18/10/2016
БРАГА МАРІЯ ВАСИЛІВНА - не одне покоління туристів Рівненщини виховала в своєму житті !!! Дивлячись на неї розумієш, що вік для справжнього туриста поняття умовне і зовсім не важливе http://visnyk.lutsk.ua/news/ukraine/regions/rivne/svoje-70-richchya-vidsvyatkuvala-na-hori-elbrusi/
Турист – це людина, яка любить подорожувати, відкривати нове. Це людина, яка понад усе любить свій рідний край, свою землю. Так складається і в житті Марії Василівни. Активна життєва позиція та завжди у ногу з часом,- такий її девіз по життю http://zss.org.ua/2015-07-21/955
Сьогодні ми з дозволу Марії Василівни розкриваємо ще одну грань її життя - власні вірші, про те що болить і що хвилює ...
Березень-серпень 2016 Брага Марія Василівна
Рівненська область Здолбунів-2
Моя правда
Їх душі безсмертні за хмари летять
у вічність байдужого неба.
А знизу, з Землі, матері їм кричать:
"Не треба, рідненькі, не треба!"
За сотнею сотні з очима святих
у небо летять, наче зірвані квіти,
за ними на крильцях, маленьких, тонких,
їх ненароджені діти.
Їм довелось у битвах полягти
лише тому, що не стерпіли зради
своїх царів, яких, народе, ти
за жменьку гречки сам привів до влади.
Що буде далі ще ніхто тоді не знав:
антимайдан на Сході набирав розгону,
та був нам знак - солдат упав,
коли нове брехло ішло до трону.
Тож розкажіть, керманичі-царі,
як ви котли героям планували,
і як ви їх без зброї на зорі
на вірну смерть, на ту страшну дорогу відправляли.
Там сепароси вже розставили пастки
і шквал вогню косив з усіх боків,
і міни розривали на шматки
наших батьків, братів, синів.
Був жах зі знаком смерті на чолі,
і гамір світу вмить для них затих.
Їх танки розтирали по землі
усіх підряд - і мертвих, і живих.
Кістки і черепи людські тріщали
на тім шляху, лилася кров,
грунти її вбирати не встигали,
кільце змикалось знов і знов.
У тому пеклі на своїй землі
скалічені, та ще живі, лежали.
Минали дні, і вже гнилі
їх рани хробаки з'їдали.
В очах у тих, ще дивом ледь живих,
був жах, молитва, біль, зневіра і зневага
до всіх керманичів зрадливих і тупих,
до тих, кому порожній звук - народові присяга.
До тих, кому війна - це бізнес-дім.
Вони його будують так цинічно,
неначе цілий світ належить тільки їм,
і житимуть вони у ньому вічно.
Це ті, кому народ - непотріб і сміття
і в мирному житті, і на війні.
Хай знають: наше зміниться життя,
колись народ востаннє скаже : " Ні!"
Ми міцно станемо на власні ноги,
життя навчить, повірте нам,
кроваві наші перемоги 1
не віддавати підлим бандюкам.
І я молюся, щоб прийшов той час,
коли раби на схилі літ прозріють,
бо кращі люди гинули за нас
усіх і тих, що їх не розуміють.
Якби вони у перші дні війни
не втрутились у ті страшні події,
були б і ми, як Крим, ще до весни
у задниці великої Росії.
Брехня, що ми з Росією брати,
нехай нас нею більше не годують,
і світ весь бачить, як брати, тобто, братки,
Україну "по понятіям" гвалтують.
В той час, коли на фронті вили "гради",
що ми в тилу робили? Як жили?
Ми нову банду в крісла Ради
за гречку знову привели.
Радянське рабство в наших душах ще сидить
так недоречно, як іржа на позолоті.
Така душа у вись небесну не злетить,
а вічно гнитиме у чорному болоті.
У хатах скраю ще, на жаль, багато де
байдужі люди сплять і свято вірять:
війна до їх домівок не дійде,
і "гради" в них ніколи не поцілять.
Нехай їм сняться очі "кіборгів-братів",
які під плитами з бетону помирали,
та повні сліз і болю очі їх батьків,
і очі тих, кого в підвалах катували.
І очі діточок, скалічених війною,
І очі матерів, які не знають, що робити,
як бути з тою клятою бідою,
як вижити і як їм далі жити?
Тепер на цілий Божий світ дивлюсь
я тільки їхніми правдивими очима,
і серцем їхнім думаю, і біль терплю, молюсь,
а радість залишаю за дверима.
Щодня на фронті наші люди помирають.
Від долі, кажуть, не втекти.
Та їх знекровлені вуста благають:
"Не спи, народе мій, не спи".
Народе мій, усі, кому не все одно,
борімося зі злом і ми, і наша зміна.
І нас своє, і "путінське лайно"
ніколи не поставить на коліна.
Березень-серпень 2016 Брага Марія Василівна
Рівненська область Здолбунів-2
Своє 70-річчя відсвяткувала на горі Ельбрусі