Coach Dmytro Milashchuk

09/11/2025

Не погоджуйся на зустріч у незручний час.
Напиши повідомлення докучливий знайомій, і не буде телефонного дзвінка на 30 хвилин. Не чекай відповіді, а пропонуй варіанти вирішення.
Впевненість не приходить раптово. Вона росте з дрібниць. З моменту, коли ти в діях і думках обираєш себе.

Повір, світ почне змінюватися. Люди, які користувались твоїм часом та зусиллями, відходять. На їхнє місце приходять ті, хто поважає твої інтереси.

Це не завжди просто. Іноді навіть боляче - тому, що звик по-іншому.
Але саме так народжується справжня впевненість. Не з великих рішень, а з маленьких “ні” там, де колись було “як скажеш”.

06/11/2025

Якщо б це був мій останній рік, на що я б його витратив?

Перше чесне запитання, яке варто поставити собі, коли почуваєшся загубленим.
Це питання не про страх смерті, а про присутність у житті. Воно ставить фокус на цінностях, людях і досвіді, які тобі можуть дати відчуття живості.

Можливо, ти зрозумієш, що хочеш більше часу з близькими, або, навпаки, наодинці.
Або що мрієш спробувати нову справу, але постійно відкладаєш.
А може, що тобі потрібно спочатку просто відпочити.

Так ми починаємо розуміти свої пріоритети. Запиши три речі, які б справді мали значення для тебе в цьому “останньому році”.

Не обов’язково знати весь шлях - головне, почати та зробити маленький крок у своєму напрямку.

04/11/2025

Життя раптом може розсипатися, нібито хтось перевернув дошку з шахами. І ти ж навіть вигравав в цій партії… А зараз дім, стосунки або робота десь там, серед розкиданих фігур. З чого тоді починати збирати себе заново? 

Почни з тіла. Дихання. Рух. Зарядка. Прогулянка. Просте відчуття опори під ногами.

Коли ти втрачаєш ґрунт під собою, важливо повернути фізичну впевненість, що цей грунт знову є.

І це не про спорт чи якісь великі досягнення. Це про повернення у контакт із собою. Тіло нагадає тобі ритм життя навіть тоді, коли свідомість розгублена. А коли ти починаєш рухатися, до тебе поступово повертається енергія та сенси.

Відновлення це завжди про рух. Часом цей рух може бути повільний та непомітний, але спробуй почати його.

02/11/2025

Самоусвідомлення - з нього починається зміни у відношенні до задач, над якими ви вагаєтесь.
Задайте собі наступні питання :

Де я зараз відчуваю фізичний спротив та небажання робити цю задачу?
Яка була моя перша (найбільш правдива) емоція коли я подумав про цю задачу?
Який буде найгірший сценарій, якщо я цього не зроблю?
А що може зробити по-іншому для її виконання?

І спробуйте побути наодинці з цими відповідями - вони підкажуть вам, як її треба змінити, щоб вона була більш приємною для виконання або чи взагалі ця задача потрібна.

30/10/2025

28/10/2025

"Немає нічого більш постійного, ніж тимчасове"

Чув цей вислів багато разів, але сам часто його ігнорував. Також бачу серед своїх клієнтів, особливо останні три роки, що вони намагаются "перечекати" вимушену міграцію, як тимчасове явище.
Гірка правда в тому, що вся ця тимчасовість надовго - назавжди, я думаю, принаймні для нашого покоління.

Не буде повернення в "січень 2022" , не буде визначеності в новій країні. Та й в Україні теж визначеності бракуватиме наступними десятиріччями...

Тому маємо будувати нове життя одразу, не чекати на більш сприятливі умови, нові закони, чи обіцянки людей поруч. Будувати так, нібито ви будете тут жити завжди.

# emigration

27/10/2025

23/10/2025

01/10/2025

Permit S: вирок чи можливість

Продовжуючи тему, яка трохи пожвавила дискусію. Що може трапитися з українцями зі статусом тимчасового захисту в Швейцарії та інших європейських країнах після березня 2027 (або раніше, якщо бойові дії припиняться)

Я особисто вважаю, що найбільш реальний шанс продовжувати знаходитися в цих країнах будуть мати навіть не ті, у кого буде робота на той момент. А ті, чий роботодавець (наявний або потенційний) буде готовий йти в державні органи та подавати на Permit B (в Швейцарії, або аналоги в інших країнах). В цьому напрямку і треба орієнтувати і себе, і своїх роботодавців.

А окрім цього що робити в ці 18 місяців, які залишилися? Фокус на перекваліфкацію, нові навички, мова, ревізія та покращення того, що вже знаєш - все, що можна забрати з собою в нову країну, якою б вона не була... Можливостей зараз, звісно, менше ніж у 2023-2024, але все одно статус тимчасового захисту надає унікальний шанс...

16/09/2025

Настрій сьогодні, як в цьому вірші Сергія Жадана...

"В наступному житті, будь ласка,
жодних розмов про життя,
жодного сумніву в тому, що робиш,
 і за зробленим жодного каяття,
жодних вагань, чи витримають перевантажені троси.

В наступному житті буде час дивитись на море до забуття,
зариваючись у пісок, як північні сосни.
Майбутнє життя має минути
в розмотуванні рибальських сітей,
в збиранні ягід і трав, у навчанні моряцьких дітей,
в чеканні на теплі вітри й добру погоду.

Жодних рваних сердець, жодних темних вістей, жодного зайвого видиху на зневагу й погорду.
Життя на півночі складається з каміння й дерев.
Небо на півночі торкається прапорів і рей.
Під таким непоквапливим небом добре живеться рибам.

Я хотів би жити тут і не зачиняти дверей,
виходячи зранку на ринок за теплим хлібом.
Щоби знати всіх на ім’я, втратити лік рокам,
віддавати честь лише капітанам і ватажкам,
ходити лише до рибальських церков, співати біблійні вірші.

Дякувати всім зображеним на іконах чоловікам і жінкам.
Навіть якщо не віриш.
Особливо якщо не віриш.

28/10/2024

ЦЮ БИТВУ МИ ПРОГРАЛИ...

А зараз, коли святкові дописи з приводу дня української мови вже неактуальні - хочу поділитися своїми думками з цього приводу.

Бачу станом на зараз, що російська мова знову стала основною мовою спілкування в українській діаспорі.
На великих офіційних заходах спікери ще роблять видимі зусилля говорити українською, але у всіх неформальних розмовах, на окремих маленьких зустрічах та презентаціях лунає російська, тому що "всє єйо понімают"...

Три роки великої війни та мільйоні українських мігрантів призвели до зворотнього ефекту. Замість посилення українськісті та зростання самоусвідомлення як нації - російська стала норм для вживання серед українців. Дорослі слухають дудя, дивляться старі совєцькі фільми та співають російські пісні своєй молодості. Ну а підлітки, з притаманною їх віку нездатністю до критичного мислення та оцінки - сидять на московських тіктоках та слухають моргенштерна і єгора кріда (чи кого з російських реперів там зараз слухають підлітки).

Українські школи існують, але відвідує їх настільки мізерна кількість учнів в порівнянні з загальною чисельністю українських дітей за кордоном, що це не робить помітної різниці. А після школи вони приходять додому до російськомовних батьків.

І зовсім небагато людей вже роблять якісь притаманні зусилля вивчати українську. В найкращому випадку - всі говорять, що їм треба вчити місцеву (німецьку, французьку, словацьку або англійську), а українська - то "не треба нас розколювати"...

Особливо ліцемірним мені вдається довід не вчити українську, що мовляв багато українських військових на фронті розмовляють російською і ми теж маємо право. А ліцемірним він є тому, що більшість людей, які це стверджують знаходиться не на фронті, а за кордоном, в затишних Лозані, Відні або Братиславі. І коли ти йдеш вулицями цих міст - немає маркера "свій-чужий". Ти не розумієш, чи перед тобою хароший рускій імперец, чи українець.

А місцевим іноземцям теж вже якось однаково - всі ці мігранти розмовляють одною мовою та слухають одну музику. Навіщо та за що вони воюють - незрозуміло, якщо всі браття та сестри зі спільною історією. Тому й допомогати Україні більше не треба - нехай помірятися вже.

17/04/2024

Here could have been proud and joyful post about me reconfirming my ICF ACC status, which I first received in Jan 2020.

However...

In the last years things went differently. I was coming to the coaching full of ideals helping individuals to grow and change their own lives. This is where I met first surprises. Not all people really want to change their own lives when it requires even slightest of efforts. They would be resisting the obvious changes even if that would mean continuing the misery;))
But there is a lot of hope for me - in those years I met nearly a hundred amazing coaching clients (many of them became friends) who were dedicated and caring about their lives - and changes were amazing.

International Coaching Federation is also interesting entity;) I was searching to meet bright and enthusiastic folks who are excited about the whole idea of changing lives of others for better. It was largely the case in home Switzerland ICF chapter where I was playing roles in leadership team. I keep warm memories and thankful to them for experience. However on global level ICF is rather just another corporation, which is making money selling certifications. On top of it - their lousy and passive reaction to russian invasion in Feb 2022 and initial resistance to exclude russian chapter from organisation revealed a lot (at least to me). That is why I left organisation back in March 2022.

And, of course, war in Ukraine and my extensive volunteering work in the last two years have put a cristal clear perspective on what really matters and important for me. Chasing papers to prove to some corporate bureaucrats that I really can coach and help people - is not in that list.

So - as a result and conclusion. After 4 years I am continuing as an Integral Coach, having almost 300 coaching hours in my portfolio.
You can check all things about me on the website www.milashchuk.com and request coaching sessions - in case if you trust my expertise and knowledge. Coaching with me is not an easy walk in the park, but real lasting changes in your life (and a lot of fun too😎)

Hugs to all;)