31/12/2025
Ми довго мовчали.
Не тому, що нам не було чого сказати.
А тому, що деякі шляхи неможливо пройти, не замовкнувши.
За ці роки життя розсипалося на «до» і «після».
На дороги, які вели не туди, куди планували.
На втрати, страх, напругу тіла, що тримає більше, ніж може витримати.
На очікування дзвінків. На лікарняні палати. На реабілітацію.
На дні, коли слово не народжується, а подих стає єдиною опорою.
Ми не зникли.
Ми жили.
І там, де нас закинула доля, ми робили те, що вміємо найкраще:
шукали людину всередині досвіду,
шукали голос навіть коли він тремтів,
шукали форму, щоб біль міг бути прожитий, а не руйнував зсередини.
Упродовж цього часу для нас було честю бути корисними. Говорити про Україну там, де нас чули.
Збирати кошти для українського війська, підтримувати людей, які постраждали від війни. Це було не окремою діяльністю, а частиною нашої відповідальності й любові.
Більше про цей шлях ви можете дізнатися тут
Ми були різними.
Режисерками і виконавицями.
Перформерками і слухачками.
Тими, хто тримає простір, і тими, хто сам потребує опори.
І саме ця здатність - проявлятися у різних ролях, не втрачаючи себе і є серцем того, чим ми ділимося.
Колись, ще до повномасштабної війни, ми створили курс.
Він не про сцену.
Він про людину.
Про тіло, яке пам’ятає більше, ніж ми готові визнати.
Про голос, який часто заморожують роками.
Про емоції, з якими нас ніхто не вчив бути в контакті.
Про внутрішню свободу, не як ідею, а як досвід.
За ці роки ми самі пройшли те, про що говоримо.
І знаємо: де б тебе не застало життя,
якщо в тебе є зв’язок із тілом, голосом і правдою - ти зможеш знайти форму, місце і сенс.
Тепер ми готові повернутися.
Тихо. Чесно. Без гучних заяв.
І поділитися тим, що вистояло разом із нами.
У новому році ми повертаємось! І будемо ділитись тим, що допомогло нам не лише вистояти, а й розкрити нових себе.
Далі буде..
