Знакомимся с Украиной

Як добре ви пам’ятаєте шкільну програму з історії України? ТЕСТ Історія України у школі могла видаватися нудною багатьом.

#ЦейДеньвІсторіїУкраїни

У Фастові є пам’ятник Миколі Миколайовичу Бенардосу. Уродженець українського Півдня із грецьким корінням, він був автором більше 200 винаходів у різних галузях медицини, сільського господарства, судобудування, електротехніки. Але в першу чергу йому належить слава відкриття дугового електрозварювання – за кілька десятиліть до того, як його почав впроваджувати Євген Патон.

Народився Микола Бенардос 180 років тому селі Бенардосівка Херсонської губернії (нині – село Мостове Вознесенського району Миколаївської області) в родині з міцними військовими традиціями. Втім, він для себе обрав інший шлях – ще дитиною зацікавився ремеслами, днями пропадав у невеликих батьківських майстернях, опанував професію коваля. У 20 років Микола вступив на медичний факультет Київського університету Святого Володимира (нині університет Тараса Шевченка). Там він зробив свій перший винахід – зубна пломба зі срібла, завдяки чому вилікував свого денщика.

Лікарем, правда, він теж не став – винахідництво захопило з головою. У пошуках ідей об’їздив Німеччини, Франції, Англії й Іспанії, побував на Всесвітній виставці мистецтва та промисловості в Парижі. Серед його винаходів: гасовий самовар, консервна банка, копальна машина, водні лижі, спеціальні гальма для залізниць, кран для умивальника, машина для виготовлення морозива, креслярська дошка з можливістю натягування паперу, парова каструля, прилад для наливання кислот, висячий цифровий замок, механічна пральна машина, жниварна машина, модернізовані плуги й сівалки, пароплавні колеса, металеві шпали, пароплав-усюдихід, який мав поворотні лопасті, завдяки чому міг оминати річкові мілини й загати по суходолу. А ще - електрична гармата, саморушна сухопутна міна, гармата, здатна метати канати на корабель, який зазнає аварії, реберні кулі…
Утім, в Російській імперії більшість винаходів Бенардоса так і не знайшло застосування. Патент на «Спосіб роз'єднання і з'єднання металів дією електричного струму» він отримав тільки через шість років – на той час збанкрутів і йому довелося продати свій маєток. А фірма «Електрогефест», заснована разом з інженером Ольшанським, не змогла врятувати винахідника від чергового банкрутства.

Наприкінці життя винахідник приймає запрошення цукрозаводчика-мільйонера Терещенка і оселяється з родиною у Фастові, де йому створюють усі умови для продовження дослідів. Але тривалі експерименти з акумуляторами підірвали здоров’я винахідника – у нього виявляють ознаки свинцевого отруєння.

Помер Микола Бенардос 21 вересня 1905 року у Фастівській богадільні. Похований на цвинтарі Воскресенської церкви.

Детальніше про життя цієї неординарної особистості розповідає наша рубрика «Історичний календар»: https://cutt.ly/rZZfq1a

На фото: Микола Бенардос в українському вбранні.
Фото з архіву Олександра Корнієнка

Наша класика... У цей день народився Ілля Юхимович РЄПІН (5 серпня 1844, м. Чугуїв, Харківська губ. — 29 вересня 1930, Куоккала, Фінляндія) — відомий художник-реаліст, майстер портрета, історичних та побутових сцен. Академік Імператорської Академії мистецтв (1893). Професор і ректор Петербурзької АМ. Один з найбільших художників-реалістів у світовому малярстві.🎨

Народився в сім'ї військового поселенця в Чугуєві, поруч з Харковом. Походив із козацького роду на прізвисько Ріпа. Перші художні навички Ілля отримав у місцевій школі військових топографів (1854-1857), а потім у чугуївського іконописця І.М. Бунакова. З 15 років Ілля виконував церковні розписи та ікони. У 19 років поїхав до Петербурга, навчався в художній школі Товариства заохочення мистецтв і в Академії мистецтв (1864-1871). У наступні роки жив в Італії і Франції як пенсіонер АМ (1873-1876). У 1876 році Рєпін на рік повернувся в Чугуїв, потім жив у Москві та в Петербурзі, а з 1900 - у Куоккалі, в своєму маєтку «Пенати». Ілля Юхимович знав українську мову і все життя був тісно пов'язаний з Україною, неодноразово приїжджав на свою батьківщину. Був близьким другом видатного українського історика Дмитра Яворницького. Його остання картина, яка залишилася недописаною, "Гопак"... У Чугуєві діє Музей І. Ю. Рєпіна.💙💛

І.Ю.Рєпін. «Запорожці пишуть листа турецькому султану», 1880-1891

Без Ніжина не було б Конотопа: забута битва першої російсько-української війни 27 травня 1659 р українські козаки відбили напад московського війська на Ніжин. Це зробило можливим перемогу українсько-татарського війська у Конотопській битві

Обкладинка видання "Пісні України", в якому 1920 року була надрукована пісня "Ой у лузі червона калина" в аранжуванні Олександра Кошиця. Текст пісні подали не лише в українському оригіналі, але й переклали на німецьку й чеську мови.

Пісенник видало українське видавництво "Вернигора", що на той час працювало у Відні. Тож саме в Австрії стрілецький марш в аранжуванні Кошиця був уперше надрукований. Символічно, бо Українські Січові Стрільці - це наші добровольці, котрі боролися за визволення України з-під російського ярма саме у складі австро-угорської армії (1914-1918).

А ще цікаво - першою адресою видавництва "Вернигора" у Києві (до загарбання української столиці росіянами) була вулиця Львівська, 33; сьогодні - Січових Стрільців.

"Наші добровольці" нам точно прагнуть щось сказати! І власне, говорять.

Усього у збірнику видано 18 українських пісень - усі в аранжуванні Олександра Кошиця. Сам диригент вказується тут як "дірігєнт Української Національної Капелі". Бо 1920 рік - це пік тріумфальних гастролей УНР-івського хору під його орудою.

Один з примірників цього пісенника сьогодні зберігається в Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. Як тільки стане нагода, підемо сканувати ноти і тексти пісні.

Аби ви довго не шукали, то ось слова стрілецького маршу українською (в аранжуванні О. Кошиця):

"Ой у лузі червона калина похилилася.
Чогось наша славна Україна зажурилася.
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

Марширують Січовії Стрільці за широкий лан,
Визволяти Браттів-Українців з московських кайдан.
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

Ой у полі ярої пшениці золотистий лан,
Розпочали Січовії Стрільці з москалями тан,
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!"

Слухати запис пісні "Ой у лузі червона калина" в аранжуванні Олександра Кошиця (Нью-Йорк, 1944) тут: https://www.youtube.com/watch?v=G_uhA72cInk

Кому из казаков разрешалось носить длинные чубы, и для чего они были нужны бесстрашным воинам В восприятии многих образы казаков неразрывно связаны с образами храбрых и свободолюбивых мужчин-воинов с суровым воинственным взглядом, статной выправкой, длинн...