13/09/2026
Коли ми тільки приїхали в Німеччину, пройшли табори і нас почали розселяти, всі хотіли жити в містах.
Ну хоча б у місті тисяч на 40😂
У село ніхто не хотів.
І я пам’ятаю одного хлопця, українця, який тоді допомагав нам як волонтер. Він уже декілька років жив у Німеччині з батьками і дуже дивувався цьому нашому бажанню.
Він тоді сказав:
«Ви просто ще не розумієте. Справжнє життя в Німеччині — в селах».
Я теж спочатку цього не розуміла. І теж хотіла жити в місті - я ж сама з міста і просто не уявляла як можна жити в селі )
А зараз, проживши вже у двох німецьких селах, я точно розумію, що він мав на увазі.
У Німеччині дуже багато сіл. І тут село — це не обов’язково десь далеко від роботи і цивілізації. У маленьких населених пунктах знаходяться підприємства і виробництва, люди працюють, будують бізнеси, живуть поколіннями.
А ще саме тут збереглася величезна кількість місцевих традицій, яких у великому місті ти просто не побачиш.
Тут люди знають своїх сусідів. Тут є свої свята, пожежні команди, свої звичаї.
І мені здається, що саме на таких маленьких громадах багато в чому і тримається Німеччина.
І от на цих вихідних я знову це побачила.
ТРИ ДЕРЕВА. ТРИ ПОКОЛІННЯ. ОДНЕ СЕЛО.
У нас святкували Kirchweih.
До речі, слово дуже просте:
Kirche — церква.
Weihe — освячення.
Тобто буквально — «освячення церкви».
Колись це було святкування річниці освячення місцевої церкви. А сьогодні в маленьких селах Франконії — це справжнє свято всього села.
Першими своє дерево через усе село везли маленькі діти.
Звичайно, все під керівництвом дорослих. Але вони самі його везли і самі встановлювали.
І це було так весело спостерігати😊
Дерево — в рази більше за них, а вони такі маленькі, серйозні, стараються, тягнуть, піднімають. Кожен хоче допомогти.
Дорослі підказують — малеча працює)
Хвилин 15 старалися — і таки поставили!
Потім своє, середнє дерево, везла молодь.
А дорослим дісталася найдовша ялина.
У всіх трьох ялин обрубані гілки, залишені тільки верхівки, прикрашені різнокольоровими стрічками.
І от за найбільшу ялину взялися наші сусіди.
Дерево величезне.
Я думаю: ну зараз буде кран чи якась техніка.
Ага😂 Жодного крана.
Чоловіки почали підіймати цю махіну самі — за допомогою довгих дерев’яних жердин.
Трохи підняли. Перехопили. Знову підняли. Знову переставили жердини.
І так сантиметр за сантиметром.
МАЙЖЕ ГОДИНУ!
Оце так команда! Оце так кропітка робота!
Тут один нічого не зробить. Треба слухати один одного, домовлятися, відчувати, коли і хто піднімає, і всім разом робити одну справу.
От вам і справжній тімбілдінг по-німецьки)
Не коли колектив спеціально кудись повезли «згуртовувати».
А коли є реальна складна справа — і її треба РАЗОМ зробити.
А в перервах дівчата приносили чоловікам пиво🍺😂 Треба ж десь брати сили.
Потім встановили і третє, середнє дерево.
І от вони стоять:
ТРИ ДЕРЕВА.
ТРИ ПОКОЛІННЯ.
ОДНЕ СЕЛО.
І мені здається, що саме в цьому весь сенс.
Ти ще ходиш у дитячий садочок, але вже разом з іншими дітьми везеш своє дерево через село.
Підростаєш — ставиш наступне.
А потім уже твої діти везуть маленьке дерево, а ти зі своїми сусідами годину підіймаєш величезну ялину.
Разом — сила.
А коли дерева поставили, всі разом їдять, п’ють, спілкуються, беруть участь у різних забавах і гуляють до ночі.
Люди зустрічаються. Розмовляють. Дивляться, у кого як виросли діти, хто де працює, у кого що нового.
Оце і є, на мій погляд, найкращий тімбілдінг для цілого села: спочатку разом зробити складну роботу — а потім разом гуляти.
І найцікавіше — це культивується буквально з дитячого садочка.
Відчуття громади. Відчуття, що ти до неї належиш. Що є речі, які ви робите всі разом.
Так зберігаються традиції.
Так формується громада.
І так з самого дитинства людина розуміє:
РАЗОМ — СИЛА💪
Якщо ви живете в Німеччині і ще ніколи не були на такому святі — обов’язково сходіть!
Там ще й купа розваг, конкурсів і призів.
Можна виграти навіть політ на повітряній кулі! 🎈
Але це вже, звичайно, від села залежить.
І якщо хочете побачити трохи іншу, справжню Німеччину — їдьте на Kirchweih у маленьке село😘🇩🇪
