Parnas

Друзі, я відкриваю новий набір до сценарної школи "Парнас". Початок занять 15 жовтня. Буду дуже новим студентам. Можна зареєструватися тут
https://www.parnas.school/

Дуже цікаве зауваження я виявив у книзі голлівудського сценариста Вільяма Голдмана. Він пише: "Коли треба працювати, письменник знаходить будь-який привід не робити цього". Голдман дуже точно пояснює, що людина, яка пише, – трохи божевільна, яка до смерті боїться своєї роботи. І далі пояснює чому. Твір сценарію – це щоразу випробування психіки. Так, у вас може бути прекрасний задум і навіть підписаний договір, в якому вже зазначено, що на основі цього задуму в певний термін має бути презентовано текст. Але тут починаються проблеми. З кожним словом, з кожною сторінкою ваш сценарій здається вам все жахливішим і огиднішим. Якогось моменту ви його починаєте ненавидіти. А потім починаєте ненавидіти і самого себе, який наважився скласти таку гидку нісенітницю. Ви неминуче починаєте думати, що гірше, бездарніше, гірше за вас немає нікого. Що ви своїм сценарієм псуєте цей світ? І краще б ніколи не писати. І взагалі треба зайнятися чимось нормальним –піти в магазин продавцем чи влаштуватись працювати двірником. Найцікавіше, що це почуття, цей жах відвідує навіть сценаристів та письменників, за спиною яких десятки текстів, причому успішних. І найбільше зусилля, яке нам треба зробити – це подолати цю невпевненість і піти далі, довести до кінця свою історію. І заспокоїтись. З часом ви зрозумієте, що все було не так вже й погано, та й взагалі ви написали щось цікаве. Головне, подолати найстрашніший момент невпевненості. Перемогти страх невдачі.
Викладаючи кінодраматургію, я дуже швидко зʼясував, що зі студентами треба говорити не лише про те, як вони пишуть. Творча людина дуже тендітна і потрібно бути чуйним до її почуттів, страхів та емоцій. Дуже важливо вселити кожному, хто сідає писати, що його історія варта бути розказаною. На заняттях я незмінно говорю про те, що важливо не тільки добре будувати сюжет і складати діалоги. Важливо перемогти страхи. Тоді все вийде.
Набір до майстерні вже закінчено. Але скоро я матиму багато новин для всіх, кому цікаво навчитися писати чи покращити свої навички сценариста.

Для мене кінодраматургія ніколи не була простим способом створювати основу для фільму. Сценарист – це людина, яка не лише розповідає історії, а й шукає відповіді на запитання. Що таке доля, чому життя влаштоване саме так, чому люди зустрічаються, розлучаються, помирають? Якщо ви пишите сценарії, то мимоволі шукаєте відповіді на ці запитання. А якщо не шукатимете, ви ніколи не зможете розповісти цікаву історію.
Я знову над цим нещодавно замислився, коли мені потрапило на очі інтерв'ю польського сценариста Кшиштофа Песевича. Сценаристом він став майже випадково, адже за спеціальністю Песевич був юристом. І ось одного разу до нього за консультацією звернувся режисер Кшиштоф Кесьлевський, який готувався до зйомок фільму «Без кінця». Сюжет цієї стрічки пов'язаний із політичними процесами, що проходили в ті часи в Польщі. Потрібен був досвідчений консультант. Дуже швидко стало ясно, що у режисера та його юридичного консультанта одні й самі погляди на життя, долю, політику, устрій світу. Їм було так цікаво спілкуватися, що вони разом написали сценарій фільму. А потім Песевич виступив співавтором усіх наступних картин Кесьлевського. А це на секунду серіал «Декалог», фільм «Подвійне життя Вероніки», трилогія «Три кольори» - визнані шедеври світового кіно. І у своєму інтерв'ю Песевич говорить про те, чому ці сценарії виникли. А виникли вони через питання, на які важко було знайти відповідь. Наприклад, чи можна застосувати до нашого життя ті десять заповідей, які записані в Біблією? Що означає «не вбий, не чини перелюбу» у сучасному житті? Трилогія «Три кольори» так само була пошуком відповідей на те, що таке у нашому житті свобода? У чому виражаються рівність, братерство? Песевич та Кесьлевський намагалися пов'язати ці слова з реальністю і так виникали їхні неймовірні, дуже яскраві історії.
Кожна ідея сценарію – це пошук відповідей. Саме це я кажу студентам, саме таких пошуків я вимагаю від їхніх задумів. Щоб будь-який сюжет виник із наших вражень, роздумів, наших почуттів та переживань. Мені здається, що це найцікавіше у професії сценариста. Як це робиться? Як пов'язати сценарій із питаннями, які нас переслідують? Давайте поговоримо про це у майстерні.
Приходьте.
Набір відкрито. Початок занять 9 жовтня.
Зареєструватися на навчання до сценарної школи "Парнас" ви можете за посиланням у третьому коментарі до цього посту.

Дуже рідко можна отак взяти та написати сценарій від початку до кінця. Майже ніколи. Перш, ніж ви засядете за сцени та діалоги, вам треба придумати сюжет. І часом конструювання сюжету, створення історії займає більше часу, ніж робота над сценами та діалогами. Текст, у якому представлено історію майбутнього фільму, іноді називають синопсисом, іноді тритментом. У американському кіно використовується термін outline. Складати такий текст – заняття важке та не завжди цікаве, але без нього ви навряд чи зможете створити кіно, яке спочатку зацікавить, а потім і захопить глядача.
Сценаристи працюють над синопсиси по-різному. Хтось болісно переписує його від початку до кінця десятки разів, хтось накидує у вигляді плану з коротких речень. Деякі автори перетворюють свої синопсиси на справжні міні-повісті, де докладно описується майже кожна сцена. Особисто мене здивував спосіб, яким користується сценарист Пол Шрьодер. Він уявляє собі майбутній сценарій, як захоплюючу історію. З такою ось історією в голові він іде до бару, знаходить там одного-двох незнайомих відвідувачів і каже: «Послухайте, тут така історія трапилася, давайте вам розповім». І розповідає. Буває так, що розповідь його стає плутаною, невиразною або непереконливою. Шрьодер це добре відчуває по реакції слухачів. Тоді він вибачається і йде думати далі, розуміючи, які слабкі місця має його сюжет. Продумавши все наново, він знаходить нових слухачів. І якщо випадкові відвідувачі бару уважно вислуховують розповідь Шредера від початку до кінця, він розуміє, що має сценарій. Сюжет готовий. Залишилося лише написати сцени та діалоги. Виявляється, що один із класиків Голлівуду, який написав сценарії для «Таксиста» та «Шаленого бика» не пише синопсиси для своїх текстів, він їх проговорює зі слухачами.
Під час навчання у сценарній школі «Парнас» я приділяю багато уваги роботі над синопсисом. Більше того, я вважаю, що без готового синопсису жоден студент не може написати сценарій. Приходьте я навчу вас, як це робити, як знайти свій спосіб створення історії.
Набір відкрито. Початок занять 9 жовтня.
Зареєструватися на навчання до сценарної школи "Парнас" ви можете за посиланням у третьому коментарі до цього посту.

На початку 80-х Стівен Кінг написав повість "Рита Хейуорт і втеча з Шоушенка". Насправді то був такий творчий експеримент. Письменник, який став на той час відомим завдяки містиці та фантастичним історіям, вирішив спробувати створити сюжети, які можна було б назвати реалістичними. Так з'явився альманах із чотирьох повістей «Пори року». "Шоушенк" був однією з них. Кінг розповідав історію про боротьбу із в'язницею, яка пожирає життя головних героїв. В'язниця – це такий повільний убивця, який карає тих, хто потрапив до неї за злочини – справжні чи уявні. У цієї вбивці багато страшних інструментів умертвіння ув'язнених, але найголовніший з них – час. Події повісті розвиваються протягом кількох десятків років. Протягом цього періоду багато-хто у в'язниці старіє і йде. І лише ув'язнений Енді Дюфрейн, несправедливо засуджений, знаходить у собі сили кинути виклик своїй повільній вбивці та бігти.
Багато подробиць повісті, її фінал були зовсім не такими, як у фільмі Френка Дарабонта. І Стівен Кінг був упевнений, що екранізувати "Шоушенк" неможливо. У кіно складно показати, як герой упродовж кількох десятків років щось замислює, реалізує, як незважаючи на вік та втрачений час знаходить у собі сили бігти. Але Дарабонт сказав, що знає, як написати екранізацію та купив права на неї у письменника за 5000 доларів. А після цього сів і завершив увесь сценарій лише за вісім тижнів. Для такого великого, ґрунтовного фільму це дуже малий термін, але Дарабонту було зрозуміло, чого саме він хоче. Кінг, прочитавши сценарій, а потім подивившись фільм, був дуже здивований. «Втеча із Шоушенка» у чомусь схожа на оригінальну повість, але водночас — це зовсім інший твір. Дарабонт зовсім інакше переосмислив сюжет. Там, де у Кінга була історія про час, у сценариста та режисера вийшов сюжет про опір людини системі. Так виникла стрічка, яка вже протягом тридцяти років користується популярністю та любов'ю у глядачів. До речі, Стівен Кінг так і не перевів у готівку чек на 5000 доларів, а повернув його Дарабонту, вкладеним у рамку з написом: «На випадок, якщо коли-небудь знадобляться гроші під заставу. З любов'ю, Стів».
У сценарній школі «Парнас» я хочу розповісти вам про те, як треба писати екранізації. Це цікавий, але при цьому складний шлях. У певному сенсі створення екранізації складніше, ніж написання оригінального сценарію. Приходьте. Набір відкрито. Початок занять 9 жовтня.
Реєстрація на сайті https://www.parnas.school

Шановні друзі, я відкриваю новий набір до сценарної майстерні "Парнас". Початок занять 9 жовтня. Прошу записуватись усіх бажаючих. Якщо є питання, звертайтесь.
Вся інформація та реєстрація на новому сайті за адресою https://www.parnas.school.

Друзі, оголошую набір до сценарної онлайн-майстерні школи "Парнас". Початок занять 1 листопада. Прошу записуватись. Всі подробиці та форма запису на моєму сайті, на який ви можете перейти на посилання першому коментарі. Або через месенджери WhatsApp, Telegram +48 727 887 217