Геологічний музей НДУ імені Миколи Гоголя

05/04/2026

19/11/2025

⚒ Лабрадорит. Характеристика, поширення та генезис

Лабрадорит — це основна плутонічна гірська порода з родини габроїдів. Назва лабрадорит походить від мінералу лабрадору, яким складена дана порода. Назва мінералу походить від назви півострова Лабрадор, де його вперше виявили.

Лабрадорит входить до переліку корисних копалин загальнодержавного значення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 р. № 827, як сировина для облицювальних матеріалів (декоративне каміння).

◾Властивості лабрадоритів

Породи цієї групи складаються із плагіоклазів та піроксенів, рідше олівіну та рогової обманки, а вміст кремнезему коливається в межах від 44 до 53 %. За вмістом лугів відносяться до ряду нормальної лужності.
Лабрадорит є різновидом анортозиту, який на 90–100% складається із основного плагіоклазу – найчастіше лабрадору (лабрадорит), бітовніту (бітовнітит), рідше анортиту (анортитит). За мінеральним складом складається майже винятково із лабрадору, як домішки присутні піроксен, авгіт, титаномагнетит, ільменіт та апатит.

Найчастіше лабрадорити бувають сірувато-білого, темно-сірого, зеленуватого або майже чорного кольору. За текстурою масивні, а структура повнокристалічна, крупно- та гігантозерниста. Найбільш характерною особливістю цих гірських порід є іризація – оптичний ефект, що виникає внаслідок особливостей будови кристалічної ґратки лабрадору. Іризація проявляється у вигляді яскравих, різнокольорових спалахів світла на поверхні мінералу, які змінюються залежно від кута огляду та освітлення.

Основні фізико-механічні властивості лабрадориту:
▪ Об’ємна маса – 2,6–2,9 т/м3
▪ Пористість – 0,4–2,9%
▪ Межа міцності при стисканні: у сухому стані – 47–262 МПа, у водонасиченому стані – 47–232 МПа
▪ Водовбирання – 0–0,4 %
▪ Зносостійкість – 0,5г/см2

◾Лабрадорити в Україні

Родовища лабрадориту в Україні приурочені до Коростенського плутону Волинського мегаблоку Українського щита.

Головинське родовище в Житомирській області є одним із найвідоміших джерел лабрадориту в Україні. Воно представлене лінзоподібними покладами серед палеопротерозойських гранітів, габроноритів і габроїдів. Лабрадорит цього родовища має темно-сірий до чорного колір, крупнозернисту та порфіроподібну текстуру, а його характерною особливістю є іризація – оптичний ефект, що виникає внаслідок особливостей будови кристалічної ґратки лабрадору. Іризація проявляється у вигляді яскравих, різнокольорових спалахів світла на поверхні мінералу, які змінюються залежно від кута огляду та освітлення.

Сліпчицьке родовище, розташоване в Житомирській області, представлене покладами середньозернистого зеленувато-чорного габронориту та крупнозернистого лабрадориту. Ці породи мають високу міцність і декоративні властивості, що робить їх цінним матеріалом для будівництва та облицювання.
Родовище розробляється кар’єрним способом, а його підтверджені запаси становлять 13 млн м³ габронориту та 8 млн м³ лабрадориту за категоріями А+В+С1.

◾Застосування лабрадориту

Найчастіше лабрадорити застосовують у якості декоративного та облицювального каміння, для виготовлення певних елементів інтер’єру (стільниці, столи, підвіконня та інші), створення скульптур, статуеток, ювелірних виробів.

В Україні існують значні поклади лабрадориту, зокрема в Житомирській та Кіровоградській областях, що робить його важливим матеріалом для будівельної та декоративної індустрії. Однак, для збереження природних ресурсів, розробка та використання цих родовищ потребують ретельного планування та екологічного підходу.

Більше читайте за посиланням ➡ https://insgeo.com.ua/labradoryt/

18/09/2025

📌Барит. Характеристика, різновиди, поширення

Барит або “важкий шпат” є природним сульфатом барію, широко розповсюдженим у земній корі. Вільний барій у природі не зустрічається. Володіючи високою хімічною активністю, він легко утворює різні хімічні сполуки (карбонати, нітрати, сульфати, силікати та ін.).

Тобто, барит – корисна копалина багатогалузевого призначення, сфери використання якої постійно розширюються і обсяги споживання збільшуються. Промислове використання бариту визначається його фізично-хімічними властивостями: великою густиною, хімічною інертністю, здатністю поглинати гамма-промені, білизною й прозорістю деяких сортів, отруйністю барієвих сполук.

Барит входить до переліку корисних копалин загальнодержавного значення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 р. № 827, як сировина хімічна та сировина для приготування бурових розчинів.

◾Галузі застосування
Використовуються тонкоподрібнений та грубоподрібнений і флотаційний барит. Залежно від сфери споживання бариту міняються й вимоги до якості вихідної сировини, що регламентуються спеціальними технічними умовами відповідних галузей промисловості та стандартами.

Тонкоподрібнений барит використовується в основному як обважнювач в нафтовій і газовій промисловості для додання необхідної щільності буровим розчинам. Грубоподрібнений застосовується як вихідна сировина при виробництві барієвих сполук.

◾Умови утворення
Родовища бариту утворюються в широкому діапазоні геологічних умов – від постмагматичних до хемогенних осадових. Важливими умовами кристалізації бариту є високий парціальний тиск кисню та відносно низькі температури, що пояснює його утворення на порівняно малих глибинах і зменшення його вмісту на всіх постмагматичних родовищах з глибиною.

Перенесення барію в гідротермальних умовах здійснюється хлоридними та вуглекислими розчинами лужних і лужноземельних металів. В осадових родовищах кількість барію зменшується в міру віддалення від берегової лінії палеобасейнів.

За умовами випадання бариту з розчинів, умовами залягання рудних тіл серед гідротермальних родовищ виділяють жильні та метасоматичні, причому ці поклади зустрічаються разом у межах одного родовища.

Серед баритових руд розрізняють власне баритові і комплексні, із баритових руд одержують кусковий, молотий барит і гравітаційний концентрат, а з комплексних — флотаційний концентрат.

Баритові руди зазвичай вимагають збагачення. Багаті істотно — баритові руди зазвичай збагачуються промиванням і ручним сортуванням, а в деяких випадках використовуються без попереднього збагачення. Найбільш легко збагачуються піщано-глинисто-баритові руди елювіальних розсипів: барит може бути отриманий після промивки та сортування.

Основним методом збагачення для вилучення бариту з тонковкраплених і комплексних руд є флотація. Барит відноситься до легкофлотованих мінералів із застосуванням як збирачів карбонових кислот, алкілсульфатів, а також катіонних реагентів.

Більше читайте за посиланням ➡ https://insgeo.com.ua/baryt/

04/09/2025

30/08/2025

📌Озокерит. Характеристика. Різновиди. Поширення.

Озокерит відноситься до бітумінозних мінералів. Він утворюється у процесі кристалізації при охолодженні парафінової нафти і являє собою природну суміш алканів.

◾Загальна характеристика
Озокерит складається із парафіну, мінеральних олій, смол та інших речовин. Найбільш цінну частину озокериту складають тверді вуглеводні, вміст яких в озокериту різних родовищ, зокрема, і в різних нафтових пробах, коливається від 15 до 90 %. Менш цінна частина – рідкі й м’які вуглеводні (8–80 %), температура плавлення яких нижче 50 °С, і смолисті сполуки (6–30%). В деяких з них є азотні, кисневі і сірчисті сполуки.

Озокерит входить до переліку корисних копалин загальнодержавного значення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 р. № 827, як сировина хімічна та сировина електро- та радіотехнічна.

Озокерит має ряд унікальних фізичних властивостей, які визначають його широке застосування в різних галузях:

▪ В’язкість і пластичність: Це дозволяє йому легко піддаватися механічній обробці, що робить його ідеальним для використання у виробництві пластичних мастил та інших матеріалів.
▪ Теплопровідність: Озокерит має низьку теплопровідність, що робить його ефективним ізолятором. Ця властивість також використовується в медичних процедурах, таких як теплолікування.
▪ Теплозбереження: Він здатний тривалий час зберігати тепло, що важливо в лікувальних і терапевтичних процедурах.
▪ Хімічна стійкість: Озокерит має високу стійкість до дії кислот і лугів, що робить його надійним матеріалом у хімічній промисловості.
▪ Електроізоляційні властивості: Завдяки своїм діелектричним характеристикам, озокерит застосовується в електротехнічній галузі як ізоляційний матеріал.
При застиганні озокерит стискається, зменшується в об’ємі приблизно до 10%. Це зменшення об’єму сприяє утворенню щільного контакту між озокеритом і поверхнею, до якої він прилягає. Ця властивість особливо важлива в медичних процедурах, де потрібен щільний контакт з тілом для ефективного теплолікування. Застосування озокериту в такому вигляді забезпечує довше утримання тепла та кращий терапевтичний ефект.

◾Застосування озокериту
Сукупність фізичних всластивостей обумовили широке використання озокериту в медичній сфері, особливо для теплолікування, де він використовується у вигляді компресів і обгортань для лікування різних захворювань. Проте, його застосування не обмежується лише медициною. Він також використовується в промисловості, зокрема для виготовлення пластичних мастил, в електротехнічній промисловості та інших сферах. Його особливі властивості роблять його незамінним у багатьох галузях.

Озокерит використовується у вигляді озокериту-сирцю та у вигляді церезину. Церезин використовується у виробництві пластичних мастил, які здатні утворювати дуже тонкі і стійкі волого- та газонепроникні плівки на металах, що визначає високі антифрикційні та антикорозійні властивості таких мастил.

Завдяки високим діелектричним властивостям озокерит і церезин використовуються в електротехнічній промисловості. Церезин застосовується для просочування паперу при виробництві електродетонаторів. Озокерит застосовують для ізолюючого та антигниючого просочування бавовняного обплетення проводів і кабелів.

Цінність озокериту визначається, в першу чергу, відсотком виходу церезину – основного у валовому відношенні товарного продукту первинної переробки сировини. На це були орієнтовані кондиції параметрів для підрахунку запасів. До балансових запасів відносяться запаси руд при бортовому вмісті озокериту 1% при температурі краплевиділення, не нижче 60℃. При таких умовах виділяються промислові тіла з відносно високоякісними рудами.

В останні десятиліття в Україні та за кордоном активно досліджують застосування флотаційного методу для очищення стічних вод гальванічних виробництв від іонів важких металів. Наукові розробки та практичний досвід впровадження цієї технології демонструють її перспективність і очевидні переваги порівняно з традиційними методами очищення.

Флотація дозволяє підвищити ефективність обробки води, зменшити витрати реагентів, скоротити час очищення, знизити вологість осадів і спростити їх подальшу переробку з метою виділення та повернення важких металів для повторного використання в гальванічному процесі. Тому пошук нових, ефективних і економічних збирачів є важливим завданням. Перспективним в цьому плані може бути озокерит, що видобувається в Україні, зокрема на Бориславському родовищі. Він має природну здатність до флотації і практично нерозчинний у воді, кислотах та лугах.

Більше читайте за посиланням ➡ https://insgeo.com.ua/ozokeryt/

28/08/2025

24/07/2025

⚒Буре вугілля. Генезис та поширення.

Буре вугілля являє собою перехідну форму твердої горючої корисної копалини осадового походження від торфу до кам’яного вугілля. Його поклади залягають у надрах Землі у вигляді плито- й лінзоподібних тіл з невеликою, порівняно із площею розповсюдження, потужністю. Буре вугілля входить до переліку корисних копалин загальнодержавного значення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 р. № 827, як тверді горючі корисні копалини.

◾Умови утворення
Вугілля поділяється на:
▪ гумоліти, що утворюються із продуктів перетворення відмерлих вищих рослин;
▪ сапропеліти, що утворюються із продуктів перетворення нижчих рослин і мікроорганізмів;
▪ сапрогумоліти, які є перехідним типом між гумолітами та сапропелітами.
Гумоліти поділяються на гуміти та ліптобіоліти. Сапропеліти поділяються на власне сапропеліти (богхеди) та гуміто-сапропеліти. Сапрогумоліти поділяються на кеннелі та касьяніти.
Більшість викопного вугілля належить до гумітів. Всі інші види становлять прошарки, лінзи у пластах гумітів, рідко утворюють самостійні пласти і поклади.

Для утворення вугілля необхідні сприятливі передумови, а саме:
▪ фітологічні (рослинний матеріал);
▪ кліматичні (забезпечують масштаби життєдіяльності та інтенсивний розклад матеріалу);
▪ геотектонічні (умови захоронення матеріалу);
▪ геоморфологічні (зумовлюють обставини для нагромадження і збереження рослинного матеріалу).

Сприятливим середовищем для утворення вугілля є водойми зі стоячою або слабо рухливою водою, де немає вільного доступу кисню. З нагромадженням рослинних залишків басейн поступово заболочується. За дотримання необхідної вологості та неперервного поступового занурення літосфери болотний режим зберігається дуже довго.

Процес утворення вугілля умовно поділяється на три стадії – біохімічну, хімічну та геологічну.
▪ При біохімічній стадії у болотних умовах відбувається нагромадження та розклад рослинних залишків, що закінчується перетворенням на торф.
▪ Хімічна стадія включає ряд хімічних реакцій, що сприяють створенню однорідної колоїдної маси. Сюди належать геліфікація, фюзенізація, бітумізація.
▪ Геологічна стадія починається після захоронення торфовища, його перетворення на гірську породу, яка під впливом тиску та підвищеної температури зазнає низки поступових перетворень (вуглефікація): торф – буре вугілля – кам’яне вугілля – антрацит – графіт. Процес вуглефікації супроводжується зменшенням об’єму, зміною фізичних властивостей та хімічного складу.

За генезисом вугленосних басейнів побудована генетична класифікація, яка створена за тектонічним принципом з урахуванням геотектонічних умов нагромадження вугленосних формацій.

За характером тектонічних режимів виділяються басейни трьох типів:
▪ Геосинклінальні басейни характеризуються великою потужністю вугленосних відкладів (10–15 км) з чітким та частим чергуванням порід різного складу, значною кількістю пластів кам’яного вугілля помірної потужності, їх витриманістю, лінійною складчастістю, розвиненою системою розломів, наявністю зональності метаморфізму вугілля по вертикалі і по площі.
▪ Платформні басейни характеризуються малою потужністю вуглистої товщі, наявністю бурого вугілля, невеликою кількістю пластів, які характеризуються незначною витриманістю і мають різну потужність. Залягання вугленосних відкладів горизонтальне або пологе, амплітуда розривних порушень незначна.
▪ Для басейнів перехідного типу характерні проміжні значення потужностей вугленосної товщі та пластів вугілля, їх кількості і ступеня витриманості. Особливістю тектонічної будови таких басейнів є розвиток брахіантиклінальних складок, у тому числі куполоподібних.
▪ Існують також полігенетичні басейни, де розвинуті декілька типів одночасно. Наприклад, Донецький басейн, де зі сходу на захід спостерігається послідовна зміна геосинклінального типу на платформний.

◾Фізичні властивості
Буре вугілля відповідає найнижчій стадії вуглефікації і від торфу відрізняється за вищим ступенем перетворення рослинних решток і вищим вмістом вуглецю. Межа між торфом та бурим вугіллям приймається за такими показниками: вміст вуглецю – не менше 64 %, вологи – більше 14 %, теплотвірна здатність – 20,2 МДж/кг. Буре вугілля поділяють на три групи: землисте — Б1, матове – Б2 і блискуче ‑Б3. Між бурим і кам’яним вугіллям ще виділяється перехідне буре довгополуменеве (БД).

Основними фізичними властивостями бурого вугілля є:
▪ колір — світло-коричневий;
▪ блиск (залежить від вмісту вуглеутворювальних компонентів) – при переважанні компонентів групи вітрену та підвищення стадії вуглефікації – блиск збільшується, а при збільшенні вмісту інертиніту та ліптиніту – знижується;
▪ відбивна здатність – 0,30–0,49% (в повітряному середовищі);
▪ злом – землистий і нерівний;
▪ структура (залежить від форми і розміру вуглеутворювальних компонентів);
▪ текстура – крихке із землистою текстурою;
▪ густина – 0,8–1,35 г/см3;
▪ твердість за шкалою Мооса – 2;
▪ мікротвердість– 6–16 н/мм2;
▪ електропровідність – 10–200 Ом*м, буре вугілля поводиться як діелектрик.
▪ Крім названих властивостей вивчають показники заломлення і двозаломлення, тріщинуватість і загальну пористість, міцність, пружні та акустичні властивості.

Найважливішими властивостями бурого вугілля є:
▪ вологість – 16–60%;
▪ зольність – за вмістом золи вугілля буває малозольне (менше 10%), середньозольне (10–20%) та високозольне (більше 20%);
▪ вихід летючих речовин – 67–41 %;
▪ сірчаність — за вмістом сірки вугілля буває малосірчане (0,5–1,5%), середньосірчане (1,6–2,5%), сірчане (2,6–4,0%) і високосірчане (більше 4%);
▪ питома теплота згоряння – 25,5–32,6 МДж/кг.

Елементний (хімічний) склад бурого вугілля:
▪ вуглець – 63–77%;
▪ водень – 4,0–6,3%;
▪ кисень і азот– баластні компоненти вугілля, при збільшенні ступеня вуглефікації їх вміст знижується;
▪ фосфор – належить до шкідливих домішок.

При петрографічних дослідженнях вугілля вивчають мікро- та макрокомпоненти. До мікрокомпонентів вугілля належать наступні групи: вітриніт (геліфіковані компоненти), фюзиніт, інертиніт (фюзенізовані компоненти) та ліптиніт (ліпідні компоненти).
Серед макрокомпонентів вугілля виділяють: вітрен, кларен, дюрен та фюзен. Вони розрізняються між собою за фізичними властивостями (колір, блиск, структура, текстура, злам).

Більше читайте за посиланням ➡️https://insgeo.com.ua/brown_coal/

15/07/2025

📌Мергелі. Характеристики. Різновиди. Поширення.

Мергель – однорідна за структурою, дрібнозерниста порода, якій у вологому стані часто властива деяка пластичність. Мергелі переважно мають світле забарвлення, але трапляються і червоного, коричневого та фіолетового кольорів. Деякі мергелі утворюють закономірні ритмічні чергування з тоненькими глинистими й піщаними верствами (флішові відклади).

Як домішки в мергелях можуть бути присутні органічні рештки, зерна кварцу та інших мінералів, сульфати, оксиди заліза, глауконіт тощо. Найбільш характерними структурами мергелів є алевропелітова та псамопелітова. Утворюються мергелі за умов одночасного відкладення глинистого та карбонатного матеріалу.

Мергелі — осадова гірська порода, котра є перехідною між карбонатними й глинистими породами, із вмістом глинистих частинок від 20 до 70%. Типові мергелі містять не більше 5% доломіту. Мергелі входять до переліку корисних копалин загальнодержавного значення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 р. № 827, як сировина цементна та сировина для пиляних стінових матеріалів.

◾Властивості мергелів
За мінеральним складом мергелі поділяються на дві групи:
1. Мергелі, що містять від 20 до 40% глинистої складової;
2. Глинисті мергелі, в яких показник зростає від 40 до 70%.
Натуральні цементні мергелі, що містять від 75 до 80% CaCO3(решта – дрібні частинки силікатних мінералів), іможуть використовуватись у виробництві портландцементу без будь-яких добавок.

◾Хімічний склад мергелів:
1. Вміст SiO2 коливається від 7,99 – 23,10%;
2. ВмістAl2O3 коливається від 2,45 – 7,95%;
3. Вміст Fe2O3 коливається від 1,30 – 2,80%;
4. Вміст CaO коливається від 0,78 – 1,50%;
5. Вміст SO3 коливається від 0,65 – 1,30%.

◾Галузі використання
Мергелі, як карбонатні породи, використовуються в різних галузях промисловості, зокрема для виготовлення будівельних матеріалів. Одним з основних напрямів використання є виробництво цементу для будівництва. В’яжучі матеріали, такі як цемент, змішуються з водою у порошкоподібному стані, набувають пластичності, а потім твердіють, утворюючи міцну кам’яну масу. Деякі з цих матеріалів твердіють і зберігають міцність лише на повітрі, наприклад, повітряне вапно й будівельний гіпс, тоді як інші можуть твердіти під водою, як гідравлічне вапно та різні види цементу.

Процес виробництва цементу включає випалювання суміші вапняку, глини та мергелю-натуралу при температурі близько 1450 ℃. Після цього матеріал розмелюється до стану дрібного порошку, який є основною складовою цементу. У процесі випалювання утворюються різні сполуки.

Найважливішим серед в’яжучих будівельних матеріалів є портландцемент, який відрізняється високою міцністю і швидкістю застигання. Це тонкий порошок, що складається переважно з цементного клінкеру (80–90%), а також містить 3–6% гіпсу і до 15% активних мінеральних добавок. Для виробництва портландцементу, може використовуватись мергель з високим вмістом CaCO3.
Додатково, важливо згадати про пиляльний мергель. Цей матеріал отримують з мергелів шляхом випилювання готових блоків або розпилювання блоків-заготовок. Використовується для облицювання зовнішніх та внутрішніх стін, фундаментів і інших частин будівель та споруд.

Більше читайте за посиланням ➡️ https://insgeo.com.ua/merheli/