25/11/2025
Від останніх подій охоплює жах.
Мечуся між думками: «не до гри зараз…», «зараз не час…» —і відчуттям, що не можна віддавати себе темряві. Треба тримати світло. Треба вірити.
У такі моменти я знову повертаюся до своїх книг натхнення —
Едіт Еггер «Вибір» і Віктора Франкла «Психолог у концтаборі».
Ці історії нагадують: навіть там, де пекло, люди зберігали гідність і внутрішнє світло.
І я питаю себе:
«А чи не зачепить це когось боляче?»
«А чи не виглядатиму я так, ніби не бачу чужого горя?»
«А яким має бути світло, щоб не ранити, а підтримувати?»
Бо те, що я створюю — KUMA, нічники, казки — це не про «відволіктись».
Це про людяне, добре, живе.
Про те, щоб вносити хоч трошки тепла в світ, де так багато хаосу і смерті.
Це моя форма супротиву темряві.
Я охороняю світло всередині, бо воно дає силу.
І це світло не про веселощі.
Це світло — про надію.
Про те, що темрява не переможе.
Що ми тримаємо світло бережно, по-людськи, з повагою до всіх, кому зараз болить.
І я щиро переживаю:
виходить у мене писати уважно, так щоб нікого не ранити?
Мені це важливо. Дайте будь ласка зворотній звязок