велика родина. Кожен мозоль на його руках був заради того, щоб в родині панував достаток та любов.
Коли у 2014 році над Україною здійнялася перша заграва російської агресії, Володимир не зміг спокійно дивитися на це з тилу. Він залишив мирну працю і пішов у саме пекло АТО.
На тій першій війні за свою неймовірну доброту, лагідну вдачу та готовність пожертвувати собою заради побратимів, він отримав позивний «Ісусик».
🕯Після важкого поранення Володимир повернувся додому.
Але 1 березня 2022 року досвідчений воїн Володимир Яремко вдруге добровільно переступив поріг військкомату. Без вагань і сумнівів, без роздумів.
🕯У повномасштабній війні він отримав новий позивний — «Козак».
🕯У званні молодшого сержанта Володимир служив заступником командира бойової машини та навідником-оператором. Разом зі своєю бригадою він пройшов найстрашніші оборонні операції, зокрема тримав легендарну, випалену вщент Авдіївку.
🕯За час служби Володимир Яремко пройшов крізь такі жорстокі штурми, що тричі зазнавав важких контузій. Кожен такий удар підривав здоров’я, але після госпіталів «Козак» незмінно повертався на передову — бо там, в окопах, його чекали побратими, а в тилу —рідні очі синів Івана, Олександра, Артура та донечок Ірини й Олександри.
🕯Свій останній бій молодший сержант Володимир Яремко прийняв 9 грудня 2024 року в районі населеного пункту Благодатне на Донеччині. Це був день, коли земля змішалася з небом. Позиції наших військових ворог пресував із важкої артилерії та без зупину атакував роями FPV-дронів.
🕯Володимир не відступив. Як справжній заступник командира, він тримав стрій і прикривав своїх хлопців до останнього.
🕯Тієї чорної грудневої днини зв’язок із ним обірвався... Офіційно Володимир став зниклим безвісти.
🕯Для великої родини Яремків розпочалося власне, земне пекло. Скільки молитов було прочитано матір’ю Ольгою Іванівною та батьком Михайлом Степановичем, скільки сліз виплакала дружина Наталія, скільки разів діти здригалися від кожного телефонного дзвінка, сподіваючись почути рідний голос: «Привіт, я живий»...
🕯Півтора року невідомості. Півтора року життя між надією та розпачем.
🕯І ось, навесні 2026 року, кривава правда відкрила свої жорстокі обійми. Володимир повернувся додому «на щиті».
Володимир Яремко не шукав слави чи нагород. Він просто любив своїх рідних і свою Батьківщину. За цю любов він тричі стікав кров’ю від контузій, пройшов вогняне жорно Авдіївки і, зрештою, віддав найцінніше — своє молоде життя.
🕯Коли ви бачите синьо-жовтий прапор, що майорить на вітрі, пам’ятайте: у кожній його нитці є краплина крові нашого «Козака».
🕯Спи спокійно, великий Сину Великого народу!
Твоя земна зброя вже складена, але тепер ти тримаєш щит над своєю родиною з небес.
🕯Герої не вмирають!
🇺🇦Вічна пам’ять і доземний уклін молодшому сержанту Володимирові Яремку!🇺🇦
Enjoy the videos and music that you love, upload original content and share it all with friends, family and the world on YouTube.
