Halifax Ukrainian Club - Uky Club

Once a year in a magical moment the doors open for you to become a member of the Ukrainian community and find your inner Ukrainian with like minded people. Will you be there?

Come along and well done to the one eagle eyed person who spotted our deliberate mistake!

The Old Post Office Pub is on 55 Winding Road Halifax HX1 1SJ. It’s not on Market Street. That’s where the actual Post Office is! Well done. Prize is on its way!

As for the rest of you you’ve obviously been drinking too much Horlika so why stop now come along on Sunday and carry on.

🇺🇦 Ukrainian Word of the Week: Івана Купала [Ivana Kupala] (Ivan Kupala) 🇺🇦🌿🔥

#ВивчайУкраїнську #УкраїнськаМова #СловоТижня #ІванаКупала

Beat the heat at home. 🏠☀️

A few simple changes can make all the difference in keeping your space cool and comfortable during hot weather.

Visit our website for more tips to help you stay cool: bit.ly/HowToKeepYourHomeCoolFB

Tonight from 7.00pm at Whitby Brewery we celebrate St John’s Eve with The Midsommars.

Join us for an evening of folk song, drumming, fire and midsummer revelry as we mark the shortest nights and longest days of the year.

Whether you’re a longtime follower of our seasonal gatherings or simply curious to see what unfolds, all are welcome. Come raise a glass, gather together and celebrate summer in true folklore fashion.

Photo by Matthew Barsby

Він написав понад 60 книг про історію України. Допомагав видавати «Кобзар» Тараса Шевченка. Все життя захищав українську мову.

Але перед смертю сказав, що зробив для України надто мало.

Сьогодні, 23 червня, день пам'яті Данила Мордовця (1830–1905) — письменника, історика і громадського діяча, чиє ім'я сьогодні знають далеко не всі українці.

А колись його книги читали тисячі людей.

Данило Мордовець народився на Дону в родині українських козаків. Його прадід був пов'язаний із гетьманом Іваном Мазепою та зберігав архів із таємними документами козацького війська.

Батька він майже не пам'ятав — той помер, коли хлопчик був немовлям. Невдовзі не стало й матері. Майбутнього письменника виховували родичі в українському середовищі, серед української мови, пісні та пам'яті про козацьке минуле.

Писати він почав дуже рано.

У 7 років складав вірші, а згодом закінчив Петербурзький університет із золотою медаллю.

Мордовець міг зробити спокійну чиновницьку кар'єру. Працював у міністерствах, був редактором газет, цензором. Але справою його життя стала історія України.

Він написав десятки історичних романів і досліджень про козаччину, гайдамаків, Івана Мазепу, Семена Палія, Петра Сагайдачного та інших діячів українського минулого.

Саме Данило Мордовець допомагав готувати до друку видання «Кобзаря» Тараса Шевченка 1860 року, профінансоване меценатом Платоном Симиренком.

Він відкрито виступав на захист української мови, театру та права дітей навчатися рідною мовою в школі.

У ті часи навіть публічний виступ українською мовою вимагав спеціального дозволу влади.

Та попри всі труднощі він не відступав.

Його життя не було безхмарним.

У 55 років на Данила Мордовця обрушилися одразу дві трагедії. Спочатку через алкогольну залежність пішов із життя його пасинок Віктор — талановитий композитор. А за кілька місяців письменник втратив і дружину Анну, з якою прожив майже 30 років.

Він залишився сам.

Та продовжував працювати.

Навіть у похилому віці, майже втративши зір і тяжко хворіючи, письменник одягав парадний мундир, прикріплював усі нагороди й ішов допомагати українцям, які зверталися до нього в Петербурзі.

23 червня 1905 року Данило Мордовець помер.

А перед смертю залишив слова, які сьогодні звучать особливо сильно:

«Стоячи на порозі таємничої вічності, мушу привселюдно зложити мою покуту в тім, що мало послужив на користь моєму рідному краєві та його мові. Але се з того, що їх доля — і моя доля».

Він залишив Україні понад 60 книг. Але до останнього дня вважав, що його борг перед нею ще не сплачений.

Мабуть, саме тому його пам'ятають і через 120 років після смерті.

In the quiet Dutch city of Roermond, there is a monument that has become one of Europe's most moving symbols of love and devotion.

Visitors know it simply as "The Tomb with the Hands."

At first glance, it appears to be two separate graves divided by a brick wall. But look more closely, and you will notice something extraordinary.

Above the wall, two stone hands reach toward one another.

They are holding hands.

The story begins with Colonel Jacob Werner Constantin van Gorcum, a Protestant officer in the Dutch army, and Josephina Carolina Petronella Hubertina van Aefferden, a Roman Catholic noblewoman. In the nineteenth century, theirs was an unusual marriage. Religious divisions remained deeply rooted across much of Europe, and differences in both faith and social status often created powerful barriers between families.

Despite these obstacles, Jacob and Josephina married in 1842 and spent nearly four decades together.

By all accounts, theirs was a devoted and enduring marriage.

Then tragedy intervened.

Jacob died in 1880.

Because of the customs governing the cemetery at Roermond, Catholics and Protestants were buried in separate sections, divided by a substantial brick wall. As a Protestant, Jacob was laid to rest on the Protestant side of the cemetery.

Josephina knew exactly what awaited her.

When her own time came, church regulations meant she could not be buried beside her husband in the Protestant section. Yet she refused to let that wall become the final chapter of their story.

Rather than choosing her family's burial plot, she requested something remarkably simple.

She asked to be buried as close to Jacob as the rules would allow, directly opposite his grave on the Catholic side of the dividing wall.

When Josephina died in 1888, her wish was honored.

Their families commissioned matching monuments that rose high enough for one final gesture.

From the top of each monument extends a sculpted arm.

Above the wall that had separated Catholics from Protestants, the two stone hands meet in an eternal handshake.

The symbolism is impossible to miss.

The laws of the cemetery could separate their graves.

Religion could divide the ground beneath them.

But neither could prevent them from reaching for one another.

More than a century later, the monument remains one of the most photographed graves in Europe. Visitors from around the world travel to Roermond not because either Jacob or Josephina ruled kingdoms or led armies, but because their memorial speaks a universal language.

It reminds us that history is often shaped not only by kings and battles, but also by ordinary people whose love quietly challenged the customs of their age.

The wall still stands.

The graves remain on opposite sides.

Yet it is not the wall that people remember.

It is the hands.

For generations, those clasped hands have offered a silent reminder that while prejudice, tradition, and human institutions may divide people for a time, genuine love has an extraordinary way of reaching across every barrier placed before it.

🫡

Earlier this month, the family of Marine David Gabriel Moffatt unveiled a commemorative plaque here at Dean Clough, honouring his life, service and connection to Halifax.

David worked at Crossley Carpets before joining the Royal Marines and taking part in Operation Frankton, one of the most daring missions of the Second World War. Tragically, he lost his life during the operation.

A huge thank you to David's family for organising such a special event and to everyone who attended to help celebrate his legacy.

The plaque now stands outside our main entrance, close to where David once worked.