25/01/2026
23 січня 1904 р. народився Олег Степанович Вялов (1904-1988) - видатний український геолог, палеонтолог, стратиграф, доктор геолого-мінералогічних наук, професор, академік Академії наук України, заслужений діяч науки України, лауреата Державної премії, дослідник гідрогеологічних умов карстових печер Криму та інженерно-геологічних умов території прокладення магістральної залізниці на Північному Кавказі та до Середньої Азії, нафтогазоносності, палеонтології та стратиграфії Карпатського регіону, Півдня України, Центральної Азії, Антарктиди та низки інших регіонів Світу, завідувач кафедри історичної геології та палеонтології (у 1945–1957 рр.) та багатолітній викладач геологічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, завідувач відділу Інституту геології і геохімії горючих корисних копалин, засновник Львівської школи палеонтології та стратиграфії...
Пам'ятаємо про Олега Степановича Вялова і про інших викладачів та науковців геологічного факультету Львівського національного університету, які зробили значний внесок у його розвиток...
Олег Степанович Вялов народився 23 січня 1904 р. у Ташкенті.
У 1928 р. закінчив Ленінградський Державний університет.
З 1927 по 1933 - науковий співробітник, геолог Геологічного Комітету (нині ВСЕГЕІ) .
У 1933-1948 р. - ст. геолог, зав. Середньоазіатською та зав.Західноукраїнською (з 1945 р.) секціями ВНДГРІ.
Докторську дисертацію «Матеріали до пізнання третинних відкладів Середньої Азії» захистив (минувши кандидатську ступінь) у 1937 р. та у 1941 затверджений у званні професора за спеціальністю «Історична геологія».
У 1945 році запрошений першим деканом геологічного факультету Львівського університету на посаду завідувача кафедри історичної геології та палеонтології. На цій посаді пропрацював до 1957 р
З 1949 р. до 1989 р. - зав. відділом тектоніки та палеогеографії провінцій горючих копалин Інституту геології та геохімії горючих копалин АН України.
За геологічні дослідження, що забезпечили відкриття та освоєння нових нафтових родовищ у Фергані, у 1947 р. присуджено Державну премію.
Академіком АН України обрано 30 червня 1948 р. О. С. Вялов опублікував понад 500 робіт, що стосуються тектоніки, регіональної геології, палеонтології, палеоіхтіології, гідрогеології, геології нафтових родовищ та ін.
Його ім'ям названо три роди і більше тридцяти видів копалин, а також найглибшу карстову шахту-колодязь і водоносну систему на Чатирдазі в Криму.
У геологічному Комітеті (1927-1933) брав участь у вивченні карстових печер Чатирдага в Криму, вів гідрогеологічні дослідження на Устюрті та інженерно-геологічні роботи та геологічну зйомку на Кавказі, одночасно займаючись обробкою різних палеонтологічних матеріалів.
У Нафтовому інституті (ВНІГРІ) (1933-1948) основною тематикою в перші роки було вивчення крейдових та палеогенових відкладів спочатку Фергани, а потім палеогену та інших частин Середньої Азії - Таджицької депресії, Туркменії, Ташкентського району, Зеравшано-Гісарської системи.
Саме тоді вів палеонтологічні роботи, особливо вивчення устриць та його систематики.
У 1940 р. зробив у складі особливої експедиції велику подорож Синцзянем, працював у Джунгарії і Кашгарі, займаючись маршрутними геологічними дослідженнями та питаннями нафтогазоносності.
З 1941 по 1944 р. працював у Середній Азії в Бухарській депресії, для якої дав оцінку перспектив нафтогазоносності, і у Фергані, де вів додаткові стратиграфічні спостереження та керував колективом, що складав зведені геологічні схеми Фергани, а також узагальнююче зведення з геологічної будови та перспектив нафтоносних районів.
О. С. Вялов був тісно пов'язаний з виробничими нафтопошуковими трестами «Середазнафта» та інші, консультантом яких був ряд років.
У 1945 р. почав вести геологічні дослідження в Карпатах, очоливши Західноукраїнську експедицію ВНІГРІ.
У зв'язку з обранням у 1948 р. академіком АН УРСР переїхав до Львова та з 1949 р. почав працювати в Інституті геології та геохімії горючих копалин АН УРСР.
У 1952 р. брав участь у плаванні Охотським морем на «Вітязі» — дослідницькому судні Інституту Океанології АН УРСР (після чого кілька років читав у Львівському Університеті курс «Геології моря»).
У 1955-1956 рр.. працював в Антарктиді у складі Першої Антарктичної експедиції АН СРСР та здійснив кілька геологічних екскурсій в Австралії.
Протягом львівського періоду своєї діяльності О. С. Вялов виїжджав для геологічних досліджень та інші області. У Середній Азії збирав додатковий матеріал зі стратиграфії палеогену і знайомився з Юрою Каратау і палеозойським флішем у Туркестанському хребті, займався вивченням Кримського палеогену, відвідав галузі розвитку байкалід і каледонід у Сибіру та розрізи нижнього палеозою Сибірської платформи. т. д.).
Він продовжував обробку палеонтологічних матеріалів, описував палеогенові устриці із Середньої Азії, стосувався деяких питань систематики форамініфер, виділив три основні їх групи — з хітиноїдною, кремнистою та вапняною раковиною та описав крем'янисті форми з флішу Карпат. В.С.Вялов багато займався також копалинами слідами життєдіяльності організмів, вивчав різні їх типи, розробив принципи та загальну систему класифікації слідів. При палеоіхнологічних роботах велику користь принесли неонтологічні спостереження, які йому вдавалося проводити на біологічній станції АН СРСР на березі Баренцова моря, а також вчасно плавання на «Вітязі» і на узбережжі в Мексиці, Індії, на Цейлоні, Занзібарі, в Танзанії. Сомалі, Сенегалі та ін. під час різних подорожей.
Брав участь у низці міжнародних конгресів і з'їздів, у тому числі у всіх конгресах Карпато-Балканської Геологічної Асоціації - у Львові (1958), Румунії (1961), Польщі (1963), Болгарії (1965), Югославії (1967), Угорщини (1969). У цій Асоціації був представником у стратиграфічній та тектонічній комісіях та керівником групи зі складання тектонічної карти Карпато-Балканської системи. Був делегатом на Міжнародних Геологічних Конгресах у москві (1937), Мексиці (1956), Індії (1964) та Чехословаччини (1968). Він також брав участь у з'їздах Польського Геологічного товариства у 1957, 1959 та 1969 рр., у мезозойській конференції та святкуванні 90-річчя геологічної служби Угорщини у 1959 р., у засіданнях тектонічної комісії у Румунії у 1966 р. та в Болгарії, в Чехословаччини, в колоквіумі Середземноморським неогеном і у святкуванні 700-річчя геологічної служби Угорщини в 1969 р.
Крім того виїжджав на запрошення відповідних Академій Наук і проводив екскурсії в Чехословаччину, Румунії, Болгарії та Австрії.
Як гідрогеолог ще в молоді роки Олег Степанович Вялов став відомий своїми роботами на Кавказі (інженерно-геологічне обґрунтування Південно-Осетинської частини проекту проведення Транскавказької залізниці та проекту будівництва гідростанції на річці Пшеху), а особливо дослідженнями зведених робіт з гідрогеології Устюрта.
Як геолог-знімальник Олег Степанович Вялов зарекомендував себе високваліфікованим фахівцем проведенням зйомок на Кавказі (Туапсинський перетин, р. Зеленчук, басейн р. Ліахви в Південній Осетії) та зйомки на Камчатці.
Як палеонтолог Олег Степанович Вялов широко відомий своїми роботами з морських їжаків, третинних молюсків і з виділення особливої групи крем'янистих форамініфер, але особливо визначне значення мають результати вивчення сімейства устричних, розробка систематики всього цього найскладнішого сімейства і монографічний опис тріасових і третинних устриць, а також палеоих загальної системи їх класифікації та детального підрозділу основних їх груп.
Як стратиграф Олег Степанович Вялов створив собі ім'я роботами по Устюрту, дослідженнями кавказького флішу, вивченням палеогенових відкладень, але найбільшою його заслугою тут є, перш за все, розробка стратиграфії крейдових відкладень Фергани та Бухарської депресії та палеогену різних частин Середньої Азії та створення єдиної узагальнюючої Середньої Азії та суміжних країн, а далі — розробка стратиграфії флішевих товщ Карпат і неогенових молосів до Карпатського та Закарпатського прогинів.
О. С. Вялов висунувся в перші ряди сучасних тектоністів вивченням окремих фаз складчастості, встановленням самостійної мезозойської (Тихоокеанської) епохи складчастості, розбором взаємин Паміру і Тянь-Шаню, розглядом питань тектоніки Антарктиди, тектонічними побудовами для ряду районів Устюрта, Кавказу, Уралу, Фергани та Камчатки, розробкою основних питань тектоніки та створенням загальної тектонічної схеми Карпат, відстоюванням свого уявлення (усі зараз прийнятого) про покривну будову Карпат з підрозділом на структурно-фаціальні зони проти колишнього довгого часу вельми популярним думки про просту їхню структуру. типу крайових або прикордонних глибинних розломів та внутрішніх Кордильєрів та встановленням їхньої ролі в історії розвитку Карпат.
Як нафтовик О. С. Вялов завоював собі авторитет дослідженнями нафтоносних областей Середньої Азії, з'ясуванням ролі бічної міграції, вивченням умов утворення родовищ Бухари, Джунгарії і Кашгара, оцінкою перспектив як цих областей, так і Фергани, Туркменії, а потім і всієї Середньої Азії в цілому, узагальнюючого зведення по нафтових родовищах Середньої Азії та, нарешті, встановленням уже у перші повоєнні роки перспектив Карпат та певних областей та подальшою безпосередньою участю у розробці різних питань, пов'язаних із направленням пошукових та розвідувальних робіт у Західних областях України.
Як організатор великих робіт О. С. Вялов виступав при комплексних дослідженнях третинних відкладень Середньої Азії, об'єднуючи навколо себе велику групу молодих геологів, палеонтологів і літологів, вихованих ним на цій роботі, далі при складанні зведеної геологічної схеми Фергани та монографії з нафтових місць. Крім того, Олег Степанович Вялов був багаторічним керівником усіх робіт Нафтового Інституту в Середній Азії, а потім у Західних областях України, багато років керува роботами відділу палеогеографії та тектоніки Інституту геології та геохімії горючих копалин АН України.
Олег Степанович Вялов очолив радянську групу зі складання міжнародної тектонічної карти Карпато-Балканської гірничої системи та увійшов до Головної редакції цієї карти. Під його керівництвом в ІГГГКК АН України складаються зведення з геології Карпат.
З його ініціативи розпочато керовану ним роботу зі складання Атласу біогліфів та словників стратиграфічних та регіональних тектонічних термінів по Карпатах.
Свою педагогічну роботу О. С. В'ялов розпочав у 1931 р. у Ленінградському університеті та Гірничому інституті, а у 1945 р. він був першим професором геологічного факультету Львівського університету, що відроджувався після війни, де понад 12 років завідував створеною ним кафедрою історичної геології та палеонтології, організував роботу геологічного (палеонтологічного) музею.
Протягом своєї діяльності О. С. Вялов виступає як блискучий дослідник з надзвичайно різнобічної ерудицією, як талановитий керівник великого колективу, як і організатор великих робіт, як і вчитель кількох поколінь геологів.
Як видний учений він обраний почесним членом: Грузинського – з 1964 р., Угорського – з 1960 р. (дійсний член з 1948 р.), Польського – з 1967 р. (дійсний член з 1961 р.). Французького — іноземний член-кореспондент з 1970 р. (дійсний член з 1936 р.), Львівського — з 1968 р. (член-засновник і член Ради з 1945 р., Президент у 1963— 1966 рр., голова Палеонтологічної секції та секції історії 1964 (дійсний член з 1930).
Дійсний член: товариства Натуралістів - з 1928 р., товариства випробувачів природи - з 1951 р., Всесоюзного Мінералогічного - з 1932 р. і Всесоюзного Географічного - з 1933 р. товариств, а також Віденського - з 1961 р., 1961 р. (ФРН) - з 1964 р., Сербського - з 1968 р. Геологічних товариств, Німецького товариства Гоологічних наук (НДР) — з 1964 р. та Європейського Палеонтологічного товариства — з 1963 р. Віце-президент філії Міжнародної Палеонтологічної Асоціації — з 1972 р., член Ради Національного комітету Карпато-Балканської асоціації , у тектонічній та стратиграфічній комісіях КБДА.
Член Бюро Наукової Ради з проблеми «Шляхи та закономірності історичного розвитку тварин і рослинних організмів», голова Комісії з викопних слідів життя та комісії з конодонтів. Член постійних неогенових (член бюро) і Палеогенових комісій Міжвідомчого Стратиграфічного Комітету.
О. С. Вялов нагороджений чисельними орденами та медалями.
Помер 1 липня 1988 р. на 85-му році життя, похований на Личаківському цвинтарі, поле № 19.
http://www.nbuv.gov.ua/node/6430
24/02/2026
10/02/2026
08/02/2026
03/02/2026
02/02/2026
25/01/2026